Рішення № 81474132, 26.04.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2019 р. справа № 300/352/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправниими та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2019 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0133222-5513-0915/2015 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким визначено суму податкового зобов"язання в розмірі 44191,77 грн; № 0133222-5513-0915/2016 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким визначено суму податкового зобов"язання в розмірі 70706,83 грн; № 0133222-5513-0915 від 15.10.2018, за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким визначено суму податкового зобов"язання в розмірі 102 622,40 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що вона є власником об'єктів нежитлової нерухомості, а саме виробничі будівлі промислових підприємств, що знаходяться по вул. Левинського 1А, в м.Івано-Франківськ, які в силу положень пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об'єктами оподаткування, оскільки відносяться до об'єктів промисловості. Тому вважає, що оскаржуваними рішеннями контролюючим органом протиправно визначено зобов"язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Просить задовольнити позов.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.19 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

11.03.2019 Головне управління ДФС в Івано-Франківській області подало суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що згідно інформації з реєстру прав власності на нерухоме майно, будівлі розташовані на АДРЕСА_1 належать позивачу як фізичній особі, що унеможливлює ототожнення фізичної особи та промислового підприємства. Просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач скористався поданням відповіді на відзив, який зареєстрований судом 25.03.2019, в якому з відзивом на позов не погоджується та зазначає, що позивачу належить на праві власності нежитлові будівлі, а саме: майновий комплекс (холодильник, адміністративний корпус, компресорна, прохідна, магазин, контора, гараж-майстерня, сховище, вагова, товарний склад); охолоджувальні склади; склад консервів; склад аміаку, за якими податковими повідомленнями-рішеннями нараховані податкові зобов"язання з податку на нерухоме майно є промисловими будівлями, які входять до належного позивачу на праві власності комплексу харчової промисловості. Також зазначає, що об"єктом оподаткування є об"єкт нерухомості, а не суб"єкт як власник такої нерухомості. Просить задовольнити позов.

Розглянувши адміністративну справу в порядку визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах адміністративної справи, відзив та відповідь на відзив, судом встановлено наступні обставини справи.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію, ОСОБА_1 являється фізичною особою-підприємцем з 24.07.1998 з наступними видами діяльності: Код КВЕД 10.13 Виробництво м"ясних продуктів (основний); Код КВЕД 10.20 Перероблення та консервування риб, ракоподібних та молюсків; Код КВЕД 10.39 Інші види перероблення та консервування фруктів і овочів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; Код КВЕД 10.73 Виробництво макаронних виробів і подібних борошняних виробів; Код КВЕД 10.85 Виробництво готової їжі та страв; Код КВЕД 10.91 Виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; Код КВЕД 10.92 Виробництво готових кормів для домашніх тварин; Код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; Код КВЕД 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; Код КВЕД 82.92 Пакування; Код КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт ; Код КВЕД 52.59 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; Код КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; Код КВЕД 56.29 Постачання інших готових страв; Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Код КВЕД 71.20 Технічні випробування та дослідження; Код КВЕД 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації; Код КВЕД 73.20 Дослідження кон"юктури ринку та виявлення громадської думки.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.04.2011 позивач являється власником майнового комплексу, що знаходиться за адресою: вул. Левинського 1А, м. Івано-Франківськ. Даний майновий комплекс включає: цегляний холодильник, адміністративний комплекс, компресорна - зазначених в плані літерою "А" загальною площею 5185,4 кв.м.; прохідної, магазин, контори - зазначених в платі літерою "В" загальною площею 233,3 кв.м; гараж-майстерня - зазначеного в плані літерою "З", загальною площею 569,0 кв.м; сховище зазначене в плані літерою "К", загальною площею 133,4 кв.м; вагова - зазначена в плані літерою "В1", загальною площею 55,7 кв.м.; товарний склад зазначений в плані літерою "Г", загальною площею 237,1 кв.м.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.03.2008, позивач являється власником охолоджувальних складів, що знаходиться за адресою: вул. Левинського 1А, корп. 1, м. Івано-Франківськ.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.02.2009, позивач являється власником складу консервів, що знаходиться за адресою: вул. Левинського 1А, корп. 2, м. Івано-Франківськ.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.02.2009, позивач являється власником складу аміаку, зазначеного в плані літерою "Ж", загальною площею 229,3 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Левинського 1А, корп. 3, м. Івано-Франківськ.

15.10.2018 Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області винесено податкові повідомленням рішеннями за формою "Ф" № 0133222-5513-0915/2015, № 0133222-5513-0915/2016, № 0133222-5513-0915, якими на підставі підп. 54.3.3. п. 54.3 статті 54 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов"язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та визначено суми грошового зобов"язання за вказаними податковими повідомленнями рішеннями, зокрема:

- за податковим повідомленням-рішенням № 0133222-5513-0915/2015 - 44191,77 грн;

- за податковим повідомленням-рішенням № 0133222-5513-0915/2016 - 70706,83 грн;

- за податковим повідомленням-рішенням № 0133222-5513-0915 - 102622,40 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Питання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано ст. 266 вказаного Кодексу.

Відповідно до п.п. 266.1.1 та 266.2.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об"єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об"єктом оподаткування є об"єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об"єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 п.266.3 ст. 266 вказаного Кодексу визначено, що базою оподаткування є загальна площа об"єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об"єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 вказаного Кодексу ставки податку для об"єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об"єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об"єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу встановлено порядок обчислення суми податку.

Згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу обчислення суми податку з об"єкта/об"єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 вказаного Кодексу визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об"єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно з пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266.10 вказаного Кодексу податкове зобов"язання за звітний рік з податку сплачується, зокрема фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

01.01.2018 року набрав чинності Закон України від 07.12.2017 року № 2245-VIII, яким, зокрема пункт 266.10 доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту:

- 266.10.2. - у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов"язання;

- 266.10.3. - податкове зобов"язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, якою встановлені строки давності та їх застосування, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дні у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, звільнивши фізичних осіб від відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та пені в разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов"язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266.10 Кодексу), законодавець уточнив, що до визначення контролюючим органом сум грошових зобов'язань платника податків застосовуються загальні строки давності, встановлені п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, редакція якого в цій частині не зазнала змін.

Як зазначалося вище, відповідно до п. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об"єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналіз пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України свідчить про те, що не є об'єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості.

Сполучник "зокрема" вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним.

Визначення приналежності будівель нерухомості до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують класифікаційні ознаки та функціональне призначення такого об"єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК БС) затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року №507.

Відповідно до ДК БС будівлі промисловості мають код державного класифікатору будівель - 1251. Він включає: вкриті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням.

ДК БС призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Таким чином, з метою застосування норми п. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України до будівель промисловості відносяться об"єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості" як будівлі промислового призначення.

Відповідно до відповіді Івано-Франківської філії Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" ім. М.Білоконя від 04.12.2018 за вих. № 8/537 підтверджено, що відповідно до чинних державних норм Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, виробничі будівлі промислових підприємств, що знаходяться по вул. Левинського 1А, в м.Івано-Франківськ та належать позивачу на праві власності, а саме:

- склад аміаку (1 А корп. 3) - згідно з державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, код - 1252.5 (склади спеціальні товарні);

- склад холодильник (1А корп. А) згідно з державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, код - 1256.6 (холодильники);

- адмінбудинок (1А корп. А3) - згідно з державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, код - 1220.5 (адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств);

- прохідна, магазин (1А корп. В1) - згідно з державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, код - 1230.9 (будівлі торгівельні інші);

- товарний склад (1А корп. Г) - згідно з державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, код - 1252.5 (склади спеціальні товарні);

- гараж-мойка (1А корп. 3) згідно з державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, код - 1242.1 (гаражі наземні);

- сховище (1А корп. К) - згідно з державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, код - 1252.9 (склади та сховище інші);

- склад консервів (1А корп. Д) - згідно з державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, код - 1252.5 (склади спеціальні товарні) являються будівлями промислових підприємств.

Отже, нерухоме майно, що належить позивачу і є предметом спірних правовідносин, належить до будівель промисловості, які відповідно до п. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об"єктом оподаткування.

Посилання відповідача на те, що нерухомість позивача не належить до будівель промисловості, які звільнені від оподаткування, оскільки позивач як власник не має статусу промислового підприємства, є необґрунтованими з огляду на те, що об"єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об"єкт нерухомості, а не суб"єкт як власник такої нерухомості.

Виходячи з вищенаведеного, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника (зокрема організаційно-правова форма власника та вид підприємницької діяльності).

При цьому суд враховує принцип презумпції правомірності рішень платника податку за яким, в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Вказана позиція викладена Європейським судом з прав людини в рішенні від 14.01.2010 року (набуло статусу остаточного 14.01.2001 року) в справі "Щокін проти України" в пункті 57 якого Суд зазначив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв"язку з чим підлягають до скасування.

Вирішуючи спір, судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року № 822/2624/16, від 10 квітня 2018 року в справі №813/3803/16, від 11 вересня 2018 року в справі № №819/1818/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0133222-5513-0915/2015 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким визначено суму податкового зобов"язання в розмірі 44191,77 грн; № 0133222-5513-0915/2016 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким визначено суму податкового зобов"язання в розмірі 70706,83 грн; № 0133222-5513-0915 від 15.10.2018, за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким визначено суму податкового зобов"язання в розмірі 102 622,40 грн., є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при зверненні з вказаним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2175,22 грн., слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0133222-5513-0915/2015, № 0133222-5513-0915/2016, № 0133222-5513-0915 винесені ГУ ДФС в Івано-Франківській області 15.10.2018.

Стягнути з Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_2) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2715 (дві тисячі сто сімдесят п"ять) грн 22 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Шумей М.В.