Рішення № 81561670, 06.05.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2019 р. м. Чернівці справа № 824/319/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді І.В. Маренича, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить :

- визнати дії Управління Держпраці у Чернівецькій області (далі - відповідач, Управління Держпраці) протиправними та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, складену заступником начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Г.М. №339/19/426/НД/АВ/П/ТД/-ФС/095 від 06.03.2019 року про накладення на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 125190,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проведеною відповідачем перевіркою, встановлено порушення ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю в частині допуску до роботи працівника з яким не укладено трудовий договір. На підставі цього винесено постанову про накладення на нього штрафу у розмірі 125190,00 грн. Викладені в акті перевірки факти позивач вважає такими, що не відповідають дійсним фактичним обставинам, а вищезазначена постанова про накладення штрафу такою, що не ґрунтується на законі.

11.04.2019 р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на те, що постанова про накладення штрафу винесена на підставі акту перевірки, якою встановлено порушення ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю. Таким чином, постанова про накладення штрафу винесена з урахуванням норм Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, а отже є законною і скасуванню не підлягає.

17.04.2019 р. в судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві, та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у письмових запереченнях проти позову.

Окрім того, учасниками по справі подано заяви про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, за їх відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши вступне слово учасників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що з 08.02.2019 року по 11.02.2019 року посадовими особами Управління Держпраці у Чернівецькій області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за результатами якого складено акт № ЧВ-339/19/426//НД/АВ (а. с. 15-21).

Як вбачається із вказаного акту, інспекційним відвідуванням встановлено, що на тваринницькій фермі по АДРЕСА_1 догляд за тваринами одночасно здійснюють ФОП ОСОБА_1 та громадянин ОСОБА_3 без укладення трудового договору. ОСОБА_3 у своєму поясненні від 08.01.2019 р , яке є невід'ємною складовою акту відвідування, вказав, що він є братом ОСОБА_1 та постійно проживає на тваринницькій фермі, оскільки частину ферми було переобладнано в житлову площу. Також зазначив, що ніякої допомоги в здійсненні підприємницької діяльності не надає. Окрім того, зазначив що доглядає за тваринами разом з братом ОСОБА_1

Таким чином, інспекційним відвідуванням встановлено, що ФОП ОСОБА_1, 08.02.2019 року допустив до роботи гр. ОСОБА_3 не уклавши з ним трудовий договір та не повідомивши у встановленому порядку органи ДФС про прийом на роботу вказаного працівника, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 24, ст. 142, ст. 253 КЗпП України, Постанови КМУ №413 (а. с. 19-20).

12.02.2019 року інспектором праці ОСОБА_4 винесено припис № ЧВ-339/19/426/НД/АВ/П, відповідно до якого зобов'язано позивача усунути порушення вимог ч. ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю до 12.02.2019 року, Постанови КМУ №413 до 21.02.2019 року, ст. 253 Кодексу законів про працю України до 21.02.2019 року та письмово проінформувати про виконання вимог припису Управління Держпраці у Чернівецькій області (а. с. 25-27).

Постановою від 06.03.2019 року заступником начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області, керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення", ч. 3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509, та на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125190,00 грн.

Окрім того, 17.04.2019 року позивачем в судовому засіданні надані пояснення, відповідно до змісту яких, 06.02.2019 року на територію тваринницької ферми, яка знахаодиться за адресою: АДРЕСА_1 приїхали два автомобілі, з яких вийшли декілька невідомих осіб та почали здійснювати фотофіксацію. При запитанні, чому вони здійснюють фотофіксацію, невідомі особи не відповіли, а здійнивши декілька фотознімків, повернулись до автомобілів та поїхали.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 (далі - Положення № 96) передбачено, що Державна служба України з питань праці (Держпраця) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраця відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (п. п. 6 п. 4 Положення № 96).

Держпраця для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці (п. п. 5 п. 6 Положення № 96).

Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (Пункт 7 Положення № 96).

Статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V) надано визначення поняттю державного нагляду (контролю), відповідно якої це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

З огляду на викладене, Управління Держпраці у Чернівецькій області це територіальний орган Державної служби України з питань праці, вповноважений, серед іншого на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (далі Порядок № 295).

Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Статтею 2 Закону № 877-V встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог ст. 1, ст. 3, ч. 1, 4, 6 - 8, абз. 2 ч. 10, ч. 13 та 14 ст. 4, ч. 1-4 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ч. 1 - 4 та 6 ст. 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, ч. 3 ст. 22 цього Закону.

Наведеними нормами встановлено, що дія Закону № 877-V поширюється, зокрема, на органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, які, здійснюють заходи контролю у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Таким чином Управління Держпраці у Чернівецькій області при реалізації повноважень щодо державного нагляду (контролю) має діяти з обов'язковим врахуванням положень Закону № 877-V.

Статтею 3 Закону № 877-V передбачено, що державний нагляд (контроль) здійснюється, серед іншого, за принципами: гарантування прав та законних інтересів кожного суб'єкта господарювання; об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб'єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; презумпції правомірності діяльності суб'єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків суб'єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю).

Виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю) (ч. 4 ст. 4 Закону № 877-V).

Частиною 8 ст. 4 Закону № 877-V визначено, що органам державного нагляду (контролю) та суб'єктам господарювання надано право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо - та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу.

Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки (ч. 1 ст. 7 Закону № 877-V).

Пунктом 5 Порядку № 295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

З наказу на проведення інспекційного відвідування від 07.02.2019 року № 73 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 07.02.2019 р. № 04-057 зазначено найменування об'єкта відвідування ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1. У акті інспекційного відвідування № ЧВ-339/19/426//НД/АВ від 12.02.2019 року та відповідно постанові про накладення штрафу № ЧВ-339/19/426/НД/АВ/П/ТД-ФС/095 від 06.03.2019 року зазначено, що інспекційне відвідування відбулося за місцем здійснення діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в тваринницькій фермі за адресою: АДРЕСА_1. Суд зазначає, що в наказі на проведення інспекційного відвідування та в направленні на проведення інспекційного відвідування вказується інша адреса, ніж в акті інспекційного відвідування та відповідно до постанови про накладення штрафу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що перевірка уповноваженими особами відповідача було проведено за іншою адресою.

Також, позивачем у позовній заяві було зазначено, що його брату ОСОБА_3 на праві власності належать нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності (а. с. 31).

Окрім того, відповідно до рішення № 07/26 виконавчого комітету Погорілівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області від 23.08.2018 року ОСОБА_3 надано дозвіл на перепланування нежитлових приміщень під житлові приміщення (а.с 33).

Довідкою № 425 від 15.03.2019 року, виданою виконавчим комітетом Юрковецької сільської ради, підтверджено що громадянин ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 2013 по даний час, що підтверджується актом підтвердження фактичного місця проживання від 15.03.2019 року (а.с. 30,34).

В ході інспекційного відвідування уповноваженими особами відповідача було виявлено особу ОСОБА_3, який на думку інспектора і є найманим працівником позивача без оформлення договорів, а саме: ОСОБА_3, що проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Суд зазначає, що жодного доказу, того, що вказана особа працює на ФОП ОСОБА_1 відповідачем не надано.

Єдиним доказом відповідача є матеріали, зафіксовані засобами фототехніки в ході інспекційних відвідування, які були додані до суду, але у вказаних фотоматеріалах не зафіксовано виявленої особи за виробничим процесом (а.с. 71,72). Окрім того, з пояснень наданих позивачем, фотофіксація здійснювалась 06.02.2019 р., тобто не в момент здійснення перевірки.

Короткотермінове знаходження особи на території, саме по собі не є допуском до виконання трудових обов'язків, оскільки ним не виконувались жодні функції найманого працівника, який займався вирощуванням тварин, не підпорядковувався правилам трудового розпорядку, виплати заробітної плати чи винагороди не проводилися.

Окрім того, як зазначалось вище ОСОБА_3, якого було виявлено на території, де відбувалася перевірка, проживає за даною адресою.

Згідно ст. 10 Закону № 877-V суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: бути поінформованим про свої права та обов'язки; вимагати від посадових осіб органу державного нагляду (контролю) додержання вимог законодавства; перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення та посвідчення (направлення) і одержувати копію посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу; не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; суб'єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) в порядку, передбаченому цим Законом; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не внесла запис про здійснення заходу державного нагляду (контролю) до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) (за наявності такого журналу в суб'єкта господарювання); тривалість планового заходу державного нагляду (контролю) або сумарна тривалість таких заходів протягом року перевищує граничну тривалість, встановлену частиною п'ятою статті 5 цього Закону, або тривалість позапланового заходу державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену частиною четвертою статті 6 цього Закону; орган державного нагляду (контролю) здійснює повторний позаплановий захід державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю); органом державного нагляду (контролю) не була затверджена та оприлюднена на власному офіційному веб-сайті уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику; у передбачених законом випадках посадові особи не надали копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, або відповідного державного колегіального органу на здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю); бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), залучати під час здійснення таких заходів третіх осіб; вимагати нерозголошення інформації, що становить комерційну таємницю або є конфіденційною інформацією суб'єкта господарювання; одержувати та ознайомлюватися з актами державного нагляду (контролю); надавати органу державного нагляду (контролю) в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта; оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб; отримувати консультативну допомогу від органу державного нагляду (контролю) з метою запобігання порушенням під час здійснення заходів державного нагляду (контролю); вести журнал реєстрації заходів державного нагляду (контролю) та вимагати від посадових осіб органів державного нагляду (контролю) внесення до нього записів про здійснення таких заходів до початку їх проведення; вимагати припинення здійснення заходу державного нагляду (контролю) у разі: перевищення посадовою особою органу державного нагляду (контролю) визначеного цим Законом максимального строку здійснення такого заходу; використання посадовими особами органу державного нагляду (контролю) неуніфікованих форм актів; з'ясування посадовими особами під час здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) питань, інших ніж ті, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення такого заходу.

Так, п. 3 Порядку № 295 встановлено, що інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпрацею.

Ч. 5 ст. 7 Закону № 877-V встановлено, що перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом (ч. 6 ст. 7 Закону № 877-V).

Відповідно до ч. 11 ст. 4 Закону № 877-V, плановий чи позаплановий захід щодо суб'єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи - підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи.

Вище зазначені процедурні норми мають бути дотримані під час здійснення державного контролю за дотриманням трудового законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 21 КзпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КзпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

За змістом ч. 3 та 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у ч. 2 цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За приписами п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (надалі - Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі: - рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації - акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади - акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Отже, оскільки матеріалами справи не доведено факт допуску позивачем громадянина ОСОБА_3 до роботи без укладення трудового договору, відтак висновки відповідача, наведені в акті інспекційного відвідування щодо порушень фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 законодавства про працю, суд вважає такими, що побудовані на припущеннях та не підтверджені належними й допустимими доказами.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що прийнята Управлінням Держпраці у Чернівецькій області постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06.03.2019 р. №339/19/426/НД/АВ/П/ТД-ФС/095 є протиправною та підлягає скасуванню.

Інші доводи відповідача суд не бере до уваги, оскільки вони спростовується обставинами встановленими під час розгляду справи.

Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими. Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в ході судового розгляду справи не доведено правомірність прийняття оскаржуваної постанови, а отже адміністративний позов є таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 та 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Надаючи оцінку письмовим доказам, суд наголошує, що на підставі п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналізуючи наведені норми процесуального законодавства, суд приходить до висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 р. у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі № 814/698/16.

Дослідженням розрахунку витрат на правову допомогу відповідно до договору про надання правничої допомоги від 15.03.2019 р. встановлено, що предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту в суді у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Держпраці у Чернівецькій області про скасування постанови (а.с. 19-20).

Згідно пункту 1.1 цього Розрахунку загальна вартість виконаних робіт становить 9600,00 грн. На підтвердження отримання гонорару, адвокатом надано до суду квитанцію до прибуткового ордеру від 15.03.2019 року про отримання від позивача 9600,00 грн, відповідно до договору про надання правової допомоги від 27.02.2019 року.

З акту виконаних робіт та наданих послуг (щодо надання правничої допомоги) від 15.03.2019 р. видно, що в межах договору про надання правової допомоги від 27.02.2019 р. адвокатом здійснено: попередня усна консультація; участь у розгляді справи в управлінні Держпраці; усна консультація з приводу складання позовної заяви до Чернівецького окружного адміністративного суду; опитування свідка; складання позовної заяви до Чернівецького окружного адміністративного суду, копіювання документів.

Згідно вказаного акту виконаних робіт та наданих послуг адвокатом затрачено 7 годин 30 хвилин. Вартість однієї години роботи адвоката складає 1280,00 грн. Відтак, вартість наданих послуг адвоката становить 9600,00 грн (1280 грн Х 7 год. 30 хв..).

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду докази підтверджують факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу за договором, роботу здійснену адвокатом в межах даного позову, обумовлений сторонами (позивачем та адвокатом) розмір гонорару відповідає складності справи та є розумним в межах сьогодення.

За наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення заяви про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача відповідних витрат.

Окрім того, з матеріалів справи видно, що звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачем сплачено судовий збір в сумі 1252,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.1298587551.1.1 від 19.03.2019 р.

Враховуючи наведені вище висновки, суд вважає, що необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Чернівецькій області на користь позивача судовий збір в сумі 1252,00 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати дії Управління Держпраці у Чернівецькій області протиправними та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, складену заступником начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Г.М. №339/19/426/НД/АВ/П/ТД/-ФС/095 від 06.03.2019 року про накладення на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 125190,00 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернівецькій області в сумі 9600,00 грн.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) у сумі 1252,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1)

Відповідач - Управління Держпраці у Чернівецькій області (вул.Зелена, 3, м. Чернівці, 58003, Код ЄДРПОУ 39888333

Суддя І.В. Маренич