Ухвала суду № 81560556, 26.04.2019, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/6952/19

Провадження № 1-кс/234/3256/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2019 року Слідчий суддя Краматорського міського суду Донецької області- Лутай А.М.

за участю: секретаря судового засідання - Пагуліч Д.Г.

розглянувши у судовому засіданні клопотання слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Купріяненко Д.О. про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42019130610000066 від 29.03.2019 року, за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч.5 ст.27 та ч.3 ст.410 КК України, за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.410 КК України, та ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

24 квітня 2019 року слідчий Купріяненко Д.О. звернувся до суду з вищезазначеним клопотанням, яке мотивує тим, що Першим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018051120000166 від 21.08.2018, за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч. 5 ст. 27 та ч. 3 ст. 410 КК України, за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 410 КК України, та ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно зі ст. 178 Цивільного кодексу України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

Статтею 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна.

Згідно пункту 2.1. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997 №300 військове (корабельне) господарство - це сукупність сил і засобів, тобто всіх видів озброєння, бойової та іншої техніки, ракети, боєприпаси, ракетне паливо, пальне, мастильні матеріали та спеціальні речовини, продовольство, речове, інженерне, хімічне майно та інші матеріальні засоби, які використовуються для забезпечення потреб Збройних Сил України на мирний та воєнний час.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни та забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Поряд із викладеним, під час проходження військової служби кожен військовослужбовець, відповідно до положень Військової присяги та вимог ст. ст. 11, 16, 49, 56 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок та вимоги військових статутів, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших військовослужбовців, своєю поведінкою та старанністю подавати підлеглим приклад зразкового виконання військового обов'язку.

Разом з тим, згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

14.01.2015 Президентом України видано Указ «Про часткову мобілізацію» № 15/2015, затверджений Законом № 113-VIII від 15.01.2015, у зв'язку з чим почав діяти особливий період.

Однак, в супереч вищенаведеним нормативно-правовим актам ОСОБА_3, вирішив стати на злочинний шлях та вчинив злочин проти встановленого порядку несення військової служби (військовий злочин), за наступних обставин.

Слідчий зазначає, що в ході досудового розслідування встановлено, що капітан ОСОБА_3 проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом у військовій частині А1962 на посаді помічника начальника тилу. На даний час капітан ОСОБА_3 відряджений до зони проведення операції об'єднаних сил та перебуває у підпорядкуванні зведеного підрозділу Оперативно тактичного управління «Північ» (пункт дислокації за адресою: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк).

В силу займаної посади ОСОБА_3 ввірені пально-мастильні матеріали (зокрема паливо), які обліковані за військовою частиною підпорядкованою Оперативному тактичному управлінню «Північ». Відповідно до посадових обов'язків капітан ОСОБА_3 зобов'язаний організовувати роботу складу пально та заправочних пунктів частини щодо приймання, зберігання та видачі пального, мастильних матеріалів та спеціальних рідин, вести облік та звітність щодо пального, мастильних матеріалів, спеціальних рідин та технічних засобів.

Встановлено, що у жовтні 2018 року (більше точну дату в ході досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_3 перебуваючи поблизу автомагазину «Автолідер» за адресою: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілісова, 34, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення за рахунок держави, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, попередньо вступив у злочинну змову групою осіб із ОСОБА_2 та ОСОБА_5 для викрадення пально-мастильних матеріалів облікованих за військовою частиною, та подальшої реалізації вказаного пального на автостоянці за адресою: Луганська обл., м. Сєвєвродонецьк, вул. Вілісова, 34, фактичним володільцем якої є ОСОБА_2 При цьому, ОСОБА_3, повідомив ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про, те що зазначені пально-мастильні матеріали, обліковані як власність Збройних Сил України, незважаючи на що останні погодилися на реалізацію злочинного умислу до кінця, керуючись спільною злочинною метою групи осіб на незаконне одержання прибутку. Так, згідно вказаної злочинної схеми, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 отримували 23 гривні з кожного літру проданого пального, які у подальшому розподіляли між собою, а саме ОСОБА_3 отримував 18 (вісімнадцять) гривень з проданого літру пального, а ОСОБА_2 та ОСОБА_5 5 (п'ять) гривень з кожного літру проданого пального на двох.

Так, на наступний день після досягнення спільної злочинної мети на вчинення умисного злочину групою осіб, а саме у жовтні 2018 року (більше точну дату в ході досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_3 будучи військовою службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, перебуваючи на території військової частини за адресою: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 2-г, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на викрадення військового майна групою осіб, за попередньою змовою із ОСОБА_2 та ОСОБА_5, в умовах особливого періоду, викрав 400 літрів пального (дизельного палива), яке є військовим майном, та незаконно організував вивезення його за межі військової частини до автостоянки, за адресою: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілісова, 34, чим розпорядився привласненим майном, передавши його ОСОБА_2 та ОСОБА_5 для подальшої незаконної реалізації, та розподілу одержаних внаслідок цього грошових коштів.

У подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_5, будучи пособниками кримінального правопорушення, отримали від останнього паливо у кількості 400 літрів, яке у подальшому реалізували та отримані незаконним шляхом грошові кошти розподілили між усіма учасниками злочинної групи згідно вищевказаного розрахунку.

Надалі реалізовуючи спільний злочинний умисел на викрадення та подальшу реалізацію дизельного пального облікованого за військовою частиною, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_2 та ОСОБА_6 будучи військовою службовою особою зловживаючи службовим становищем ОСОБА_3 організував безперешкодний пропуск транспортних засобів ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а саме автомобілів ТАТА державний номерний знак НОМЕР_4 та Ford Transit державний номерний знак НОМЕР_2, на територію військової частини, за адресою: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 2-г, де ОСОБА_2 та ОСОБА_5, систематично завантажували викрадене ОСОБА_3 пальне у бочки та інші відповідні ємкості та здійснювали незаконне вивезення пального за межі військової частини та транспортували за адресою автостоянки ОСОБА_2, а саме: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілісова, 34, де здійснювали продаж зазначеного пального та в подальшому розподіляючи отриманий дохід між членами групи. За таких обставин ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є пособниками вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, що виразилось у наданні засобів та знарядь (транспортних засобів) його вчинення, переховуванні та збуту пального, яке здобуте злочинним шляхом.

Так, 16 квітня 2019 року близько 15 год. 00 хв. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на зазначених транспортних засобах прибули на територію військової частини, яка підпорядковується Оперативно тактичному управлінню «Північ» за адресою: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 2-г, де діючи за попередньою змовою із ОСОБА_3, викрали дизельне пальне (ДП) у кількості 2 тон, шляхом незаконного відвантаження зазначеного пального на транспортні засоби ОСОБА_2 та ОСОБА_6, звідки вказане зазначене пальне було транспортоване за адресою його реалізації ОСОБА_2 та ОСОБА_6, а саме: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілісова, 34.

Крім того слідчий зазначає, що в ході проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні стало відомо, що ОСОБА_3 не пізніше 16.03.2019 придбав у приватну власність автомобіль марки «Toyota», моделі «Camry», державний реєстраційний номер НОМЕР_3.

З метою забезпечення спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні, а також запобіганню можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, враховуючи, що існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що автомобіль марки «Toyota», моделі «Camry», державний реєстраційний номер НОМЕР_3, придбаний на кошти одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, слідчий просить накласти на нього арешт.

В судове засідання слідчий не з'явився, надавши заяву, в якій просить розглядати клопотання про накладення арешту на майно без його участі, на задоволенні клопотання наполягає.

Вважаю можливим розглянути клопотання у відсутність слідчого, оскільки його неприбуття у судове засідання, у відповідності до ч.1 ст.172 КПК України, не перешкоджає розгляду клопотання.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя вважає клопотання слідчого не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст.ст. 131, 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.4 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України..

Відповідно до ч.1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першоюстатті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;

3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Відповідно до ч.2 ст. 96-2 КК України у разі якщо гроші, цінності та інше майно, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу).

З урахуванням викладеного, слідчий суддя вважає необхідним відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки слідчим не доведена необхідність такого арешту, наявність достатніх підстав вважати, що автомобіль, на який слідчий просить накласти арешт, придбаний на кошти одержані внаслідок вчинення злочину, тобто наявність достатніх підстав вважати, що це майно підлягатиме спеціальній конфіскації.

Керуючись ст.ст.170-174 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Відмовити слідчому Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Купріяненко Д.О. в задоволенні його клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42019130610000066 від 29.03.2019 року, за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч.5 ст.27 та ч.3 ст.410 КК України, за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.410 КК України, та ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом пяти днів з дня її оголошення.

Вступна і резолютивна частини ухвали виготовлені в нарадчій кімнаті та проголошені 26.04.2019 року.

Слідчий суддя: А.М.Лутай