Рішення № 81637352, 10.05.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 травня 2019 року м. Ужгород№ 308/11958/18 Закарпатський окружний адміністративний суд в особі судді Микуляка П.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Державна казначейська служба України про стягнення вартості санаторно-курортного оздоровлення, -з

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, третя особа - Державна казначейська служба України про стягнення вартості санітарно-курортного оздоровлення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач працював в ДФС України 20 років 6 місяців і 15 днів.

20 січня 2010 року позивач подав рапорт на ім`я Голови ДПА України, головного радника податкової служби України С.В. Буряка з проханням звільнити позивача за станом здоров`я на пенсію.

На підставі рапорту був виданий наказ Наказ ДПА України № 130-О від 15 лютого 2010 року «По особовому складу податкової міліції», яким позивача звільнено зі служби в податкових органах.

20 липня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив забезпечити виконання вимог законодавства України та Конституції України стосовно щорічного забезпечення санаторно-курортним оздоровленням ветеранів війни-інвалідів війни. Однак, як стверджує позивач, відповідач надав йому протиправну відписку за вих. № 12430/Б/99-99-04-04-02-14 від 20.08.2018р., в якій не розмежовує оплату вартості путівки і з компенсацією і не виконав вимоги Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач зазначає, що йому саму компенсацію не потрібно, а потрібно, як визначено законом: пункт 3 - «безоплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад».

Вважає, що керівництвом ДФС України систематично не виконуються вимоги чинного законодавства стосовно щорічного забезпечення санаторно-курортними путівками ветеранів війни - інвалідів війни, учасників бойових дій та членів їх сімей, тому позивач щорічно змушений звертатися до суду і на підставі судових рішень стягувати вартість путівок для свого оздоровлення.

Відтак, позивач просить стягнути із розрахункових рахунків суб`єкта владних повноважень ДФС України вартість його санаторно-курортного оздоровлення у 2018 році в ДП «Клінічний санаторій Карпати» у розмірі 10440 грн. згідно з п. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2018 року (головуючий суддя - Придачук О.А.) адміністративну справу № 308/11958/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Державна казначейська служба України про стягнення вартості санаторно-курортного оздоровлення передано на розгляд за підсудністю до Закарпатського окружного адміністративного суду (а.с.18-19).

Адміністративна справа № 308/11958/18 надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду (а.с.21).

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 308/11958/18 розподілено судді Микуляку П.П. (а.с.24).

Відповідно до ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України: у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 5 ст. 162 КАС України: відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким у задоволенні позовних вимог просив відмовити, зазначивши, що право на отримання компенсації вартості санаторно-курортної путівки настає через два роки після звернення із заявою про виділення путівки за умови, якщо особа протягом цих двох років не одержувала безоплатних санаторно-курортних путівок, а встановлення будь-яких виплат на майбутнє не узгоджується із існуючими способами захисту, оскільки прийняття рішення під умовою неможливо. Закон передбачає компенсацію у разі ненадання безоплатної санаторно-курортної путівки (а.с.39-43).

Крім цього, відповідач вказав, що виплату компенсації для жителів Закарпатської області проводить Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів за списками наданими ДФС, а оплата самостійного курортного лікування чинним законодавством не передбачена.

Тому, вимога позивача щодо стягнення із розрахункових рахунків ДФС України вартості санаторно-курортного оздоровлення у 2018 році в ДП «Клінічний санаторій Карпати» в розмірі 10440 грн. є незаконною, передчасною та заявлена до неналежного відповідача.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Третя особа письмові пояснення щодо позову та відзиву на позов до суду не надала.

Враховуючи вищенаведене, суд розглядає дану справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач згідно з посвідченням від 26 квітня 2010р. серії НОМЕР_1 є інвалідом 3 групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.4).

Позивач звернувся до Державної фіскальної служби України з заявою про оплату санаторно-курортного лікування від 20.07.2018р., у якій просив провести оплату його санаторно-курортного оздоровлення в ДП «Клінічний санаторій «Карпати» згідно з рахунком-фактурою № СК – 0000057 від 06.02.2018р. в розмірі 10440 грн. на підставі п. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.5).

Листом від 20.08.2018р. № 12430/Б/99-99-04-04-02-14 «Про розгляд заяви», Державна фіскальна служба України повідомила позивача, що забезпечення санаторно-курортним лікуванням путівками пенсіонерів податкової міліції (інвалідів, учасників бойових дій, ветеранів) проводиться відповідно до Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб і членів їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 року № 446. Згідно з цим порядком пільгові путівки надаються за рахунок та у межах коштів, передбачених кошторисом на утримання ДФС у порядку черги для забезпечення санаторно-курортними путівками осіб, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3552-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.6).

Також в даному документі вказано про те, що виплату компенсації проводить для жителів Закарпатської області відділення Фонду соціального захисту інвалідів за списками наданими ДФС, а оплата самостійного санаторно-курортного лікування чинним законодавством не передбачена (а.с.6 на звороті).

Крім того, листом від 26.07.2018р. № 7820/Б/99-99-04-02-02-14 «Про розгляд звернення», Державна фіскальна служба України повідомила позивача про те, що розглянула звернення на Урядову «гарячу лінію» (вх. ДФС № БЕ-5501602/2737 від 18.07.2016) та заяву (вх. ДФС № 2933/Інше від 21.06.2016) щодо оплати санаторно-курортного оздоровлення у ДП «Клінічний санаторій «Карпати» та вказала на те, що відповідно до вимог виконавчого листа Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016р. № 308/4194/15-а Державна казначейська служба України стягнула з реєстраційного рахунку Державної фіскальної служби України на користь позивача грошову компенсацію вартості санаторно-курортного лікування за 2014 та 2015 роки в сумі 7020,00 гривень (а.с.7).

Позивач, вважаючи дії відповідача щодо відмови в оплаті санаторно-курортного оздоровлення протиправними, звернувся до суду з позовом про стягнення вартості санаторно-курортного оздоровлення за 2018 рік.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та враховуючи предмет розгляду даної справи, суд виходить з наступного.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ст. 13 (пільги інвалідам війни) Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: інваліди війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров`я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування інваліда на обліку або за місцем його роботи.

За бажанням інвалідів замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: інваліди війни I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, інваліди війни III групи - у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.

Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 року № 446.

Державні органи забезпечують путівками до санаторно-курортних закладів не більше одного разу на рік, зокрема, інвалідів із числа осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року № 785 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку: грошова компенсація виплачується інвалідам війни та інвалідам, зазначеним у ст. 6 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.

Грошова компенсація виплачується у таких розмірах:

інвалідам I і II груп - 100 відсотків середньої вартості путівки;

інвалідам III групи - 75 відсотків середньої вартості путівки.

У разі зміни групи інвалідності за період перебування інваліда на обліку грошова компенсація виплачується у розмірі відповідно до групи інвалідності, встановленої йому на дату виплати.

Згідно з п. 3 Порядку: підставою для виплати грошової компенсації є такі документи:

- заява про виплату грошової компенсації;

- посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Порядку;

- облікові дані про одержання путівок та грошової компенсації.

П. 4 Порядку визначено, що компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування учасникам бойових дій, учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплачується за їх бажанням у розмірі вартості самостійного санаторно-курортного лікування на час проведення оздоровлення, але не більше ніж середня вартість санаторно-курортної путівки, визначена відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Відповідно до п. 4-1 Порядку: після отримання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування особами, зазначеними у пункті 4 цього Порядку, період наступного їх перебування на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням або для отримання наступної компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування обчислюється з дня подання ними заяви та необхідних документів.

Згідно з п. 5 Порядку: підставою для виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування є такі документи:

- заява про виплату компенсації;

- про сплату повної вартості санаторно-курортної путівки, про підтвердження проходження санаторно-курортного лікування або зворотний талон санаторно-курортної путівки строком санаторно-курортного лікування не менш як 18 днів;

- посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 4 цього Порядку.

У відповідності до п. 6 Порядку: грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки.

Право на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування настає з дня звернення із заявою про її виплату один раз на два роки (з урахуванням року проходження самостійного санаторно-курортного лікування).

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що грошова компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування виплачується інвалідам війни один раз на два роки.

Право на отримання компенсації вартості санаторно-курортної путівки настає через два роки після звернення із заявою про виділення путівки за умови, якщо особа протягом цих двох років не одержувала безоплатних санаторно-курортних путівок.

Аналогічну правову позицію висловив Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у Постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 308/11674/16-а, де позивачем по справі та справі, що розглядається була одна і та сама особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не подавалася заява про забезпечення його санаторно-курортною путівкою до лікувального закладу на 2018 рік. Така заява в матеріалах справи відсутня, а позивачем такої суду не надано.

Натомість, міститься лише заява про оплату санаторно-курортного лікування (а.с.5) згідно рахунку-фактури № СК - 0000057 від 06.02.2018р. в розмірі 10440,00 грн., однак самого рахунку-фактуру позивач суду не надав.

Таким чином, рішенням суду може бути встановлено обов`язок для відповідача здійснити виплату компенсації на майбутнє. Встановлення будь-яких виплат на майбутнє не узгоджується з існуючими способами захисту, оскільки прийняття рішення під умовою неможливо. Закон передбачає компенсацію у разі ненадання безоплатної санаторно-курортної путівки. Приймаючи рішення про зобов`язання виплатити компенсацію суд може припустити, що путівка не буде надана, що виходить за межі встановленого порядку захисту порушених прав.

Отже, суд погоджується з доводами відповідача, що вимога позивача про стягнення із розрахункових рахунків ДФС України вартості санаторно-курортного оздоровлення у 2018 році в ДП «Клінічний санаторій Карпати» в розмірі 10440,00 грн. необґрунтованою та передчасною.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Ч.1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Позивачем не надано суду достатніх та належних доказів щодо обґрунтованості своїх позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України: при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд дійшов висновку про те, що відмовляючи позивачу у проведенні оплати санаторно-курортного лікування в ДП «Клінічний санаторій Карпати» згідно рахунку-фактури № СК – 0000057 від 06.02.2018р. на підставі заяви позивача від 20 липня 2018 року, Державна фіскальна служба України діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Державна казначейська служба України про стягнення вартості санаторно-курортного оздоровлення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.П. Микуляк