Ухвала суду № 81567925, 06.05.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 06.05.2019

Справа № 320/4444/18

Провадження № 1-КП/320/229/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Урупи І.В.

за участі:

секретаря судового засідання - Литвиненко В.Є.,

прокурора – Гончара Д.С.,

обвинуваченого – ОСОБА_1,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі об’єднане кримінальне провадження № 12018080140001255 та № 12018080140001862 відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст.263 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор заявив клопотання про продовження ОСОБА_1 обраного під час досудового розслідування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що обставини, що стали підставою для застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цей час не змінилися, ризики, передбачені ст.177 ч.1 КПК України, при цьому існують.

Обвинувачений ОСОБА_1 проти продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, посилаючись на відсутність доказів його вини. Захисник адвокат ОСОБА_2 заперечувала проти продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, просила обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Суд, вислухавши учасників судового провадження, вважає, що у даному випадку є підстави для продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_1

В ході досудового розслідування до ОСОБА_1 16 квітня 2018 року було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 13.06.2018.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 червня 2018 року строк тримання під вартою ОСОБА_1 було продовжено до 09 серпня 2018 року та одночасно визначено запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання ОСОБА_1 обов'язків, визначених КПК України. Розмір застави визначено у межах 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 105 720 грн у національній грошовій одиниці та у разі внесення застави покладено на обвинуваченого ОСОБА_1 обов'язки прибувати до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізькій області за викликом, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з одночасно визначеним запобіжним заходом у вигляді застави відносно ОСОБА_1 було продовжено до 24 вересня 2018 року, змінено розмір застави та визначено в межах 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 70480 грн.

Ухвалами Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з одночасно визначеним запобіжним заходом у вигляді застави відносно ОСОБА_1 неодноразово продовжувався та ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 березня 2019 року строк дії запобіжного заходу було продовжено до 12 травня 2019 року включно.

Відповідно до ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку і за наслідками розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою може продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою до двох місяців.

У даному випадку строк запобіжного заходу до наступного судового засідання спливає, судове провадження не завершене.

При обранні запобіжного заходу відносно обвинуваченого враховувалась наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому тяжкого злочину та ризиків, передбачених ст.177 КПК України, данні про особу ОСОБА_1, який не працевлаштований, постійного джерела доходу не має, має постійне місце проживання за адресою: м. Кривий ріг, АДРЕСА_1 та на утриманні малолітню дитину.

Суд вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України мають місце і на теперішній час, а саме: з метою уникнення кримінальної відповідальності обвинувачений може без перешкод залишити своє місце проживання та переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. ОСОБА_1 є особою, яка має судимості, обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч.2 ст. 307, ч. 1 ст.263 КК України, за вчинення яких передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна та від трьох до семи років позбавлення волі відповідно, не працевлаштований, отже не має постійного джерела доходу, проживав не за місцем реєстрації, обвинувачується у вчиненні злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, та злочину проти громадської безпеки, в іншому кримінальному провадженні обвинувачується у злочині, пов’язаному із застосуванням насильства та злочині проти волі, честі та гідності людини, що свідчить про його недобросовісне ставлення до своїх процесуальних обов’язків.

Отже, вказані обставини у сукупності дають підстави вважати, що ОСОБА_1 усвідомлюючи ступінь тяжкості злочину за яким він обвинувачується та невідворотності покарання за його вчинення, з метою ухилення від кримінального покарання може без перешкод залишити своє місце проживання та переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про наявність існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, а тому суд вважає, що підстав для зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 на більш м’який на теперішній час немає.

Судовий розгляд справи не закінчено, обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Оскільки встановлені раніше ризики, визначені ч. 1 ст. 177 КПК України, при застосуванні запобіжних заходів відносно обвинуваченого на даний час продовжують існувати, на переконання суду даний захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого.

Європейський суд з прав людини у рішенні „Подвезько проти України крім іншого зазначає, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством - він також повинен бути необхідним за конкретних обставин. На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення.

Так, ОСОБА_1 обвинувачуються у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст. 307, ч. 1 ст.263 КК України, які у відповідності до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів.

У відповідності до п.п. 61, 62 рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.

Продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, незважаючи на презумпцію невинуватості, з урахуванням серйозності висунутого обвинувачення, наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на даному етапі є адекватним превентивним заходом.

Оскільки заявлені при обранні та продовженні запобіжного заходу ризики щодо неналежної поведінки підозрюваного не зменшилися, що виправдовує подальше тримання ОСОБА_1 під вартою, суд знаходить доцільним продовження раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого до 60 днів з одночасно визначеним запобіжним заходом у вигляді застави в межах 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 70480 грн.

Крім цього, суд вважає за необхідне відповідно до норм ч. 3 ст.183 та ч. 5 ст.194 КПК України у разі внесення застави покласти на ОСОБА_1 такі обов'язки: прибувати до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізькій області за викликом; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 177, 331 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Гончара Д.С. про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити.

Термін запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з одночасно визначеним запобіжним заходом у вигляді застави в межах 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 70480 грн. відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст.263 КК України продовжити до 04 липня 2019 року включно.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, наступні обов'язки: прибувати до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізькій області за викликом; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 04 липня 2019 року включно.

Копію ухвали для виконання направити в СІЗО м. Запоріжжя.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: