Рішення № 81532405, 03.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5638/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо не зарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу періоду роботи на посаді маляра-штукатура з 11.09.1980 р. по 03.12.2012р.;

зобов'язати Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області зарахувати до пільгового стажу періоду роботи на посаді маляра штукатура з 11.09.1980 р. по 03.12.2012р. ОСОБА_1.

Ухвалою від 05.11.2019 р. Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

30.11.2018 р. від представника відповідача надійшов відзив на позов.

03.12.2018 р. від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 05.12.2018р., враховуючи необхідність надання відповідачем матеріалів витребуваної судом пенсійної справи позивача, призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 19.03.2019 р. у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою від 19.03.2019р. закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивач працювала: з 20.09.1979р. до 05.06.1980р. учнем маляра у Ренійському рембуд дільниця; з 11.09.1980р. до 03.12.2001р. малярем-штукатуром у Ренійському рембуд дільниця, тобто на посадах, включених до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.94 р. Загальний пільговий стаж позивача складає більше 25 років, у шкідливих та важких умовах позивач працювала повний робочий день понад 20 років. Проте, звернувшись до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, отримала відмову, оформлену рішенням №2707/07 від 14.03.2018р., яка ґрунтується на тому, що ним не зараховано до пільгового стажу період роботи на посаді маляра-штукатура в зв'язку з відсутністю у трудовій книжці запису про роботу зі шкідливими речовинами не нижче 3 класу небезпеки, відсутністю пільгової довідки та результатів атестації робочих місць. На думку позивача, дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах є протиправними, оскільки нормами законодавства не передбачено здійснення записів у трудовій книжці щодо умов праці (про роботу зі шкідливими речовинами не нижче 3 класу небезпеки). Доводи відповідача щодо відсутності атестації робочих місць позивач вважає протиправними, оскільки обов'язок її проведення та відповідальність за несвоєчасне проведення покладається на керівника підприємства, організації.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 30.11.2018 р. (вх. №36970/18), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що з урахуванням приписів п.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 на зазначених роботах. По-перше, позивач обіймала посаду маляра-штукатура, яка не передбачена списком № 2, яким передбачено посаду маляра, зайнятого на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки, однак у трудовій книжці позивача відсутній запис про роботу зі шкідливими речовинами не нижче 3 класу небезпеки. По-друге, для призначення пенсії за віком по Списку № 2 позивачем не надано уточнюючої довідки про пільговий характер роботи відповідно до вимог Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993р. та відомостей щодо атестації робочого місця, що на думку відповідача, свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

До судового засідання 20.03.2019р. всі учасники справи не з'явились, явку представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином та завчасно.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

20.03.2019р. (вх. ЕП/2071/19) від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та участі позивача.

В матеріалах справи наявне клопотання від 13.03.2019р. (вх. № ЕП/1884/19), яке надійшло від представника Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За приписами ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання 20.03.2019 р. всіх учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, та надання ними клопотань про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Згідно матеріалів справи, позивач зверталась до відповідача із заявами, в яких просила підтвердити пільговий стаж на посаді маляра-штукатура з 11.09.1980 до 03.12.2001р. та надати роз'яснення щодо наявності права на отримання пільгової пенсії (а.с. 54-55).

14.03.2018р. (вих. № 2707/07) Ізмаїльським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надання пільгової довідки, результатів атестації робочих місць та зазначено про відсутність підстав для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 (а.с. 14).

26.04.2018 р. (вих. № 1051/Ф-3) Ізмаїльським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 повідомлено, що оскільки у трудовій книжці відсутній запис про роботу зі шкідливими речовинами 3 класу та нею до Ренійського відділу Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області не надано уточнюючої довідки про пільговий характер роботи, для призначення пенсії за віком за Списком №2 немає підстав (а.с. 13).

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо не зарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу періоду роботи на посаді маляра-штукаура з 11.09.1980 р. по 03.12.2012р., звернулася до суду із даним позовом.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991р. (далі-Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. (далі -Закон №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах (п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабміном України.

Згідно із п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р., до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

Порядком підтвердження наявного трудового стажу передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, наданих за місцем робот, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 20 вказаного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Суд зважає на те, що позивачем для підтвердження роботи у шкідливих умовах праці надано:

трудову книжку НОМЕР_2;

лист КУ «Об'єднаний трудовий архів сіл та міста Ренійського району» від 23.01.2011р. (вих. № Ф-01/01-33) щодо неможливості надання архівної довідки про підтвердження атестації робочого місця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 за період роботи малярем-штукатуром Ренійської ремонтної дільниці м. Рені з 20.09.1979р. до 05.06.1980р., з 11.09.1980р. до 03.12.2001р., у зв'язку з відсутністю в архіві документів по вказаному підприємству;

архівну довідку КУ «Об'єднаний трудовий архів сіл та міста Ренійського району» від 25.11.2016р. (вих. № Ф-05/02-02), в якій вказано, що ОСОБА_1 дійсно працювала у Ренійській ремонтно-будівельній дільниці майстром та надано відомості щодо її заробітної плати за період з січня 1984 р. по грудень 1988 р.;

лист Відділу надання адміністративних послуг Ренійської районної державної адміністрації від 06.02.2017р. (вих. № 14), яким повідомлено позивача, що колективне підприємство ремонтно-будівельних послуг «РПБ» не проходило процесу включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

лист Відділу статистики у Ренійському районі Головного управління статистики в Одеській області від 22.02.2017р. (вих. № 32-08/135) щодо відомостей про колективне підприємство ремонтно-будівельних послуг «РПБ» (а.с. 79-85).

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згадані у зазначеному законі списки №1 та №2 вперше були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 р. №162 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах".

Таким чином, до 11.03.1994 р. проведення атестації було об'єктивно унеможливлено відсутністю рішень Уряду про затвердження відповідних списків виробництв, робіт, професій, посад і показників.

У подальшому п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 р. №36 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" було у новій редакції затверджено і Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, і Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

При цьому, у силу п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 р. №36 втратили чинність: постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 р. №162 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах"; постанова Кабінету Міністрів України від 15.11.1994 р. №773 "Про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах".

Водночас із цим, ще до видання Урядом рішення про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників постановою КМУ від 01.08.1992 р. №442 було затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці було затверджено (оприлюднена в Урядовому курєрі за №34 від 21.08.1992р.).

Пунктом п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. №442 на відповідних владних суб'єктів було покладено обов'язок прийняття актів на розвиток приписів цієї постанови, а саме: Міністерству праці разом з Міністерством охорони здоров'я були повинні розробити у місячний строк методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Указані методичні рекомендації були затверджені постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 р. №41.

Даних про оприлюднення цих Методичних рекомендацій в офіційних друкованих засобах масової інформації судом не знайдено.

Існуюча правозастосовна практика з питання проведення атестації робочих місць полягає у тому, що владні суб'єкти обмежують підтверджений стаж роботи працівника на умовах для призначення пільгової пенсії 21.08.1992 р. як датою набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. №442 (оприлюднена в Урядовому кур'єрі за №34 від 21.08.1992 р.).

Стосовно доводів відповідача про те, що період часу з 11.09.1980 р. по 03.12.2001р. не може бути взятий до розрахунку стажу роботи за список №2 через відсутність відомостей про підтвердження факту роботи працівника із використанням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки, суд відзначає, що за загальним правилом ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом із тим, суд вважає, що відсутні підстави для абсолютизації цього правила, адже суб'єктивне право приватної особи у галузі публічно-правових відносин не може виникати виключно з помилки (свідомої чи неумисної), незаконного рішення, протиправного діяння владного суб'єкта (окрім права на стягнення збитків та права на компенсацію шкоди).

За змістом п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п. 1 ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право особи на пенсійне забезпечення у спеціальному порядку виникає виключно з факту здійснення дійсної реальної трудової діяльності в умовах, передбачених Списком №1 або Списком №2.

Тому до звернення зацікавленої особи мають бути додані (приєднані) усі документи, котрі поза розумним сумнівом підтверджують стаж роботи за Списком №1 або Списком №2.

Відсутність таких документів зобов'язує владного суб'єкта реалізувати управлінську функцію з додержанням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України (ч. 3 ст. 2 КАС України в редакції до 15.12.2017 р.), здійснивши усі можливі дії для з'ясування об'єктивної істини.

Помилковість суджень владного суб'єкта з приводу відсутності у особи необхідного пільгового стажу роботи за Списком №1 або Списком №2 об'єктивно не здатне призвести до автоматичного настання протилежного юридичного наслідку про існування підстав для призначення особі пільгової пенсії.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. (далі - Порядок №22-1), звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Пунктом 7 Порядку №22-1 визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії.

Відповідно до пп. "б" п. 7 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З матеріалів справи вбачається, що згідно записів у трудовій книжці, позивач з 20.09.1979р. до 05.06.1980р. працювала учнем маляра у Ренійському рембуд дільниця; з 11.09.1980р. до 03.12.2001р. працювала на посаді малярем-штукатуром у Ренійському рембуд дільниця.

Посада маляра, зайнятого на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки передбачена Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461.

У п. 9 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442, встановлено, що документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць, є наказ по підприємству, яким затверджується перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників.

Зі Списку №2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162, розділу XXXIII Загальні професії вбачається, що посади маляра зайняті на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки включено до професій і посад, що дають право на пенсію на пільгових умовах.

Відповідно до Списку №2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36, розділу XXXIII. Загальні професії у всіх галузях господарства, до переліку професій і посад, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, посади маляра зайняті на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки включено до професій і посад, що дають право на пенсію на пільгових умовах теж включено.

В Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016 р., в розділі ХХХІІІ. Загальні професії, зазначено посаду: маляри, зайняті на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).

Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Порядком № 383 встановлено, що до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Згідно пунктів 4.1 та 4.5 Порядку № 383 при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992 року [дата набрання чинності Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442; (далі - Порядок проведення атестації, Постанова № 442 відповідно)], відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене результатами атестації.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання Постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до пунктів 1 і 2 Порядку проведення атестації на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому проводиться атестація; основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

З наведених норм слідує, що обов'язок проведення атестації робочих місць виник після 21 серпня 1992 року та його проведення покладено на керівників підприємств.

Аналогічну правву позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19 березня 2019 року у справі №233/178/17 (адміністративне провадження №К/9901/19024/18).

Комплексний аналіз норм Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та вищевказаних порядків дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України №1788-ХІІ або п.1 ч.2. ст. 114 Закону України №1058-ІV є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Таким чином, наявність підтвердження вищезгаданих обставин породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.

Стверджуючи про роботу у період часу з 11.09.1980 р. по 03.12.2001р. із використанням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки, позивач посилалася, зокрема, на архівну довідку КУ «Об'єднаний трудовий архів сіл та міста Ренійського району» від 25.11.2016р. (вих. № Ф-05/02-02), в якій вказано, що ОСОБА_1 дійсно працювала у Ренійській ремонтно-будівельній дільниці майстром та надано відомості щодо її заробітної плати за період з січня 1984 р. по грудень 1988 р. Проте остання не містить жодних відомостей щодо виконання позивачем робіт із використанням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки. Жодних інших доказів щодо виконання позивачем робіт із використанням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки матеріали справи не містять.

Матеріали справи не містять жодних доказів щодо проведення атестації робочого місця позивача після 21 серпня 1992 року. Позивач посилається на неможливість надання уточнюючої довідки та відомостей щодо атестації робочого місця у зв'язку з припиненням юридичної особи Ренійської ремонтно-будівельній дільниці, проте згідно матеріалів справи вбачається, що вказана юридична особа має правонаступника (колективне підприємство ремонтно-будівельних послуг «РБП»), яке не припинено.

Згідно листа Ренійського відділення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 17.05.2017р. (вих. №598/10/15-25) колективне підприємство ремонтно-будівельних послуг «РБП» перебуває на стадії ліквідації за рішення засновників, однак процедура ліквідації не завершена.

Відтак, позивач не позбавлений можливості, зібравши відповідні докази, звернутись до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.

При вирішенні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд зазначає, що за загальним правилом ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що в абсолютному вигляді указане правило тягаря доказування може бути застосовано до випадку оскарження рішення владного суб'єкта, котрим для приватної особи створено новий обов'язок або створено перешкоди у реалізації вже існуючого права (інтересу).

Натомість у випадку, коли приватна особа звертається до владного суб'єкта з метою набуття нового (раніше не існуючого) права у сфері публічно-правових відносин (як-то: на одержання виплати тощо) відсутні підстави для абсолютизації цього правила, адже суб'єктивне право приватної особи у галузі публічно-правових відносин не може виникати виключно з помилки (свідомої чи неумисної), незаконного рішення або протиправного діяння владного суб'єкта (окрім права на стягнення збитків та права на компенсацію шкоди).

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Натомість, факт наявності порушеного суб'єктивного права позивача не знайшов свого підтвердження за результатами судового розгляду, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи висновок суду по відмову у задоволенні позову, підстави для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1);

Відповідач - Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області (місцезнаходження: 68609, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Кишинівська, 46; код ЄДРПОУ 37743414).

Суддя С.М. Корой

.