Рішення № 81443158, 25.04.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4452/18

2/214/288/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

25 квітня 2019 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Гриня Н.Г.,

при секретарі судового засідання – Печарник З.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, при заочному розгляді, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (розпискою), -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою 12.07.2018 року, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 6 738 доларів США, що станом на 04.07.2018 року за курсом НБУ еквівалентно 177 209 грн. 40 коп. в якості боргу за договором позики (розпискою) від 20.01.2017 року; стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Пред’явлені вимоги мотивовано тим, що 20.01.2017 року ОСОБА_2 взяв у неї в борг 7 288 доларів США, про що написав розписку із зобов’язанням повернути вказану суму. Свої зобов’язання відповідач виконав частково, а саме повернув їй лише 550 доларів США, виплачувати іншу частину боргу відмовляється. Починаючи з березня 2018 року вона неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з вимогами повернути борг, встановлювала строк повернення, однак останній це ігнорує. У зв’язку з цим за захистом своїх майнових прав та інтересів позивач вимушена звернутися до суду.

Ухвалою суду від 05.09.2018 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження з призначенням до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).

Позивач правом на участь у судовому засіданні не скористалася, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання повторно не з’явився, причини неявки суду не відомі. Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк він не подав, заяв про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило, про свою участь у справі не заявив.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, а також враховуючи належне повідомлення відповідача, його неявку до суду без поважних причин, не подання відзиву суд постановив ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних доказів за відсутності заперечень з боку позивача проти заочного розгляду справи.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до такого висновку.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦПК України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення ст.ст.1046 та 1047 ЦК України в їх зв’язку свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.При цьому, укладання окремого договору позики між сторонами спору, або нотаріальне посвідчення підпису боржника на розписці не обов’язкове. Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15, постанові від 18.01.2017 року в справі №6-2789цс16 та постанові Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі №520/632/16-ц.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, від 24.02.2016 року у справі № 6-50цс16, від 13.12.2017 року у справі за № 309/3458/14-ц, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Судом встановлено, що 20.01.2017 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7288 доларів США із зобов’язанням їх повернути (а.с.6).

Аналізуючи зміст правочину, суд приходить до висновку, що текст розписки містить безумовне та однозначне зобов’язання стосовно повернення певної грошової суми на користь позивача. Водночас, зміст розписки дає підстави стверджувати, що відповідач визнав наявність боргу в певному розмірі станом на визначену дату, що свідчить про природу правових відносин між сторонами спору. Розписка містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання (20.01.2017 року), отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі (7288 доларів США) та зобов’язання щодо їх повернення.

Відповідно до вимог ст.545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов’язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Так, письмова форма договору позики від 20.01.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником, оформленого борговою розпискою, внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 08.06.2016 року у справі № 6-1103цс16.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), наданої суду та долученої до справи (а.с.31),згідно з положеннями ст.545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником ОСОБА_2 не виконано.

До того ж судом встановлено, що оригінал розписки не містить надпису про повернення суми боргу, тому у суду не має підстав для висновку про новацію, припинення зобов’язання, а так само про зміну правовідносин між сторонами.

Як вказувала позивач, частково позику відповідач повернув, сплативши 550 доларів США, однак в подальшому порушуючи виконання взятих на себе зобов’язань, що стало причиною направлення позивачем ОСОБА_2 вимоги про повернення залишку боргу в сумі 6738 доларів США із встановленням строку – не пізніше 01.06.2018 року (а.с.7, 8). Відсутність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем направленої позивачем досудової вимоги не має істотного значення для вирішення спору, оскільки не спростовує дійсність невиконання ним умов договору позики, а відтак доведеність порушення прав позивача, які підлягають захисту судом.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики від 20.01.2017 року, а також встановленим факт невиконання відповідачем своїх зобов’язань перед позивачем щодо повернення залишку боргу в сумі 6738 доларів США в строк до 01.06.2018 року включно. Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв’язку із чим підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання. Положення ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України також не містять посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на території України.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відтак, необхідності у визначенні еквіваленту стягнутої заборгованості за договором позики в іноземній валюті - доларах США у співвідношенні до національної валюти України – гривні по курсу станом на 04.07.2018 року суд не вбачає, оскільки виконання зобов’язань умовами договору обумовлене в іноземній валюті, а тому й стягнення боргу в цій же валюті не суперечитиме чинному законодавству України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд враховує також роз’яснення, викладені в п.11 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати в цивільних справах», у випадку пред’явлення позову, ціна якого визначається в іноземній валюті, одночасно ціну позову необхідно визначати і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого НБУ на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову в національній валюті визначається розмір судового збору. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачено раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти саме на день сплати, а не на день подання позову.

Оскільки позивачем сплачено судовий збір пізніше дня звернення до суду з позовом, ціна якого – 6738 доларів США, що станом на 12.07.2018 року відповідно до курсу долара по НБУ становить 176 717 грн. 53 коп. (з розрахунку: 6738 доларів США * 26,227 грн.), тобто сума судового збору, який підлягав сплаті, складає 1767 грн. 18 коп. (а.с.20). Фактично позивачем сплачено 1772 грн. 09 коп., тобто надміру сплачено 4 грн. 91 коп. згідно з квитанцією №0.0.1122258724.1 від 31.08.2018 року.

Таким чином, з огляду наухвалення рішення на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1767 грн. 18 коп., а помилково переплачену суму судового збору 4 грн. 91 коп. – повернути їй в порядку ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 247 ч.2, 258-259, 263-265, 280-284, 287, 354, 355, п.15 Перехідних положень ЦПК України, ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: м. Кривий Ріг, мкр-н. 5-й Зарічний 73/43) до ОСОБА_2 (РНОКПП невідомий, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення боргу за договором позики (розпискою) – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, заборгованість за договором позики (розпискою) від 20.01.2017 року в розмірі 6738 (шість тисяч сімсот тридцять вісім) доларів США 00 центів, а також судовий збір в розмірі 1767 (одна тисяча сімсот шістдесят сім) грн. 18 коп.

Повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, надміру сплачену суму судового збору 4 (чотири) грн. 91 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його підписання не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Заочне рішення може бути переглянуте Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно ст.285 ЦПК України та поданою протягом 30 днів з дня його підписання. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його підписання.

Заочне рішення суду складено та підписано 25.04.2019 року.

Суддя Гринь Н.Г.