Рішення № 81638488, 10.05.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2019 року Чернігів Справа № 620/1005/19

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

- скасувати рішення відповідача від 18.01.2019 №2, оформлене у формі протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, в частині відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, станом на день встановлення інвалідності.

Позов мотивовано тим, що у 2014 році він пройшов медико-соціальну експертизу, якою йому було встановлено ступінь втрати працездатності. При цьому, 19.09.2018, після повторного проходження експертизи, йому було вперше встановлено ІІІ-групу інвалідності, а оскільки жодних виплат з моменту отримання інвалідності йому здійснено не було, він звернувся за відповідною грошовою допомогою, у виплаті якої йому було відмовлено рішенням відповідача від 10.06.2016 №46. Вказане рішення позивач вважає протиправним, внаслідок чого звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного письмового провадження, без виклику сторін (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-ти денний термін, з дня отримання копії ухвали від 12.04.2018 для подання відзиву на позов.

Протягом встановленого ухвалою суду строку відповідачем подано відзив на позов, у якому він позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та пояснив, що група інвалідності позивачу встановлена понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, а тому останній в силу положень ст.16-3 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

Також, відповідачем подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного проваження, яка обгрунтована тим, що сума коштів, на яку претендує позивач перевищує суму, яка визначена процесуальним законом для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Щодо поданої заяви, суд вказує, що вказана справа підпадає під визначення, наведене у п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ). Згідно ст.263 КАСУ суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача щодо перевищення сумою, на яку претендує позивач тієї, яка визначена процесуальним законом для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), оскільки даний спір не є спором про стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень. Крім того, у справах, визначених частиною першою ст.263 КАС України, заявами по суті справи є позов та відзив. Враховуючи, що відповідачем в повній мірі викладені обставини та обґрунтування, які покладені в основу його позиції щодо відсутності підстав для задоволення позову у відзиві на позовну заяву, суд не вбачає необхідності у розгляді даної справи за правилами загального позовного провадження. Також, суд вважає заяву Міністерства оброни України необґрунтованою, оскільки відповідачем жодним чином не зазначено підстав для виклику його в судове засідання.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 з 18.03.2014 проходив військову службу у Збройних Силах України та перебував в зоні АТО, про що свідчать довідка про обставини травми та довідки військово-лікарської комісії (а.с.10, 11, 12, 13).

Знаходячись при виконанні обов`язків військової служби, 21.07.2014 позивач отримав закриту черепно-мозкову травму, а саме забій головного мозку у вигляді астеновегетативного синдрому, консолідуючий лінійний перелом правого виростку потиличної кістки, що підтверджується довідкою від 08.08.2014 №69, від 26.08.2014 №448, від 20.11.2014 №1369-п, від 08.01.2015 №26-п та витягом з протоколу від 29.12.2015 №5054, яким було встановлено, що травма пов`язана із захистом Батьківщини.

23.09.2014 позивач пройшов медико-соціальну експертизу, якою йому було встановлено ступінь втрати працездатності 20% внаслідок отримання травми, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби та підтверджується довідкою від 23.09.2014 серії АГ №0003319.

19.09.2018 позивач повторно пройшов медико-соціальну експертизу, якою йому було встановлено вперше ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВБ №058919, якою інвалідність встановлена з 19.09.2018 по 01.10.2019.

Оскільки жодних виплат з моменту отримання інвалідності йому здійснено не було, він звернувся за відповідною грошовою допомогою, у виплаті якої йому було відмовлено рішенням відповідача від 10.06.2016 №46. Вказане рішення позивач вважає протиправним, внаслідок чого звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.

Згідно вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на Підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А в силу ч.1 ст.46 Конституції України - громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232), де ст.41 встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, установлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

При цьому згідно ст.1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ст.1-2 Закону №2011).

Відповідно ч.1 ст.16 Закону №2011 визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання і частиною 2 ст.16 Закону № 2011 встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (п.5 ч.2 ст.16 Закону №2011).

Системний аналіз наведених правових норм (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) дає підстави зробити висновок, що застосування ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пов`язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція вкладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 (справа №288/349/17) та від 20.03.2018 (справа №276/322/17).

Так, Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Підпунктом 1 п.6 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин одноразова грошова допомога призначається та виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

При цьому, п.3 Порядку №975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміні групи інваліда - дата зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Згідно п.8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вишу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

З наведеного слідує, що виплата одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми провадиться у випадку зміни після повторного огляду групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, якщо первинно особі було встановлено менший ступінь втрати працездатності.

У своїй відмові на виплату позивачу одноразової грошової допомоги Міністерство оборони України посилається на абз.2 п.4 ст.16-3 Закону №2011 де передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що первинний огляд ОСОБА_1 , був проведений 23.09.2014 відповідно до довідки МСЕК від 23.09.2014 серія АГ №0003319, де йому було визначено ступінь втрати працездатності 20% (а.с.8).

При цьому огляд із встановленням III групи інвалідності був проведений 19.09.2018 відповідно до довідки МСЕК від 19.09.2018 серія АБВ №058919 (а.с.9). Тобто, III група інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, позивачу встановлена первинно 19.09.2018.

Таким чином, оскільки до проведення огляду позивача 19.09.2018 із встановленням йому групи інвалідності, і відповідно виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, первинно група інвалідності йому не встановлювалась, тому положення вказаної норми Закону №2011 (абз.2 п.4 ст.16-3) - застосуванню не підлягають.

А отже, суд визнає помилковим посилання відповідача на те, що між первинною втратою працездатності, яка визначалась у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, як підставу для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки законодавець в абз.2 п.4 ст.16-3 Закону №2011 для визначення строку пов`язує первинне встановлення інвалідності із встановленням вищої групи інвалідності при повторному огляді. В то же час, в даній правовій конструкції - ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності співвідноситься зі встановленням більшого відсотку втрати працездатності.

Отже, за такого висновку, підміна одного поняття іншим є протиправною.

Крім того, оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу, яке виникає з моменту встановлення інвалідності, законодавством не передбачено, позивач має право на її отримання без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення втрати ступеня працездатності.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 20.03.2002 №5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002).

Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст.1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (п.74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ( Maltzan ( Freiherr Von ) and others v. Germany №71916/01, №71917 / 01 та №10260/02).

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інваліду III групи з 19.09.2018 відповідно до ст.116 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Тобто, відмова Міністерства оборони України в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що оформлена протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.01.2019 №2 є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, станом на день встановлення інвалідності, суд зазначає наступне.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

На думку суду, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. При розгляді адміністративної справи за позовом про зобов`язання органів Міністерства оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу по інвалідності, суд вправі зобов`язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про виплату такої допомоги, що не належить до компетенції суду.

Суд зауважує, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, при встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права, а тому, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для прийняття рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахування висновків, що викладені у даному рішенні суду.

З урахуванням викладеного, позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії належить задовольнити частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України оформленого протоколом від 18.01.2019 №2, та зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахування висновків, що викладені у даному рішенні суду.

Керуючись ст.ст. 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.01.2019 №2.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахування висновків, що викладені у даному рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення згідно пп.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1)

Відповідач - Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168)

Повне рішення суду складено 10.05.2019.

Суддя Л.О. Житняк