Рішення № 81460732, 19.04.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/759/19

Справа №754/12759/17

РІШЕННЯ

Іменем України

19 квітня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - Панченко О.М.

за участю секретаря - Табачук Д.О.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

третя особа - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванов Павло Юрійович про визнання недійсним договорів відступлення прав вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до Деснянського районного суду м. Києваз позовом до відповідачів - Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванов Павло Юрійович про визнання недійсним договорів відступлення прав вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

Їй, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 95,20 кв.м., житловою площею 53,50 кв.м.

Між нею та ВАТ «Український Професійний Банк» 26.02.2007 року було укладено кредитний договір №126, на підставі якого вона отримала в банку кредит в розмірі 140 000 доларів США терміном до 10.02.2022 року під заставу вищезазначеної квартири.

26.02.2007 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. посвідчив договір іпотеки між ОСОБА_4 та ВАТ «Український Професійний Банк». Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 95,20 кв.м., житловою площею 53,50 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_4.

28.10.2010 року ПАТ «Український Професійний Банк» подав до суду позов про стягнення з неї (Позивача) заборгованості за кредитним договором. На підставі Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2010 року з неї (Позивача) було стягнуто на користь ПАТ «Український Професійний Банк» заборгованість за кредитним договором №125 від 26.02.2007 року в розмірі 987 286 грн. та судові витрати в розмірі 1820 грн., а всього 989106,12 грн. Рішення вступило в законну силу 28.12.2010 року.

Вона, ОСОБА_4 - добровільно погасила борг перед ПАТ «Український Професійний Банк» в сумі 347043,50 грн., таким чином на момент отримання виконавчого листа не погашена заборгованість перед ПАТ «Український Професійний Банк» складала лише 640242,63 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.04.2014 року було визнано виконавчий лист №2-3897/10, виданий 25.07.2013 року Вишгородським районним судом Київської області, таким, що не підлягає виконанню в частині добровільного погашення ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 347043,50 грн.

Вона (Позивач) від ПАТ «Український Професійний Банк» отримала повідомлення від 07.09.2017 року, про те, що Банк 06.09.2017 року відступив право вимоги до неї за кредитним договором та за іпотечним договором новому кредитору - ОСОБА_7. Банк повідомив її про те, що відступлення права вимоги відбулося на суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 87655 доларів США 71 цент, що за курсом НБУ складає 2275039,35 грн.

Зазначає, що вона не має перед ПАТ «Український Професійний Банк» боргу в сумі 87655 доларів США 71 цент,що за курсом НБУ складає 2275039,35 грн. Тому, Банк не міг укласти договір уступки , якого не існує у вищевказаній сумі.

Так, 06.09.2017 року між ПАТ «Український Професійний Банк» та ОСОБА_7 був укладений договір №23 про відступленні прав вимоги за кредитним договором №126 від 26.02.2007 року, укладеного між ПАТ «Український Професійний Банк»та ОСОБА_4 Відповідно до п.4 договору №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором №126 від 26.02.2007 року, ціна відступлення за даним договором 479 800 грн.

Також 06.09.2017 року між ПАТ «Український Професійний Банк» та ОСОБА_7 укладений договір №23/1 про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 26.02.2007 року, укладеного між ПАТ «Український Професійний Банк» та ОСОБА_4

Договір №23/1 про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 06.09.2017 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П.Ю., зареєстрований в реєстрі за №176.

Зазначає, що поштою отримала від ОСОБА_7 повідомлення про відступлення права вимоги від 07.09.2017 року разом із копіями договорів про відступлення прав вимоги №23 та №23/1 від 06.09.2017 року. Одночасно поштою вона (Позивач) отримала письмову вимогу від ОСОБА_7 від 07.09.2017 року, в якій зазначено про те, що вона має протягом 30 днів перерахувати на вказаний в вимозі рахунок суму в розмірі 87655 доларів США 71 цент. А в разі не невиконання нею вимогиВотовича О.Я., буде звернуто стягнення на належній їй іпотеки - квартиру, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Вважає, що вищевказані дії ОСОБА_7 та ПАТ «Український Професійний Банк» є не законними та такими, що порушують її майнові права. Вона не мала станом на день укладення договорів про відступлення прав вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором перед ПАТ «Український Професійний Банк» боргу в сумі 87655 доларів 71 цент. Вважає, що відбулось відступлення прав вимоги за боргом в неіснуючій сумі, що ставить під загрозу її право власності на предмет іпотеки.

Зазначає, що укладені між ОСОБА_7 та ПАТ «Український Професійний Банк» договори від 06.09.2017 року про відступлення прав вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором за своєю правовою природою є договорами факторингу, а оскільки ОСОБА_7 відповідно до положень ст.ст. 1077 та 1079 ЦК України не може бути фактором, то спірні договори між указаними сторонами не могли бути укладені, а відтак договір відступлення права вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором необхідно визнати недійсними на підставі положень ст.. 203, 215 ЦК України.

Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд:

1.Визнати недійсним з моменту укладення договір №23 від 06 вересня 2017 року про відступлення прав вимоги за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року укладений між ПАТ «Український Професійний Банк» та ОСОБА_7.

2.Визнати недійсним з моменту укладення договір №23/1 від 06 вересня 2017 року про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 26 лютого 2007 року зареєстрований в реєстрі № 176 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П.Ю., укладений між ПАТ «Український Професійний Банк» та ОСОБА_7;

3.Стягнути на її користь судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2017 року відкрито провадження справі. Призначено справу до судового розгляду (том №1, а.с.34).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року - задоволено заяву Позивача про забезпечення позову від 20 жовтня 2017 року, якою -заборонено ОСОБА_7 та будь - якій іншій особі у будь - який спосіб відчужувати (в тому числі укладати правочини, які у подальшому можуть призвести до обтяження та/або відчуження) спірного житлового приміщення: квартири АДРЕСА_1 загальною площею 95,20 кв.м., жилою площею 53,50 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_11, а також заборонено ОСОБА_7 та будь - якій іншій особі вчиняти дії щодо реєстрації та перереєстрації прав власності на спірне нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,20 кв.м., жилою площею 53,50 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_11 (том №1, а.с.39-40).

15 грудня 2017 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, № 2147-VIII, яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 01 лютого 2018 року ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року залишена без змін.

13 березня 2018 року ПАТ «Український Професійний Банк» подав письмові заперечення на позовну заяву, зазначивши, що з даним позовом ПАТ «Український Професійний Банк» не погоджується, вважає його безпідставним, доводи наведені у позові необґрунтованими та такими, що не співвідносяться з нормами чинного законодавства України та не відповідають дійсним обставинам справи, а саме позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного (том №1,а.с.84-90).

12 липня 2007 року між Позивачем та Відповідачем 1 було укладено Кредитний договір №126, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у вигляді відкличної кредитної лінії, що не поновлюється на споживчі цілі з лімітом заборгованості 157 640,00 доларів США, строком до 10 лютого 2022 року, зі сплатою 12% річних та щомісячної комісії за обслуговування (управління) кредитної заборгованості по програмі «Житло в кредит» - 0,18 % від суми фактично виданого кредиту.

Згідно з умовами пункту 3.2. Кредитного договору та на підставі заяви Позивача про надання траншу від 26.02.2007 р., Банк надав Позичальнику грошові кошти в рахунок Кредиту, в межах суми встановленого ліміту, на загальну суму 140 000,00 доларів США, шляхом видачі готівки з каси Шостого відділення ПАТ «УПБ.

28 травня 2009 року до Кредитного договору були внесені зміни, а саме: Позичальнику було надано відстрочку погашення кредиту та визначено обов'язок останнього, починаючи з грудня 2009 року забезпечити щомісячне погашення заборгованості по кредиту та, починаючи з червня 2009 року щомісячне погашення процентів та комісії по кредиту, на підставі чого графік погашення заборгованості по Кредитному договору було викладено в новій редакції.

В забезпечення виконання умов Кредитного договору, 26 лютого 2007 року між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_4 був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., зареєстрований в реєстрі за №1630, за умовами якого, в забезпечення виконання власних зобов'язань за Кредитним договором, Позичальник надав в іпотеку власне нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_1

Так, відповідно до положень пунктів 3.2. Кредитного договору, Банком було вчасно та повністю виконано зобов'язання по Кредитному договору.В свою чергу, Позичальник регулярно допускав порушення умов Кредитного договору в частині сум та строків погашення кредитної заборгованості.

28 жовтня 2010 року ПАТ «УПБ» направило на адресу Вишгородського районного суду Київської області позовну заяву, в якій просило стягнути (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог станом на 17.12.2010 р.) з Позивача заборгованість по кредиту, відповідно до Кредитного договору в розмірі 124 030,92 доларів США, що станом на 17.12.2010 р., за офіційним курсом Національного банку України складав 987 286,12 гривень (1 долар= 7,96 грн.).

17 грудня 2010 року суд, повно та всебічно дослідивши усі матеріали справи, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, внаслідок чого було ухвалено судове рішення про стягнення з Позивача на користь Відповідача 1 заборгованості у розмірі 987 286,12 грн.

Однак, у зв'язку із зверненням до Банку Позивача з заявою про добровільне погашення заборгованості та з проханням не здійснювати стягнення у примусовому порядку, Банк йдучи на зустріч Позивачу, надав останній можливість добровільно погашати заборгованість, згідно з обраним нею режимом, попередньо узгодженим із Банком.

При цьому, 04 березня 2014 року Вишгородським районним судом Київської області постановлено Ухвалу у справі №363/707/14-ц за заявою ПАТ «УПБ» про виправлення описки у рішенні по справі 2-3897/10 за позовом ПАТ «УПБ» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, якою заяву Банку було задоволено в повному обсязі. Вказаною Ухвалою резолютивну частину Рішення Вишгородського районного суду - Київської області від 17.12.2010 р. у справі 2-3897/10 за позовом ПАТ «УПБ» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості викладено у наступній редакції: «стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УПБ» заборгованість по Кредитному договору №126 від 26.02.2017 р. в сумі 124 030,92 доларів США, що станом на 17 грудня 2010 року за офіційним курсом становить до долара 987 286,12 грн. та судові витрати пов'язані з розглядом справи у суді - 1820,00 грн.».

28.05.2015 р. Правлінням Національного банку України прийнято Постанову № 348 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» до категорії неплатоспроможних, на підставі чого Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 р. «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «УПБ», згідно з яким з 29.05.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ».Так, відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 28.08.2015 р. №562 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 28.08.2015 р. № 158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УПБ» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким 31.08.2015 р. було розпочато процедуру ліквідації.

Придбавати право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання, шляхом проведення відкритого конкурсу, мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, так і інші фізичні та юридичні особи, котрі не віднесені до банків та небанківських фінансових установ

Враховуючи вищезазначене, та відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом №UА-ЕА-2017-07-28-000030-b від 08.08.2017 р. -Договори від 06.09.2017 р. про відступлення прав вимоги за Кредитним договором та Іпотечним договором, укладені між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_7 на підставі статей 6, 512, 627 Цивільного кодексу України та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом в сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку. Разом з тим, відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавия. якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договорам свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Таким чином, ВойтовичОлег Ярославович наразі є належним Кредитором за Кредитним договором №126 від 26.02.2007 р., в тому числі належним Іпотекодержателем за Іпотечним договором від 26.02.2007 р., відповідно до норм чинного законодавства України.Зазначили, що усі доводи, наведені у позовній заяві щодо відсутності у Позивача зобов'язань перед ПАТ «УПБ» в сумі 87 655,71 доларів США станом на 06.09.2017 р., не відповідають дійсності, єперекрученими та надуманими.

Після ухвалення судового рішення про стягнення кредитної заборгованості Позивач неодноразово звертався до банку із клопотаннями про добровільне виконання судового рішення. Банк неодноразово йшов Позичальнику на зустріч та не проводив заходи щодо примусового стягнення грошових коштів, погодивши з Клієнтом добровільне погашення заборгованості за кредитом за запропонованим ним графіком погашення. Однак, в порушення усіх домовленостей, Позичальник не здійснював погашення кредитної заборгованості, навіть у відповідності до обраного ним же режиму.

У зв'язку з чим, ПАТ «УПБ» 18.07.2013 р. звернулося до Вишгородського районного суду Київської області з заявою про отримання виконавчого листа на примусове виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2010 р., ухваленого по справі №2-3897/10. Після отримання виконавчого листа, ПАТ «УПБ» звернулося до відповідного органу державною виконавчою службою із заявою про відкриття виконавчого провадження.

За наслідком відкриття виконавчого провадження, Позивач звернулася до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ПАТ «УПБ» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню частково, зокрема в сумі 347 708,03 грн., обґрунтовуючи заяву тим, що після ухвалення судового рішення нею було здійснено часткове добровільне виконання рішення на зазначену суму.Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.04.2014 р. по справі №22ц-780/2726/2014 було визнано виконавчий лист №2-3897/10, виданий 25.07.2013 р. Вишгородським районним судом Київської області таким, що не підлягає виконанню в частині добровільного погашення ОСОБА_4 заборгованості в сумі 347 043,50 грн.

Не заперечував, що Позивачем було добровільно здійснено погашення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 347 043,50 грн. При цьому, розподіл грошових коштів при погашенні кредитної заборгованості здійснювався відповідно до умов Кредитного договору за офіційним курсом гривні до долара США на дату здійснення погашення, на підставі відповідних платіжних документів, які Позивачу було надано одночасно з внесенням грошових коштів в касу Банку.

Відповідно до положень пункту 3.2. Кредитного договору, банк надав Позичальнику грошові кошти в рахунок кредиту в сумі 140 000,00 доларів США, шляхом видачі готівки. Грошове зобов'язання Позичальника виникло і обліковувалось в балансі банку саме в іноземній валюті, що підтверджується випискою по рахунку.

Зазначено, що приписами ст.ст. 1049, 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві надану ним позику (грошові кошти у такій саме сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором та сплатити проценти за його використання. Відповідно до ч. 2. ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.За змістом пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Разом з тим, станом на 06.09.2017 р. заборгованість Позичальника, що обліковувалася в балансі банку (станом на дату укладення договору про відступлення прав вимоги) становила 87 655,77 доларів США (Вісімдесят сім тисяч шістсот п'ятдесят п'ять доларів США 77 центів).

Зазначено, що Позивач безпідставно ототожнює суму заборгованості за кредитом із гривневим еквівалентом суми стягнення, що зазначена у судовому рішенні. По - перше, незважаючи на наявність у виконавчому документі гривневого еквіваленту, сума, що підлягала стягненню визначена саме у іноземній валюті - доларах США, при цьому, як вже зазначалось вище і сама заборгованість обліковувалась саме у доларах США.З означеного вбачається, що усі доводи Позивача щодо відсутності у останньої заборгованості перед ПАТ «УПБ» за Кредитним договором станом на 06.09.2017 р. у розмірі 87 655,71 доларів США є абсолютно безпідставними, надуманими, необґрунтованими. До того ж, ОСОБА_4 отримувала Довідку від 26.12.2013 р. №11/502/1439 про залишок заборгованості за Кредитним договором, з якої вбачалося, що станом на 26.12.2013 р. заборгованість останньої перед ПАТ «УПБ» складає саме - 87 655,71 доларів США.

Зазначили, що також не знаходить свого підтвердження у нормах чинного законодавства України власні міркування Позивача, що Договори відступлення прав вимоги від 06.09.2017 р. за Кредитним договором та Іпотечним договором є за своєю правовою природою Договорами Факторингу. Так, відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.Натомість договір Факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Наголошено, що доводи Позивача про те, що Договори від 06.09.2017 р. про відступлення прав вимоги за Кредитним договором та Іпотечним договором за своєю правовою природою є Договорами факторингу є абсолютно безпідставними, надуманими, необґрунтованими, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 Цивільним кодексом України підстав для визнання Договорів про відступлення прав вимоги від 06.09.2017 р. недійсним.

На підставі викладеного, ПАТ «Український Професійний Банк» просить суд ОСОБА_4 у позові про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором - відмовити у повному обсязі.

29 травня 2018 року Відповідач ОСОБА_7 подав Відзивна позовну заяву, в якому зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне (том№1, а.с.128-132).

По-перше, Позивач посилається на те, що станом на день укладання Відповідачами оскаржуваних договорів, вона не мала перед Відповідачем-1 боргу в сумі 87 655,71 доларів США (що за курсом НБУ становило 2 275 039,35 грн.). А тому, на думку Позивача, відбулося відступлення права вимоги за боргом в неіснуючій сумі.Одночасно Позивач зазначає, що Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2010 року по справі №2-3897/10 (яке набрало законної сили 28.12.2010 року) з неї на користь Відповідача-1 було стягнуто заборгованість в сумі 987 286,12 грн., та судові витрати в сумі 1820,00 грн. Також Позивач зазначає, що вона добровільно погасила заборгованість перед Відповідачем-1 в сумі 347 043,50 гри., внаслідок чого (на думку Позивача) її заборгованість перед Відповідачем-1 становить лише 640 242,63 грн.

Але такі твердження Позивача є безпідставними, бо Позивач замовчує ту обставину, щокредитний договір, укладений нею з Відповідачем-1 (і права вимоги по якому були відступлені на користь Відповідача-2) не припинив свою дію.А тому Відповідач-1 правомірно продовжував нараховувати проценти за користування кредитними коштами навіть після винесення Судом рішення про стягнення заборгованості. Зазначає, що Позивачем ігнорується та обставина, що кредит їй було надано в іноземній валюті, а часткове погашення нею було здійснено в національній валюті України - гривні, внаслідок чого сума (суми), сплачені нею в гривнях, підлягали зарахуванню в погашення заборгованості в іноземній валюті за відповідним курсом (станом на день (дні) відповідних платежів.

По-друге, Позивач посилається на положення Закону України «Про фінансові послуги та держане регулювання ринку фінансових послуг» та зазначає, що оскаржуваний договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором нібито є договором факторингу, а ОСОБА_7 (Відповідач-2) не може в силу положень статей 1077 та 1079 ЦК України бути фактором (яким згідно чинного законодавства може бути лише банк або інша фінансова установа).Але такі твердження Позивача є помилковими, бо положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» та статті 1077 та 1079 ЦК України взагалі не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

З огляду на положення Закону про фінансові послуги (який є спеціальним законом) договір факторингу - це фінансова послуга, що полягає в операції з правом вимоги боргу, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб.Але оскаржуваний договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором не укладався ОСОБА_7 (Відповідачем-2) в інтересах будь-якої третьої особи і жодних доказів протилежногоПозивачем не надано.Зазначений договір було укладено ОСОБА_7 (Відповідачем-2) в своїх власних інтересах, що зокрема підтверджується тим, що саме ОСОБА_7 (Відповідач-2) направив на адресу Позивача вимогу про усунення порушень по кредитному договору.

Таким чином, оскаржуваний договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором не є договором факторингу, а є змішаним договором, що поєднує правочин з заміни кредитора в зобов'язанні та купівлю-продаж.А чинне законодавство не містить жодних обмежень щодо суб'єктного складу сторін вищевказаних видів договорів.

По-третє, спірний договір про відступлення права вимоги за кредитним договором є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передавала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а тому спірний договір про відступлення права вимоги за кредитним договором не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансовихпослуг».

По-четверте, предметом спору по даній справі є недійсність договорів відступлення прав вимоги, стороною яких Позивач не являвся, а за оспорюваними договорами мало місце відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора, яке прав Позивача не порушувало, оскільки згода боржника (Позивача по справі) на заміну кредитора у зобов'язанні не потрібна.

Посилаючись на викладені обставини, Відповідач - ОСОБА_7 просить суд відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

12 червня 2018 року Позивач - ОСОБА_4, подала Відповідь на Відзив ПАТ «Український Професійний Банк», в якому зазначила наступне (том №1, а.с.162-163).

У своєму відзиві відповідач зазначає про те, що кредитний договір, укладений між нею та ПАТ « Український Професійний Банк », не припинив свою дію та був укладений в іноземній валюті - доларах США. На думку ПАТ « Український Професійний Банк», її заборгованість за кредитним договором обліковується в балансі банку в доларах США, та станом на 06.09.2017 р. становила 87 655 доларів США 77 центів.

З точки зору відповідача, ПАТ «Український Професійний Банк» мав право укласти договір № 23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором №126 від 26.02.2007 р. з фізичною особою ОСОБА_7 ПАТ «Український Професійний Банк» вважає, що в нього були правові підстави продати ОСОБА_7 суму боргу за кредитним договором розміром 2 275 039 грн. 35 коп.

Таке твердження ПАТ «Український Професійний Банк» є надуманим та не ґрунтується на вимогах закону та дійсних обставинах.

В своєму відзиві на позовну заяву ПАТ «Український Професійний Банк» не наводить будь-яких доводів на підтвердження дійсного розрахунку її заборгованості за кредитним договором перед ПАТ «Український Професійний Банк» в сумі 2 275 039 грн. 35 коп. станом на 08 вересня 2017 р., та намагається переконати суд в тому, що вона мала дотримуватися вимог кредитного договору, незважаючи на існування рішення суду, в якому зазначена сума стягнення з неї на користь банку в сумі 987 286 грн. 12 коп.

На підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року з неї було стягнуто на користь ПАТ «Український Професійний Банк» заборгованість за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 р. в розмірі 987 286 грн. 12 коп. та судові витрат в розмірі 1 820 грн., а всього: 989 106 грн. 12 коп. Дане рішення суду по справі № 2-3897/10 вступило в законну силу 28.12.2010 р.

Вона добровільно погасила борг перед ПАТ «Український Професійний Банк» в сумі 347 043 грн. 50 коп. Таким чином, на момент отримання Банком виконавчого листа, її не погашена заборгованість перед ПАТ «Український Професійний Банк» складала лише 640 242 грн. 63 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2014 р. було визнано виконавчий лист № 2-3897/10, виданий 25.07.2013 р. Вишгородським районним судом Київської області таким, що не підлягає виконанню в частині добровільно погашеної ОСОБА_4 заборгованості в сумі 347 043 грн. 50 коп.

Згідно витягу з протоколу № 18 засідання Правління ПАТ «Український Професійний Банк» припинено нарахування процентів, комісій та пені по кредиту, наданому банком ОСОБА_4 згідно з кредитним договором № 126 від 26.02.2007 р.

04.03.2014 р. ухвалою Вишгородського районного суду м. Києва було задоволено заяву ПАТ « Український Професійний Банк » про виправлення описки в рішенні суду та резолютивна частина рішення Вишгородського районного суду м. Києва від 17.12.2010 р. у справі за позовом ПАТ « Український Професійний Банк » до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості була викладена у наступній редакції: «стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Український Професійний Банк» заборгованість за кредитним договором №126 від 26.02.2007 р. в сумі 124 030 доларів США 92 центи, що станом на 17 грудня 2010 р. за офіційним курсом НБУ до долара складає 987 286 грн. 12 коп. та судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді - 1 820 грн. 00 коп.». Вона подала апеляційну скаргу на дану ухвалу Вишгородського районного суду м. Києва.Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.04.2014 р. апеляційну скаргу Помазан Т.Д. було задоволено та скасовано ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04.03.2014 р. У задоволенні заяви ПАТ «Український Професійний Банк» про виправлення описки в рішенні Вишгородського районного суду м. Києва від 17.12.2010 р.у справі за позовом ПАТ «Український Професійний Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості апеляційним судом було відмовлено.

Зазначає, що ПАТ «Український Професійний Банк» навмисно приховав від суду існування ухвали Апеляційного суду Київської області від 23.04.2014 р. Вважає це є зловживання процесуальними правами з боку ПАТ «Український Професійний Банк».

Наголошує, що вищевказані обставини повністю підтверджують те, що максимальна сума заборгованості за кредитним договором № 126 від 26.02.2007 р. станом на 06.09.2017 р. могла складати лише суму розміром 640 242 грн. 63 коп.

ПАТ «Український Професійний Банк» не мав права обліковувати її заборгованість за кредитним договором №126 від 26.02.2007 р. в доларах США після вступу в законну силу рішення Вишгородського районного суду м. Києва від 17.12.2010 р. у справі за позовом ПАТ «Український Професійний Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Заміна кредитора в зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають. Отже, відповідачі по даній справі при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги за кредитним договором, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. Зазначила, що заміна кредитора у зобов'язанні не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України ).

Зазначає, що ураховуючи, що спірні зобов'язання між ОСОБА_4та ПАТ «Український Професійний Банк» випливають з кредитного договору, укладеного банком з фізичною особою, такі зобов'язання тісно пов'язані з особою кредитора і в силу положень ст. 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов'язаннях не допускається, про що чітко зазначено в її позовній заяві до суду.

Наголошує, що більше того, ПАТ «Український Професійний Банк» не мав ніякого права переуступати фізичній особі, яка не має індивідуальної ліцензії НБУ, борг за кредитним зобов'язанням в іноземній валюті.

Спір відносно відмінності між договором відступлення права вимоги та договором факторингу був вирішений Верховним Судом України у постановах № 3-226 гс 16 від 13 квітня 2016 р. та №3-254 гс16 від 25 травня 2016.

Зазначає, що пунктом 11 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» прямо передбачено, що факторинг відноситься до фінансових послуг. ОСОБА_7 на момент укладення договорів уступки вимоги не мав спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення зазначеної послуги, про що вказано в її позовній заяві до суду.

Вважає, що Відповідачем ПАТ «Український Професійний Банк» не було спростовано наведених в її позовній заяві доводів про недійсність оспорюванихнею правочинів та обґрунтованість її позовних вимог відносно неправомірної поведінки відповідачів під час укладення ними даних правочинів із неіснуючою сумою заборгованості за кредитним договором.

Крім того, 12 червня 2018 року Позивач - ОСОБА_4, подала Відповідь на ОСОБА_13, в якому зазначила наступне (том №1, а.с.168-169).

У своєму відзиві відповідач зазначає про те, що кредитний договір, укладений між нею та ПАТ « Український Професійний Банк », не припинив свою дію та був укладений в іноземній валюті - доларах США. На думку Відповідача ОСОБА_7, він правомірно уклав з ПАТ «Український Професійний Банк» договір № 23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 126 від 26.02.2007 р.

Відповідач ОСОБА_7 вважає, що в ПАТ «Український Професійний Банк» були правові підстави продати ОСОБА_7 суму боргу за кредитним договором розміром 2 275 039 грн. 35 коп.

Таке твердження Відповідача ОСОБА_7 є надуманим та не ґрунтується на вимогах закону.

Зазначила, що в своєму відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_7 не наводить будь-яких доводів на підтвердження дійсного розрахунку моєї заборгованості за кредитним договором перед ПАТ «Український Професійний Банк» в сумі 2 275 039 грн. 35 коп. станом на 08 вересня 2017 р.

На підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року з неї було стягнуто на користь ПАТ «Український Професійний Банк» заборгованість за кредитним договором № 125 від 26 лютого 2007 р. в розмірі 987 286 грн. 12 коп. та судових витрат в розмірі 1 820 грн., а всього : 989 106 грн. 12 коп. Дане рішення суду по справі № 2-3897/10 вступило в законну силу 28.12.2010 р.

Вона добровільно погасила борг перед ПАТ «Український Професійний Банк» в сумі 347 043 грн. 50 коп. Таким чином, на момент отримання Банком виконавчого листа, її не погашена заборгованість перед ПАТ «Український Професійний Банк» складала лише 640 242 грн. 63 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2014 р. було визнано виконавчий лист № 2-3897/10, виданий 25.07.2013 р. Вишгородським районним судом Київської області таким, що не підлягає виконанню в частині добровільно погашеної ПомазанТетяною ОСОБА_11 заборгованості в сумі 347 043 грн. 50 коп.

Згідно витягу з протоколу № 18 засідання Правління ПАТ «Український Професійний Банк» припинено нарахування процентів, комісій та пені по кредиту, наданому банком ОСОБА_4 згідно з кредитним договором № 126 від 26.02.2007 р.

04.03.2014 р. ухвалою Вишгородського районного суду м. Києва було задоволено заяву ПАТ «Український Професійний Банк » про виправлення описки в рішенні суду та резолютивна частина рішення Вишгородського районного суду м. Києва від 17.12.2010 р. у справі за позовом ПАТ « Український Професійний Банк » до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості була викладена у наступній редакції: «стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Український Професійний Банк » заборгованість за кредитним договором № 126 від 26.02.2007 р. в сумі 124 030 доларів США 92 центи, що станом на 17 грудня 2010 р. за офіційним курсом НБУ до долара складає 987 286 грн. 12 коп. та судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді - 1 820 грн. 00 коп.». Вона подала апеляційну скаргу на дану ухвалу Вишгородського районного суду м. Києва.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.04.2014 р. апеляційну скаргу ОСОБА_4 було задоволено та скасовано ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04.03.2014 р. У задоволенні заяви ПАТ «Український Професійний Банк» про виправлення описки в рішенні Вишгородського районного суду м. Києва від 17.12.2010 р. у справі за позовом ПАТ « Український Професійний Банк » до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості апеляційним судом було відмовлено.Вищевказані обставини повністю підтверджують те, що максимальна сума заборгованості за кредитним договором № 126 від 26.02.2007 р. станом на 06.09.2017 р. могла складні лише суму розміром 640 242 грн. 63 коп.

ПАТ «Український Професійний Банк» не мав права обліковувати її заборгованість за кредитним договором № 126 від 26.02.2007 р. в доларах США після вступу в законну силу рішення Вишгородського районного суду м. Києва від 17.12.2010 р. у справі за позовом ПАТ «Український Професійний Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Заміна кредитора в зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають. Отже, відповідачі по даній справі при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги за кредитним договором, фактично замінили стягувана на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Додала, що заміна кредитора у зобов'язанні не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора ( ст. 515 ЦК України ).Ураховуючи, що спірні зобов'язання між ОСОБА_4 та ПАТ «Український Професійний Банк» випливають з кредитного договору, укладеного банком з фізичною особою, такі зобов'язання тісно пов'язані з особою кредитора і в силу положень ст. 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов'язаннях не допускається, про що чітко зазначено в її позовній заяві до суду. Більше того, ПАТ «Український Професійний Банк» не мав ніякого права переуступали фізичній особі, яка не має індивідуальної ліцензії НБУ, борг за кредитним зобов'язанням в іноземній валюті.

Зазначила, що Відповідач ОСОБА_7 у своєму відзиві на позов стверджує про те, що позов по даній справі має ознаки завідомо безпідставного. Вважає, таке твердження відповідача помилковим та повністю спростовується наведеними нею аргументами на підтвердження протиправних дій відповідачів під час укладення ними оспорюваних договорів уступки вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки.

Наголосила, що Відповідачем ОСОБА_7 не було спростовано наведених в її позовній заяві доводів про недійсність оспорюванихнею правочинів та обґрунтованість її позовних вимог відносно неправомірної поведінки відповідачів під час укладення ними даних правочинів із неіснуючою сумою заборгованості за кредитним договором.

20 листопада 2018 року представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_14 заявив клопотання про прийняття до спільного розгляду разом з первісним позовом зустрічної позовної заяви ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (том №1, а.с.228-234).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року відмовлено в прийняті зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (том №1,а.с.238-239).

Протокольною ухвалою суду від 20 листопада 2018 року закрито підготовче судове засідання в справі. Справу призначено до судового розгляду по суті (том №1, а.с.236-237).

04 лютого 2019 року Відповідач ОСОБА_7 надав Заперечення щодо відповіді на Відзив, в яких просив суд звернути увагу на те, що викладені Позивачем «аргументи» є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне(том №2, а.с.3-7).Позивач посилається на Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2010 року по справі №2-3897/10, Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04.03.2014 року та Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23.04.2014 року, та стверджує, що «...максимальна сума заборгованості за кредитним договором №126 від 26.02.2017 року станом на 06.09.2017 року могла складати лише суму розміром 640242.63 грн. ...».

При цьому Позивач також робить висновок, що «...ПАТ «Український професійний банк» не мав права обліковувати її заборгованість за кредитним договором №126 від 26.02.2007 року в доларах США після вступу в законну силу Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2010 року…».

Зазначає, що такі «висновки» Позивача є безпідставними та необґрунтованими, бо жодна норма законодавства не передбачає зміну валюти обліку кредитної заборгованості в разі винесення судового рішення про стягнення заборгованості не в тій валюті, в якій кредит було надано. Наголосив, що не існує жодного судового рішення, яким би ПАТ «Український професійний банк» було зобов'язано змінити валюту обліку кредитної заборгованості по Кредитному договору №126 від 26.02.2007 року.

Зазначає, що Позивач з незрозумілих причин зазначає, що Відповідачі по даній справі при укладенні оспорюваного договору уступки фактично змінили стягувача на стадії виконання судового рішення. Але: питання про заміну стягувача по виконавчому листу взагалі не є предметом спору по даній справі;вказане питання (про заміну стягувана по виконавчому листу) було вирішено Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04.05.2018 року по справі №2- 3897/10 (номер документа в реєстрі - 73882591) та Постановою Апеляційного суду Київської області від 07.09.2018 року по справі №2-3897/10 (номер документа в реєстрі - 76336327), якими в повній відповідності з нормами чинного законодавства було замінено стягувачапо відповідному виконавчому листу.

Позивач безпідставно посилається на те, що ПАТ «Український професійний банк» нібито не мав ніякого права переуступати фізичній особі, яка не має індивідуальної ліцензії НБУ, борг за кредитним зобов'язанням в іноземній валюті.Жодною нормою законодавства не передбачено обов'язкової наявності у нового кредитора індивідуальної ліцензії НБУ для набуття прав вимоги за «валютним» чи кредитним договором.

Наголошує, що Позивач безпідставно посилається на Постанови Верховного Суду України від 13.04.2016 року по справі №3-226гс16 (№910/6281/15-г) та від 25.05.2016 року по справі №3-254гс16 по (справі №910/6279/15-г) з огляду на те, що вказані постанови винесені по справах, обставини по яких не є подібними даній справі (у вказаних постановах мова йшла про відступлення прав вимоги по договорах оренди).

Одночасно звернув увагу Суду, що Позивачем у своїх запереченнях на відзив не наведено жодних спростувань щодо судової практики Верховного Суду, на яку посилався Відповідач-2 у своєму відзиві на позов, в якій Верховний Суд прямо зазначив, що спірний договір є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату.

Зазначає, що Відповідач-2 (ОСОБА_7.) не є боржником або поручителем за відповідним кредитним договором та договором іпотеки, а тому ОСОБА_7, абсолютно правомірно придбав на відповідних відкритих торгах (аукціоні) права вимоги по договорах, укладених Позивачем (ОСОБА_4.). Договір про відступлення права вимоги, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, скільки ЦК України не містить жодного виключення щодо суб'єктного складу таких договорів.

Зазначив, що таким чином, викладені Позивачем у відповіді на відзив «аргументи» є безпідставними з необґрунтованими.

Крім того, 01 березня 2019 року Відповідач ОСОБА_7 подав через канцелярію Деснянського районного суду м. Києва клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. №10720).

Відповідно до ч.1 ст. 83 ЦПК сторони, інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, про це зазначено в ч.2 ст. 83 ЦПК.

Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК копії доказів ( крім речових доказів ), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання ( надання ) їх копій іншим учасникам справи , крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд, розглянувши клопотання відповідача-2 про долучення доказів, заслухавши думку позивача, представника позивача, розглянувши матеріали справи приходить до висновку, що в задоволенні письмового клопотання про подання доказів слід відмовити, оскільки Відповідачем - ОСОБА_7 було порушено порядок подання доказів в суді після закриття підготовчого судового засідання та без підтвердження надсилання копій сторонам по справі.

Крім того, 15 квітня 2019 року представник відповідача - ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_2 подав письмові додаткові пояснення (том №2,а.с.83-86).

В судовому засіданні 19 квітня 2019 року позивач ОСОБА_4, представник позивача- адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, вважають їх законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, вважає їх безпідставним, доводи наведені у позові необґрунтованими та такими, що не співвідносяться з нормами чинного законодавства України та не відповідають дійсним обставинам справи.

Також, в судовому засіданні 19 квітня 2019 року представником відповідача ОСОБА_7 - адвокатом ОСОБА_2 було подано заяву про залишення позову без розгляду.

Згідно ч.1 ст.43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати до суду заяви та клопотання.

У відповідності до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, змістом якої є не допустити судовий процес в безладний рух.

Статтею 222 ЦПК України передбачено, що в судовому засіданні головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З матеріалів справи вбачається, що підготовче судове засідання відбувалося за участі сторони відповідача ОСОБА_7 та його представників .

Разом з тим, заяви про залишення позову без розгляду відповідачем ОСОБА_7 та його представником - адвокатом ОСОБА_2, не заявлялась та останні не висловлювали наміру щодо заявлення такої заяви в подальшу.

Виходячи з наведених вище підстав, а також зважаючи на вимоги ст.222 ЦПК України, суд вважає, що стороною відповідача не наведено суду поважності не заявлення заяви про залишення позову без розгляду, у зв'язку із чим заява підлягає залишенню без розгляду.

Третя особа - ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, яким він обґрунтований.

Відповідач - ПАТ «Український професійний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» ОСОБА_6 до судового засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено своєчасно та належним чином. Причини неявки суду не повідомлено.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

З огляду на вищезазначені обставини, та з урахуванням того, що Відповідач - ПАТ «Український професійний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» ОСОБА_6будучи повідомлений належним чином про день та час судового засідання, не з'являвся в судове засідання, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи у відсутності Відповідача - ПАТ «Український професійний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» ОСОБА_6

Згідно наявної в суду інформації - третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванов Павло Юрійович помер 09.12.2018 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, видане Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 10.12.2018 року (том №2, а.с.18).

Вислухавши Вступне слово позивача, представника позивача, Вступне слово представника відповідача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов такого висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Судом встановлено, що 26 лютого 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Український професійний банк України», надалі - Банк, з однієї сторони та ОСОБА_4, що іменується надалі - Позичальник, з другої сторони, надалі - Сторони уклали Кредитний договір №126 (том№1,а.с.4).

Згідно п.п.1.1 Кредитного договору №126 від 26 лютого 2007 року - за цим Договором Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит у вигляді відкличної кредитної лінії, що не поновлюється (надалі - Кредит), у розмірі, на строк та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а Позичальник зобов'язується отримати і повернути грошові кошти, одержані в рахунок Кредиту, сплатити проценти за користування Кредитом, комісії та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим Договором.

Згідно п.п.1.2. Кредитного договору №126 від 26 лютого 2007 року - Кредит з лімітом заборгованості: 157640,00 доларів США.

Згідно п.п.1.5. Кредитного договору №126 від 26 лютого 2007 року - призначення Кредиту: придбання житла по програмі кредитування «Житло в кредит» та оплату страхових платежів.

Згідно п.п.2.1 Кредитного договору №126 від 26 лютого 2007 року - повернення кредиту забезпечується заставою власного майна Позичальника (Іпотечний договір від 26 лютого 2007 року).

Так, 26 лютого 2007 рокуВідкрите акціонерне товариство «Український професійний банк України», в подальшому іменований «Іпотекодержатель», з однієї сторони та ОСОБА_4, далі - «Іпотекодавець», уклали Іпотечний договір, посвідченийприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуБойко Л.Л.(том№1,а.с.9-10).

Згідно п.1 Іпотечного договору від 26 лютого 2007 року - Предметом цього договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку майна, зазначеного в п.6 цього іпотечного договору, в забезпечення виконання власних зобов'язань перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця.

Згідно п.1 Іпотечного договору від 26 лютого 2007 року - за цим Іпотечним договором іпотекою забезпечується виконання власних зобов'язань Іпотекодавця згідно з Кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року, відповідно до якого Іпотекодержателем надано Іпотекодавцю кредит у вигляді відкличної кредитної лінії, що не поновлюється на придбання житла з лімітом заборгованості 157640,00 доларів США терміном до 10 лютого 2022 року зі сплатою 12% річних. Щомісячна комісія за обслуговування/управління/ кредитної заборгованості по програмі «Житло в кредит» в розмірі 0,18 % від суми фактично виданого Кредиту.

Так, згідно п.6 Іпотечного договору від 26 лютого 2007 року - в забезпечення виконання власних зобов'язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку власне нерухоме майно, яким є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 95,20 кв.м., жилою площею 53,50 кв.м.

Згідно п.7 Іпотечного договору від 26 лютого 2007 року - предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Бойко Л.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26.02.2007 року за реєстраційним №1627 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним №1935490.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року - позов Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 987 286 грн. 12 коп. та судові витрати пов'язані з розглядом справи у суді - 1820 грн. 00 коп., а всього стягнуто - 989106 грн. 12 коп. (том №1,а.с.13-14).

Рішення суду від 17 грудня 2010 року набрало законної сили 28 грудня 2010 року.

У відповідності до Витягу з Протоколу №18 засідання правління ПАТ «УПБ» від 01 лютого 2011 року - постановлено припинити з 01.02.2011 року нарахування процентів, комісії та пені по кредиту, наданому ОСОБА_4 (кредитний договір №126 від 26.02.2007 року) (том №1,а.с.101)

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2014 року заяву ПАТ «Український Професійний Банк» про виправлення описки у справі за позовом ПАТ «Український Професійний Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено. Викладено резолютивну частину рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року у справі за позовом ПАТ «Український Професійний Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у наступній редакції:«стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» (КОД ЄДРПОУ: 19019775) заборгованість по кредитному договору №12 від 26 лютого 2007 року в сумі 124030,92 доларів США, що станом на 17 грудня 2010 року за офіційним курсом НБУ до долара складає 987286,12 грн. та судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді - 1820 грн. 00 коп.»(том №1,а.с.173-174).

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2014 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2014 року скасованоі постановлено нову ухвалу. У задоволені заяви Приватного акціонерного товариства «Український професійний банк» про виправлення описки у рішенні Вишгородського районного суду від 17 грудня 2010 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Український професійний банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, відмовлено (том №1, а.с.170-172).

Як вбачається зі змісту Ухвали Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2014 року суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив заяву позивача, фактично змінивши зміст рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року, зв'язку з чим з ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2014 р. підлягає скасуванню, з прийняттям нової ухвали, якою в задоволенні заяви ПАТ «Український Професійний Банк» про виправлення описки і помилок в рішенні Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року слід відмовити.

Крім того, Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 27 лютого 2014 року скасовано і постановлено нову ухвалу. Заяву ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що частково не підлягає виконанню у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Український професійний банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, задоволено частково. Визнано виконавчий лист №2-3897/10 виданий 25.07.2013 року Вишгородським районним судом Київської області таким, що не підлягає виконанню в частині добровільного погашеної ОСОБА_4, заборгованості в сумі 347 043,50 грн.(том №1,а.с.17-18).

Постановою Правління Національного Банку України від 28 серпня 2015 року №502 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк», розглянувши пропозицію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» (далі ПАТ «УПБ»), викладено у листі від 25 серпня 2015 року №22-29394/15, пояснювальну записку Департаменту банківського нагляду, керуючись вимогами статей 7,15 Закону України «Про національний Банк України», статті 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 39-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», глави 1 розділу ІІІ Положення про застосування Національним Банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 17 серпня 2012 року №346 (зі змінами), Правління Національного банку України постановило, зокрема: 1. Відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «УПБ» (том №1,а.с.105).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 серпня 2015 року №158«Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український Професійний Банк та делегування повноважень ліквідатора банку» вирішено, зокрема: 1)припинити здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ» 28 серпня 2015 року; 2)відкликати всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «УПБ» у провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_6 28 серпня 2015 року; 3)розпочати процедуру ліквідації ПАТ «УПБ» з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегулювання, з 31 серпня 2015 року по 30 серпня 2016 року; 4)призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» ОСОБА_6 та делегувати їй всі повноваження ліквідатора ПАТ «УПБ», визначені статтями 37 та 38, частиною першою та другою статті 48 Закону на один рік по 30 серпня 2016 року включно (том №1,а.с.106).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 серпня 2016 року №1556 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «УПБ» та делегування повноважень ліквідатора», вирішено, зокрема: 1)Продовжити строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «УПБ» на один рік по 30.08.2017 року включно; 2) Продовжити повноваження ліквідатора ПАТ «УПБ», визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_6 строком на один рік по 30.08.2017 року, включно (том №1,а.с.107).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 серпня 2017 року №3406 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «УПБ» та делегування повноважень ліквідатора», вирішено, зокрема: 1)Продовжити строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «УПБ» на один рік по 30.08.2018року включно; 2) Продовжити повноваження ліквідатора ПАТ «УПБ», визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_6 строком на один рік по 30.08.2018 року, включно (том №1,а.с.108).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16 листопада 2017 року №5075 «Про виконання обов'язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «УПБ» та ПАТ «Старокиївський Банк», вирішено: 1) на час перебування у відпустці уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» та ПАТ «УПБ» ОСОБА_6 з 27.1.2017 по 17.12.2017 виконуючим обов'язки уповноваженої особи Фонду на ліквідацію зазначених банків призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможності банків департаменту управління активами ОСОБА_17; 2) делегувати ОСОБА_17 на строк з 27.11.2017 по 17.12.2017 повноваження ліквідатора ПАТ «Старокиївський Банк» і ПАТ «УПБ» визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку (том №1, а.с.109).

Відповідно до Протоколу електронних торгів № №UA-EA-2017-07-28-000030-b від 08.08.2017 року(том №1,а.с.188), номер лоту: Q80834b8717, найменування активів (майна) лоту (склад лоту): Право вимоги за кредитним договором та договором забезпечення виконання зобов'язань №126 від 26.02.2007 року Кредит фізичної особи, 4 кім. квартира Позичальника - заг. пл. 95.2 кв.м., житлова 53.5 кв.м. (вул. Марини Цвєиаєвої, м.Київ) - переможцем електронних торгів: учасник ОСОБА_7; сума, яка підлягає сплаті переможцем електронних торгів банку: 479 800 грн.

06 вересня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» - надалі за текстом Первісний кредитор (або також «Банк»), від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» ОСОБА_6, з однієї сторони та громадянин України ОСОБА_7 (далі - новий Кредитор), з другої сторони, надалі за текстом іменуються - Сторони, а кожен окремо також - Сторона, керуючись статтями 6, 512, 627 Цивільного кодексу України та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №UA-EA-2017-07-28-000030-bвід 08.08.2017 року, уклали Договір №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором.

Згідно п. 1 Договору №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором - за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Первісний кредитор відступає Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Первісного кредитора до позичальника Первісного кредитора, зазначеного у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржник, включаючи права вимоги до правонаступників Боржника, спадкоємців Боржника або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржника, за кредитним договором, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, вказаним у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Основний договір, надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

Сторони домовились, що відступлення Первісним кредитором Новому кредитору прав вимоги за іпотечним договором (договором іпотеки, застави), що був укладений в забезпечення виконання зобов'язань Боржника за Основним договором та був посвідчений нотаріально, відбувається за окремим договором, який укладається між Сторонами одночасно із укладенням цього Договору та піддягає нотаріальному посвідченню.

Згідно п. 2 Договір №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором - за цим Договором Новий кредитор в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Первісним кредитором у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває-усі права кредитора за Основним договором, включаючи право вимагати належного виконання Боржником зобов'язань за Основним договором, сплати Боржником грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього Договору (які існують не момент відступлення прав вимог), передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань, тощо. Розмір Прав вимоги, які існують на момент відступлення прав вимог та які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього Договору. Права кредитора за Основним договором переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Первісному кредиторувідповідно до умов Основних договорів.

Згідно п. 3 Договір №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором -Новий кредитор зобов'язаний повідомити Боржника про відступлення права вимоги за Основним договором протягом 5 календарних днів з моменту набрання чинності цим Договором у порядку, передбаченому чиннимзаконодавством або відповідним Основним договором. Сторони погоджуються, що, відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України, Новий кредитор несе ризик настання для нього несприятливих обставин у зв'язку із неповідомленням або несвоєчасним/неналежним повідомленням Боржника про відступлення Прав вимоги за Основним договором на підставі цього Договору, у зв'язку із чим виконання Боржником зобов'язань за Основним договором на користь Первісного кредитора, у тому числі надходження на користь Первісного кредитора грошевих коштів в рахунок виконання зобов'язань за Основними договорами, до моменту повідомлення відповідного Боржника про відступлення Прав вимоги на підставі цього Договору вважаєтеся належним виконанням відповідного Боржника зобов'язань за Основними договорами. Новий кредитор також погоджується, що Первісний кредитор не відповідає перед Новим кредитором, якщо одержані Новим кредитором від Боржника суми за Основними договорами будуть меншими від сум, які очікував отримати від Боржників Новий кредитор при укладення цього Договору, в тому числі меншими від сум, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, або сплачених Новим кредитором Первісному кредитору за цим Договором.

Згідно п. 4 Договір №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором -Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги та Основним договором, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошові кошти у сумі 479 800,00 гри., надалі за текстом - Ціна відступлення, відповідно до наступного:

4.1. грошові кошти у сумі, у розмірі: 479 800,00 гри. сплачуються Новим кредитором Первісному кредитору до моменту укладення цього Договору на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор, але не пізніше 20 робочих днів із дати складання такого протоколу.

07 вересня 2017 року за вих. №01-10/1019 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» повідомилаПомазан ОСОБА_11 про відступлення прав вимоги (том №1,а.с.19).

Крім того, 07 вересня 2017 року ОСОБА_7 також направив ОСОБА_4 повідомлення про відступлення прав вимоги (том №1,а.с.20).

07 вересня 2017 року ОСОБА_7 надіслав ОСОБА_4 Вимогу про усунення порушень по Кредитному договору №126 від 26.02.2007 року. Це лист вважається його вимогою протягом 30 днів з моменту його отримання усунути порушення та виконати зобов'язання ОСОБА_4 за кредитним договором №126 від 26.02.2007 року, сплативши на його користь заборгованість у сумі 87655,71 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 06.09.2017 року складає 2275039,35 грн. (том №1,а.с.22)

Крім того, 26 вересня 2017 рокуПублічне акціонерне товариство «Український професійний банк» - надалі за текстом Первісний кредитор (або також «Банк»), від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» ОСОБА_6, з однієї сторони та громадянин України ОСОБА_7 (далі - новий Кредитор), з другої сторони, надалі за текстом іменуються - Сторони, а кожен окремо також - Сторона, керуючись статтями 6, 512, 627 Цивільного кодексу України та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №UA-EA-2017-07-28-000030-bвід 08.08.2017 року, уклали Договір №23/1 про відступлення прав вимоги за іпотечним договором.(том №1, а.с.180-181).

Договір №23/1 про відступлення прав вимоги за іпотечним договором посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П.Ю., зареєстровано в реєстрі за №176.

Згідно п. 1 Договору №23/1 про відступлення прав вимоги за іпотечним договором - за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, та у зв'язку із укладенням між Сторонами Договору №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 06 вересня 2017 року, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до Іпотекодавця, зазначеного у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Іпотекодавець та/або Боржник, включаючи права вимоги до правонаступників Боржника, спадкоємців Боржника або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржника за Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. 26.02.2007 року за реєстровим №1630, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до нього, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору (надалі за текстом - Іпотечний договір), надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених Договором №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 06 вересня 2017 року

Згідно п. 2 Договору №23/1 про відступлення прав вимоги за іпотечним договором -за цим Договором Новий кредитор в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 Договору №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 06 вересня 2017 року, набуває усі права Іпотекодержателя за Іпотечним договором, включаючи: право вимагати належного виконання Боржником зобов'язань за Іпотечним договором, сплати Боржником грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього Договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань, тощо. Права вимоги, які переходять до Нового кредитора, окремій оцінці за цим Договором не підлягають. Права кредитора за Іпотечним договором переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржника, що надане Банку відповідно до умов Іпотечного договору. Банк підтверджує, що до моменту укладання цього Договору ним отримані у повному обсязі кошти відповідно до пункту 4 Договору №24 про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором поруки від 06 вересня 2017 року.

Згідно п. 3 Договору №23/1 про відступлення прав вимоги за іпотечним договором -Банк та Новий кредитор зобов'язані повідомити Боржника про відступлення прав вимога за Іпотечним договором протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту набрання чинності цим Договором у порядку, передбаченому чинним законодавством або відповідними Іпотечним договором. Сторони погоджуються, що, відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України, Новий кредитор несе ризикнастання для нього несприятливих обставин у зв'язку із неповідомленням або несвоєчасним/неналежним повідомленням Боржника про відступлення Прав вимоги за Іпотечним договором на підставі цього Договору, у зв'язку із чим виконання Боржником зобов'язань за Іпотечним договором на користь Банку, у тому числі надходження на користь Банку грошових коштів в рахунок виконання зобов'язань за Кредитним договором №126 від 26.02.2007 року (з усіма додатковими угодами), укладеного між Банком та ОСОБА_4 (надалі за текстом - Основний договір), до моменту повідомлення Боржника про відступлення Прав вимоги на підставі цього Договору, вважається належним виконанням Боржником зобов'язань за Основним договором. Новий кредитор також погоджується, що Банк не відповідає перед Новим кредитором, якщо одержані Новим кредитором від Боржника суми за Основним договором будуть меншими від сум, які очікував отримати від Боржника Новий кредитор при укладення цього Договору, в тому числі меншими від сум, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, або сплачених Новим кредитором Банку за Права вимоги.

Згідно Додатку №1 до Договору №23/1 про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 06.09.2017 року -

Реєстру Договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами:

№з/пІпотечний договірБоржник/ІпотекодавецьПредмет іпотеки1- Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. 26.02.2007 року за реєстровим №1630, укладений між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_4 в забезпечення виконання її зобов'язань за Кредитним договором №126 від 26.02.2007р. (з усіма додатками, змінами та доповненнями);- ОСОБА_4 паспорт серії НОМЕР_4 виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 15.07.1998р.; Реєстраційний номер облікової картки: НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2- Квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (сто дванадцять), загальною площею 95,20 (дев'яносто п'ять цілих двадцять сотих) кв.м., жилою площею 53,50 (п'ятдесят три цілих п'ятдесят сотих) кв.м

Новий кредитор в день укладення цього Договору набуває усі права кредитора за Іпотечним договором, включаючи: право вимагати належного виконання Боржником зобов'язань за Іпотечним договором, сплати Боржником грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, тощо., у загальному розмірі:

Загальна сума права вимоги складає всього 87 655,71 дол. США (Вісімдесят сім тисяч шістсот п'ятдесят п'ять доларів США 71 цент), що за офіційним курсом НБУ встановленим на дату укладення цього Договору складає 2 275 039,35 грн.

У відповідності до наданого стороною відповідача-1 Розрахунку заборгованості ОСОБА_4 перед Публічним акціонерним товариством «Український Професійний Банк» за кредитним Договором №126 від26.02.2007 року станом на 06.09.2017 року складає 87 655,71 доларів США, яка складається з (том №1,а.с.93-100):

заборгованість по строковому кредиту - 43958,23 доларів США;

заборгованість по простроченому кредиту - 43697,48 доларів США.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року заяву ОСОБА_7 задоволено частково.Замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 15, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 19019775) на його правонаступника ОСОБА_7 (АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_2) з примусового виконання виконавчого листа, виданого Вишгородським районним судом Київської області 25.07.2013 року по справі №2-3897/10 за позовом ПАТ «Український професійний банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.В іншій частині вимог відмовлено (том №2, а.с.28-31).

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва ОСОБА_20, 19 вересня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-3897/10, виданий 28.07.2017 року Вишгородським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 суму боргу в розмірі 642 062,62 грн. (том №2,а.с.62).

27 лютого 2019 року відповідач ОСОБА_7 звернувся у суд із заявоюпрозустрічне забезпечення позову шляхом зобов'язання позивача ОСОБА_4 внести на депозитний рахунок Деснянського районного суду м. Києва грошових коштів у розмірі 1 738 880,00 грн. (том №2, а.с.57-61).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року у задоволені заяви ОСОБА_7 про зустрічне забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванов Павло Юрійович про визнання недійсним договорів відступлення прав вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором - відмовлено (том№2,а.с.73-75).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам та вирішуючи заявлені позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 цієї ж статті ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 12 ЦК України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України - За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що кредитором у зобов'язанні є банк або інша фінансова установа, що відрізняє кредитний договір від договору позики.

Нормами ст. 1054 ЦК України чітко визначено суб'єктний склад сторін у кредитних зобов'язаннях. Отже, кредитором у кредитних зобов'язаннях може бути лише банк або інша фінансова установа.

Таким чином, права кредитора за Кредитним договором можуть бути відступлені виключно банківській чи іншій фінансовій установі. Оскільки іпотека є акцесорним зобов'язанням, дійсність якого пов'язується з основним зобов'язанням, слід зазначити, що права вимоги до іпотекодавців, майном яких забезпечено кредит, може бути відступлено виключно на користь банківської чи іншій фінансовій установи.

Отже, ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не має статусу банку чи іншої фінансовій установи, не можуть бути іпотекодержателем за договором іпотеки, яким забезпечується виконання зобов'язання за кредитним договором.

Відповідно до статті 512 ЦК України - Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

У частині 1 ст.513 ЦК України вказано, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Таким чином, законодавством України передбачено, що передача кредитором своїх прав іншій особі є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину (договору).

Згідно статті 514 ЦК України - до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

До фізичної особи не можуть перейти права кредитора у кредитному договорі, оскільки остання не є спеціальним суб'єктом, котрий визначений статтею 1054 ЦК України, як кредитор.

Так, згідно п.1 Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 року, чинне на момент укладання оскаржуваних договорів, - віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України - За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. У статті 350 Господарського кодексу Українифакторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони. У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Визначення поняття «фінансова установа» міститься в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якого фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного Реєстру в установленому законом порядку.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

З укладенням договору про відступлення права вимоги у кредитному договорі №126від 26 лютого 2007 року відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу особу, - ОСОБА_7, який не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 7 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У пункті 8 вище згаданої постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від06.11.2009року №9 міститься роз'яснення про те, що відповідно до частини першої статті 215ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення правочину вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб'єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Згідно частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» - відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не передбачено договором іпотеки, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» - іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У зв'язку з тим, що договір про відступлення прав за кредитним договором, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк»від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» ОСОБА_21 громадянином України ОСОБА_7 є недійсним, недійсним є також договір про відступлення прав за договором іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуІвановим П.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 176, так як є похідним та нерозривно пов'язаний з основним зобов'язанням.

У ст. 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно з ст.236ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Також, згідно з п.2 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦКУ, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи те, що вказаний правочин суперечить вимогам ЦК України, оскільки фізична особа не може бути кредитором у зобов'язанні, права кредитора за яким відступили, договір про відступлення прав за кредитним договором є недійсним з моменту укладення. А, оскільки із приписів частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що відступити права за договором іпотеки можна тільки за умови, якщо одночасно відступаються права за основним зобов'язанням, та враховуючи те, що основне зобов'язання є недійсним, - недійсним є і забезпечувальне зобов'язання.

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного Банку України від 28 серпня 2015 року №502 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк», постановило, відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «УПБ».

Згідно з частиною 1 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати цим Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пункт 8 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлює, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у подібних правовідносинах.

Відповідно до п. п. 3, 4 частини 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як передбачено частиною 1 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та абз. 3 п. 1.18 глави першої розділу 111 «Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку», затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. № 2, уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Згідно з частиною 2 ст. 38 вищевказаного Закону, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, у тому числі договорів, вчинених, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, у тому числі договорів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 28.08.2015 року за №562 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного Акціонерного Товариства «Український Професійний Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.08.2015 року №158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УПБ» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Актив-банк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.

Також, за аналогією частини 1 ст. 227 Цивільного Кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, умовами кредитного договору №126 від 26 лютого 2007 року валюта зобов'язання за кредитним договором була визначена в іноземній валюті долар США.

Однак, при цьому, суд звертає увагу, що згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року N 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 987 286 грн. 12 коп. та судові витрати пов'язані з розглядом справи у суді - 1820 грн. 00 коп., а всього стягнуто - 989106 грн. 12 коп.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Таким чином, звернувшись до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідача суми заборгованості за кредитним договором №126 в розмірі 987286,12 грн., банк скористався своїм правом дострокового повернення кредиту та сплати процентів, що передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 87655,71 доларів США, оскільки це призведе до подвійного стягнення заборгованості за одним і тим же зобов'язанням.

Так, з метою забезпечення прогнозованості правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, зазначивши, що після спливу дії договору право кредитора на стягнення процентів за кредитом і пені за процентами припинилося, а тому вимоги про їх стягнення у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду, задоволенню не підлягають.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі № 345/118/17.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав (не виконав, чи виконав не в повному обсязі), не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, оскільки строк дії договору змінився. У такому випадку кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловлено правовий висновок про те, що за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, відсутня підстава для нарахування процентів за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця в цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 205/8476/14-ц.

Таким чином, звернувшись до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідача суми заборгованості за кредитним договором №126 в розмірі 987286,12 грн., банк скористався своїм правом дострокового повернення кредиту та сплати процентів, що передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 87655,71 доларів США, оскільки це призведе до подвійного стягнення заборгованості за одним і тим же зобов'язанням.

Крім того, у зв'язку з тим, що наявне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року про стягнення заборгованості правовідносини між сторонами за кредитним договором припинилися, тому вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 87655,71 доларів СШАє безпідставними.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є недоведеними, належним чином не обґрунтованими, а як наслідок не підлягають задоволенню.

Таким чином, підсумовуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновкупро задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідност.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 р. за № 0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" та керуючись ст. ст. 141 - 142, 263 - 265, 268, 273, 352, 354 - 356 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванов Павло Юрійович про визнання недійсним договорів відступлення прав вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним з моменту укладення договір №23 від 06 вересня 2017 року про відступлення прав вимоги за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року укладений між ПАТ «Український Професійний Банк» та ОСОБА_7.

Визнати недійсним з моменту укладення договір №23/1 від 06 вересня 2017 року про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 26 лютого 2007 року зареєстрований в реєстрі № 176 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П.Ю., укладений між ПАТ «Український Професійний Банк» та ОСОБА_7.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 320 грн. 00 коп. в рахунок судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 320 грн. 00 коп. в рахунок судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_4 (АДРЕСА_5 адреса для листування АДРЕСА_6).

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Український Професійний Банк» ( вул. М. Раскової, м. Київ, 02660)

Відповідач: ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_2)

Третя особа: ОСОБА_3 (АДРЕСА_5).

Повний текст рішення суду виготовлено 26.04.2019 року.

Головуючий: