Рішення № 81486501, 18.03.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

18.03.2019 Єдиний унікальний номер 205/7613/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 рокум. ДніпроСправа № 205/7613/17 2/205/818/19

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Шевцової М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, який діє в своїх та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – Орган опіки та піклування Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, про виселення, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач 15.11.2017р. звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою, у якій просить виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому у м. Дніпро, вул. Доблесна, буд. 140-а. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.11.2014р. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на вказане домоволодіння, проте відповідачі продовжують в ньому проживати та у добровільному порядку його не звільняють.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. У судових дебатах участі не брав.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Заяв про розгляд справи за їх відсутністю або інформації про поважність причин неявки від відповідачів не надходило.

Представник Органу опіки та піклування Новокодацької районної у місті Дніпрі ради надав суду заяву, у якій просить суд справу розглядати за його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 09.11.2006р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNC0GK00000054 (далі – Договір), відповідно до п.1.1 якого банк зобов’язався надати ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 293 400,00 грн. на купівлю домоволодіння, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором(а.с.4-5).

В забезпечення виконання зобов'язань за Договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 09.11.2006р. уклали договір іпотеки № DNC0GK00000054, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 2627 (далі – Договір іпотеки), згідно з п.7 якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: домоволодіння, розташоване в м. Дніпропетровську, вул. Доблесна, буд. 140-а, яке належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2006р. (а.с.6-7).

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником зобов’язань по Договору рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.11.2014р. у справі № 205/2283/14-ц, яке набрало законної сили 28.11.2014р., в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним Договором звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки, а саме, на житловий будинок, розташований в м. Дніпро, вул. Доблесна, буд. 140-а (а.с.8-10).

Крім того, вирішено реалізувати предмет іпотеки шляхом здійснення процедури продажу предмету іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки. Визначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_9 з житлового будинку, розташованого в м. Дніпро, вул. Доблесна, буд. 140-а, без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Незважаючи на викладене, відповідно до довідки № 61, виданої 08.03.2017р. Квартальним комітетом № 46 у вказаному домоволодінні зареєстровані та продовжують мешкати відповідачі (а.с.11).

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Водночас, з наданих позивачем матеріалів справи вбачається, що у спірному домоволодінні зареєстрована та проживає неповнолітня ОСОБА_2, 26.07.2006р.н.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того,здійснюються вони державними чи приватними установами,що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає право дитини на житло. Відповідно до вимог цього Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з ст.6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Так, ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» закріплює право кожної дитини на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ст.18 Закону на державу покладається обов’язок забезпечити дитині проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Також, встановлюється, що діти — члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Таке положення є суттєвою гарантією з одного боку забезпечення малолітніх та неповнолітніх житлом, з другого є заходом профілактики дитячої безпритульності.

Відповідно до до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Згідно з ч.4 ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, за змістом ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що неповнолітня ОСОБА_2 має право користування спірним домоволодінням, а також відсутність доказів наявності в неї іншого житлового приміщення, беручи до уваги встановлені державою гарантії захисту прав дітей на належні умови життя та розвиток, суд доходить висновку про достатність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

За змістом ст.141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ч.ч.1, 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку», ч.ч.2, 3 ст.109 ЖК Української РСР, а також ст.ст.4, 6, 10, 12, 13, 81-83, 141, 247, 263-264 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, який діє в своїх та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – Орган опіки та піклування Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, про виселення, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 27.03.2019р.

СуддяОСОБА_10