Рішення № 81470892, 08.04.2019, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3515/18

Провадження №2/442/139/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2019 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді: Кучаковського Ю.С.,

за участю секретаря судового засідання: Кравців Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Приватного нотаріусу Дрогобицького районного нотаріального округу Молокуса Богдана Володимировича про визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки житлового будинку, -

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_7

від відповідача 1: ОСОБА_8

від відповідача 2: ОСОБА_3

від третьої особи 1: не з'явилися

від третьої особи 2: не з'явилися

від третьої особи 3: Молокус Б.В.

в с т а н о в и в :

До Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Приватного нотаріусу Дрогобицького районного нотаріального округу Молокуса Богдана Володимировича про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 21.05.2018, що укладений між ОСОБА_2 як продавцем з однієї сторони та ОСОБА_3 як покупцем з другої сторони, який посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Молокусом Б.В. на бланку НМТ № 910699, який зареєстровано в реєстрі за № 98, та про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 22.05.2018, що укладений між ОСОБА_2 як продавцем з однієї сторони та ОСОБА_3 як покупцем з другої сторони, який посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Молокусом Б.В. на бланку НМТ № 539402, який зареєстровано в реєстрі за № 101.

Позов обґрунтовано тим, що 07.03.2014 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області постановлено судову ухвалу про затвердження мирової угоди у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 та неповнолітнього сина ОСОБА_4, до відповідача ОСОБА_2, за участю третьої особи - Органу опіки та піклування Дрогобицької райдержадміністрації про визнання права користування житловим будинком, встановлення особистого сервітуту на користування житлом, усунення перешкод та відшкодування витрат на ремонт, підтримання та поліпшення житла, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом. Згідно пункту 1 резолютивної частини згаданої ухвали суду про затвердження мирової угоди відповідач у справі ОСОБА_2, розуміючи свої обов'язки батька та незважаючи на складні сімейні відносини з дітьми і бажаючи виконати зазначений обов'язок погоджувався купити ОСОБА_4, ОСОБА_5 та колишній його дружині ОСОБА_1, трьохкімнатну квартиру або інше житло у місті Дрогобичі вартістю не більше 40 000 доларів США у гривневому еквіваленті на момент укладення відповідного правочину за умови продажу належного йому на праві особистої приватної власності житлового будинку АДРЕСА_2. Пунктом 2 затвердженої ухвалою суду Мирової угоди передбачалось, що договір купівлі житлового приміщення, вказаного у пункті 1 Мирової угоди, може бути укладено лише одномоментно з укладенням відповідачем ОСОБА_2 договору продажу житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього будинку. Крім цього, пунктом 7 резолютивної частини ухвали суду про затвердження мирової угоди та аналогічного пункту підписаної між сторонами судового процесу мирової угоди передбачено, що на виконання умов, зазначених у пунктах 1-3 даної мирової угоди сторони надають один одному строк, котрий не може перевищувати 1 рік з моменту підписання мирової угоди (в даному випадку з моменту набрання законної сили ухвалою суду про затвердження цієї мирової угоди, який закінчився 13.03.2015). Вказує, що оскільки у визначений ухвалою суду строк, яким фактично передбачалась відстрочка виконання сторонами ухвали суду про затвердження цієї мирової угоди, відповідач у справі ОСОБА_2 не виконав пункту 1 резолютивної частини мирової угоди, то 21.05.2015 позивач звернулась із відповідними заявами до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області про видачу їй та її дітям, представником яких являється, як стягувачам у цивільній справі № 442/8753/13-ц виконавчих листів із примусового виконання у згаданій вище частині ухвали суду від 0.03.2014 про затвердження мирової угоди. Отримавши відповідні виконавчі листи, підготувавши відповідні заяви, позивач звернулася до відділу державної виконавчої служби Дрогобицького МРУЮ та подала згадані виконавчі документи на примусове виконання та за наслідками розгляду поданих заяв від 11.09.2015 „Про прийняття виконавчого документа на виконання та відкриття виконавчого провадження" державним виконавцем ВДВС Дрогобицького МРУЮ Лютик Х.В. відкрито виконавчі провадження ВП № 48368266, ВП № 48368564 та ВП № 48366978. Вказує, що після здійснених державним виконавцем заходів, визначених положеннями статті 89 Закону Украъни „Про виконавче провадження" щодо зобов'язання відповідача ОСОБА_2 вчинити дії, спрямовані на виконання виконавчих документів про примусове виконання пункту 1 Мирової угоди 23.10.2015 державним виконавцем скеровано подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника (відповідача) до відповідальності згідно із законом за невиконання судового рішення та винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП № 48368266, ВП № 48368564 та ВП № 48366978. Наголошує, що позивач своєчасно виконала зобов'язання, зазначені у пункті 5 Мирової угоди, а саме до 01.05.2014 оплатила відповідачу ОСОБА_2 кошти за комунальні послуги у сумі 2 193 грн 35 к., перерахувавши їх на розрахунковий рахунок, що зазначений у Мировій угоді. Зазначає, що усі інші зобов'язання за Мировою угодою наступають для позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як сторін згаданої Мирової угоди, що визнана чинною судовою ухвалою, із моменту виконання відповідачем частини своїх зобов'язань, а саме починаючи з моменту виконання ОСОБА_2 пункту 1 Мирової угоди. Крім цього, наголошує, що позивачі у зв'язку із протиправною поведінкою відповідача, фактично позбавлені навіть теоретичної можливості виконати усіх інших своїх зобов'язань за Мировою угодою, укладеною у цивільній справі № 442/8753/13-ц, оскільки не мають іншого житла (квартири чи будь-якого іншого житлового приміщення), яке повинен був придбати за умовами мирової угоди відповідач ОСОБА_2 для позивачів. Вказує, що 09.05.2018 при моїй зустрічі із відповідачем ОСОБА_2 за місцем проживання та місцем знаходження спірного житлового будинку АДРЕСА_2, відповідач ОСОБА_2 повідомив їй, що має реальний намір продати цей житловий будинок, оскільки у нього є покупець на зазначене нерухоме майно, на її пряме запитання ОСОБА_2 категорично відмовився повідомити, чи він здійснюватиме одночасно з продажем житлового будинку АДРЕСА_2 купівлю житлової трьохкімнатної квартири для позивача та її дітей. Та 21.05.2018 та 22.05.2018 відповідачем ОСОБА_2 всупереч ряду норм матеріального закону, у порушення мирової угоди та чинної ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області про визнання мирової угоди у цивільній справі № 442/8753/13-ц, а саме: у порушення визначеного мировою угодою принципу одночасності укладення договору продажу належного відповідачу ОСОБА_2 будинку з одночасним придбанням трьохкімнатної квартири чи іншого житла для позивача та її дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідачем ОСОБА_2 здійснено відчуження (продаж) житлового будинку АДРЕСА_2, реєстраційний № 8311273. Водночас, земельна ділянка для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, на якій розташований цей житловий будинок, площею 0,1250 га в АДРЕСА_2, кадастровий НОМЕР_5 не була відчужена відповідачем ОСОБА_2 одночасно з цим житловим будинком, а про наявність цієї земельної ділянки із відповідним присвоєним їй кадастровим номером у власності відповідача ОСОБА_2 як продавця вищезазначеного нерухомого майна нічого у договорах купівлі-продажу будинку всупереч ряду норм Закону не зазначено, а відчуження житлового будинку АДРЕСА_2 навмисно продавцем ОСОБА_2 за домовленістю із покупцем ОСОБА_3 вчинено у два етапи, а саме: 21.05.2018 між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу частки житлового будинку за № 98, відповідно до якого у власність покупця перейшло 9/10 ідеальних часток цього житлового будинку разом із господарськими спорудами та будівлями, а 22.05.2018 між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу частки житлового будинку за № 101, відповідно до якого у власність покупця перейшла 1/10 ідеальна частка цього житлового будинку разом із господарськими спорудами та будівлями, в результаті внаслідок укладених договорів та після реєстрації права власності у Державному реєстрі відповідач ОСОБА_3 фактично став власником цілого житлового будинку АДРЕСА_2, внаслідок чого, наголошує, грубо порушено її законні права та інтереси, а також законні права та інтереси її дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (третіх осіб у справі) як осіб, які зареєстровані та проживають у цьому житловому приміщенні, не маючи у власності чи у користуванні будь-якого іншого житла. Вважає оскаржувані договори незаконними, такими, що грубо порушують ряд законних прав та інтересів інших осіб: її як позивача та її дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскаржувані договори суперечать чинному рішенню суду, - чинній ухвалі суду про затвердження між сторонами мирової угоди у цивільній справі № 442/8753/13-ц, крім цього, договори посвідчено нотаріусом та зареєстровані на підставі цих договорів право власності на об'єкт нерухомого майна за відповідачем ОСОБА_3 із рядом грубих порушень норм Закону, адже укладаючи договори про відчуження часток у праві власності житлового будинку, відповідачі використали, а приватний нотаріус посвідчив відповідні правочини та здійснив державну реєстрацію права власності із використанням неіснуючого законодавства (норм Закону, що втратили чинність із прийняттям у чинній редакції Цивільного кодексу України), а саме норми права, якими визначалось поняття „ідеальних часток" майно. Також наголошує, що в оскаржуваних Договорах купівлі-продажу жодним чином нічого не зазначено про наявність у власності відповідача ОСОБА_2 на момент укладення цих Договорів земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна та не зазначено в оскаржуваних Договорах кадастрового номеру земельної ділянки, що є істотною умовою для таких Договорів, а продаж житлового будинку АДРЕСА_2 було здійснено частинами та у два етапи саме для того, щоб у нотаріуса була формальна, хоч і незаконна, проте можливість здійснити Державну реєстрацію набутих прав за відповідачем ОСОБА_3 на частки управі власності на це нерухоме майно. Вказує, що укладаючи оскаржувані відповідно до цієї позовної заяви незаконні Договори, не повідомивши нічого про це позивача та її дітей, - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та не укладаючи одночасно із укладенням цих Договорів із відчуження житлового будинку АДРЕСА_2 будь-якого іншого Договору щодо купівлі квартири чи іншого житлового приміщення у місті Дрогобичі вартістю не більше 40 000 доларів США для ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, відповідач у справі ОСОБА_2 свідомо порушував прямі вимоги чинної ухвали суду від 07.03.2014 про затвердження судом мирової угоди у цивільній справі № 442/8753/13-ц, що призвело до грубого порушення внаслідок укладення оскаржуваних Договорів її та її спільних із відповідачем ОСОБА_2 дітей законних прав та інтересів, за захистом яких вона черговий раз змушена звертатись до суду із цим черговим цивільним позовом. Додатково звертає увагу суду на те, що зміст оскаржуваних Договорів суперечить чинній ухвалі суду про затвердження Мирової угоди у цивільній справі № 442/8753/13-ц, адже з цих договорів випливає, що як продавець ОСОБА_2, так і покупець ОСОБА_3 свідомо зазначають в оскаржуваних договорах ряд неправдивої інформації, в тому числі інформації щодо її фактичного разом із сином ОСОБА_4 проживання та реєстрації у цьому житловому будинку та реєстрації місця проживання у цьому житловому будинку її дочки ОСОБА_5 Відповідно до пункту 1.4 оскаржуваних Договорів зазначено: „ПРОДАВЕЦЬ стверджує, що на момент укладення цього Договору, Предмет Договору не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, він не заставлений, в податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса він не використовується, треті особи не мають прав на нього, а також малолітні та неповнолітні діти не мають права на користування цим житлом". Згідно пункту 1.5 оскаржуваних Договорів вказано: „Житловий будинок, частка якого відчужується за цим договором, оглянутий ПОКУПЦЕМ, недоліків, які перешкоджають використанню житлового будинку за цільовим призначенням на момент огляду не виявлено, претензій до ПРОДАВЦЯ щодо якісних характеристик відчужуваного житлового будинку, ПОКУПЕЦЬ не має". Відтак, вважає, що на момент укладення оскаржуваних Договорів, відповідач ОСОБА_2 як продавець за цими правочинами, умисно приховав та нічого не зазначив у Договорах, що на час укладення цих Договорів право на користування житловим будинком як зареєстровані особи, які там проживають, в тому числі з урахуванням умов Мирової угоди у цивільній справі № 442/8753/13-ц, мають ОСОБА_1 та її діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також не вказав інформацію, що відносно спірного житлового будинку на даний час у судах різних інстанцій (першої та касаційної) перебувають на розгляді цивільні судові справи. Водночас, відповідач у справі ОСОБА_3 як особа, яка оглядала належно цей житловий будинок, не міг не звернути увагу на те, що частина житлових кімнат будинку, у яких позивач разом із сином ОСОБА_4 проживає, зачинена на ключ, який знаходиться лише у неї, тому відповідач ОСОБА_3 не міг не знати про ці обставини. Враховуючи наведене, просить позов задовольнити.

Представником відповідача ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідач ОСОБА_2 категорично не погоджується із заявленим позовом та вважає, що відсутні підстави для його задоволення. Вказує, що відсутність кадастрового номеру не є обов'язковою умовою при укладенні договору купівлі-продажу частки, адже на його переконання вимоги ст. 370 ЦК України та ст. 120 ЗК України при посвідченні договорів відчуження частки у спільній частковій власності на нерухоме майно, приміщень у житлових будинках, будівлях не застосовуються, крім випадків переходу права власності на частину будинку за договором довічного утримання. Вказує, що позивач не є і не був власником відповідного житлового будинку, не є ні продавцем, ні покупцем згідно оскаржуваних договорів, а тому наявність чи відсутність відповідної умови в договорі жодним чином не впливає на його права та обов'язки, а відповідно і її відсутність в будь-якому разі не може слугувати підставою для визнання недійсними оскаржуваних договорів. Вказує, що така підстава для визнання недійсними договорів купівлі-продажу, як невідповідність положенням мирової угоди від 07.03.2014 у справі № 442/8573/13-ц не відповідає нормам чинного законодавства, адже правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом, а аналіз норм цивільного процесуального закону, які регулюють укладення мирової угоди, дає змогу дійти до висновку, що у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди інша сторона не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. А тому наголошує, що якщо на думку позивача відповідачем неналежним чином виконується умови мирової угоди, що затверджена ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.03.2018 у справі № 442/8573/13, то це не може слугувати підставою для визнання недійсними правочинів, які фактично і укладені на виконання відповідної мирової угоди, а тому в даному випадку позивач повинен звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. Враховуючи наведене, просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11.06.2018 було задоволено заяву позивача про забезпечення позову і накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1557641446212, який належить відповідачу ОСОБА_3, та заборонено відповідачу ОСОБА_3 передавати в оренду чи у користування зазначений житловий будинок АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1557641446212 будь-яким іншим фізичним чи юридичним особам, окрім ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які зареєстровані та проживають у цьому житловому будинку.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.06.2018 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки житлового будинку; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; залучено в якості третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Приватного нотаріуса Дрогобицького нотаріального округу Молокуса Богдана Володимировича.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 позов підтримали повністю. Представник позивача зазначив, що оспорюваними правочинами порушуються права позивача, які виникають з мирової угоди та право на користування житловим будинком.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_8 проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Представник відповідача зазначив, що задоволення позову у даному провадженні не призведе до відновлення порушених прав позивача, оскільки вона не володіє будь-яким правами на будинок, за умовами мирової угоди не передбачено одночасного продажу даного будинку та купівлі нової квартири, а право користування житловим будинком за умовами мирової угоди має бути припиненим ще до його продажу.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечував, проте правом, наданим ст. 178 ЦПК України, не скористався та відзиву на позов не подав.

Треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судові засідання не з'являлися та про причини неявки суд не повідомляли. Правом, наданим ст. 181 ЦПК України, треті особи не скористалися та пояснення щодо позову або відзиву суду не подали. Оскільки їх фактичне місцезнаходження суду не було повідомлено, то вони були викликані в судові засідання через офіційному веб-сайт судової влади України. За таких обставин суд визнав неявку третіх осіб 1, 2 неповажною, провівши розгляд справи у їхній відсутності.

Третя особа приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Молокус Б.В. в судовому засіданні проти позову заперечував, проте правом, наданим ст. 181 ЦПК України, не скористався та пояснення щодо позову або відзиву суду не подав. Зазначив, що має право посвідчувати всі договори, що не заборонені законом. Зазначив, що відчуження частки житлового будинку нічим не заборонено, а лист-роз'яснення Міністерства юстиції України „Щодо вимог до договору у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, яке пов'язане з переходом права на земельну ділянку" від 18.05.2018 № 19765/14673-33-18/8.3 він на момент посвідчення оспорюваних правочинів ще не отримував.

Вислухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Як зазначено в ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Ч. 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ч. 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.03.2014 по цивільній справі № 442/8753/13-ц, провадження № 2/442/260/2014 визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, Органом опіки та піклування Дрогобицької районної державної адміністрації, за якою визначено, що:

1. ОСОБА_2, розуміючи свої обов'язки батька та незважаючи на складні сімейні відносини з дітьми і бажаючи виконати зазначений обов'язок погоджується купити ОСОБА_4, ОСОБА_5 та колишній дружині ОСОБА_1 трикімнатну квартиру, або інше житло в м. Дрогобич вартістю не більше 40 000 доларів США в гривневому еквіваленті на момент укладення відповідного правочину за умови продажу належного йому на праві особистої приватної власності житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки.

2. Сторони погоджуються, що договір купівлі житлового приміщення вказаного в п. 1 може бути укладеним лише одномоментно з укладенням ОСОБА_2 договору продажу житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки під ним котрий є особистою власністю ОСОБА_2. При цьому третя особа не матиме жодних застережень щодо зміни місця проживання ОСОБА_4 з умови належного та повного виконання сторонами умов п. 1-3 даної угоди та надасть всі необхідні дозволи, висновки та погодження для здійснення зняття неповнолітнього ОСОБА_4 з місця реєстрації в АДРЕСА_2 та подальшої реєстрації останнього по місцю знаходження житлової квартири визначеної в п. 1 даної угоди.

3. ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_4 зобов'язуються вчинити всі необхідні юридично значимі дії для укладення договору продажу зазначеного в п. 2) цієї угоди включаючи зняття з реєстрації, надання згод на вчинення відповідних реєстраційних та нотаріальних дій, погодження з відповідними компетентним органами місця тимчасового проживання ОСОБА_4. Даний перелік дій може бути розширений виходячи з вимог законодавства котрі будуть діяти на момент укладення відповідного договору його реєстрації та нотаріального посвідчення. Вчинення даних дій є обов'язковою передумовою для виникнення обов'язку ОСОБА_2, визначеного в п. 1 даної угоди.

4. Враховуючи те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було продано спільно нажиту квартиру для облаштування вказаного в п. 2 будинку необхідними меблями, технікою, тощо сторони домовились, що за ОСОБА_1 залишається у власності спільно нажите майно котре складається з: дитячої мебельної стінки в кількості двох комплектів котрі знаходяться в дитячих кімнатах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, їхніх односпальних ліжок, приліжкових тумб до них, настінного годинника, нержавіючих поличок в кількості 2 шт., комп'ютерного крісла, двох килимів, комп'ютера, радіотелефону, повного набору кухонного посуду, телевізора марки „Sony BRAVIA", мікрохвильової печі, кухонного м'якого кутка, м'якого кутка, кухонного столу, кухонної стінки, мотоцикла „PANONIA", велосипеду, двох люстр, трьох комплектів тюлі та штор, книг по зарубіжній літературі, порохотягу, праски, прасувальної дошки, сушильного пристрою для білизни. Дані предмети на момент підписання даної угоди уже знаходяться у власності ОСОБА_1.

5. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 проживала в будинку зазначеному в п.1 цієї угоди в якості колишнього члена сім'ї в період з 01 листопада 2012 року по 01 лютого 2014 року та не приймала участі в його утриманні шляхом сплати за комунальні послуги якими користувалась на рівні з ОСОБА_2 остання зобов'язується компенсувати ОСОБА_2 половину від понесених ним витрат на оплату даних послуг, котрі у відповідності до платіжних документів становлять 2 193,35 грн. Дану суму ОСОБА_1 зобов'язується оплатити ОСОБА_2 до 01 травня 2014 року шляхом перерахування даних коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 відкритий в АТ „Ощадбанк" ТВБВ 10013/0256 розрахунковий рахунок НОМЕР_6, особистий рахунок № НОМЕР_1 Банку 325796, ЗКПО 09325703, ІПН НОМЕР_2. Належне, вчасне та повне виконання даного пункту є обов'язковою передумовою для виникнення зобов'язання в ОСОБА_2 визначеного п. 1 даної угоди.

6. У разі якщо ОСОБА_1 проживатиме надалі в будинку зазначеному в п. 1) даної угоди з моменту її підписання до моменту виконання умов п. 2) цієї угоди вона зобов'язується погашати половину витрат на оплату комунальних послуг за весь цей період у відповідності до квитанцій про сплату за комунальні та інші послуги. Сторони погодили, що така оплата повинна бути здійснена в будь-якому випадку не пізніше моменту укладення договору зазначеного в п. 1 даної угоди та є обов'язковою передумовою для виникнення зобов'язання в ОСОБА_2 визначеного п. 1 даної угоди.

7. На виконання умов зазначених в п. 1-3 даної угоди сторони надають один одному строк котрий не може перевищувати 1 рік з моменту підписання угоди.

8. Сторони свідчать що дана угода відображає їх реальні наміри завершити спір та припинити будь-які інші спори стосовно майна та порядку користування ним в майбутньому. Дана мирова угода укладена сторонами добровільно та свідомо, без тиску жодної сторін, не внаслідок складних матеріальних чи інших обставин та є їх дійсним волевиявленням і породжуватиме юридичні наслідки результати яких сторонам відомі та приймаються як належні..

9. З підписанням даної угоди ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовляються від будь-яких майнових чи інших претензій до ОСОБА_2 щодо майна набутого ним з ОСОБА_1 та іншими членами сім'ї в шлюбі чи набутого ним в будь-який інший спосіб в період з 17.01.1992 до 07.03.2014 та не матимуть будь-яких майнових чи немайнових претензій в майбутньому, в тому числі але не обмежуючись вимогами про визнання права користування житловим будинком, встановлення особистого сервітуту на користування житлом та відшкодування витрат на ремонт, підтримання та поліпшення житла.

Сторони підтверджують вільне волевиявлення та бажання на укладення вказаної Угоди та закриття провадження у справі.

У випадку невиконання або неналежного виконання Угоди стороною, що прийняла на себе зобов'язання, її виконання здійснюється згідно вимог Закону України „Про виконавче провадження".

Крім цього, у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань однією із сторін, інші сторони по даній Угоді вправі призупинити виконання взятих на себе обов'язків на термін такого невиконання або неналежного виконання.

Сторони ознайомлені з наслідками укладення мирової угоди, передбаченими ст. 206 ЦПК України. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи - Органу Опіки та піклування Дрогобицької райдержадміністрації про визнання права користування житловим будинком, встановлення особистого сервітуту на користування житлом, усунення перешкод та відшкодування витрат на ремонт, підтримання та поліпшення житла, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - закрито (а.с. 18-19).

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08.11.2016 у справі № 442/7436/15 рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30.06.2016 - скасовано, у позові ОСОБА_1, ОСОБА_4 в інтересах якого як законний представник діє ОСОБА_1, ОСОБА_5, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи органу опіки та піклування Дрогобицької районної Державної адміністрації про зміну умов зобов'язання (мирової угоди) на вимогу заінтересованої особи - відмовлено. Зокрема, з тих підстав, що сторони остаточно вирішили припинити конкретний виниклий між ними судовий спір у спосіб укладення мирової угоди, усі умови якої були ними узгоджені, що свідчить не лише про завершення процедури судового розгляду спору, а і про узгодження між сторонами усіх спірних позицій (а.с. 26-28).

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_7 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1250 га, цільове призначення - обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташованої у с. Лішня Дрогобицького р-ну Львівської обл.; кадастровий номер: НОМЕР_8, проте в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна

Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, договорів купівлі-продажу частки житлового будинку 1/10 частина житлового будинку АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 101, виданого 22.05.2018 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Молокусом Б.В.; 9/10 частина житлового будинку АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 98, виданого 21.05.2018 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Молокусом Б.В. (а.с. 37, 43-44)

Згідно Інформаційних довідок про Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №№ 125471930, 125510569, 125512456 у зазначених реєстрах відсутні дані про належність ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на праві власності будь-якого нерухомого майна (а.с. 39-41).

Згідно довідки Лішнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 04.06.2018 № 698 ОСОБА_1, 1970 р.н., дійсно зареєстрована і проживає в АДРЕСА_2, склад сім'ї: ОСОБА_2 - колишній чоговік, 1967 р.н., ОСОБА_5 -дочка, 1992 р.н., ОСОБА_4 - син, 1999 р.н. (а.с. 42).

Згідно з ч 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки позивач не є стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу, то вона повинна зазначити, чим укладення даного договору порушує її права та інтереси.

Однією з підстав заявленого у цій справі позову ОСОБА_1 зазначила те, що в оскаржуваних Договорах не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки, те, що у договорі не зазначено відомостей про проживання та реєстрації у цьому житловому будинку ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та те, що у Договорах застосовується поняття „ідеальних часток".

Відповідно до пункту 1.4 оскаржуваних Договорів купівлі-продажу частки житлового будинку від 21.05.2018, 22.05.2018 зазначено, що ПРОДАВЕЦЬ стверджує, що на момент укладення цього Договору, Предмет Договору не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, він не заставлений, в податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса він не використовується, треті особи не мають прав на нього, а також малолітні та неповнолітні діти не мають права на користування цим житлом". Згідно пункту 1.5 Житловий будинок, частка якого відчужується за цим договором, оглянутий ПОКУПЦЕМ, недоліків, які перешкоджають використанню житлового будинку за цільовим призначенням на момент огляду не виявлено, претензій до ПРОДАВЦЯ щодо якісних характеристик відчужуваного житлового будинку, ПОКУПЕЦЬ не має.

Також судом встановлено, що у п. 1.2. зазначених Договорів застосовано поняття ідеальних часток.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, судом встановлено, що у зазначених Договорах купівлі-продажу частки житлового будинку від 21.05.2018, 22.05.2018 дійсно не зазначено відомостей про проживання та реєстрації у цьому житловому будинку ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, проте судом не встановлю яким чином дана обставина впливає на права чи інтереси позивача, також судом не встановлено, яким чином застосування в Договорах купівлі-продажу частки житлового будинку від 21.05.2018, 22.05.2018 поняття ідеальних часток впливає на права чи інтереси позивача.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Стаття 120 Земельного кодексу України передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Верховний Суд України у постанові від 17.12.2014 № 6-194цс14 дійшов висновку про те, що відсутність у договорі купівлі-продажу умови щодо кадастрового номера земельної ділянки, з урахуванням тієї обставини, що вказана істотна умова не впливає на права чи інтереси продавця, не може бути підставою для визнання недійсним такого договору.

Таким чином, суд не встановив порушення законних прав позивача у зв'язку з відсутністю в указаному договорі купівлі-продажу умови щодо кадастрового номера земельної ділянки, з урахуванням тієї обставини, що вказана істотна умова не впливає на права чи інтереси позивача, суд дійшов до висновку, що відсутність кадастрового номера земельної ділянки не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Щодо зазначеної позивачем такої підстави для визнання недійсним договорів, як чинній ухвалі суду про затвердження між сторонами мирової угоди у цивільній справі № 442/8753/13-ц, то слід зазначити наступне.

Згідно із статтями 11, 202 ЦК України затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства, має бути виконаний за правилами статей 509, 525, 526 ЦК України. Однак, такий правочин має і свої особливості, пов'язані з процедурою його укладення та затвердження, що також свідчить про необхідність дотримання процесуальних норм, які регулюють порядок затвердження мирової угоди судом.

Отже, мирова угода є двостороннім волевиявленням, спрямована на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Мирова угода укладається сторонами (позивачем і відповідачем) і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

На підставі пункту 4 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона прийнята судом.

Таким чином, сторони остаточно вирішили припинити спір між ними у спосіб укладення мирової угоди, усі умови якої були ними узгоджені, що свідчить не лише про завершення процедури судового розгляду спору, а і про вирішення та узгодження між ними усіх спірних питань.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14.06.2018 по справі № 42/7436/15, провадження № 61-2063св18.

Згідно п.п. 1, 2 затвердженої ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.03.2014 по цивільній справі № 442/8753/13-ц, провадження № 2/442/260/2014 мирової угоди, укладеної між ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, Органом опіки та піклування Дрогобицької районної державної адміністрації:

1. ОСОБА_2, розуміючи свої обов'язки батька та незважаючи на складні сімейні відносини з дітьми і бажаючи виконати зазначений обов'язок погоджується купити ОСОБА_4, ОСОБА_5 та колишній дружині ОСОБА_1 трикімнатну квартиру, або інше житло в м. Дрогобич вартістю не більше 40 000 Дол. США в гривневому еквіваленті на момент укладення відповідного правочину за умови продажу належного йому на праві особистої приватної власності житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки.

2. Сторони погоджуються, що договір купівлі житлового приміщення вказаного в п. 1 може бути укладеним лише одномоментно з укладенням ОСОБА_2 договору продажу житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки під ним котрий є особистою власністю ОСОБА_2. При цьому третя особа не матиме жодних застережень щодо зміни місця проживання ОСОБА_4 з умови належного та повного виконання сторонами умов п. 1-3 даної угоди та надасть всі необхідні дозволи, висновки та погодження для здійснення зняття неповнолітнього ОСОБА_4 з місця реєстрації в АДРЕСА_2 та подальшої реєстрації останнього по місцю знаходження житлової квартири визначеної в п. 1 даної угоди.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

В пункті 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 № 5 роз'яснено, що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3 і 4 ЦПК України).

При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Згідно ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів влади, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно із статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язується вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматись від певної дії, а друга сторона має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Системний аналіз норм цивільного процесуального закону, які регулюють укладення мирової угоди, дає змогу дійти висновку, що у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-274цс15.

Отже, судом встановлено, що згідно умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.03.2014 по цивільній справі № 442/8753/13-ц, провадження № 2/442/260/2014 мирової угоди, укладеної між ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, Органом опіки та піклування Дрогобицької районної державної адміністрації, ОСОБА_2 в момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки повинен був купити ОСОБА_4, ОСОБА_5 та колишній дружині ОСОБА_1 трикімнатну квартиру, або інше житло в м. Дрогобич вартістю не більше 40 000 доларів США в гривневому еквіваленті на момент укладення відповідного правочину.

ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки, проте трикімнатну квартиру, або інше житло в м. Дрогобич вартістю не більше 40 000 доларів США в гривневому еквіваленті на момент укладення відповідного правочину ОСОБА_4, ОСОБА_5 та колишній дружині ОСОБА_1 не придбав.

Оскільки ОСОБА_2 не дотримав умови мирової угоди та в момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки не купив ОСОБА_4, ОСОБА_5 та колишній дружині ОСОБА_1 трикімнатну квартиру, або інше житло в м. Дрогобич вартістю не більше 40 000 доларів США в гривневому еквіваленті на момент укладення відповідного правочину, то суд дійшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, адже судом не встановлено, яким чином укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 впливає на права чи інтереси позивача, у взаємозв'язку з тим, що у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що невиконання ОСОБА_2, а саме те, що він в момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки не купив ОСОБА_4, ОСОБА_5 та колишній дружині ОСОБА_1 трикімнатну квартиру, або інше житло в м. Дрогобич вартістю не більше 40 000 доларів США в гривневому еквіваленті на момент укладення відповідного правочину, не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Враховуючи наведене, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 9 ст. 158 у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведене, оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, то слід скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11.06.2018.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 193, 229, 230, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11.06.2018 у справі № 442/3515/18.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 (АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_3)

Відповідач 1: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 (АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_2)

Відповідач 2: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_4)

Третя особа 1: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8 (АДРЕСА_2)

Третя особа 2: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_9 (АДРЕСА_2)

Третя особа 3: Приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Молокус Богдан Володимирович (АДРЕСА_3)

Повний текст судового рішення виготовлений 15.04.2019.

Суддя Ю.С. Кучаковський