Ухвала суду № 81476244, 26.04.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

26 квітня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/788/19

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 (вул. 1-го Травня, 121/3, м. Прилуки, Чернігівська область, 17501, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) до Чернігівської обласної державної адміністрації (вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000), Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації (просп. Миру, 116-А, м. Чернігів, 14028, код ЄДРПОУ - 03195961), Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області (вул. Київська, 281, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500, код ЄДРПОУ - 03196222), Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 37567866) про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області, Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу встановлено десятиденний строк, з дня отримання зазначеної ухвали суду, для усунення недоліків поданої позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом та доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску; оригіналу документу про сплату судового збору у належному розмірі або копії документа, належним чином засвідченого, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; інформації про ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України одного з відповідачів – Чернігівської обласної державної адміністрації; інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; копій додатків до позовної заяви, засвідчених належним чином, для суду та усіх відповідачів; заяви про уточнення позовних вимог, у якій зазначити в чому полягає бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Чернігівської облдержадміністрації і Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області та які дії Чернігівської обласної державної адміністрації позивач просить визнати протиправними.

Позивач ухвалу суду отримав 28.03.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

08.04.2019 через службу діловодства суду позивачем подано документи, на виконання вимог ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.03.2019, зокрема, заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався з рішення Комісії зі спірних питань визначення осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 03.04.1997, викладеного у протоколі 166, однак у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, періодичним перебуванням у лікарні, що негативно сприймалось на роботі, займався відновленням стану свого здоров’я та лікуванням у медичних закладах.

Також у заяві вказав, що крім посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, видачу якого визнано рішенням Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 03.04.1997 (протокол № 166) безпідставною, що є предметом даного позову, він має чинне посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986 р. серії А493391, видане Прилуцьким ОМВК на підставі законодавства, яке діяло на той час, а тому має пільги зі сплати судового збору на підставі пункту 10 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Оцінюючи доводи, наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, суд виходить з того, що поважними причинами пропуску цього строку визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, і мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом стало прийняття Комісією зі спірних питань визначення осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС рішення від 03.04.1997, викладеного у протоколі 166, яким визнано видачу ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безпідставною.

У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач підтвердив, що про порушення своїх прав дізнався з рішення Комісії зі спірних питань визначення осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 03.04.1997, викладеного у протоколі 166, однак у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, періодичним перебуванням у лікарні, що негативно сприймалось на роботі, займався відновленням стану свого здоров’я та лікуванням у медичних закладах.

Отже публічно-правовий спір між сторонами в даному випадку виник ще у квітні 1997 року, у момент, коли відповідач визнав видачу ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безпідставною, однак позивач звернувся за захистом своїх прав, подавши адміністративний позов до суду 15.03.2019 шляхом направлення його поштовим відправленням, про що свідчить відтиск штампу на конверті, тобто після спливу шестимісячного строку на звернення до суду з даними позовними вимогами.

Суд звертає увагу, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Однак суд враховує, що з моменту винесення оскаржуваного рішення минуло майже 22 роки.

Водночас, на переконання суду, наведені позивачем обставини пропуску строку звернення до суду не доводять поважність причин пропуску цього строку, оскільки вони не пояснюють тривале зволікання (майже 22 роки) позивача зі зверненням до суду з позовом на захист його прав від порушень у правовідносинах, які виникли ще у 1997 році.

Доказів, які б доводили наявність об’єктивно непереборних обставин, пов’язаних з дійсними істотними труднощами для своєчасного звернення до суду з позовом позивачем суду не надано.

Посилання позивача на погіршенням стану здоров’я та періодичне перебування у лікарні суд відхиляє, оскільки вказані обставини не виключали можливості позивача звернутися до суду із заявленими позовними вимогами у встановлений законом строк через представника.

Отже позивач фактично мав можливість звернутись до суду за захистом свого права і не був обмежений у доступі до суду у встановлений законом строк.

Разом з тим позивач, будучи обізнаним про можливе порушення своїх прав, свобод чи інтересів, у встановлений строк звернення до суду не звернувся, доказів обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду не надав.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 45 рішення від 28.10.1998 у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд також звертає увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Також у рішенні Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Крім того Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа «Мельник проти України») погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також указав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Відтак суд визнає причини пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом неповажними.

У свою чергу наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України.

Так, згідно з частинами 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Отже, враховуючи значний пропуск позивачем строку звернення до суду (майже 22 роки) без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших поважних причин пропуску строку звернення до суду та не надано доказів поважності причин пропуску даного строку окрім тих, які визнано неповажними, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід повернути позивачу на підставі частини 2 статті 123 та пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України.

При цьому суд зазначає, що з урахуванням вищенаведеного, повернення позовної заяви не є порушенням права позивача на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Водночас суд зазначає, що повернення позовної заяви, згідно з частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Крім того суд зазначає, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2019 про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 останньому встановлено десятиденний строк, з дня отримання зазначеної ухвали суду, для усунення недоліків поданої позовної заяви шляхом подання до суду, зокрема, оригіналу документу про сплату судового збору у належному розмірі або копії документа, належним чином засвідченого, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивачем судовий збір не сплачено, однак надано до суду посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986 р. серії А493391, видане Прилуцьким ОМВК на підставі законодавства, яке діяло на той час, у зв’язку з чим останній вважає, що має пільги зі сплати судового збору на підставі пункту 10 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Разом з тим суд відхиляє посилання позивача на вказане посвідчення, оскільки останнє було видано позивачу 16.01.1991, тобто до видачі посвідчення, право на яке він просить захистити у даній адміністративній справі.

При цьому суд враховує, що пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 «Про порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видані відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 02.07.1990 №148 «Про заходи щодо поліпшення медичного обслуговування і соціального забезпечення осіб, які брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», дійсні до 28.02.1993.

Про вказану обставину позивачу було відомо, оскільки останній звертався до Прилуцького міського народного суду Чернігівської області з заявою про встановлення факту перебування у зоні відчуження, яку обґрунтовував необхідністю отримання посвідчення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 «Про порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується рішенням вказаного суду від 13.01.1993.

Вищевказане свідчить про невиконання позивачем ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2019 про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 у частині подання до суду оригіналу документу про сплату судового збору у належному розмірі або копії документа, належним чином засвідченого, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, що, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, є самостійною підставою для повернення позовної заяви.

Керуючись частиною 2 статті 123, пунктами 1, 9 частини 4 статті 169, статтями 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И Л А:

Позовну заяву ОСОБА_1 - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви разом з доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили в строк та порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала про повернення позовної заяви.

Ухвала суду може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Падій