Ухвала суду № 81637344, 10.05.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

10 травня 2019 р. Справа № 160/4108/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення №1182-46/VІІ від 24.04.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2019р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2 та просить:

- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства позивачеві на території Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області;

- визнати протиправним та скасувати рішення 46 сесії 7 скликання відповідача №1182-46/VІІ від 24.04.2019р. "Про надання дозволу на виготовлення дозволу технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність громадянці ОСОБА_2 ".

Проаналізувавши зміст позовних вимог та додані до нього документи, норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що зазначений вище позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, судом враховується наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 наведеного Кодексу, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).

З аналізу наведених норм права вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають в результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Крім того, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень. Визначаючи предметну юрисдикцію справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб`єкта владних повноважень.

Рішення суб`єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у відповідної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права, що виникло у певного суб`єкта в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває (втрачає) речового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Так, як свідчать матеріали позовної заяви, фактичною причиною звернення позивача до суду з даним позовом стало прийняття Новопавлівською сільською радою Межівського району Дніпропетровської області оспорюваного рішення №1182-46/VІІ від 24.04.2019р. "Про надання дозволу на виготовлення дозволу технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність громадянці ОСОБА_2 ", яким громадянці ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства розміром 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області.

При цьому, позивач вказує на те, що рішенням Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області №886-35/VІІ від 30.08.2018р. йому було надано дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, та на підставі вказаного рішення було розроблено відповідний проект землеустрою і сформовано прохану земельну ділянку з присвоєнням їй кадастрового номеру НОМЕР_1 .

Тобто, фактично, даний спір стосується цивільного майнового права щодо користування (володіння) однією і тією ж земельною ділянкою за одним і тим же кадастровим номером НОМЕР_1 між позивачем та ОСОБА_2 та за своєю суттю і змістом є цивільно-правовим спором.

Отже, виходячи з аналізу суті права та інтересу (цивільно-правового), за захистом якого звернувся позивач, аналізу змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин та юридичної їх природи, яке було встановлено судом із матеріалів справи, з урахуванням того, що у результаті прийнятого відповідачем оспорюваного рішення порушені цивільні майнові права позивача, суд приходить до висновку, що оспорюване рішення суб`єкта владних повноважень може оспорюватися з точки зору його законності шляхом визнання такого рішення незаконним у порядку цивільного судочинства при розгляді цивільного спору між позивачем та гр. ОСОБА_2 .

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №803/413/18, від 06.02.2019р. у справі №815/2955/17 та підлягає врахуванню адміністративним судом відповідно до вимог ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що на спірні правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Таким чином, враховуючи суть, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу позову (порушення цивільного права), а також і суб`єктний склад цього спору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, слід роз`яснити позивачеві, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, слід відмовити позивачеві у відкритті провадження у даній адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, п. 1 ч. 1 ст. 170, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення №1182-46/VІІ від 24.04.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими матеріалами надіслати позивачу за зазначеною у позовній заяві адресою.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання ухвали у відповідності до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п. 15.1 п. 15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва