Рішення № 81591093, 06.05.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд. унік. № 243/11923/18

Провадження № 2/243/300/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06 травня 2019 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Воронкова Д.В.,

за участю секретаря Колено Г.С.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження в залі судового засідання Слов`янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

29.11.2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом, обґрунтувавши свої вимоги тим, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1 будинку зареєстрований її син зі своєю родиною, онука - ОСОБА_2 та її правнук ОСОБА_3 , які в літку 2014 року виїхали за межі України. Оскільки відповідачі не мешкають у вказаному будинку вже більше чотирьох років, а їх реєстрація в будинку створює перешкоди в реалізації позивачем своїх прав, як власника майна, вона вимушена була звернутися до суду із даним позовом та просити суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала (а.с.35).

Відповідачі ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , до судового засідання не з`явилася, про час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, судові повістки, що направлялися на її адресу, повернулися за закінченням строків зберігання (а.с.23, 32). За вказаних обставин суд вважає можливим розглянути справу у її відсутності та ухвалити заочне рішення.

Представник третьої особи надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначив, що має заперечення щодо задоволення позовних вимог стосовно ОСОБА_3 , оскільки задоволення позову в цій частині негативно вплине на права малолітньої дитини.

Відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд, в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України), встановив наступне.

ОСОБА_1 належить житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 10.06.1994 року державним нотаріусом Першої Слов`янської державної нотаріальної контори Причепа В.Р . ( а.с.9)

З довідки про склад сім`ї, виданої 08.11.2018 року виконавчим комітетом Слов`янської міської ради вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Слов`янську Слов`янського міськрайонного управління юстиції Донецької області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с.7).

Згідно Акту № 841 від 20.11.2018 року, складеного керівником Комітету мікрорайону «Северний», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з жовтня 2014 року по теперішній час не мешкають у будинку АДРЕСА_1 (а.с.10).

Згідно висновку органу опіки та піклування Слов`янської міської ради № 29/03-2599 від 14.12.2018 року орган опіки та піклування Слов`янської міської ради вважає, що недоцільно визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням (а.с.20).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У сенсі ст. 391 ЦК України, власник майна може вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає можливість дійти висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першим протоколом та протоколами N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплений принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Таким чином, закон гарантує захист права власності шляхом застосування певних способів захисту, передбачених ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Підстави позбавлення члена сім`ї права користування жилим приміщенням, яке належить громадянинові на праві власності, визначені ст. 405 ЦК України, частиною 2 якої встановлено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до п. 33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК), зокрема від вирішення вимог про позбавлення права користування жилим приміщенням.

Згідно із ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом та мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з жовтня 2014 року не проживають у будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 не несе витрат на утримання житла, будь-яких доказів про те, що у відповідача існують перешкоди у користуванні спірним житлом суду не надано.

Отже, на підставі зазначених судом норм чинного законодавства, що регулюють даний вид правовідносин, беручи до уваги всі зібрані і досліджені судом докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням є обґрунтованим, доведеним і таким, що підлягає задоволенню.

Однак, не можуть бути задоволені вимоги позивача щодо визнання малолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що причиною для звернення до суду є те, що відповідачка разом з сином не проживають у вказаному будинку більше чотирьох роки, добровільно з реєстрації не знялись.

При цьому позивач не вказує, яким чином проживання дитини у спірному будинку порушує його права як власника цього житла.

Згідно з ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до Законів України.

В силу положень ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Згідно з статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

У відповідності до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Тобто, відповідно до зазначених норм закону місце проживання дитини, яка не досягла 14 років визначається за згодою батьків, у разі, якщо вони не проживають разом.

У разі припинення сімейних стосунків з власником будинку колишні члени його сім`ї не втрачають право користування займаним житловим приміщенням.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Такого висновку дійшов ВС у своїй постанові від 22 листопада 2018 року № 591/4595/16-ц.

Також суд враховує висновок органу опіки та піклування Слов`янської міської ради № 29/03-2599 від 14.12.2018 р. відповідно до якого орган опіки та піклування Слов`янської міської ради вважає, що недоцільно визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині визнання втративши право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , малолітнього ОСОБА_3 , не підлягають задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного, суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивач не наполягає на стягненні з відповідача судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 19, 81, 82, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 346, 383, 391, 405 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Д.В. Воронков