Рішення № 81434058, 22.04.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2019 Справа № 914/2428/18

За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Агроторгового селянського Товариства з обмеженою відповідальністю імені ОСОБА_1, с. Хоросно, Пустомитівський район, Львівська область

про визнання права власності

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Чорної І.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник.

від третьої особи: не з’явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” про визнання права власності.

Ухвалою суду від 02.01.2019 було відкрито провадження у справі № 914/2428/18 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 28.01.2019.

Представники сторін у судове засідання 28.01.2019 з'явилися. Представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Агроторгового селянського Товариства з обмеженою відповідальністю імені ОСОБА_1. Ухвалою від 28.01.2019, суд постановив, залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Агроторгове селянське Товариство з обмеженою відповідальністю імені ОСОБА_1 та підготовче засідання відкласти на 18.02.2019.

Представник позивача у судове засідання 18.02.2019 з'явився, через канцелярію суду подав відповідь на відзив та клопотання про продовження строку підготовчого провадження. Представник відповідача у судове засідання 18.02.2019 з'явився, щодо продовження строку підготовчого провадження не заперечував. Представник третьої особи у судове засідання не з'явився. Ухвалою суду від 18.02.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 11.03.2019.

У судове засідання 11.03.2019 представники сторін з'явилися, третя особа явку представника не забезпечила. Представник відповідача через канцелярію суду подав заперечення на відповідь на відзив. Ухвалою суду від 11.03.2019 підготовче засідання відкладено на 28.03.2019.

Представники сторін у судове засідання 28.03.2019 з'явилися. Представник позивача оголосив усне клопотання про відкладення розгляду справи, щодо якого відповідач не заперечував. Представник третьої особи у судове засідання 28.03.2019 не з'явився. Ухвалою суду від 28.03.2019 підготовче засідання відкладено на 08.04.2019.

Представник позивача у судове засідання 08.04.2019 з'явився, через канцелярію суду подав відповідь на письмові пояснення третьої особи. Представник відповідача у судове засідання 08.04.2019 з'явився, через канцелярію суду подав заяву про застосування строку позовної давності. Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав письмові пояснення по справі та клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи. Ухвалою від 08.04.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 22.04.2019.

Представник позивача в судовому засіданні 22.04.2019 позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.04.2019 щодо позову заперечив, просив суд застосувати строки позовної давності до заявленої позовної вимоги.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з’ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 22.04.2019 розглянуто справу по суті та оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” про визнання права державної власності на приміщення площею 20, 4 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Центральна, 142, с. Хоросно, Пустомитівського району, Львівської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у сфері управління регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області перебуває об'єкт нерухомості - житловий будинок № 142, що знаходиться на вул. Центральній в с. Хоросно, Пустомитівського району, Львівської області, який у процесі приватизації держгоспу ім. В. Стефаника не увійшов до статутного капіталу КАТП ім. В. Стефаника та перебував на балансі Агроторгового селянського ТзОВ імені ОСОБА_1.

Рішенням виконавчого комітету Раковецької сільської ради Пустомитівського району від 11.12.2000 № 55 було надано дозвіл на оформлення за Агроторговим селянським Товариством з обмеженою відповідальністю ім. Л. ОСОБА_1 права власності та видачу відповідного свідоцтва на вказаний житловий будинок. На підставі зазначеного рішення Агроторгове селянське ТзОВ імені ОСОБА_1 05.02.2001 отримало свідоцтво про право власності на вищевказаний житловий будинок.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2008, Агроторгове селянське ТзОВ імені ОСОБА_1 відчужило на користь відповідача у даній справі, п’ять сотих частини будівлі за адресою: Львівська область, с. Хоросно, вул. Центральна, 142.

Позивач вказує на те, що вищезазначені обставини встановлено у рішенні Господарського суду Львівської області від 12.08.2014 у справі № 914/1048/14, залишеному без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2014, яким було скасовано рішення виконавчого комітету Раковецької сільської ради Пустомитівського району від 11.12.2000 № 55, в частині оформлення за Агроторговим селянським ТзОВ імені ОСОБА_1 права власності на об'єкт нерухомості - житловий будинок № 142, що знаходиться на вул. Центральній в с. Хоросно, Пустомитівського району, Львівської області.

Позивач зазначив, що в результаті проведення 25.10.2018 чергової перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу КАТП ім. В. Стефаника та було передане на баланс ТзОВ ім. Л. ОСОБА_1, останнім було надано довідку від 25.10.2018 № 3, в якій зазначено, що приміщення площею 20,4 кв. м. у будинку на вул. Центральній, 142 у с. Хоросно, зареєстровано за ПАТ «Укртелеком», відповідно до договору купівлі-продажу від 23.10.2008.

На підставі наведених обставин, позивач, як уповноважений орган держави, звернувся з цим позовом до суду із вимогою про визнання за державою права власності на приміщення площею 20,4 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Центральна, 142, с. Хоросно, Пустомитівський район, Львівська область.

Позиція відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що ПАТ «Укртелеком» правомірно набуло право власності на спірне приміщення внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 23.10.2008 з Агроторговим селянським ТзОВ імені ОСОБА_1, яке було власником будинку № 142 по вул. Центральній у с. Хоросно, Пустомитівського району, Львівської області, на підставі свідоцтва про право власності від 05.02.2001.

Відповідач вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами право власності на спірне майно, зокрема, не подав правовстановлюючих документів щодо права власності держави на спірне майно. Разом з тим, право власності відповідача на вказане майно підтверджується витягом про реєстрацію права власності та інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких вбачається, що право власності на 5/100 частини житлового будинку № 142 на вул. Центральній у с. Хоросно, Пустомитівського району, Львівської області зареєстровано за ПАТ «Укртелеком».

Крім зазначеного, відповідач 05.04.2019 подав заяву про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог. В обґрунтування поданої заяви вказав на те, що позивач, виконуючи повноваження власника державного майна, зобов’язаний здійснювати контроль за державною власністю. Для реалізації покладених на нього завдань, Фонд державного майна наділений повноваженнями на отримання інформації для здійснення перевірки та інвентаризації державного майна. Тому, маючи всі необхідні повноваження, позивач повинен був дізнатися про передачу спірного майна у приватну власність відповідача за договором купівлі-продажу від 23.10.2008.

За таких обставин, відповідач вважає, що перебіг позовної давності у даній справі розпочався з дня укладення договору купівлі-продажу від 23.10.2008.

Позиція третьої особи у справі.

Згідно поданих до суду письмових пояснень, представник Агроторгового селянського ТзОВ імені Л. ОСОБА_1 зазначив про те, що право власності відповідача на спірне майно зареєстровано у встановленому законом порядку та підтверджується витягом про реєстрацію права власності та інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на це, представник третьої особи вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими належними доказами.

Обставини справи встановлені судом.

У процесі приватизації держгоспу ім. В. Стефаника, до статутного капіталу створеного КАТП ім. В. Стефаника не увійшов житловий будинок № 142, що знаходиться на вул. Центральній в с. Хоросно Пустомитівського району, Львівської області, внаслідок чого вказане майно перейшло у сферу управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, що підтверджується актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу держгоспу ім. Стефаника, складеним 21.08.1995 за результатами інвентаризації державного майна, та планом приватизації держгоспу ім. В. Стефаника, затвердженим Регіональним відділенням ФДМ по Львівській області.

Під час розподілу основних засобів КАТП ім. В. Стефаника, відповідно до акта комісії, складеного 14.01.1997, житловий будинок № 142, на вул. Центарльній в с. Хоросно Пустомитівського району Львівської області було передано новоутвореному Агроторговому селянському Товариству з обмеженою відповідальністю імені ОСОБА_1.

Як встановлено у рішенні Господарського суду Львівської області від 12.08.2014 у справі № 914/1048/14, рішенням виконавчого комітету Раковецької сільської ради Пустомитівського району від 11.12.2000 № 55 було надано дозвіл на оформлення за Агроторговим селянським Товариством з обмеженою відповідальністю ім. Л. ОСОБА_1 права власності та видачу відповідного свідоцтва на житловий будинок № 142, на вул. Центральній в с. Хоросно Пустомитівського району, Львівської області. На підставі вказаного рішення виконавчого комітету, Агроторгове селянське ТзОВ імені ОСОБА_1 05.02.2001 оформило свідоцтво про право власності на вищезазначений житловий будинок.

23.10.2008 між Агроторговим селянським ТзОВ імені ОСОБА_1 та ВАТ «Укртелеком» (яке в подальшому було перейменоване на ПАТ «Укртелеком») було укладено договір купівлі-продажу 5/100 частини житлового будинку (приміщення площею 20,4 кв. м) за адресою: Львівська область, с. Хоросно, вул. Центральна, 142, яке є предметом спору у даній справі.

У 2014 році Прокуратура Пустомитівського району Львівської області зверталася до Господарського суду Львівської області з позовом у справі № 914/1048/14 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Агроторгового селянського ТзОВ імені ОСОБА_1, до Раковецької сільської ради Пустомитівського району та до Реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції з вимогами про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Раковецької сільської ради Пустомитівського району від 11.12.2000 № 55, в частині оформлення за Агроторговим селянським ТзОВ імені ОСОБА_1 права власності на житловий будинок за адресою: вул. Центральна, 142, с. Хоросно, Пустомитівський район, Львівська область та про скасування державної реєстрації права власності за Агроторговим селянським ТзОВ імені ОСОБА_1 на вказаний будинок.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.08.2014 у справі № 914/1048/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2014, позовні вимоги прокуратури було задоволено повністю.

Як вбачається з матеріалів, долучених до даної справи, у 2015 році Прокуратура Пустомитівського району Львівської області зверталася до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до ПАТ «Укртелеком» та до Агроторгового селянського ТзОВ імені ОСОБА_1 із вимогами про визнання недійсним договору від 23.10.2018 купівлі-продажу 5/100 частини житлового будинку № 142, що розташований на вулиці Центральній с. Хоросно Пустомитівського району Львівської області, скасування державної реєстрації права власності ПАТ «Укртелеком» на спірне майно, витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння ПАТ «Укртелеком» та визнання права власності за державою на вказане майно (справа № 914/488/15). Ухвалою суду від 28.04.2015 у справі № 914/488/15 вказаний позов було залишено без розгляду.

В процесі здійсненні позивачем перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу КАТП ім. В. Стефаника, але в процесі його розподілу передане на баланс ТзОВ ім. Л. ОСОБА_1, яка оформлена актом від 29.10.2018, позивач отримав від ТзОВ ім. Л. ОСОБА_1 довідку від 25.10.2018 № 3, у якій зазначено, що приміщення площею 20,4 кв. м. у будинку на вул. Центральній, 142 у с. Хоросно, зареєстровано за ПАТ «Укртелеком», відповідно до договору купівлі-продажу від 23.10.2008.

На підставі зазначених обставин, враховуючи те, що рішення виконавчого комітету Раковецької сільської ради Пустомитівського району від 11.12.2000 № 55 про оформлення за Агроторговим селянським ТзОВ імені ОСОБА_1 права власності на житловий будинок за адресою: вул. Центральна, 142, с. Хоросно, Пустомитівський район, Львівська область було скасоване рішенням суду у справі № 914/1048/14, позивач, з метою захисту майнових прав держави, звернувся з цим позовом до суду із вимогою про визнання права власності на приміщення площею 20, 4 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Центральна, 142, с. Хоросно, Пустомитівського району, Львівської області, яке на його думку незаконно перебуває у власності ПАТ «Укртелеком» на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2008.

Норми права та мотиви з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України", який набрав чинності з 06.01.2012, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Згідно з пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про Фонд державного майна України", до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна; управління об'єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України у сфері приватизації державного майна здійснює повноваження власника державного майна, приймає рішення про подальше використання державного майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частинами 1, 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За умовами ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи із вищенаведених обставин справи та зазначених норм закону, суд встановив, що внаслідок оформлення за Агроторговим селянським ТзОВ імені ОСОБА_1 права власності на житловий будинок № 142, на вул. Центральній в с. Хоросно Пустомитівського району, Львівської області, на підставі рішення виконавчого комітету Раковецької сільської ради Пустомитівського району від 11.12.2000 № 55, яке було скасоване рішенням господарського суду від 12.08.2014 у справі № 914/1048/14, та подальшого укладення договору купівлі-продажу 5/100 частини зазначеного будинку від 23.10.2008, державне майно незаконно вибуло з власності держави поза волею позивача, як органу, уповноваженого державою на розпорядження в наданих законом межах майном, яке перебуває в державній власності. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивача у даній справі про те, що право власності держави на спірне майно підтверджується долученими до матеріалами справи доказами, зокрема актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу держгоспу ім. Стефаника, складеним 21.08.1995 за результатами інвентаризації державного майна, та планом приватизації держгоспу ім. В. Стефаника, затвердженим Регіональним відділенням ФДМ по Львівській області.

Однак, відповідач 05.04.2019 подав заяву про застосування строків позовної давності до заявленої позивачем вимоги.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право через суд.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

У п. 24 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17 зазначено, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постановах від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2019 у справі № 926/3614/17, можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Суд зазначає, що договір від 23.10.2008 купівлі-продажу 5/100 частини житлового будинку № 142 на вул. Центральній у с. Хоросно, Пустомитівського району, Львівської області, внаслідок якого ПАТ «Укртелеком» набуло право власності на спірне майно, було укладено ще у 2008 році. А відповідно до пунктів 1, 4, 6 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992, яка втратила чинність з 06.01.2012, ФДМУ є державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, і основними завданнями якого є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном, здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації тощо. Фонд має право одержувати інформацію від органів державної виконавчої влади, необхідну для виконання передбачених цим Положенням завдань і функцій; проводити інвентаризацію загальнодержавного майна, що відповідно до Державної програми приватизації підлягає приватизації, а також здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання. Таким чином, із зазначеного випливає, що позивач мав необхідні повноваження для отримання інформації про стан спірного майна, а відтак повинен був довідатися про факт відчуження майна на користь відповідача ще у 2008 році.

Крім цього, суд звертає увагу, що у 2014 році Фонд державного майна України по Львівській області був позивачем у справі Господарського суду Львівської області № 914/1048/14, за результатами розгляду якої судом винесено рішення від 12.08.2014 про скасування рішення виконавчого комітету Раковецької сільської ради Пустомитівського району від 11.12.2000 № 55 та про скасування державної реєстрації права власності за Агроторговим селянським ТзОВ імені ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: вул. Центральна, 142, с. Хоросно, Пустомитівський район, Львівська область. У вказаному рішенні судом було встановлено обставини щодо укладення договору купівлі-продажу спірного майна від 23.10.2008, а Публічне акціонерне товариство «Укртелеком», зважаючи на наявність договору купівлі-продажу спірного майна від 23.10.2008, було залучене до участі у розгляді вказаної справи в якості третьої особи-2.

В подальшому, у 2015 році Прокуратура Пустомитівського району Львівської області зверталася до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до ПАТ «Укртелеком» та до Агроторгового селянського ТзОВ імені ОСОБА_1 із вимогами про визнання недійсним договору від 23.10.2018 купівлі-продажу 5/100 частини житлового будинку № 142, що розташований на вулиці Центральній с. Хоросно Пустомитівського району Львівської області, скасування державної реєстрації права власності ПАТ «Укртелеком» на спірне майно, витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння ПАТ «Укртелеком» та визнання права власності за державою на вказане майно, однак вказаний позов було залишено без розгляду ухвалою суду від 28.04.2015.

Після цього, позивач, будучи обізнаним про порушення права власності держави на спірне майно, більше ніж через 3 роки, лише 28.12.2018 звернувся до господарського суду із даним позовом, при цьому пропустивши строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України.

Позивач, у своїй відповіді на відзив від 15.02.2019, посилається на позицію Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведену у постанові від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», згідно якої, на позови про визнання права власності, пов’язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, не поширюються правила про позовну давність.

Однак, в спростування наведених тверджень позивача суд зазначає, що у статті 268 ЦК України, яка містить перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, не йдеться про вимоги щодо визнання права власності. Також, у постанові Вищого господарського суду України від 30.06.2015 у справі № 5024/1350/2011 зазначено про безпідставність поширення норми ст. 268 ЦК України про непоширення позовної давності, на вимоги про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Крім того, виходячи з практики Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема у постановах від 07.02.2019 у справі № 926/3614/17, від 16.04.2019 у справі № 902/311/18, від 15.01.2019 у справі № 922/2058/17, суд зазначає про можливість застосування до позовних вимог про визнання права власності загального строку позовної давності тривалістю у три роки.

Варто зауважити, що у даній справи не йдеться про відносини невизначеності щодо права власності на майно, оскільки правовий статус спірного майна був предметом розгляду у справі № 914/1048/14, а в той же час реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.12.2008 № 21363430.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов’язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто, або відмовити в позові у зв’язку із спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України (п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Позивачем у даному спорі не доведено суду поважності причин або наявності обставин, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову. Жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності позивачем до матеріалів справи не подано і на такі обставини позивач не посилається. Крім того, позивач не звертався до суду із заявою про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 2 ГПК України, принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи. За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

За таких обставин, зважаючи на заявлену відповідачем вимогу про застосування судом строку позовної давності, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог про визнання права державної власності на приміщення площею 20, 4 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Центральна, 142, с. Хоросно, Пустомитівського району, Львівської області.

Відповідно до ст. 129 ГПУ України, витрати по сплаті судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 26.04.2019.

Суддя Манюк П.Т.