Ухвала суду № 81559570, 06.05.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/12054/19

Провадження 2-о/127/324/19

У Х В А Л А

06 травня 2019 року м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Вохмінова О.С., отримавши заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в:

02.05.2019 року судом зареєстровано заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення: встановлення факту поранення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов’язку військової служби 18.07.2014 року поблизу м. Попасна Попаснянського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В заяві ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу за контрактом. Крім цього, на підставі розпорядження КСВ ЗСУ від 18.06.2014 року № 116/0140 та наказу командира військової частини польова пошта В3231 від 30.06.2014 року № 63, ОСОБА_1 – старший солдат розвідник-далекомірник, в період з 30.06.2014 року по 18.07.2014 року був залучений та брав безпосередню участь в бойових діях в складі сектору «С» Луганської-Донецької області в антитерористичній операції, забезпечуючи її проведення, захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

У довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) зазначено, що старший солдат ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 18.07.2014 року одержав травму: травматична ампутація лівої верхньої кінцівки та осколкові поранення правої верхньої кінцівки. Поранення отримано за обставин: 18.07.2014 року близько 15.00 год. поблизу м. Попасна Луганської області в результаті потрапляння гранати в люк машини старшому солдату ОСОБА_1 відірвало ліву руку та осколками поранило праву.

Відповідно до витягу з наказу ТВО командира 26 артилерійської бригади 8 армійського корпусу від 26.11.2014 року № 94-ПМ, старшого солдата ОСОБА_1, старшого розвідника-далекомірника відділення управління командира дівізіону взводу управління гаубичного самохідно-артилерійського дівізіону звільнено з військової служби у відставку за п. «б» ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» за станом здоров’я.

Із службової характеристики ОСОБА_1 вбачається, що під час перебування в зоні АТО на території Донецької і Луганської областей він з честю і гідністю, вірний військовій присязі боронив суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України. Під час виконання бойового завдання отримав важке поранення. Військово-лікарською комісією було зроблено висновок: «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».

ОСОБА_1 встановлено 80% ступені втрати професійної придатності, 2 група інвалідності та надані пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.

ОСОБА_1 зазначив, що встановлення факту його поранення при виконанні обов`язку військової служби 18.07.2014 року поблизу м. Попасна Попаснянського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України буде породжувати юридичні наслідки – набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року.

Суд вважає, що у відкритті провадження у даній справі слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ст. 315 ЦПК України (в редакції, що діє з 15.12.2017 року) суд розглядає справи про встановлення фактів, визначених частиною 1 цієї статті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до вимог ст. 318 ЦПК України на заявника покладається обов'язок зазначити у заяві який факт та з якою метою заявник просить встановити; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення юридичних фактів, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення і заявник не має іншої можливості одержати або відновити знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних установ, організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин (відсутність архіву, відсутність записів у документах, тощо).

Однак, доказів на підтвердження того, що до пред'явлення заяви заявник звертався до відповідних установ, організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, про встановлення якого він просить, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин, не надав.

В пунктах 1, 2, 3 Постанови Пленуму Верховного суду №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. При вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Отже, встановлення причин отримання поранення при проходженні військової служби, обставин, при яких таке поранення було отримане і внаслідок яких дій, про який просить заявник, не може бути встановлене судом в порядку окремого провадження. Законодавством України встановлення таких фактів віднесено до компетенції інших органів.

Крім того, відповідно до роз’яснення, наданого у листі Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто, від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Встановлення факту не пов’язується із подальшим вирішенням спору про право.

Частиною 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає необхідним відмовити у відкритті провадження у даній справі.

Керуючись ст. 315 ч. 4 ЦПК України,

у х в а л и в:

відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, що передбачений ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділом XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складене 06.05.2019 року.

Суддя: