Рішення № 81473942, 23.04.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 квітня 2019 року м. Ужгород№ 260/146/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої – судді Маєцької Н.Д.

при секретарі судового засідання – Данча М.І.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представник відповідача - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення заробітної плати та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 квітня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 26 квітня 2019 року.

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1К.), в особі представника ОСОБА_2, звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі – відповідач, ТУ ДСА в Донецькій області), якою просить: зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за період з 01 вересня 2014 року по 28 листопада 2014 року; компенсацію за невикористаний залишок чергової відпустки за період роботи з 27 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року тривалістю 16 календарних днів та відпустку за період роботи з 27 серпня 2014 року по 28 листопада 2014 тривалістю 7 календарних днів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 листопада 2014 року по день проведення повного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працювала на посаді секретаря судового засідання Амвросіївського районного суду Донецької області. Згідно наказу голови Амвросіївського районного суду від 27 серпня 2014 року у зв’язку з проведенням антитерористичної операції та неможливістю здійснення правосуддя в роботі суду встановлено простій. Наказом заступника керівника апарату суду від 28 листопада 2014 року позивач звільнена із займаної посади 28 листопада 2014 року за переведенням для подальшої роботи в Реєстраційній службі Лисянського районного управління юстиції у Черкаській області. Згідно даного наказу позивачу мали виплатити компенсацію за невикористаний залишок чергової відпустки за період роботи з 27 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року тривалість 16 календарних днів та відпустку за період роботи з 27 серпня 2014 року по 28 листопада 2014 року тривалістю 7 календарних днів, однак така компенсація виплачена не була. Крім того, позивачу не були виплачені заробітна плата за період роботи з 01 вересня 2014 року по 28 листопада 2014 року та належні при звільненні кошти, що є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві та відповіді на відзив, просили суд їх задовольнити.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що фінансування Амвросіївського районного суду, що знаходиться на тимчасово окупованій території було припинено. Відтак, фінансове забезпечення роботи суду не передбачено, що також свідчить про зупинення роботи. Також відповідач зазначив, що відповідно до постанови Національного банку України від 06 серпня 2014 року № 466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій" банками України призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою. Таким чином, фактично заборонено проводити будь-які нарахування та виплати, в тому числі ті, що стосуються заробітної плати та компенсації за невикористану частину щорічної відпустки, у органах державної влади, зокрема у судах, які були розташовані на непідконтрольній українській владі частині території Донецької області. Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, однак 22 квітня 2019 року надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала на посаді секретаря судового засідання Амвросіївського районного суду Донецької області з 27 серпня 2009 року по 28 листопада 2014 року.

Наказом голови Амвросіївського районного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року "Про встановлення простою" № 11 встановлено простій в роботі Амвросіївського районного суду Донецької області з 28 серпня 2014 року безстроково, до завершення антитерористичної операції. Відповідно до вказаного наказу на час встановлення простою у роботі суду судді та працівники апарату суду не мають бути на робочих місцях та збережено у межах кошторису суду середній заробіток для працівників, які підпадають під дію простою.

Відповідно до наказу в.о. начальника Головного управління юстиції у Черкаській області "Про проходження стажування ОСОБА_3 " від 26 листопада 2014 року № 2090/к допущено до стажування секретаря судового засідання Амвросіївського районного суду ОСОБА_1 на посаду провідного спеціаліста відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лисянського районного управління юстиції Черкаської області.

Листом від 28 листопада 2014 року № 8-9/2568 начальник реєстраційної служи Головного управління юстиції у Черкаській області просив голову Амвросіївського районного суду звільнити ОСОБА_1 в порядку переведення для подальшої роботи на посаді провідного спеціалісту відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лисянського районного управління юстиції Черкаської області.

Наказом заступника керівника апарату Амвросіївського районного суду Донецької області "Про звільнення ОСОБА_3К." від 28 листопада 2014 року № 56-к звільнено секретаря судового засідання Амвросіївського районного суду Донецької області ОСОБА_1 із займаної посади 28 листопада 2014 року за переведенням для подальшої роботи в реєстраційній службі Лисянського районного управління юстиції у Черкаській області, відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Згідно п. 2 вказаного наказу позивачеві при звільненні підлягала виплата компенсації за невикористаний залишок чергової відпустки за період роботи з 27 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року тривалістю 16 календарних днів та відпустку за період роботи з 27 серпня 2014 року по 28 листопада 2014 року тривалістю 7 календарних днів.

Відповідно до довідки ТУ ДСА в Донецькій області № 08-387-15 від 17 квітня 2015 року заробітна плата позивачу останній раз нарахована за серпень 2014 року. З 01 вересня 2014 року по 28 листопада 2014 року заробітна плата не нараховувалась та не слачувалась, у зв’язку з тим, що Амвросіївський районний суд Донецької області розміщений на тимчасово неконтрольованій території. Компенсація за 23 дня невикористаної відпустки при звільненні виплачена не була.

23 березня 2016 року позивач звернулася до Державної судової адміністрації із заявою про виплату заробітної плати, в якій просила вжити заходів щодо нарахування та виплати їй заробітної плати за період з 01 вересня 2014 року по 28 листопада 2014 року, а також компенсацію за невикористану відпустку.

Державна судова адміністрація України листом від 01 квітня 2016 року № Б384-16-417/16 вказану заяву позивача надіслала начальникові ТУ ДСА в Донецькій області для розгляду в межах повноважень.

ТУ ДСА в Донецькій області листом від 29 квітня 2016 року № 07-658-18 повідомило позивача про неможливість здійснення нарахування та виплати, зазначених позивачем виплат за вказаний період.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Аналогічного змісту норми знайшли своє відображення у п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулювалися Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 3723).

Відповідно до ст. 33 Закону № 3723 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків.

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.

Суд зазначає, що правовий статус державних службовців, їх права та обов’язки визначаються Конституцією України, Законом України «Про державну службу» ,а в частині, що не регламентується цими нормами, регламентується Кодексом законів про працю та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 2-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України ) Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як встановлено судом, наказом голови Амвросіївського районного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року "Про встановлення простою" № 11 встановлено простій в роботі Амвросіївського районного суду Донецької області з 28 серпня 2014 року безстроково, до завершення антитерористичної операції. Відповідно до вказаного наказу на час встановлення простою у роботі суду судді та працівники апарату суду не мають бути на робочих місцях та збережено у межах кошторису суду середній заробіток для працівників, які підлягають під дію простою.

Розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ №2710/38-14 від 02.09.2014 р. «Про визначення територіальної підсудності справ» відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції», на підставі подань ДСА України на зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним та апеляційним судам (вх. №913/0/1-14 від 29.08.2014 р., вх. №10027/0/30-14 від 01.09.2014 р.) змінено підсудність справ Амвросіївського районного суду Донецької області та передано справи підсудні Амвросіївському районному суду Донецької області для забезпечення розгляду Оріхівському районному суду Запорізької області.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Згідно з ч. 3 ст. 113 КЗпП України за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Як вбачається з п. 3 наказу Амвросіївського районного суду від 27 серпня 2014 року «Про встановлення простою» збережено у межах кошторису суду середній заробіток для працівників, які підлягають під дію простою.

Таким чином, простій в роботі Амвросіївського районного суду Донецької області відбувся не з вини працівника (позивача), а в силу не контрольованості території міста Донецьк органами державної влади України.

Відповідач в обґрунтування своєї правової позиції щодо невиплати позивачеві заробітної плати посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595, якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей.

Так, зокрема відповідач посилається на п. 3 вказаного Тимчасового порядку, відповідно до якого, заробітна плата (грошове забезпечення, суддівські винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була, повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влада здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольовані територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плані - використання бюджетних коштів) установи.

Пунктом 4 Тимчасового порядку визначено, що заробітна плата (грошові забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу виконують свої обов'язки.

В той же час, суд зазначає, що відповідно до ст. 21 Закону України "Про оплату праці" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд зазначає, що ні положеннями КЗпП, ні Законом України «Про оплату праці» не передбачаються випадки не виплати заробітної плати працівникові, якщо простій в роботі установи відбувся не з вини працівника.

Крім того, суд наголошує, що бути переміщеною разом з установою, відмовитися від такого переміщення та звільнитися, бути зарахованою до апарату іншого суду або відмовитися від такого зарахування право, а не обов’язок позивача, отже будь-яке рішення позивача з цього питання не може впливати на обов’язок відповідача нарахувати та виплатити позивачу її заробітну плату по день її звільнення.

Як вже встановлено судом та підтверджується довідкою ТУ ДСА в Донецькій області заробітна плата позивачу з 01 вересня 2014 року по 28 листопада 2014 року не нараховувалась та не сплачувалась.

З огляду на вищенаведене, суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_3 заробітної плати за період з 01 вересня 2014 року по 28 листопада 2014 року.

При визначенні розміру середнього заробітку суд враховує приписи Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абз. 1 п.2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до абз. 4 п. 2 Порядку № 100 якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Оскільки в останні два місяці перед звільненням позивачу не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата, то суд вважає, що як розрахункову величину при визначенні розміру середньої заробітної плати необхідно враховувати заробітну плату за попередні дня місяці, а саме: за липень та серпень 2014 року.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Заробітна плата позивача за липень 2014 року складала 3230,37 грн. та за серпень 2014 року – 2306,49 грн.(5536,86 грн.). Кількість робочих днів у липні-серпні складає 43 дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 128,77 грн. (5536,86 / 43 роб. дні).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 року № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» кількість робочих днів у вересні 2014 року становила – 22 дні, у жовтні 2014 року – 23 дні, у листопаді 2014 року - 20 днів. Таким чином, кількість робочих днів в період з 01 вересня 2014 року по 28 листопада 2014 року складає 65 днів.

Відтак, позивачу належить до сплати заробітна плата за період з 01 вересня 2014 року по 28 листопада 2014 року у розмірі 8370,05 грн. (128,77 х 65 роб. дні).

Щодо позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористаний залишок чергової відпустки за період роботи з 27 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року тривалістю 16 календарних днів та відпустку за період роботи з 27 серпня 2014 року по 28 листопада 2014 року тривалістю 7 календарних днів, суд зазначає наступне.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам, урегульовані Законом України "Про відпустки", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Вищевказана норма Закону України "Про відпустки" має імперативний характер, що передбачає обов’язкову виплату грошової компенсації працівнику за всі невикористані ним дні відпустки при звільненні.

Звільняючи позивача з посади секретаря судового засідання Амвросіївський районний суд Донецької області у наказі про звільнення визначив право позивача на виплату компенсації за невикористаний залишок чергової відпустки за період роботи з 27 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року тривалістю 16 календарних днів та відпустку за період роботи з 27 серпня 2014 року по 28 листопада 2014 року тривалістю 7 календарних днів.

Таким чином, позивачеві підлягає компенсація за 23 дні невикористаної відпустки.

Факт не виплати позивачу компенсації за 23 дні невикористаної відпустки підтверджується довідкою відповідача від 17 квітня 2015 року № 08-387-15.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що позивачу належить до сплати компенсація за невикористаний залишок чергової відпустки за період роботи з 27 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року тривалістю 16 календарних днів та відпустку за період роботи з 27 серпня 2014 року по 28 листопада 2014 року тривалістю 7 календарних днів у розмірі 2961, 71 грн. у розмірі 2961, 71 грн. (128, 77 грн. х 23 дні невикористаної відпустки).

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося судом, згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4- рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпПу взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», відповідно до якого на території Луганської та Донецької областей розпочата антитерористична операція.

Абзацом 23 статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003р. №638-ІV встановлено, що режим у районі проведення антитерористичної операції - це особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб'єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Згідно статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003р. №№638 організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Частиною 2 статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003р. №№638 встановлено, що у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.

Так, відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 06 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» банками України зупинено здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

Листом Державної казначейської служби України від 13 жовтня 2014 року № 14-08/3291-22698 «Щодо дотримання бюджетного законодавства» було повідомлено, що згідно статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року № 638, постанови Правління Національного банку України від 06 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій», доручень Президента України, рішень Ради національної безпеки і оборони України. Доручень Кабінету Міністрів України призупинено казначейське обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів на території, яка не контролюються українською владою, а також банки України, небанківські установи та національний оператор національного зв’язку, які є учасниками платіжних систем, зупинили здійснення усіх видів фінансових операцій на території Донецької та Луганської областей.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Разом з тим, відповідач не надав висновок Торгово-промислової палати України про засвідчення настання обставин непереборної сили, з огляду на які управління об’єктивно не мало можливості здійснити з позивачем розрахунок при звільненні.

Таким чином, відповідач не довів відсутність своєї вини у нездійсненні розрахунку з позивачем з моменту при звільненні по теперішній час, хоча протягом вказаного часу перебував у робочому режимі, на підконтрольній українській владі території, виконував свої функції у повному обсязі, зокрема, з нарахування та виплати заробітної плати.

Крім того, суд зазначає, що аналіз статей 116 та 117 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП.

Із врахуванням вищевикладеного, суд приходить висновку про наявність вини відповідача у невиплаті позивачу належних їй при звільненні сум, у строки, визначені ст. 116 КЗпП. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені в статті 116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів статей 116, 117 КЗПП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачу належить виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29 листопада 2014 року по 23 квітня 2019 року (по день винесення судом рішення). Кількість робочих днів у період з 29 листопада 2014 року по 23 квітня 2019 року становить 1101 день (у грудні 2014 року - 23 дні, у 2015 році – 251 день, у 2016 році -251 день, у 2017 році – 248 дні, у 2018 році – 250, у січні 2019 року – 21 день, лютому 2019 року – 20 дні, березні 2019 року – 20 дні, квітень 2019 року – 17 днів.).

Таким чином загальна сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29 листопада 2014 року по 23 квітня 2019 року становить 141775,77 (128,77 грн. х 1101 робочий день).

Відповідно до п. 2 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць у розмірі 2768,43 грн. грн. підлягає до негайного виконання.

Частиною 2статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

Враховуючи вищенаведене, з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення, суд вважає за необхідне зобов'язати ТУ ДСА в Донецькій області подати звіт про виконання основного та додаткового рішення суду, а Ужгородську міську раду про виконання додаткового рішення - у 30 –денний строк з дня набрання ними законної сили.

За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірності невиплати позивачу заробітної плати за період з 01 вересня 2014 року по 28 листопада 2014 року, грошової компенсації за невикористану відпустку та не проведення повного розрахунку при звільненні, таким чином позовні вимоги відповідають вимогам закону та обставинам справи, що підтверджено дослідженими в судовому засіданні належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Добровольського, буд. 2, код ЄДРПОУ 26288796) про стягнення заробітної плати та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

2. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) заробітну плату за період з 01 вересня 2014 року по 28 листопада 2014 року у розмірі 8370,05 грн. (вісім тисяч триста сімдесят гривень п’ять копійок), з відрахуванням податків, зборів та обов’язкових платежів.

3. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) грошову компенсацію за невикористаний залишок чергової відпустки за період роботи з 27 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року тривалістю 16 календарних днів та відпустку за період роботи з 27 серпня 2014 року по 28 листопада 2014 року тривалістю 7 календарних днів у розмірі 2961, 71 грн. (дві тисячі дев’ятсот шістдесят одна гривня сімдесят одна копійка), з відрахуванням податків, зборів та обов’язкових платежів

4. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29 листопада 2014 року по 23 квітня 2019 року у розмірі 141775,77 (сто сорок одна тисяча сімсот сімдесят п’ять гривень сімдесят сім копійок), з відрахуванням податків, зборів та обов’язкових платежів

5. Рішення в частині присудження виплати заробітної плати – у межах стягнення за один місяць у розмірі 2768,43 грн. (дві тисячі сімсот шістдесят вісім гривень сорок три копійки) підлягає до негайного виконання.

6. Зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області подати звіт про виконання рішення суду у 30 –денний строк з дня набрання ним законної сили.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

Суддя ОСОБА_4