Рішення № 81476366, 25.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2019 року № 826/16835/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Юрідікс"доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрідікс" (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, контролюючий орган), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення №0034991406 від 04 липня 2018 року та податкове повідомлення - рішення №0035001406 від 04 липня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на безпідставність та необґрунтованість застосування до нього положень Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94-ВР від 23 вересня 1994 року, яким встановлено обов'язок зарахування валютної виручки виключно при припиненні зобов'язання шляхом його виконання (розрахунку в іноземній валюті), оскільки контролюючим органом не враховано припинення такого обов'язку шляхом зустрічного зарахування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що чинним законодавством не встановлено припинення зобов'язань за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. За таких обставин, контролюючий орган вважає наявним факт порушення строків зарахування валютної виручки та вказує, що оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення прийнято у зв'язку з виявленням під час проведення перевірки порушень позивачем норм статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

У відповіді на відзив позивач зазначив, що чинним законодавством України не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків по зовнішньоекономічних операціях, що не передбачають надходження виручки в іноземній валюті, зокрема, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94-ВР від 23 вересня 1994 року регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання, проте це не виключає можливості припинити зобов'язання в інший спосіб.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 29 травня 2018 року по 04 червня 2018 року на підставі направлення від 29 травня 2018 року №1577/26-15-14-06-05, виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрідікс" з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках по зовнішньоекономічним контрактам від 14 грудня 2016 року №РТ-6 з компанією «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія) згідно листа Публічного акціонерного товариства «КБ «Приват Банк» від 03 січня 2018 року №Г-31.0.0.0/1-218 (вх. ГУ ДФС від 12 січня 2018 року №1980/10) за період з 14 грудня 2016 року по 04 червня 2018 року, за результатом якої складений акт від 11 червня 2018 року №760/26-15-14-06-05/39559134 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94-ВР від 23 вересня 1994 року, а саме: не надходження позивачу виручки за товар в сумі 14 370,80 доларів США (еквівалент 375 063,42 грн) за експортним контрактом від 14 грудня 2016 року РТ-6 з компанією «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія); пункту 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме: порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України станом на 01 січня 2018 року, 01 квітня 2018 року.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що по митним деклараціям згідно вказаних вище зовнішньоекономічних контрактах порушено строки надходження валютної виручки за експортним контрактом від 14 грудня 2016 року №РТ-6 з нерезидентом «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія), що спричинило виникнення простроченої дебіторської заборгованості в сумі 14 370,80 доларів США (еквівалент 375 063,42 грн) з граничним терміном погашення до 30 грудня 2017 року.

З акту перевірки вбачається, що позивачем укладено з компанією «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія) угоду від 31 жовтня 2017 року про припинення зобов'язань заліком однорідних зустрічних вимог, зокрема, за контрактом від 14 грудня 2016 року №РТ-6 на суму 14 370,80 доларів США (еквівалент 375 063,42 грн). Також, між позивачем та компанією «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія) складений акт від 31 жовтня 2017 року про припинення зобов'язань заліком однорідних зустрічних вимог.

Проте, в пункті 4 постанови Правління Національного банку України від 13 грудня 2016 року №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» зазначено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ої групи Класифікатора.

Одночасно, відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про затвердження класифікатора іноземних валют» від 04 лютого 1998 року №34 долар США відноситься до 1-ої групи.

Отже, контролюючий орган вказує, що вищенаведений залік зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам пункту 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136.

Позивачем подано заперечення на акт перевірки від 18 червня 2018 року вих. №457/06, за результатом розгляду яких контролюючий орган листом від 27 червня 2018 року №30120/10/26-15-14-06-05 повідомив про залишення висновків акту перевірки без змін, а заперечень без задоволень.

04 липня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0034991406, яким застосовано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД за невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 188 766,92 грн.

№0035001406, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 340 грн.

За результатом розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення від 04 липня 2018 року №0034991406 та №0035001406, рішенням Державної фіскальної служби України від 12 вересня 2018 року №29327/6/99-99-11-01-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки встановлено, що між позивачем та компанією «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія) укладено контракт від 14 грудня 2016 року №РТ-6, предметом якого є поставка кам'яного бітумінозного вугля.

Відповідно до митної декларації від 03 липня 2017 року №2852 позивачем відвантажено товар на суму 14 370,80 доларів США.

З акту перевірки вбачається, що позивачем укладено з компанією «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія) угоду від 31 жовтня 2017 року про припинення зобов'язань заліком однорідних зустрічних вимог, зокрема, за контрактом від 14 грудня 2016 року №РТ-6 на суму 14 370,80 доларів США (еквівалент 375 063,42 грн). Також, між позивачем та компанією «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія) складений акт від 31 жовтня 2017 року про припинення зобов'язань заліком однорідних зустрічних вимог.

Як вбачається з акту перевірки, станом на 04 червня 2018 року грошові кошти в сумі 14 370,80 доларів США від компанії «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія) не надійшли.

Одночасно контролюючий орган в акті перевірки вказує, що станом на 01 січня 2018 року та станом на 01 квітня 2018 року позивачем зазначена дебіторська заборгованість не відображена в пункті 5 «Товари (роботи, послуги), що експортовані резидентом за межі України, з оплатою в іноземній валюті і за які на звітну дату не надійшли в установлені законодавством терміни валютні кошти на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку» розділу ІІ «Майно та товари за кордоном» Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України.

Наведене в сукупності свідчить, що має місце прострочення граничних термінів надходження валютної виручки за зовнішньоекономічним експортним контрактом з компанією «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія) від 14 грудня 2016 року №РТ-6.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР, в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції (далі - Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР), виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Відповідальність за спірними податковими повідомленнями-рішеннями застосована відповідачем на підставі, зокрема, Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР.

Так, згідно з положеннями зазначеної вище статті, порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Відповідно до статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (далі - Декрет) валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Штрафні санкції за порушення статті 9 Декрету за неподання декларації про валютні цінності є похідними від висновків про порушення позивачем статті 1 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР щодо.

З метою реалізації обмежень, визначених статтями 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР, при розрахунках Декретом запроваджений валютний контроль.

Згідно зі статтею 12 Декрету валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1 статті 9 цього Декрету. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених статтею 13 цього Декрету, а також про майно, що підлягає декларуванню згідно з пунктом 1 статті 9 цього Декрету.

До органів валютного контролю статтею 13 Декрету віднесений Національний банк України як головний орган валютного контролю та уповноважені банки, які здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.

Одночасно, статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

До таких нормативно-правових актів належить Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за № 338/363 (далі - Інструкція № 136).

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що Інструкція 136 прийнята у межах повноважень Національного банку України та підлягає застосуванню при правовому регулюванні відносин щодо контролю за додержанням експортерами строків зарахування валютної виручки. Нею встановлені підстави для зняття операцій з контролю, що має юридичне значення при вирішенні питання додержання строків зарахування валютної виручки.

Згідно з пунктом 1.11 Інструкції № 136, експортна операція з поставки продукції, виконання робіт, надання транспортних, страхових послуг та імпортна операція можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо:

вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

вимоги однорідні;

строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;

між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Проте, в пункті 4 постанови Правління Національного банку України від 13 грудня 2016 року №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» зазначено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ої групи Класифікатора.

Одночасно, відповідно до постанови Правління Національного банку України від «Про затвердження класифікатора іноземних валют» від 04 лютого 1998 року №34 долар США відноситься до 1-ої групи.

Отже, суд вважає обґрунтованим висновок контролюючого органу, що вищенаведений залік зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам пункту 1.11 Інструкції у №136.

Отже, припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії постанови Правління Національного банку України від 13 грудня 2016 року №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю.

Відтак, встановлений статтею 1 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР строк зарахування валютної виручки не переривається зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Тому, визначення відповідачем його пропущення без урахування документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є правомірним.

Суд звертає увагу, що особами, які можуть бути суб'єктом визначеного статті 4 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР правопорушення, є резиденти (крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення).

Саме на резидентів, а не на їх контрагентів, покладений обов'язок із забезпечення зарахування виручки резидентів на їх валютні рахунки.

Виходячи з цього, резидент при здійсненні господарської діяльності, укладенні контрактів, додаткових угод до них про зміну порядку зарахування валютної виручки хоча і не був законодавчо обмежений у встановленні порядку чи форми розрахунків, мав враховувати передбачені законом обмеження або приймати ризики врегулювання відносин з нерезидентом у контракті на свій розсуд.

Відносини між позивачем та його контрагентом за експортною операцією врегульовані нормами приватного права. Ними не встановлені обмеження щодо зарахування зустрічних однорідних вимог при розрахунках з нерезидентами, припинення чи врегулювання зобов'язань на свій розсуд, навіть з відступленням від положень актів цивільного законодавства.

Втім, відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У правовому регулюванні публічно-правових відносин між позивачем та контролюючим органом - відповідачем вказані цивільно-правові норми застосовуються опосередковано.

З огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України, при перевірці додержання резидентом строків зарахування валютної виручки, суб'єкт владних повноважень має керуватися нормами, що регулюють здійснення валютного контролю.

Як вже зазначалося, згідно з ними документи про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог у валюті - долар США не можуть виступати підставою для зняття з контролю експортних операцій. Отже, їх наявність не впливає на висновок про порушення строків зарахування валютної виручки.

Суд вважає безпідставним посилання позивача на статтю 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", за положеннями якої всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Постанови Правління Національного банку України не регулюють відносини між сторонами контракту, не забороняють проведення розрахунків шляхом заліку.

Їх норми адресовані резидентові та уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Резидент при здійсненні господарської діяльності не був позбавлений можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю або врахувати ризики їх недодержання.

Право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів передбачено частиною другою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований відповідним Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду від 27 квітня 2018 року № К/9901/285/17 у справі № 808/1707/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ей. Дж. Ей. Трейдінг Україна" до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до пункту першого Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18 червня 1994 року №319/94 (чинного на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) суб'єктів підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, зобов'язано у десятиденний строк продекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України, подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Надалі декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.

Мета такого декларування полягає в поверненні в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами. Для досягнення цієї мети уповноважені органи держави повинні знати, які валютні цінності належать суб'єкту господарювання і знаходяться за кордоном. Одним з видів таких цінностей є дебіторська заборгованість. При цьому не важливо, як саме вона утворилася - чи шляхом передоплати за товари, роботи, послуги нерезиденту, чи шляхом реалізації таких товарів, робіт, послуг нерезиденту. Як ті, так і інші кошти підлягають обов'язковому декларуванню.

За змістом частини другої статті 16 пункту 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються, серед іншого, фінансові санкції за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Положеннями статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» визначено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08 лютого 2000 року №49, визначено відповідальність за порушення резидентами порядку декларування у вигляді накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Склад валютного правопорушення обумовлюється контролюючим органом недекларування позивачем у деклараціях про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01 січня 2018 року та станом на 01 квітня 2018 року 14 370,80 доларів США (еквівалент 375 063,42 грн) за контрактом з компанією «PERSPECTIVE IMPORT LP» (Шотландія) від 14 грудня 2016 року №РТ-6 на суму.

Доведеність складу валютного правопорушення, покладеного в основу прийняття податкового повідомлення-рішення від 04 липня 2018 року №0034991406, обумовлює правомірність застосування до позивача визначених штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрідікс" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко