Рішення № 81637959, 10.05.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 травня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1580/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу залишку раніше призначеної допомоги при народженні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (за період з серпня 2014 року по червень 2018 року);

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу залишок раніше призначеної допомоги при народженні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (за період з серпня 2014 року по червень 2018 року) (а.с.3-5).

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що є одинокою матір`ю, виховує шістьох дітей, а також є внутрішньо переміщеною особою. ІНФОРМАЦІЯ_1 народила четверту дитину - ОСОБА_2 . 01.07.2012 року за місцем реєстрації у м. Луганську їй була призначена допомога при народженні четвертої дитини, яка мала виплачуватися 72 місяці, з липня 2012 по червень 2018 років. Проте у серпні 2014 року виплати призначеної допомоги була припинена та не поновлена по сьогоднішній день. Позивач звернулася до відповідача із вимогою здійснити відповідні виплати та роз`яснити причини їх відсутності, у листі від 28.02.2019 відповідач повідомив, що на їхню думку підстави для виплати залишку призначеної раніше допомоги відсутні. Позивач вважає таку позицію відповідача незаконною та дискримінаційною, а тому за захистом своїх прав звернулась до суду.

Відповідач позов не визнав, до канцелярії суду надав відзив від 25.04.2019 №3831, в якому зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради з серпня 2018 року та отримує допомогу при народженні дитини ІНФОРМАЦІЯ_3 , державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям та допомогу на дітей одиноким матерям. 31.01.2019 позивач звернулась до відповідача з заявою про виплату заборгованості при народженні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка призначена та виплачувалась за місцем реєстрації в м. Луганськ до серпня 2014. З матеріалів особової справи отримувача державної соціальної допомоги ОСОБА_1 , яка надійшла 06.08.2018 від управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради вбачається, що позивач перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації з 27.10.2017 по 01.05.2018 як особа, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України та отримувала державну соціальну допомогу при народженні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З заявою про виплату заборгованості при народження сина ОСОБА_2 позивач до управлінні праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації не зверталась. З супроводжувального листа від 03.08.2019 № 3/3773 вбачається, що ОСОБА_1 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 , державна соціальна допомога управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради не призначалась. Згідно матеріалів електронної справи позивачу призначена та виплачувалась допомога при народженні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем реєстрації в м. Луганськ. Виплата допомоги припинена з серпня 2014 у зв`язку з тим, що на території м. Луганськ органи державної влади не виконували своїх повноваження. Допомога при народженні сина ОСОБА_2 була призначена позивачу на 72 місяці, тобто з 01.07.2012 по 30.06.2018. З заявою про виплату заборгованості при народженні сина ОСОБА_2 позивач звернулась до відповідача тільки 31.01.2019. На момент звернення ОСОБА_2 виповнилося 6 років. Тобто підстави для виплати допомоги позивачу при народження дитини відсутні, оскільки діючим законодавством не передбачено виплату призначеної, але недоотриманої суми допомоги після закінчення терміну, на який призначено державну соціальну допомогу згідно з Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми». позивач мала змогу звернутися з заявою про виплату заборгованості при народженні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення терміну на який призначено державну соціальну допомогу згідно з Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII в м. Старобільськ, однак зазначеним правом не скористалася. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

Також ухвалою від 12.04.2019 судом витребувано від Міністерства соціальної політики України відомості щодо дати та суми останньої виплати допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_1 ) (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 (а.с.6-7).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 01.08.2018 №0000588944 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_5 (а.с.8).

Позивач також є матір`ю 6 дітей, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей (а.с.15,17,18,19,20,21) та посвідченням Серії НОМЕР_3 від 27.02.2019 (а.с.10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_2 (а.с.18).

За інформацією державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» ОСОБА_1 отримувала допомогу при народженні дитини ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), розмір якої на останній місяць виплати (червень 2014 року) становив 1391,81 грн (а.с.82).

На звернення позивача від 31.01.2019 щодо виплати допомоги при народженні дитини, відповідач надав відповідь від 28.02.2019 №55-03/47, в якій зазначив, що позивач отримувала допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за місцем своєї реєстрації у м. Луганськ. Допомога не виплачувалась з серпня 2014 року у зв`язку з тим, що на території м.Луганськ органи державної влади не здійснювали своїх повноважень. Допомога при народженні сина ОСОБА_2 була призначена на 72 місяці, тобто з 01.07.2012 по 30.06.2018. З заявою про виплату заборгованості допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 до Управління ОСОБА_1 звернулась 31.01.2019. На момент звернення до Управління, сину ОСОБА_2 виповнилося 6 років. Тобто, підстави для виплати допомоги при народженні дитини відсутні, оскільки діючим законодавством не передбачено виплату недоотриманої суми допомоги після закінчення терміну, на який призначено державну допомогу сім`ям з дітьми (а.с.16).

Між тим, з такими аргументами відповідача суд погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ.

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім`ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми: допомога у зв`язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини; допомога при усиновленні дитини; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомога на дітей одиноким матерям.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", допомога при народженні дитини надається одному із батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Згідно із частинами 1-3 статті 11 Закону України "Про державну допомогу з дітьми", допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Умови призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, передбачених Законом України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" визначаються Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Пунктом 11 Порядку № 1751 передбачено, що для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; копія свідоцтва про народження дитини (з пред`явленням оригіналу).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини. Допомога при народженні дитини, яка народилася після 8 квітня 2011 р., надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Сторонами не заперечується, а з наданої відповіді Мінсоцполітики судом встановлено, що ОСОБА_1 , виконала всі вимоги діючого законодавства, набула право на отримання допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 та отримувала таку допомогу, розмір якої на останній місяць виплати (червень 2014 року) становив 1391,81 грн (а.с.82).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов`язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв`язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно із ч. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними окупованої території.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, призначення або відновлення належних соціальних допомог.

Суд звертає увагу відповідача, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Крім того, відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини", пріоритети повинні надаватися як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що взявши на себе зобов`язання щодо забезпечення благ та інтересів дитини, а також щодо вживання всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що також розповсюджується і на виплату недоотриманої позивачем допомоги при народженні дитини по незалежним від позивача обставинам, держава Україна в особі органів соціального забезпечення, а в даному випадку - Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради - зобов`язана вчинити дії щодо виплати позивачу недоотриманої допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 .

Період недоотриманої виплати допомоги при народженні дитини становить з липня 2014 року по червень 2018 року, оскільки згідно відповіді Мінсоцполітики №8000/0/2-19/20 від 22.04.2019 позивач в останнє отримала виплату в червні 2014 року (а.с.82).

Втручання у право дитини позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді соціальної допомоги суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Зазначені з цього приводу доводи відповідача, суд вважає незмістовими по вище викладеним мотивам.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що порушує право позивача та в першу чергу її дитини на соціальний захист гарантований Конституцією України й чинним законодавством України. Відновленням порушеного права є зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради виплатити ОСОБА_1 недоотриману допомогу при народженні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з липня 2014 року по червень 2018 року.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню з корегуванням способу захисту прав позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 12.04.2019 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу адміністративного позову (а.с.1-2).

Оскільки ухвалою суду від 12.04.2019 позивача звільнено від сплати судового збору, а про відшкодування інших витрат позивач не заявляв, розподіл судових витрат між сторонами відповідно до вимог статті 139 КАС України не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради щодо невиплати ОСОБА_1 недоотриманої раніше призначеної допомоги при народженні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з липня 2014 року по червень 2018 року.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (93100, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.Малиновського, будинок 22А, код ЄДРПОУ 24205528) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) недоотриману допомогу при народженні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з липня 2014 року по червень 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова