Рішення № 81514580, 02.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 травня 2019 року № 826/11633/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ:

25.07.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просив зобов'язати відповідача провести ОСОБА_1 індексацію пенсії відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з урахуванням показника індексу інфляції по Україні за період з лютого 2014 року по жовтень 2017 року включно 224,4% та з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу на рівні 1,35%.

В якості підстав позову позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо не проведення індексації пенсійних виплат. Зокрема, позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення; відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону; відповідно до ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін; абз. 2 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» щодо порядку проведення індексації у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України визнано неконституційним згідно з рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008; статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» як єдиною підставою індексації грошових доходів населення визначено перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, який встановлюється в розмірі 101% (до 01.01.2016) і 103% (після 01.01.2016); відповідно до листа Державної служби статистики України від 15.05.2018 № 15.2-20/818 ПІ індекс інфляції за період із лютого 2014 року по жовтень 2017 року включно становив 224,4%; порушенням з боку відповідача є застосування з 01.10.2017 при розрахунку пенсії позивача величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1%; Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 у ч. 1 ст. 25 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» друге речення абзацу п'ятого викладено в такій редакції: «за період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%»; проте, до прийняття змін величина оцінки одного року складала 1,35%; таким чином відбулося звуження прав позивача, оскільки до 01.10.2017 було встановлено біль вигідні умови для розрахунку пенсії, ніж після 01.10.2017.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

31.07.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11633/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

21.08.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог з наступних підстав. Так, відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078, у разі коли особа працює та отримує інший грошовий дохід, в першу чергу індексується оплата праці; згідно матеріалів пенсійної справи позивача вбачається, що гр. ОСОБА_1 був працюючою особою протягом періоду з 20.11.2014 по 01.10.2017; отже, підстав для проведення індексації немає; щодо коефіцієнту страхового стажу, то відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 проведено осучаснення раніше призначених пенсій з урахуванням середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки, та страхового стажу, один рік якого дорівнює 1%.

10.09.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідач посилається на те, що немає законних підстав робити перерахунок пенсії із застосуванням кратності стажу 1,35% відповідно до пенсійної реформи, однак відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; таким чином, нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», якими внесено зміни в частині перерахування з 01.10.2017 пенсії із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1% не визначено його зворотну дію в часі, у зв'язку з чим відповідач протиправно зменшив оцінку одного року страхового стажу з 1,35% до 1%; також відповідач посилається на те, що індексація провадиться за рахунок Пенсійного фонду України, а також що у Пенсійного фонду України не має коштів на проведення індексації; відповідно до рішення Верховного Суду у рішенні від 15.02.2018 у справі № 820/6514/17 відсутність кошів на проведення виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує право мирно володіти своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; суд дійшов до висновку, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в м. Києві з 20.11.2015 та отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

22.05.2018 позивачем відправлено на адресу відповідача заяву про індексацію пенсії помісячно з 01.01.2014 по жовтень 2017 року з урахуванням індексу інфляції в розмірі 224,4% та про повідомлення яка кратність у відсотковому значенні коефіцієнта стажу застосовується до пенсії ОСОБА_1

23.06.2018 за вих. № 27938/02/к-1280/1 Головне управління ПФУ в м. Києві надало відповідь на заяву позивача про відсутність підстав для індексації пенсії та про застосування величини оцінки страхового стажу 1%. Відповідач вважає, що підстави для індексації пенсії відсутні, оскільки згідно матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 протягом періоду з 20.11.2015 по 01.10.2017 був працюючою особою.

Не погоджуючись із фактом відмови у індексації пенсії та із застосуванням величини оцінки стажу 1%, позивач звернувся із відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (101 відсотка - до 01.01.2016). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, проаналізувавши зазначені норми, суд дійшов висновку, що обчислення індексу споживчих цін відбувається у наступному місяці, що слідує за місяцем, у якому величина індексу таких цін перевищила поріг індексації в розмірі 101 відсоток. Тобто, обчислення індексації здійснюється, у разі перевищення порогу індексації в розмірі 101 відсоток.

Натомість, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2016, внесені зміни до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а саме: індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Тобто, з 01.01.2016 обчислення індексації здійснюється у разі перевищення порогу індексації в розмірі 103 відсотка.

Аналогічні зміни були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77 до п. 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку індексації грошових доходів населення».

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII (набрав чинності 01.01.2015) до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» були внесені зміни, зокрема, доповнено статтю 5 частиною 6 такого змісту: «Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік».

Таким чином, з 01.01.2015 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас, п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік, а норми і положення, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Суд звертає увагу на те, що наведені норми є чинними та не скасовані в установленому законом порядку, а положення п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» не визнані неконституційними.

Таким чином, підсумовуючи викладе у сукупності, суд зазначає, що з 01.01.2015 проведення індексації наростаючим підсумком та виплата фактично нарахованих сум проводиться виключно у межах бюджетних асигнувань, встановлених Кабінетом Міністрів України.

В той же час, відповідно до п. 3 Порядку індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2003 № 1078, до об'єктів індексації, визначених у п. 2, не відносяться зокрема, соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (пенсії, обчислені з урахуванням абз. 1 ч. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; додаткова пенсія, підвищення, компенсаційні виплати, надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму).

Відповідно до абз. 3 п. 4 Порядку індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2003 № 1078, у межах прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, індексуються пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачуються замість пенсії, щомісячна грошова сума, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим), щомісячна страхова виплата особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Отже, із системного аналізу всіх вищезазначених норм вбачається, що індексація пенсії позивача є складовою загальної суми пенсійної виплати.

Відповідно до абз. 5 п. 4 Порядку індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2003 № 1078, частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Відповідно до п. 5 Порядку індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2003 № 1078, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться.

У рішенні Конституційного суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 суд вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

В той же час Верховний Суд України у постанові від 17.02.2016 по справі № 21-5368а15 дійшов висновку про те, що відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції споживчих цін, що перевищив поріг 101 відсоток, може бути застосованим для індексації пенсії тільки у місяці, що настає після опублікування індексу споживчих цін за попередній місяць, що слідує за базовим, але у зв'язку з тим, що вказаний місяць, коли може бути застосована індексація, збігається із щоквартальним підвищенням пенсії, відповідно до приписів абзацу першого пункту 5 Порядку індексація у базовому місяці не проводиться.

Аналогічну позицію Верховний Суд України уже висловлював у постанові від 10.12.2013 у справі № 21-390а13.

Отже, з вищевказаного вбачається, що пенсія, яку отримує позивач, є об'єктом індексації, яка має перераховуватись щомісячно, за місяцем, у разі якщо індекс споживчих цін перевищив встановлений поріг індексації до 01.01.2016 в розмірі 101 відсоток, а з 01.01.2016 в розмірі 103 відсотка, у частині, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із листа Держстату від 15.05.2018 № 15.2-20/818ПІ, Держстатом на запит позивача надано індекси споживчих цін (індекси інфляції) по Україні за 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік та січень-жовтень 2017 року.

Як вбачається із вказаного листа, у 2015 році індекс споживчих цін перевищив поріг індексації у 101 відсоток у наступних місяцях: січень - 103,1 відсоток, лютий - 105,3 відсотки, березень - 110,8 відсотків, квітень - 114 відсотків; травень - 102,2 відсотки; вересень - 102,3 відсотки, листопад - 102 відсотки. Проте, до уваги судом береться тільки грудень 2015 року.

З 01.01.2016 обчислення індексації цін здійснюється у разі перевищення порогу індексації в розмірі 103 відсотка.

Як вбачається із листа Держстату, у 2016 році індекс споживчих цін перевищив поріг індексації у 103 відсотки у наступних місяцях: квітень - 103,5 відсотки, а у 2017 році не перевищив поріг у 103 відсотки жодного разу.

При цьому, суд не досліджує індекси споживчих цін (індекси інфляції) за період з 01.02.2014 по листопад 2015 року, оскільки як встановлено судом, та не заперечується сторонами, позивач взятий на облік Головним управлінням ПФУ в м. Києві 20.11.2015 року. Натомість, це вбачається з процесуальних документів сторін, а належним чином засвідчені матеріали пенсійної справи до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача так і не надійшли.

Між тим, у вказаному листі Держстат проінформував позивача про те, що індекс інфляції за період з січня 2014 року по жовтень 2017 року включно становив 224,4 відсотки.

Між тим, у позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для не працездатних осіб складає 1 312 грн., тобто як стверджує позивач, з травня 2017 року індексація пенсії позивача має складати 2 944,12 грн., тобто позивач взявши за основу індекс інфляції в розмірі 224,4 відсотка за період з 01.01.2014 по жовтень 2017 року помножив його на прожитковий мінімум для не працездатних осіб станом на з 01.05.2017 - 1 312,00 грн.

В той же час, суд звертає увагу позивача, що вказані підрахунки позивача є хибними та помилковими, оскільки, по-перше, перебуваючи на обліку в органах пенсійного фонду з 20.11.2015, позивач просить здійснити йому перерахунок індексації пенсії у розмірі 224,4%, відсоток якого складається за період з 01.01.2014 по жовтень 2017 року, по-друге, індексація пенсії має перераховуватись щомісячно, за місяцем, у разі коли індекс споживчих цін перевищив встановлений поріг індексації до 01.01.2016 в розмірі 101 відсоток, а з 01.01.2016 в розмірі 103 відсотка, у частині, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Також, позивачем не надано жодних, у розумінні ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, доказів того, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не здійснило індексацію його пенсії за періоди, коли індекс споживчих цін перевищував законодавчо встановлений рівень і не виплатило відповідні суми збільшення.

Також суд акцентує увагу, що як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивач у період з 20.11.2015 по 01.10.2017 був працюючим пенсіонером.

Відповідно до п. 5 Порядку індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2003 № 1078, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також, у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. У разі, коли підвищення розмірів мінімальних соціальних гарантій, зазначених в абзаці першому цього пункту, не супроводжується зростанням грошових доходів громадян, передбачених пунктом 2 цього Порядку, грошові доходи індексуються на загальних підставах, відповідно до пунктів 1-1 і 4 цього Порядку.

При цьому, згідно із пунктом 9 Порядку індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2003 № 1078, працюючим пенсіонерам в першу чергу індексується сума оплати праці. Індексація пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, проводиться після індексації суми оплати праці на підставі виданої підприємством, установою або організацією, де працює пенсіонер, довідки, в якій зазначається розмір його оплати праці, проіндексована її сума і сума індексації.

Проте, з матеріалів справи неможливо встановити розмір заробітної плати позивача, чи індексувалась вона, яка проіндексована її сума і загалом сума індексації. Також неможливо встановити чи подавалась до Головного управління ПФУ в м. Києві довідка, передбачена п. 9 Порядку індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2003 № 1078.

Щодо тверджень позивача щодо неконституційності абз. 2 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 98 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008.

Так, як вбачається із рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 народні депутати України просять визнати Закон неконституційним в оспорюваних частинах насамперед на тій підставі, що, як вони вважають, виходячи зі змісту статей 95 - 98 Конституції України та статті 38 Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс) Верховна Рада України не мала права при прийнятті закону про Державний бюджет України (далі - закон про Держбюджет) включати до нього положення про внесення змін і доповнень до чинних законів, зупиняти дію окремих законів або змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. На думку авторів клопотання, відповідно до статті 95 Конституції України закон про Держбюджет повинен встановлювати тільки доходи та видатки держави на загальносуспільні потреби, і лише цими питаннями обмежується предмет регулювання закону про Держбюджет. При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу I) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ II). Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Отже, враховуючи зазначене, суд вважає необґрунтованим посилання позивача на те, що абз. 2 ст. 6 Закону України «Про індексацію доходів населення», який передбачає, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України визначено неконституційним рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 № 10-рн/2008 положення абз. 2 ст. 6 Закону України «Про індексацію доходів населення», з огляду на те, що вказаним рішенням визначено неконституційними зміни, які було внесені підпунктом 2 пункту 98 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», натомість ст. 6 вказаного Закону передбачено, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, тобто Порядком № 1078.

Таким чином, підсумовуючи всі викладені обставини у сукупності в контексті викладених норм щодо вимоги позивача зобов'язання відповідача провести позивачу індексацію пенсії відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з урахуванням показника індексу інфляції по Україні за період з січня 2014 року по жовтень 2017 року включно 224,4%, суд дійшов висновку, що вказана вимога є необґрунтованою, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу на рівні 1,35%, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції від 03.10.2017) коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою:

Кс=См х Вс / 100 % х 12, де Кс - коефіцієнт страхового стажу; См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%.

На думку позивача, до внесених змін Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлював більш вигідні умови для розрахунку пенсії, а саме: за період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35%, а тому внесені зміни погіршили його становище, що є підставою для застосування величини оцінки одного року страхового стажу на рівні 1,35%.

Проте, відповідно до п. 4-3 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.

Суд звертає увагу, що згідно із абз. 2 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII визначено, що у разі, якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону, розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Натомість, доказів, які б підтверджували, що внаслідок проведеного перерахунку пенсії із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1% відбулось зменшення розміру виплачуваної пенсії позивач суду не надав.

Щодо посилань позивача на ст. 22 Конституцію України та рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 10.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 28.04.2009 № 9-рп/2009, від 09.09.20010 № 19-рп/2010 та від 06.10.2010 № 21-рп/2010, якими, як стверджує позивач, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, то суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 у справі № 20-рп/2011, в якому Конституційний Суд України зазначає, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

При вирішенні цієї справи суд використовує висновки ЄСПЛ, викладені у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії», відповідно до яких здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.

Отже, суд зазначає, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При цьому, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014, в якій зазначено про те, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом.

У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то і відсутні правові підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко