Рішення № 81631956, 15.04.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/1303/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Кравченко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» Караченцева Артема Юрійовича, Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом визнання недійсним іпотечного договору,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: усунути перешкоди у розпорядженні нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним іпотечного договору № 2622/0208/71-012-Z-1 від 15 лютого 2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Богданом Леонідовичем, зареєстрованим в реєстрі за № 485.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2622/0208/71-012, за яким Банк зобов`язався надати Позивачу кредит на придбання житла в розмірі - 50000,00 доларів США на строк з 15 лютого 2008 року по 08 лютого 2036 рік, а Позивач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та виконати інші зобов`язання за кредитним договором у встановлені в ньому строки. На забезпечення виконання кредитного договору, 15 лютого 2008 року між Банком і позивачем було укладено іпотечний договір №2622/0208/71-012-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дмухом Б. Л. за реєстровим №485, за яким Позивач передав в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1 , яку Позивач придбав за кредитні кошти на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Дмухом Б. Л. від 15 лютого 2008 року за реєстровим №482. У зв`язку з укладенням сторонами договору іпотеки, 15 лютого 2008 року приватним нотаріусом КМНО Дмухом Б. Л. було накладено заборону відчуження на квартиру, зазначену в іпотечному договорі, за реєстровим №486, про що внесені відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Зазначені вище обставини підтверджуються копіями кредитного та іпотечного договорів, витягу з Державного реєстру правочинів, оригінальні примірники яких зберігаються у Позивача. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за Позивачем 21 лютого 2008 року за реєстровим №30183, що підтверджується реєстраційним посвідченням № 032884 , виданим КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 21 лютого 2008 року, оригінальний примірник якого знаходиться у Позивача. 06 серпня 2012 року до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Мироник О. В. були внесені зміни, а саме, на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року №937 були зареєстровані: 1) нове обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1 за реєстраційним №12829172, власником якої є Позивач, заборона відчуження на нерухоме майно за реєстраційним №12829050, за якими новим обтяжувачем квартири та іпотекодержателем за договором іпотеки стало - Публічне акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК». Вказані вище обставини підтверджуються інформаційною довідкою №105379854 від 28 листопада 2017 року, виданою приватним нотаріусом КМНО Потапчук 3.А., паперова копія якої зберігається у Позивача. 28 листопада 2017 року Позивач звернувся до нотаріуса із заявою щодо розпорядження нерухомим майном - вказаною вище квартирою, шляхом укладення договору дарування, проте отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з обтяженням квартири іпотекою та її перебуванням під забороною відчуження, що підтверджується довідкою приватного нотаріуса КМНО Потапчук 3.А. від 28 листопада 2017 року вих. №58/01-16, оригінальний примірник якої зберігається у Позивача. Таким чином, перебування квартири в іпотеці Банку та під забороною відчуження створює перешкоди Позивачу у реалізації ним права на розпорядження нерухомим майном, яке перебуває у його приватній власності. Заявлена Позивачем позовна вимога не пов`язана з позбавленням володіння майном, а правопорушення є таким, що триває у часі, яке виникло у момент укладення спірного договору іпотеки і не було відновлене на час пред`явлення Позивачем позову до суду, з огляду на що, строк позовної давності до спірних правовідносин сторін не застосовується. Позов Позивач обґрунтовує наступним. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. З Закону України «Про іпотеку»). Взаємні права та обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення, а обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації (ст. ст. З, 4 Закону України «Про іпотеку»). Згідно ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності, нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього може бути звернуто стягнення, нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності. Крім того, предметом іпотеки могло бути нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець міг документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому і така умова передбачена в договорі (ст. 5 Закону України «Про іпотеку», ч. З ст. 4 Закону України «Про заставу»). При цьому, документальним підтвердженням набуття іпотекодавцем у майбутньому права власності на нерухоме майно, яке передається в іпотеку, може бути, зокрема, попередній договір (ст. 635 ЦК України), договір купівлі-продажу з відкладальною обставиною (ст. 664 ЦК України), договір найму-продажу (ст. 705 ЦК України), тощо. Разом з тим, документальним підтвердженням набуття іпотекодавцем у майбутньому нерухомого майна, яке передається в іпотеку, не може бути договір, який у відповідності до норм чинного законодавства не вважається укладеним, тобто, договір щодо якого законом встановлені додаткові обов`язкові умови набрання ним чинності, якщо такі умови, або хоча б одну із них сторонами не було дотримано. Крім того, стаття 5 Закону України «Про іпотеку» вимагає від іпотекодавця документально підтвердити право на набуття у власність майна, а не обов`язку з його державної реєстрації. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно не є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, не є суб`єктивним правом особи та не свідчить про набуття нерухомого майна у майбутньому, а є необхідною та обов`язковою умовою, з якою закон пов`язує момент укладення договору відчуження нерухомого майна. За умовами п. 2 договору іпотеки предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Також, за договором іпотеки іпотекодавцем зазначений Позивач, а іпотекодержателем - ВАТ «Сведбанк». Згідно даних інформаційної довідки №105379854 від 28 листопада 2017 року іпотекодавцем є Позивач, а іпотекодержателем - ПАТ «АЛЬФА-БАНК». Попередній власник квартири ОСОБА_2 не був зобов`язаною особою перед Банком та не передавав Позивачу квартиру та/або право застави (іпотеки) на неї.

Спірним договором іпотеки не передбачено умови про набуття у майбутньому Позивачем, як іпотекодавцем, права власності на предмет іпотеки, а навпаки, в пунктах 2, З, 4, 4.1. договору іпотеки зазначено, що на момент його укладення предмет іпотеки належить Позивачу на праві особистої приватної власності, на підставі укладеного з попереднім власником квартири договору купівлі-продажу від 15 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Дмухом Б. Л. за №482. Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації є укладеним з моменту державної реєстрації (ч. 3 ст. 640 ЦК України). Згідно ст. ст. 210, 640 ЦК України правочин не вважається вчиненим у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Неукладений правочин не створює жодних юридичних наслідків для сторін. Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 640, ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири від 15 лютого 2008 року №482 вважається укладеним між Позивачем та попереднім власником квартири ОСОБА_2 з моменту державної реєстрації Позивачем права власності на зазначену квартиру, а саме - з 21 лютого 2008 року, тобто, вже після укладення між Позивачем та Банком договору іпотеки. Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про заставу», в чинній редакції на момент укладення спірного договору іпотеки, заставодавцем (іпотекодавцем) міг бути, як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). При цьому, згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про заставу» заставодавцем при заставі майна міг бути його власник, який мав право відчужувати заставлене майно, або особа, якій власник передав майно і право застави на це майно. Таким чином, позивач, який є стороною договору іпотеки - іпотекодавцем, не мав права передавати в іпотеку Банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , щодо якої він не набув права власності у встановленому законом порядку, оскільки право приватної власності на вказану квартиру було зареєстровано за Позивачем лише 21 лютого 2008 року, тобто, вже після укладення між Банком та Позивачем спірного договору іпотеки. З огляду на вище викладене, посилання в договорі іпотеки на те, що на момент його укладення Позивач був власником квартири, переданої в іпотеку Банку, не відповідали дійсним обставинам справи, суперечили нормам ч. 3 ст. 640, ч. 1 ст. 657 ЦК України та повністю спростовуються відомостями, зазначеними в реєстраційному посвідченні №032884, виданому КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 21 лютого 2008 року, де зазначено, що право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за Позивачем 21 лютого 2008 року, вже після укладення спірного договору іпотеки, а отже, Позивач, не будучи власником предмета іпотеки, не міг бути іпотекодавцем квартири, переданої в іпотеку Банку. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У зв`язку з тим, що на момент набуття Позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 - станом на 21 лютого 2008 року, остання вже перебувала в іпотеці Банку та під забороною відчуження (з 15 лютого 2008 року), порушеними є права Позивача щодо розпорядження вказаною квартирою, оскільки його право власності було обмежено у спосіб, що суперечить вимогам чинного законодавства України. Враховуючи, що у даній справі ставиться питання про обмеження Позивача у праві розпорядження нерухомим майном лише через те, що порушення були допущені нотаріусом з ініціативи Банку, а не Позивачем, в такому випадку має місце «непропорційне» втручання у право Позивача на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У відповідності з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Разом з тим, спірний договір іпотеки не відповідає вимогам ст. 5 Закону України «Про іпотеку», ч. 3 ст. 11 Закону України «Про заставу», ч. 1 ст. 321 ЦК України, а тому, на підставі ч. 1 ст. 203. ч. 1 ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та справа призначена до підготовчого судового засідання.

В підготовчому судовому засідання представником позивача ОСОБА_1 . - ОСОБА_3 подано заяву про зміну підстав позову від 04 квітня 2018 року, яка прийнята судом в судовому засіданні ухвалою суду, постановленою без видалення до нарадчої кімнати, у відповідності до вимог ч.ч. 4, 5 ст. 259 ЦПК України.

В обґрунтування заяви про зміну підстав позову позивач зазначає, що приводом для подання заяви про зміну підстави позову є зміна обставин, які зумовлюють правові наслідки, посиланням на які позивач обґрунтовує свої вимоги. Так, зокрема, в позовній заяві Позивач посилався на те, що він набув право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, з моменту державної реєстрації права власності на квартиру в БТІ - 21 лютого 2008 року, тобто, після укладення з Банком спірного іпотечного договору від 15.02.2008 року, у зв`язку з чим Позивач вважав, що до набуття ним права власності на квартиру, Банк не мав права укладати з ним іпотечний договір. Тому, Позивач просив усунути перешкоди у розпорядженні ним квартирою шляхом визнання недійсним договору іпотеки. В заяві про зміну підстави позову, Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на інші обставини, що зумовлюють правові наслідки, а саме, на те, що він набув право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору купівлі-продажу від 15.02.2008 року. Разом з тим, Позивач зазначає, що до проведення БТІ державної реєстрації права власності на квартиру за Позивачем, Банк не мав права укладати будь-які правочини щодо вказаної квартири, в т.ч. спірний іпотечний договір, а нотаріус, відповідно - посвідчувати такий договір. А, оскільки іпотечний договір було укладено 15.02.2008 року, тобто, до проведення БТІ державної реєстрації права власності на квартиру за Позивачем, то в такому разі є наявними підстави для усунення перешкод у розпорядженні нерухомим майном шляхом визнання недійсним договору іпотеки. Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає державній реєстрації виникає у набувача з моменту такої реєстрації. Державна реєстрація договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснювалась відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Нотаріальним посвідченням. Датою державної реєстрації правочину вважалася дата та час внесення відповідного запису до Реєстру. При внесенні запису до Реєстру реєстратор видавав сторонам правочину примірник витягу, в якому серед іншого зазначалися порядковий номер запису, дата державної реєстрації та інші відомості (п. п. 5, 6, 9, 10 Постанови №671). Отже, як вбачається із змісту зазначених вище норм та витягу з Державного реєстру правочинів №5445908 від 15.02.2008 року, Позивач набув право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу - з 15.02.2008 року. Разом з тим, від державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна слід відрізняти державну реєстрацію речових прав (в т.ч. права власності), які виникають у покупця внаслідок укладення такого договору. Так, зокрема, в ч. 1 ст. 182 ЦК України зазначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, порядок проведення якої встановлюється законом (ч. ч. 1, 4 ст. 182 ЦК України). Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (надалі - Закон №1952). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №1952 (в попередній редакції) обов`язковій державній реєстрації підлягало право власності на нерухоме майно. Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна (ч. 1 ст. 19 Закону №1952 в попередній редакції). Датою і часом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно є дата і час внесення до Державного реєстру прав відомостей про правочини, у зв`язку з якими відбулася зміна власника об`єкта нерухомого майна (ч. 6 ст. 17 Закону №1952 в попередній редакції). Згідно п. 5 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону №1952 (в попередній редакції) до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також, до формування Державного реєстру прав реєстрація об`єктів нерухомості проводилась комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації (БТІ). Також, в п. 7 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону №1952 (в попередній редакції) було зазначено, що до приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом, вони застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. З огляду на вказані вище норми ч. 6 ст. 17 та п. 5 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону №1952 (в попередній редакції) та згідно відомостей, зазначених в Реєстраційному посвідченні №032884, виданому КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 21.02.2008 року, право власності Позивача на квартиру, що є предметом іпотеки, було зареєстровано БТІ - 21 лютого 2008 року, тобто, після укладення спірного іпотечного договору від 15.02.2008 року. Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. З Закону №1952 (в попередній редакції) правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону. Одночасно з цим, правочином щодо нерухомого майна згідно ст. ст. 1, 18 Закону України «Про іпотеку» є іпотечний договір. Таким чином, відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону №1952 (в попередній редакції), ч. 1 ст. 182 ЦК України до 21 лютого 2008 року, тобто, до проведення БТІ державної реєстрації права власності на квартиру за Позивачем, Банк не мав права укладати з Позивачем будь-які правочини щодо вказаної квартири, в т.ч. іпотечний договір від 15.02.2008 року, а нотаріус - нотаріально посвідчувати такий договір. Крім того, в ч. 6 ст. 4 Закону №1952 (в попередній редакції) зазначено, що реєстрація права власності повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводитися в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість. Проте, укладаючи з Позивачем договір іпотеки, Банком, окрім порушення вимог ч. 6 ст. З Закону №1952 (в попередній редакції), ч. 1 ст. 182 ЦК України не було дотримано і вимог ч. 6 ст. 4 Закону №1952 (в попередній редакції), оскільки реєстрація обмеження речового права (іпотеки) передувала державній реєстрації права власності Позивача на квартиру, передану в іпотеку Банку, що вбачається із змісту іпотечного договору №2622/0208/71-012-Z-1 від 15.02.2008 року. Враховуючи, що під час укладення договору іпотеки були допущені порушення вимог ч. 6 ст. 3. ч. 6 ст. 4 Закону №1952 (в попередній редакції), ч. 1 ст. 182 ЦК України, внаслідок чого неправомірно укладений договір іпотеки створює перешкоди позивачу у розпорядженні ним квартирою, яка є предметом іпотеки за вказаним договором, такі перешкоди підлягають усуненню шляхом визнання недійсним іпотечного договору з підстав, наведених у ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2018 року закінчено підготовче провадження у даній справі, справа призначена до судового розгляду по суті.

19 липня 2018 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подано додаткові пояснення щодо державної реєстрації права власності на квартиру та існуючого на той час порядку укладення іпотечного договору, в яких зазначає, що порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно станом на дату укладення іпотечного договору було врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», в попередній редакції Закону (надалі - Закон №1952); Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 (надалі - Тимчасове положення); Порядком ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року №7/5 (надалі - Порядок); Тимчасовим положенням про державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна та прав власності на них в місті Києві, затвердженим Рішенням Київської міської ради II сесії XXIV скликання від 20.06.2002 року №74/74 (надалі - Рішення №74/74). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №1952 обов`язковій державній реєстрації підлягало право власності на нерухоме майно. Аналогічна норма закріплена в ч. 1 ст. 182 ЦК України. Відповідно до п. 1.3. Тимчасового положення державну реєстрацію права власності на нерухоме майно здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Згідно п. 2 Розділу І Рішення №74/74 державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в м. Києві здійснювало Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» (надалі - БТІ). Пунктом 2.1. Порядку було передбачено, що право власності на нерухоме майно реєструвалося в Реєстрі прав шляхом внесення відповідного запису. В п. 6 Розділу І Рішення №74/74 було зазначено, що до створення міського державного реєстру державна реєстрація об`єктів нерухомого майна та прав власності на них здійснювалася шляхом ведення реєстрових книг, записи в яких прирівнювалися до даних міського державного реєстру. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно здійснювалась відповідно до поданої власником заяви встановленої форми на підставі правовстановлюючого документа, зазначеного в переліку правовстановлюючих документів (ч. 1 ст. 18 Закону №1952. п. 2.3. Тимчасового положення, п. 2.2. Порядку, п. 1.1. Рішення №74/74). У відповідності до п. 1.2. Порядку заявою вважався документ встановленої форми, складений власником або уповноваженою ним особою, який засвідчує бажання цієї особи (осіб) внести запис до Реєстру прав, внести зміни до запису, скасувати запис у Реєстрі прав.В п. 3.1. Тимчасового положення, п. 3.1. Порядку було зазначено, що з моменту подання заяви до БТІ розпочинався розгляд реєстратором заяви і доданих до неї документів. Згідно ч. 4 ч. 6 ст. 17 Закону №1952 розгляд заяви і прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно проводився в строк, що не перевищував 14 календарних днів з дня отримання БТІ заяви та документів, необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Датою і часом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, є дата і час внесення до реєстру даних про речові права, правочини, у зв`язку з якими відбулася зміна власника об`єкта нерухомого майна. Порядок проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно в м. Києві було встановлено в п. 1.1. Розділу II Рішення №74/74. в пп. «в» якого зазначалося, що за наслідком проведення державної реєстрації прав на оригіналі правовстановлюючого документа робився реєстраційний напис, а якщо на ньому не було місця для реєстраційного напису, то видавалося реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа. Саме таке реєстраційне посвідчення за №032884 було видано Позивачу за наслідками проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 21 лютого 2008 року. Зокрема, в реєстраційному посвідченні зазначено, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за Позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2008 року №482 шляхом внесення запису до реєстрової книги за реєстровим номером 30183. Одночасно з цим, відповідно до ч. 6 ст. З Закону №1952 правочини щодо нерухомого майна вчинялися, якщо право власності на це майно було зареєстровано відповідно до цього Закону, а згідно ч. 6 ст. 4 зазначеного Закону реєстрація права власності повинна була передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводитися в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмеження речових прав на таку нерухомість. Із системного аналізу ч. 6 ст. З, ч. 6 ст. 4 Закону №1952 вбачається, що спірний іпотечний договір, який згідно ст. ст. 1. 18 Закону України «Про іпотеку» є правочином щодо нерухомого майна, міг бути укладений лише після державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Позивачем. Те ж саме стосується і накладення заборони відчуження на нерухоме майно. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, всупереч ч. 6 ст. З, ч. 6 ст. 4 Закону №1952, спірний іпотечний договір було укладено 15 лютого 2008 року, тобто, до проведення державної реєстрації права власності на квартиру за Позивачем та видачі в БТІ реєстраційного посвідчення від 21 лютого 2008 року, яким підтверджується факт такої реєстрації та яке є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу від 15.02.2008 року №482, на підставі якого Позивач набув право власності на вказану вище квартиру. Таким чином, укладення іпотечного договору, а в подальшому незаконне перебування квартири в іпотеці Банку та під забороною відчуження, створює для Позивача, як власника, незаконні перешкоди у розпорядженні вказаною вище квартирою, оскільки Позивача було обмежено у здійсненні ним права власності на нерухоме майно в порядку та у спосіб, що суперечили Закону. Одночасно з цим, згідно ч. 2 ст. 321 ЦК України особа може бути обмежена у здійсненні нею права власності лише у випадках та в порядку, встановлених законом. У зв`язку з вищевикладеним, згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» (в попередній редакції Закону) нотаріус повинен був відмовити у вчиненні нотаріальної дії з посвідчення іпотечного договору та накладення заборони відчуження на нерухоме майно, оскільки вчинення таких дій суперечило нормам ч. 6 ст. З, ч. 6 ст. 4 Закону №1952. При цьому, слід виходити з того, що предметом позову є не скарга на неправильне вчинення нотаріальної дії, а спір про право, засноване на вчиненні такої дії, у зв`язку з чим, відповідачами у даній справі є первісний і наступний іпотекодержателі, в інтересах яких укладено спірний іпотечний договір та накладено заборону відчуження на нерухоме майно. З огляду на вище зазначене, Позивач вважає доводи, викладені в заяві про зміну підстави позову обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню

15 листопада 2018 року представником відповідача ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_8 подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій остання просила суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. В обґрунтування заяви зазначила, що ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Частиною 4 ст. 267 ЦК України закріплено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності, оскільки кредитний та іпотечний договір укладено у 2008 році, а з відповідним позовом він звернувся у 2018 році, тобто з 10-річним пропуском позовної давності.

Крім того, 15 листопада 2018 року представником відповідача ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_8 подано пояснення, в яких остання просила суд відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», ПАТ «Омега Банк» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом визнання недійсним договору іпотеки, в обґрунтування яких зазначає, що у відповідності до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положенням п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Частиною 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди, з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як Істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частин 1, 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти / споживчий кредит/ або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов`язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі. Згідно до положень ч. 1. 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Позивач не довів наявність, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України, підстав для визнання правочину недійсним; договір укладений з дотриманням письмової форми договору та вимог чинного законодавства; договір підписаний Позивачем. Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р «Про судову практику визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину. наявність умислу, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, що діяла під впливом обману. У відповідності до ст.263 ЦПК України, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в Постановах Верховного Суду. Жодних зауважень чи застережень на момент укладення та підписання договору не було. Підписання кредитного та іпотечного договору свідчить про намір сторін прийняти на себе права та обов`язки, зазначені у договорі. Підпис Позивача у договорі є письмовим підтвердженням отримання свого примірника Договору; що він не знаходився під впливом омани, обману та насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу обставин, та сторони погодили; з укладеним Договору досягли згоди з усіх істотних його умов та не існувало будь-яких умов, які могли бути істотними та необхідними за змістом цього Договору. На підставі викладеного, ОСОБА_1 не довів доказів порушення чинного законодавства при укладенні іпотечного договору та не навів законних підстав для визнання іпотечного договору недійсним.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, представник позивача ОСОБА_1 . - ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

Уповноважений представник відповідача ПАТ «Омега Банк», в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Уповноважений представник відповідача ПАТ «Альфа-Банк», в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін.

Згідно ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2622/0208/71-012, за яким банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 50 000,00 доларів США на строк з 15 лютого 2008 року до 08 лютого 2036 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором. Кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_2 з метою придбання квартири АДРЕСА_1 .

15 лютого 2008 року між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б.Л., за яким ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін продаж квартири, яка відчужується, вчинено за ціну - 479 750,00 грн.

15 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 2622/0208/71-012-Z-1, за яким на виконання основного зобов`язання за кредитним договором № 2622/0208/71-012 іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно Витягу з Державного реєстру правочинів від 15 лютого 2008 року, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 15 лютого 2008 року зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №482 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дмух Б.Л., зареєстрований 15 лютого 2008 року.

Згідно реєстраційного посвідчення № 032884 від 21 лютого 2008 року, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дмухом Б.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 лютого 2008 року за реєстровим номером № 482.

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким продавець продав (відступив) права вимоги та передав їх покупцю, а покупець купив права вимоги.

Згідно витягу з реєстру позичальників за договором купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року до ПАТ «Альфа-Банк» перейшло право вимоги по кредитному договору № 12622/0208/17-012 від 15 лютого 2008 року, укладеного із ОСОБА_1

28 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Приходько І.О. було відмовлено у посвідченні договору дарування квартири АДРЕСА_1 , оскільки в Державному реєстрі речових прав на зазначену квартиру накладено заборону на відчуження нерухомого майна та іпотека.

Відповідно до відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 15 серпня 2018 року, за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дмухом Б.Л. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15.02.2008 р., № 482, по якому ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 кв. НОМЕР_1 , яка була зареєстрована в Бюро 21.02.2018 р.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Загальні підстави визнання недійсними угод встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України, настання відповідних наслідків - статтею 216 Цивільного кодексу України. Невиконання вимог частин 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України тягне за собою недійсність правочину, якщо інше не передбачено законом. Недійсний правочин означає, що дія, вчинена у вигляді правочину, не породжує юридичних наслідків, тобто не тягне цивільних прав та обов`язків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину.

За змістом ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на момент укладання оспореного іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на момент укладання ос пореного іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 182 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на момент укладання оспореного іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

За вимог ст. 210 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на момент укладання оспореного іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на момент укладання оспореного іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 18 договору купівлі-продажу квартири від 15 лютого 2008 року право власності на квартиру, що є предметом цього договору виникає у покупця відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України з моменту держаної реєстрації даного договору.

За вказаних обставин слід дійти висновку, що за договором купівлі-продажу нерухомого майна, квартири, станом на 15 лютого 2008 року, право власності у набувача такого майна, виникає з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору, а не з часу реєстрації отриманого за договором права власності в органах державної реєстрації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на момент укладання оспореного іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання

боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на момент укладання оспореного іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в

майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення

строку дії іпотечного договору.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на момент укладання оспореного іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», в редакції чинній на момент укладання оспореного іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухомість, що належить третім особам та стане власністю іпотекодавця після укладення такого договору, посвідчується нотаріусом до моменту

оформлення права власності іпотекодавця на нерухомість. Обтяження іпотекою нерухомого майна підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Таким чином, державна реєстрація договору купівлі-продажу квартири відбулася 15 лютого 2008 року у державному реєстрі правочинів і у ОСОБА_1 право власності на квартиру виникло з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу, після чого він мав право розпоряджатися квартирою на власний розсуд, у тому числі й передавати її в іпотеку і у відповідності до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ч. ч. 5, 6 ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» не було перешкод для оформлення договору іпотеки.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» Караченцева Артема Юрійовича, Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом визнання недійсним іпотечного договору у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Відповідно до ч.7 ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову позивача, звільненого від сплати судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 204, 215, 216, 328 ЦК України, ст. ст. 182, 210, 334, 640, 657 Цивільного кодексу України (в ред. станом на 15.02.2008р), ст. 1, 3, 18 ЗУ «Про іпотеку» (в ред. станом на 15.02.2008р), ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (в ред. станом на 15.02.2008р), ст.ст. 2-5, 10, 12, 13, 76, 77-81, 89, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України України, суд, -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» Караченцева Артема Юрійовича, Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом визнання недійсним іпотечного договоруПозов ОСОБА_7 до Київської міської ради, третя особа на стороні відповідача, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради про визнання права власності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Суддя: