Рішення № 81612266, 07.05.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 року Справа № 280/635/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (вул. Остапа Вишні, буд. 63, м.Бердянськ, Запорізька область, 71110) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (вул. Захисників України, 24/34, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14.02.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1П.) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (далі – відповідач або Управління), в якій позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства ІІІ групи за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року; зобов’язати відповідача виплатити позивачу заборгованість з державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства ІІІ групи за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та є інвалідом з дитинства ІІІ групи. З вересня 2017 року по лютий 2018 вона не отримувала державну соціальну допомогу по інвалідності. Згідно письмової відповіді Управління від 16.11.18 № 19800, ОСОБА_1 було відмовлено в виплаті заборгованості, у зв'язку із скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Вважає, що припинення виплати державної соціальної допомоги у зв'язку з відсутністю довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення суперечить принципам, які закріплені в Конституції України. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхової виплати незалежно від того, де проживає особа, якій призначена соціальна виплата. Зазначає, що зміна особою місця проживання не може бути підставою для позбавлення її конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання соціальних виплат. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 19.02.2019 позов був залишений без руху, позивачу надійний строк для усунення недоліків позову.

01.03.2019 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 04.03.2019 відкрите спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/635/19. Судове засідання призначено на 01.04.2019 без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав, надав відзив, який надійшов до суду 19.03.2019 за вх.№10904, в якому пояснив, що згідно інформації щодо перетинання державного кордону України, отриманої від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 05.07.2017 №0.64-21342/0/15-17 з'ясовано, що позивач виїхала на тимчасово окуповану територію через Бугас 10.12.2016 та повернувся 24.03.2017. Тобто позивач був відсутній у м. Бердянськ понад 60 днів (більше 3 місяців). Довідка внутрішньо переміщеної особи скасована рішенням №346 від 28.08.2017. У зв'язку з цим, з 01.09.2017 виплату державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства призупинено. В лютому 2018 року позивачем було отримано нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 23.02.2018 позивачу призначено виплату державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства з 01.03.2018. Також вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000472682/23815 від 08.02.2018 (а.с. 9).

Позивач також є інвалідом з дитинства ІІІ групи, що підтверджується посвідченням серії ААБ №185513 від 30.03.2005 (а.с. 12).

Згідно інформації щодо перетинання державного кордону України, отриманої від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 05.07.2017 № 0.64-21342/0/15-17 з'ясовано, що позивач виїхала на тимчасово окуповану територію через Бугас 10.12.2016 та повернулась 24.03.2017. Тобто позивач була відсутня у м. Бердянськ понад 60 днів (більше 3 місяців).

Довідка внутрішньо переміщеної особи скасована рішенням №346 від 28.08.2017 про що позивачу було повідомлено листом за вих. № 12301 від 30.08.2017. У зв'язку з чим з 01.09.2017 виплату державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства призупинено. В лютому 2018 року позивачем було отримано нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

08.02.2018 позивач звернувся до Управління з заявою щодо поновлення виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства.

23.02.2018 року (протокол № 84) позивачу призначено виплату державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства з 01.03.2018.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо призупинення соціальних виплат та несплату їх протягом періоду з вересня 2017 року по лютий 2018 року позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Як зазначалось судом раніше, позивач є внутрішньо переміщеною особою та інвалідом з дитинства ІІІ групи.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього ж Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 цієї статті).

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (ч. 1 ст. 5 Закону № 1706-VII).

Водночас, ст. 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

У відзиві на позов відповідач обґрунтовує свою позицію з посиланням на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), а також на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - постанова №365).

Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно ст. 12 Закону України №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою № 365 встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до пп.2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою № 365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/ перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Відповідачем не надано акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, який міг би підтвердити факт відсутності позивача як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання.

У відзиві на позовну заяву, як на підставу призупинення виплати соціальної допомоги, відповідач посилається на скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, в зв’язку з тривалою відсутністю (понад 60 днів) особи за місцем проживання.

Однак, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 05 листопада 2014 року № 637.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 05 листопада 2014 року № 637 слід визнати нечинними, оскільки останні не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.

Верховний Суд переглядаючи судові рішення у справі № 826/12123/16 зазначив, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 обмежують позивача та інших осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України (постанова від 20.12.2018).

Відтак, посилання відповідача як на підставу припинення (призупинення) соціальних виплат на п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 № 365 є безпідставним та законодавчо не обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Також Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідачем не доведено, що позивачем вчинено дії, передбачені ст. 12 Закону України №1706-VII.

Що стосується посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то ухвалою суду від 19.02.2019 по справі №280/635/19 позовна заява була залишена без руху. На усунення недоліків, серед іншого, позивачу було необхідно надати заяву про поновлення строку звернення до суду із цим позовом та докази поважності його пропуску.

01.03.2019 до суду надійшла заява позивача в якій були обґрунтовані підстави того, чому вона вважає що нею не пропущений строк звернення до суду.

За результатами розгляду наданих пояснень та документів на усунення недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 04.03.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Таким чином судом вирішено питання щодо строків звернення до суду з даним позовом.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн., а отже, відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, зазначена сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Остапа Вишні, буд. 63, м.Бердянськ, Запорізька область, 71110) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (вул. Захисників України, 24/34, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (вул. Захисників України, 24/34, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100) щодо невиплати ОСОБА_1 (вул. Остапа Вишні, буд. 63, м.Бердянськ, Запорізька область, 71110) державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства ІІІ групи за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (адреса: вул. Захисників України, 24/34, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100; ЄДРПОУ 03193258) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: вул. Остапа Вишні, буд. 63, м.Бердянськ, Запорізька область, 71110; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) заборгованість з державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства ІІІ групи за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року.

Присудити на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: вул. Остапа Вишні, буд. 63, м.Бердянськ, Запорізька область, 71110; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (адреса: вул. Захисників України, 24/34, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100; ЄДРПОУ 03193258).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль