Рішення № 81475525, 24.04.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року справа № 703/39/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Салабай М.В.,

позивача - не прибув,

представника відповідача та третьої особи - Авдєя М.В. (згідно з довіреностями),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А3335, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Військова частина А1880 про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

28.01.2019 у Черкаський окружний адміністративний суд із Смілянського міськрайонного суду Черкаської області за підсудністю надійшов позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) (далі - позивач) до Військової частини А3335 (20700, Черкаська область, м.Сміла, вул. Сунківська, буд.10; код ЄДРПОУ 07956411) (далі - відповідач) про:

визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 08.10.2018;

зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 08.10.2018.

Позов мотивовано тим, що відповідач протиправно не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за вищевказаний період, що призвело до неотримання ним коштів. Позивач з посиланням на практику Європейського суду з прав людини стверджує, що відповідач порушив принцип належного урядування та позбавив його права на отримання цих коштів. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 29.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк тривалістю п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву. Згідно з даними рекомендованого повідомлення вказану ухвалу відповідач отримав 21.02.2019.

Ухвалою суду від 26.02.2019 суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, у зв'язку з чим провів підготовче провадження у справі.

11.03.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що фінансової можливості та правових підстав нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям у 2016 - 2018 роках у відповідача не було.

У підготовчому провадженні 20.03.2019 суд залучив до участі у справі третьою особою на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Військову частину А1880 (далі - третя особа), долучив докази.

У наданому суду 10.04.2019 відзиві третя особа зазначила, що відповідно до листа Міністерства соціальної політики від 04.07.2017 №220/5140 індексації грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється у межах фінансових ресурсів. У зв'язку з відсутністю порядку нарахування та виплати індексації за попередні періоди, відсутні підстави для задоволення позову.

Ухвалою від 10.04.2019 суд задовольнив письмове клопотання позивача про подальший розгляд справи за його відсутності, закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті.

Заслухавши учасників справи, оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суд встановив, що позивач з 29.11.2002 проходив службу у військовій частині А3335. Відповідно до наказу командувача Повітряних Сил ЗСУ від 21.09.2018 №532 його звільнено в запас з посади заступника командира батальйону по роботі з особовим складом військової частини А3335. Наказом командира військової частини А1880 від 08.10.2018 №240 позивача виключено зі списків особового складу та проведено розрахунок.

Згідно з довідкою відповідача від 26.11.2018 №320/фес індексація грошового забезпечення виплачувалась йому до грудня 2015 року включно. Базовим місяцем визначено січень 2014 року. У період з 01.01.2016 до 28.02.2018 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась у зв'язку з відсутністю механізму нарахування та виплати індексації за вказаний період. З 01 березня 2018 до часу звільнення позивача індексація не нараховувалась та не виплачувалась.

У період з 01.01.2016 до часу звільнення позивача відсутність отримання позивачем індексації також підтверджується випискою з карткового рахунку позивача у банку.

Надаючи оцінку спірним обставинам суд врахував таке.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 03.07.1991 №1283-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1283-ХІІ) - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

На підставі ч.1 ст.2 Закону №1283-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1283-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно з п.2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

З даних наданої відповідачем довідки від 18.04.2019 №101/фес суд встановив, що за період з 01.01.2016 до 08.10.2018 військовій частині А3335 кошти на виплату індексації грошового забезпечення не виділялись. Вказана довідка не є належним та достовірним доказом відсутності фінансової можливості нарахувати у визначених законом випадках індексацію грошового забезпечення позивачу. Відповідач не довів жодним належним доказом вжиття ним заходів для отримання фінансових коштів для виконання вищевказаних вимог закону.

Оскільки іншого доводу, аніж відсутність фінансової можливості та законодавчого механізму нарахування індексації за періоди, в яких її не було виплачено, відповідач не зазначив, суд врахував, що положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Крім того, бюджетне законодавство розрізняє поняття «нарахування» та «виплата».

Посилання відповідача та третьої особи відповідно у відзиві та письмових поясненнях на позов щодо недостатності коштів на фінансування відповідача для таких цілей не підтверджені жодним належним та достовірним доказом.

Чинними у спірному періоді нормативно-правовими актами не ставиться право особи на отримання індексації її доходу у залежність від наявності (відсутності) коштів у роботодавця. Будь-які доручення та листи не можуть скасовувати дію чинних законів.

Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого відбувається фінансування, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.

Тому невиконання обов'язку з нарахування індексації на грошове забезпечення військовослужбовця в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, свідчить про недотримання вимог Закону.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Такого ж висновку дотримується судова практика Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17, який підлягає безумовному врахуванню судом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.

За умови нарахування індексації грошового доходу у визначеному періоді, за умови відсутності фінансових коштів на її виплату, у роботодавця мала би виникнути заборгованість. Тому втрата чинності підзаконного нормативно-правового акту не впливає на право особи її отримати.

Посилання відповідача та третьої особи на відсутність законодавчого механізму нарахування індексації за періоди, в яких її не було нараховано, суд вважає не обґрунтованими, оскільки відповідне «нарахування» щодо позивача мало відбутися у вказаному ним періоді на підставі вимог Закону №1283-ХІІ та чинного Порядку №1078. Тому відповідні суми коштів мали обліковуватися, як заборгованість, за умови відсутності коштів та виплачуватися після надходження фінансування на грошове забезпечення військовослужбовців. Натомість відповідач у спірних правовідносинах допустив порушення принципу «належного врядування», з огляду на що негативні наслідки цього не можуть покладатися на позивача з огляду на принцип «верховенства права».

Суд врахував, що відповідно до інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті Держстату України (http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2016/ct/is_c/isc_u/isc2016m_u.html), у квітні місяці 2016 року величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у 103 відсотка та складала 103,5 відсотка.

Отже, грошове забезпечення позивача підлягало індексації зі вказаного періоду.

Згідно з постановою КМУ від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, внаслідок чого змінилося грошове забезпечення всіх категорій службовців.

Відповідно до довідки відповідача розмір посадового окладу позивача з березня 2018 року зріс до 5070,00 грн.

Отже, з березня 2018 року змінився базовий місяць для нарахування індексації позивача, з огляду на що подальші розрахунки його грошового забезпечення мали відбуватися в межах дискреційних повноважень відповідачем. Водночас визначений позивачем період для нарахування спірної індексації є загальним і не свідчить про необхідність виплати коштів за кожен передбачений у ньому місяць. Натомість, вказаний період є базовим для відповідача для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача в контексті протиправного не виконання відповідачем вимог щодо з'ясування умов, обчислення, нарахування та виплати індексації. Якщо у спірному періоді у календарному місяці величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації у 103 відсотка, за такий місяць індексація не нараховується.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у місяці, в якому відбувається підвищення посадових окладів, значення споживчих цін приймається за 1 або 100%. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів.

Тому у березні 2018 року для нарахування позивачу індексації не було правових підстав. Водночас нарахування грошового утримання позивача у подальшому періоді мало відбуватися з перевіркою відповідачем інформації щодо зростання величини індексу споживчих цін. З огляду на це, не втручаючись у дискрецію повноважень відповідача, зважаючи на межі заявленого предмета спору, суд не обчислює грошові суми, які мали бути нараховані відповідачем, як індексація.

Оскільки розмір суми коштів з індексації грошового забезпечення позивача має нараховуватися згідно з вимогами чинного у цьому періоді Порядку №1078 та дотриманням вимог Закону №1283-ХІІ, суд дійшов висновку, що спірна відмова є протиправною.

Тому суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити за вказаний період індексацію грошового забезпечення підлягає задоволенню з урахуванням мотивів прийнятого рішення.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для його повернення. Інших клопотань про розподіл судових витрат суду не заявлено.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати неправомірною відмову Військової частини А3335 у нарахуванні та виплаті йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 08.10.2018.

Зобов'язати Військову частину А3335 (20700, Черкаська область, м.Сміла, вул. Сунківська, буд.10; код ЄДРПОУ 07956411) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 08.10.2018 з урахуванням висновків у цьому рішенні.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене у повному обсязі 26.04.2019.