Рішення № 81562365, 06.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 травня 2019 року № 826/13186/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1доГоловного управління ДФС у м. Києві,про представники учасників справи:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення позивача - ОСОБА_2; відповідача - ОСОБА_3, ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_1) подала на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач або ГУ ДФС), в якому просить суд визнати протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 78087-1305-2658 від 27.04.2018, складене Головним управління ДФС у м. Києві.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що податковим органом допущено помилки під час здійснення розрахунку грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, вказавши про правомірність винесення податкового повідомлення-рішення № 78087-1305-2658 від 27.04.2018, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень. Також відповідач посилається на практику Верховного Суду України, зокрема постанову у справі № 826/14703/13-а від 24.11.2015 та постанову Верховного Суду у справі № 826/8675/17.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якому позивач наголошує про невірне обрахування відповідачем податку за землю, а також відсутністю документів на підставі яких здійснено розрахунок останього.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 826/13186/18 та призначено до розгляду в підготовче засідання на 09.10.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 08.11.2018

У судовому засіданні 08.11.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача заперечив проти позову повністю.

Також, представниками сторін до суду подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи наведене, судом ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підстав ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач є фізичною особою підприємцем з 2002 року.

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку № 948823 від 17.04.2012 позивач з 01.01.2012 знаходиться на спрощеній системі оподаткування та займається господарською діяльність з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Місце провадження господарської діяльності - м. Київ,. вул. Керченська, 3 та м. Київ, пров. Устинівський, буд. 8-А.

До позовної заяви, позивачем додано копію Договору № 01/03/18 оренди нежитлових приміщень від 22.03.2018 та копію Договору № 01/08/15 оренди нежитлових приміщень від 01.08.2015.

Так, п. 1 Договору № 01/03/18 оренди нежитлових приміщень від 22.03.2018 зазначено, що відповідно до цього Договору позивач, Орендодавець, передає, а ОСОБА_4, Орендар, приймає у платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення (Об'єкт оренди) для ведення переговорів, організації та проведення зустрічей, конкурсів, тендерів та інших ділових представництв в інтересах ТОВ "БФ"МБК", а також розташування та організації роботи офісу Орендаря.

Нежитлове приміщення, що передається в користування Орендарю за цим Договором, розташовано за адресою: АДРЕСА_1

Об'єкт оренди розташований на першому поверсі будівлі та має загальну площу 163,70 кв.м.

Об'єкт оренди є власністю Орендодавця на підставі Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 20 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за № 63604, який зареєстрований Солом'янською районною в м. Києві Радою 20.11.2002р за № 27-КМР.

Вартість орендованого майна складає 4 250 750 грн. і може змінюватись у відповідності до зменшення чи збільшення балансової чи оціночної вартості майна.

Передача Орендодавцем вищезазначеного майна в оренду не спричиняє передачу Орендарю право власності на це майно. Об'єкт оренди передається у строкове платне користування Орендаря без права розпорядження таким Об'єктом.

Відповідно до положень статті 796 ЦК України одночасно з правом оренди Об'єкта до Орендаря переходить право користування частиною земельної ділянки, на якій він розташований, площею 295,31 кв.м.

Право власності Орендодавця на Об'єкт оренди підтверджуються: договором купівлі-продажу цього приміщення.

Умовами п. 1 Договору № 01/08/15 оренди нежитлових приміщень від 01.08.2015 також було визначено, що відповідно до цього Договору позивач, Орендодавець, передає, а ТОВ "БЛАНКНОТ", Орендар, приймає у платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення (Об'єкт оренди) для ведення переговорів, організації та проведення зустрічей, конкурсів, тендерів та інших ділових представництв в інтересах ТОВ "БФ"МБК", а також розташування та організації роботи офісу Орендаря.

Нежитлове приміщення, що передається в користування Орендарю за цим Договором, розташовано за адресою: АДРЕСА_1

Об'єкт оренди розташований на першому поверсі будівлі та має загальну площу 163,70 кв.м.

Об'єкт оренди є власністю Орендодавця на підставі Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 20 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за № 63604, який зареєстрований Солом'янською районною в м. Києві Радою 20.11.2002р за № 27-КМР.

Вартість орендованого майна складає 4 250 750 грн. і може змінюватись у відповідності до зменшення чи збільшення балансової чи оціночної вартості майна.

Передача Орендодавцем вищезазначеного майна в оренду не спричиняє передачу Орендарю право власності на це майно. Об'єкт оренди передається у строкове платне користування Орендаря без права розпорядження таким Об'єктом.

Відповідно до положень статті 796 ЦК України одночасно з правом оренди Об'єкта до Орендаря переходить право користування частиною земельної ділянки, на якій він розташований, площею 295,31 кв.м.

Право власності Орендодавця на Об'єкт оренди підтверджуються: договором купівлі-продажу цього приміщення.

Позивачем, у червні 2018 року, було отримано податкове повідомлення-рішення № 78087-1305-2658 від 27.04.2018, складене ГУ ДФС у м. Києві, яким ФОП ОСОБА_1 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 14 343,96 грн.

Сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу у зв'язку із тим, що за позивачем, згідно довідки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № Ю-00220/2015 обліковуються земельні ділянки площею 295,31 кв.м.

Позивач вважає протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки він, як платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку у зв'язку із використанням землі під нежилим приміщенням для здійснення господарської діяльності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом пп. 14.1.72 та 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Пунктом 270.1 ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

В силу п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно із п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

У той же час, п. 269.2. ст. 269 ПК України встановлено, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 4 п. 297.1. ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Згідно із ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

При цьому, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З системного аналізу викладених норм слідує, що у разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов'язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, а отже така фізична особа-підприємець (власник нежилого приміщення), будучи платником єдиного податку, звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності з земельного податку. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 18.03.2013 у справі № К/9991/62396/12, від 05.08.2013 у справі № К/800/2284/13, від 22.04.2014 у справі № К/800/63438/13, від 12.06.2014 у справі № К/800/61784/13, а також в узагальнюючій податковій консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженій наказом Державної податкової служби України від 23.11.2012 № 1051.

Як зазначалося вище, основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код ВЕД 68.20).

Як зазначалось вище, нежиле приміщення № 10, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Керченська, 3, літера "А", використовується позивачем як фізичною особою-підприємцем, а саме: здаються в оренду на підставі договору оренди № 01/03/18 від 22.03.2018.

Враховуючи, що позивач є платником єдиного податку і використовує належні йому приміщення для провадження підприємницької діяльності, нарахування йому податкового зобов'язання з податку на землю, а саме: на земельну ділянку, що розташована під цим приміщенням, є протиправним та суперечить приписам п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України.

Зазначена позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного суду України від 13.03.2018 по справі № 815/2146/17, де, зокрема, зазначено: фізичні особи-підприємці, що перебувають на спрощеній системі оподаткування не є платниками земельного податку лише за земельні ділянки, які використовуються ними для провадження підприємницької діяльності, і доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем невірно розраховано суму податку виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 № 489, нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається згідно з формулою 1, а саме:

Визначення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра земельної ділянки населених пунктів:

В х Нп

Цн = --------------- х Кф х Км,

Нк

де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях);

В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях);

Нп - норма прибутку (6%);

Нк - норма капіталізації (3%);

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки.

Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 Податкового кодексу України.

У відзиві на позовну заяву відповідач надав розрахунок податку та вказав, що нормативно грошову оцінку земельної ділянки він провів за формулою: Цн = Цнм Ч Пз КфЧ Кл Ч Кі, відповідно до п. 2 рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877.

Проте, вказаний пункт рішення Київської міської ради втратив чинність згідно з рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23.

Також, відповідачем не надано документів, зокрема даних державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки, на якій знаходиться нежиле приміщення позивача, що також ставить під сумнів правильність розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка є основою для розрахунку податку за землю.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 КАС України).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 78087-1305-2658 від 27.04.2018 Головного управління ДФС у м. Києві.

3. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2) понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко