Рішення № 81480232, 10.04.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.04.2019 Справа № 905/2336/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.,

секретар судового засідання Шакурова І.М.,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія», м.Павлоград Дніпропетровської області

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м.Добропілля Донецької області

про: 1) визнання вимоги відповідача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених п.п. 6.2.1, 6.2.2 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., а саме: штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, що постачається по відповідній специфікації, та неустойки в розмірі 0,1% від вартості не поставленої продукції або продукції, поставленої з порушенням строків, за кожний день прострочення, такими, до яких спливла позовна давність; 2) скасування оперативно-господарської санкції відповідача, застосованої до позивача на підставі п. 5.8 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. на суму 44 208,09 грн., яка полягає в праві відповідача отримати суму нарахованих штрафних санкцій і збитків у зв’язку з поставкою продукції за видатковою накладною №03091 від 09.03.2017р. на суму 374 644,80 грн., із сум, що належать виплаті постачальнику (позивачу) за поставлену продукцію

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія», м.Павлоград Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м.Добропілля Донецької області про: 1) визнання вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» штрафних санкцій, передбачених п.п.6.2.1, 6.2.2 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., а саме: штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, що постачається по відповідній специфікації, та неустойки в розмірі 0,1% від вартості не поставленої продукції або продукції, поставленої з порушенням строків, за кожний день прострочення, такими, до яких спливла позовна давність; 2) скасування оперативно-господарської санкції відповідача, застосованої до позивача на підставі п.5.8 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. на суму 44 208,09 грн., яка полягає в праві відповідача отримати суму нарахованих штрафних санкцій і збитків у зв’язку з поставкою продукції за видатковою накладною №03091 від 09.03.2017р. на суму 374 644,80 грн., із сум, що належать виплаті постачальнику (позивачу) за поставлену продукцію.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на застосування Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» оперативно-господарської санкції за договором поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., яка полягає у нарахуванні штрафних санкцій, передбачених п.п.6.1.2, 6.2.2 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., зі спливом позовної давності до цих вимог, що зумовило звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» до суду з даним позовом.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви №12-487/18 від 13.12.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» заявляло клопотання про об’єднання в одне провадження справи №905/1996/18 та справи №905/2336/18.

Ухвалою суду від 02.01.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/2336/18, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у відзиві б/н від 30.01.2019р. проти задоволення позовних вимог заперечував з посиланням на те, що по відношенню до позивача була застосована саме оперативно-господарська санкція особливістю якої є те, що на відміну від штрафних санкцій, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь.

У поясненнях б/н від 13.02.2019р. Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» вказувало на відсутність підстав для об’єднання справ №905/2336/18 та №905/1996/18 в одне провадження, оскільки позовні вимоги у зазначених справах не є однорідними та не пов’язані між собою одним і тим способом захисту прав та законних інтересів.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми ст.43 вказаного кодексу зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

У судовому засіданні 09.04.2019р. на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

06.06.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» (постачальник) та Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (покупець) укладено договір поставки №2670-ШБ-УМТС, відповідно до порядку та умов якого постачальник зобов’язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у цьому договорі та специфікаціях, що є невід’ємними частинами до цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлену в його власність продукцію згідно з умовами даного договору.

Згідно з умовами п.п.5.1, 5.2 укладеного сторонами правочину загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій до договору, але не повинна перевищувати 1 000 000 грн. з урахуванням ПДВ на дату підписання договору. Ціни на поставлену постачальником продукцію встановлюється сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк договору встановлюється до 31.12.2017р. включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.8.1 договору поставки).

Пунктом 4.1 укладеного сторонами правочину передбачено, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, узгоджені сторонами в специфікаціях до договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яка супроводжується одним документом про якість, та/або одним товаросупровідним документом.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами підписано специфікацію від 06.06.2016р. до договору №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., в якій вони узгодили поставку повітронагрівача ВНВ 113-411.22.01.ХЛЗ у кількості 12 штук вартістю 374644,80 грн. з ПДВ (26 017 грн. за одиницю без ПДВ); строк поставки – до 31.12.2016р.

Датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником. Обов'язки постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки в асортименті, кількості, в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до нього. Обов'язки покупця вважаються виконаними з моменту прийняття та оплати поставленої продукції. Право власності на продукцію, ризики втрати або пошкодження продукції переходять від постачальника до покупця з дати поставки продукції (п.п.4.7, 4.8, 4.9 договору №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р.).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом №88 від 24.05.1995р. Міністерства фінансів України, документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.п.2.4, 2.5 вказаного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

За твердженням позивача, на підставі укладеного сторонами правочину у 09.03.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» було поставлено відповідачу повітронагрівачі ВНВ 113-411.22.01.ХЛЗ у кількості 12 штук на загальну суму 374644,80 грн.

На підтвердження передачі вказаного товару відповідачу за договором №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., позивачем надано видаткову накладну №03091 від 09.03.2017р., яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств, а також товарно-транспортну накладну №РП03091 від 09.03.2017р.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, позивачем доведено належними та допустимими доказами поставку товару на загальну суму 374644,80 грн. в межах договору №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п.5.4 договору поставки розрахунки за поставлену постачальником продукції за цим договором здійснюються покупцем в порядку та строки погоджені сторонами у відповідних специфікаціях, які є невід’ємними частинами цього договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

За змістом специфікації до договору №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. сторони погодили, що розрахунок за поставлену продукцію здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 60 календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної та документів, передбачених умовами цього договору.

Враховуючи наведене, з огляду на умови п.5.4 договору поставки та специфікації до договору №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., суд дійшов висновку про те, що строк оплати продукції є таким, що настав.

Як стверджує позивач, та проти чого відповідач у порядку ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не заперечує, на виконання умов укладеного сторонами договору поставки, Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» перерахувало на користь постачальника грошові кошти у загальній сумі 334 183,16 грн.

При цьому, як вказує позивач, несплаченою є залишкова вартість товару у сумі 40 461,64 грн.

Водночас, як свідчать матеріали справи, 06.11.2018р. Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» звернулось до постачальника з розрахунком штрафних санкцій за порушення строків поставки продукції до договору №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. та з посиланням на приписи п.п.5.6, 6.2.1, 6.2.2 укладеного сторонами правочину запропонувало позивачу перерахувати штрафні санкції в сумі 44308,09 грн протягом 10 банківських днів на рахунок покупця; у разі відмови від задоволення означених вимог, позивач залишив за собою право затримати оплату за поставлену продукції за договором №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. на суму штрафних санкцій.

У подальшому, з огляду на те, що постачальником вказана сума штрафних санкцій перерахована не була, покупець звернувся до позивача із повідомленням про застосування оперативно-господарської санкції та зазначив, що оплата за договором №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. зменшується на суму 44208,09 грн.

Розглянувши дані звернення покупця, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» повідомило відповідача про те що, враховуючи, що поставка продукції відбулась 09.03.2017р., з огляду на приписи ст.258, 267 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки сплив строк позовної давності.

Відтак, враховуючи вищенаведені обставини з огляду на те, що, за твердження позивача, Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» застосовано оперативно-господарську санкцію за договором поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., яка полягає у нарахуванні штрафних санкцій, передбачених п.п.6.1.2, 6.2.2 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., зі спливом позовної давності до цих вимог, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

В силу приписів ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч.2 ст.4 цього ж Кодексу юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

За змістом положень вказаних норм правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Як зазначалося вище, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, звертаючи до суду, зокрема, з вимогами про визнання вимоги відповідача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених п.п. 6.2.1, 6.2.2 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., а саме: штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, що постачається по відповідній специфікації, та неустойки в розмірі 0,1% від вартості не поставленої продукції або продукції, поставленої з порушенням строків, за кожний день прострочення, такими, до яких сплила позовна давність, позивачем не зазначено в чому саме полягає порушення його прав.

В свою чергу, наведена вище вимога позивача не відповідає встановленим законодавством способам захисту, не призводить до поновлення прав позивача, і за своїм змістом спрямована на встановлення юридичного факту, який являється елементом правової оцінки спірних правовідносин.

Водночас, суд звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №905/2260/17.

Отже, суд зазначає, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту свого права щодо визнання вимоги відповідача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених п.п. 6.2.1, 6.2.2 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., а саме: штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, що постачається по відповідній специфікації, та неустойки в розмірі 0,1% від вартості не поставленої продукції або продукції, поставленої з порушенням строків, за кожний день прострочення, а тому, в цій частині суд відмовляє у задоволенні позову.

Водночас, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 217 цього Кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

За змістом ч.ч.1,2 ст.235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції застосування яких передбачено договором.

Перелік видів оперативно – господарських санкцій встановлений у ч.1 ст.236 Господарського кодексу України. При цьому, згідно з ч.2 ст.236 Господарського кодексу України такий перелік не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно–господарські санкції.

Частинами 1, 2, 3 статті 237 Господарського кодексу України визначено, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи з аналізу положень статті 237 Господарського кодексу України особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб'єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов'язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором.

Відповідно до п.5.6 договору №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. у випадку порушення постачальником строків поставки, обумовлених у специфікації (-ях) за цим договором, покупець має право направити постачальнику розрахунок штрафних санкції та/або збитків та до їх оплати постачальником затримати оплату за поставлену продукцію на суму штрафних санкцій та/або збитків. Постачальник зобов'язується провести оплату штрафних санкцій та/або збитків протягом 10 банківських днів з моменту направлення розрахунку штрафних санкцій та/або збитків постачальнику. При цьому покупець має право сплатити постачальнику вартість поставленої продукції до сплати останнім покупцю штрафних санкцій та/або відшкодування збитків.

За змістом п.5.7 вказаного договору поставки перерахування покупцем грошових коштів за поставлену продукцію до сплати постачальником штрафних санкцій та/або відшкодування збитків не звільняє постачальника від зобов'язань по сплаті штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язаний по поставці продукції в обумовлені сторонами строки. При несплаті постачальником штрафних санкцій та збитків, покупець має право застосувати до постачальника оперативно-господарську санкцію, відповідно п.5.8 договору.

Зобов’язання постачальника здійснити поставку у відповідності до умов договору, специфікацій до договору забезпечуються оперативно-господарською санкцією. Під оперативно-господарською санкцією розуміється право покупця отримати суму нарахованих штрафних санкцій, завданих невиконанням договору та збитків з сум, які підлягають сплаті постачальнику. Оперативно-господарська санкція застосовується до постачальника після того, як він не сплатив в строк, направлений на його адресу розрахунок штрафних санкцій та/або збитків, згідно умов даного договору. Про застосування оперативно-господарської санкції покупець зобов’язаний письмово повідомити постачальника (п.5.8 договору №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р.).

Таким чином, у договорі поставки сторонами забезпечено виконання зобов’язання позивача щодо поставки продукції у передбачені строки шляхом встановлення права відповідача отримати суму нарахованих штрафних санкцій з суми, яка підлягає виплаті позивачу. В той же час, умов щодо права застосовування такої оперативно-господарської санкції, як затримання оплати отриманої продукції, договір не містить.

Також умовами договору передбачено і те, що про застосування оперативно-господарської санкції відповідач зобов’язаний письмово повідомити позивача, але певного строку такого повідомлення не встановлено. Виходячи із таких основних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, суд вважає, що такий строк повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції має бути розумним, та у будь-якому випадку відповідне повідомлення мало бути здійснено до звернення позивача до суду з позовом про стягнення боргу за поставлену продукцію.

Це обумовлюється також тим, що позивачу, як особі, до якої застосовується оперативно-господарська санкція, надано право не погодитися із санкцією та оскаржити її до суду, а отже позивач має бути обізнаний з рішенням відповідача про її застосування у розумний строк.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що претензія №б/н від 06.11.2018р. із розрахунком штрафних санкцій та заява про застосування оперативно-господарської санкції надіслані відповідачем на адресу позивача лише 06.11.2018р. та повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції 20.11.2018р. відповідно, тобто більш ніж через півтора року з дати настання строку поставки – 31.12.2016р. та дати поставки – 09.03.2017р.

При цьому, питання щодо застосування вказаної оперативно-господарської санкції виникло після звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» до суду з вимогами, зокрема, про стягнення основного боргу за договором №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р.

Водночас, господарський суд зауважує, що безпосередня мета застосування оперативно-господарських санкцій полягає не у відновленні майнової бази кредитора (його втрат майнового характеру, що сталися внаслідок порушення зобов’язання контрагентом) і навіть не у заходах організаційного характеру, а, насамперед, у запобіганні виникненню та/або мінімізації втрат (збитків) кредитора шляхом припинення правопорушень з боку контрагента та їх превенцію.

З одного боку, суд погоджується з твердженнями відповідача, про те, що заголом до оперативно – господарських санкцій не встановлено скорочених строків позовної давності.

Разом з цим, в даному випадку, виходячи, що оперативно – господарська санкція розуміється, як право на отримання штрафних санкцій, які мали б бути сплачені позивачем на користь відповідача, суд дійшов висновку про те, що таке право (отримання штрафних санкцій) безумовно пов’язується за строками позовної давності встановленими для неустойки (штрафу, пені) в один рік.

Тобто, зі спливом строків давності для стягнення штрафу, фактично втрачено право на забезпечення зобов’язань у вигляді оперативно – господарської санкції.

Відтак, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, про те, що, у даному випадку, відповідачем не дотримано встановлений умовами договору та вимогами чинного законодавства порядок застосування оперативно-господарської санкції, передбаченої п.5.6 - 5.8 договору, та, відповідно, про безпідставність такого застосування, та, як слід, про задоволення позовних вимог в частині скасування оперативно-господарської санкції відповідача, застосованої до позивача на підставі п.5.8 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. на суму 44 208,09 грн., яка полягає в праві відповідача отримати суму нарахованих штрафних санкцій і збитків у зв’язку з поставкою продукції за видатковою накладною №03091 від 09.03.2017р. на суму 374 644,80 грн., із сум, що належать виплаті постачальнику (позивачу) за поставлену продукцію.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів господарський суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі.

Судові витрати у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія», м.Павлоград Дніпропетровської області до Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м.Добропілля Донецької області про: 1) визнання вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» штрафних санкцій, передбачених п.п.6.2.1, 6.2.2 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р., а саме: штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, що постачається по відповідній специфікації, та неустойки в розмірі 0,1% від вартості не поставленої продукції або продукції, поставленої з порушенням строків, за кожний день прострочення, такими, до яких спливла позовна давність; 2) скасування оперативно-господарської санкції відповідача, застосованої до позивача на підставі п.5.8 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. на суму 44 208,09 грн., яка полягає в праві відповідача отримати суму нарахованих штрафних санкцій і збитків у зв’язку з поставкою продукції за видатковою накладною №03091 від 09.03.2017р. на суму 374 644,80 грн., із сум, що належать виплаті постачальнику (позивачу) за поставлену продукцію, задовольнити частково.

Скасувати оперативно-господарську санкцію Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», застосовану до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» на підставі п.5.8 договору поставки №2670-ШБ-УМТС від 06.06.2016р. на суму 44 208,09 грн., яка полягає в праві Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» отримати суму нарахованих штрафних санкцій і збитків у зв’язку з поставкою продукції за видатковою накладною №03091 від 09.03.2017р. на суму 374 644,80 грн., із сум, що належать виплаті постачальнику за поставлену продукцію.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» 1762 грн. витрат на оплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 10.04.2018р.

Повний текст рішення складено та підписано 18.04.2019р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаська насосна компанія» (51400, Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул.Крилова, буд.25, код ЄДРПОУ 36104221).

Відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (85013, Донецька область, м.Добропілля, м.Білозерське, вул.Строїтельна, буд.17, код ЄДРПОУ 36028628).

Суддя О.М. Сковородіна