Рішення № 81433210, 15.04.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/183/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2019 Справа № 908/2648/18

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні ОСОБА_1, розглянувши матеріали справи

За позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001 м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: Концерну “Міські теплові мережі” (69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458)

про стягнення 69 889 758 грн. 65 коп.

за участю за участю

представника позивача: ОСОБА_2, дов. № 14-216 від 22.11.2018 р.

представник відповідача: ОСОБА_3., довіреність № 508/20-19 від 05.03.2019 р., ОСОБА_4, довіреність № 415/20-19 від 02.01.2019 р.

СУТЬ СПОРУ:

07.12.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” про стягнення з Концерну “Міські теплові мережі” 26 970 971 грн. 67 коп. пені, 9 366 929 грн. 99 коп. 3 % річних, 33 551 856 грн. 99 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2018 р., справу № 908/2648/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 10.12.2018 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2648/18, присвоєно справі номер провадження 27/183/18 та призначено підготовче судове засідання на 21.12.2018 р.

Справа № 908/2648/18 розглядається за правилами загального позовного провадження.

В підготовчому засіданні 21.12.2018 р. судом, згідно ст. 183 ГПК України, оголошено перерву до 05.02.2019 р., про що винесено відповідну ухвалу.

14.01.2019 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н № 11.01.2019 р. (вх. № 08-08/518/19 від 14.01.2019 р.), відповідно до якого зазначено, що частину поставленого позивачем природного газу за договором на суму 904 705 795,44 грн., відповідач оплатив через розподільчі рахунки, відповідно до «Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 р. №217; частину поставленого позивачем природного газу на суму 47 908 594,00 грн. за рахунок коштів, отриманих відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» на підставі Договору про організацію взаєморозрахунків №95/332-в від 08.11.2017року; частину поставленого позивачем природного газу на суму 507 026 412,37 грн. за рахунок коштів, отриманих відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» на підставі спільних протокольних рішень (№367 від 19.01.2017, № 368 від 19.01.2017, №1214 від 20.02.2017; №1215 від 20.02.2017; №1216 від 20.02.2017; №1217 від 20.02.2017; №1811 від 20.03.2017; №1812 від 20.03.2017; №1813 від 20.03.2017; №1814 від 20.03.2017; №1815 від 20.03.2017; №1816 від 20.03.2017; №1817 від 20.03.2017; №2293 від 20.04.2017); частину поставленого позивачем природного газу на суму 59 704 229,36 грн. за рахунок коштів, отриманих відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету». На момент звернення до суду, відповідач свої зобов'язання за Договором постачання природного газу виконав, за поставлений природний газ розрахувався, сума основного боргу по Договору відсутня.

23.01.2019 р. до суду надійшла відповідь на відзив від 20.01.2019 р. (вх. № 08-08/1528/19 від 23.01.2019 р.), відповідно до якої вказано, що відповідач мав передбачену Договором можливість сплачувати кошти, перераховуючи з власних рахунків на рахунки зі спеціальним режимом використання, тим самим міг та мав впливати на стан рахунку; законодавством встановлено обов’язок здійснювати розрахунки виключно через рахунки зі спеціальним режимом використання, однак – саме для споживачів газу, законодавством не встановлено заборони на проведення оплат шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця; постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2017 р. № 217 затверджено «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу на якого покладено спеціальні обов’язки», даною постановою встановлено механізм затвердження нормативів відрахування коштів для теплопостачальних організацій, постачальників природного газу, газотранспортних підприємств, газорозподільних підприємств. На думку позивача, дане регулювання нормативу розподілу коштів надає можливість відповідачу впливати на порядок та строк розрахунків тим самим уникнути виникнення заборгованості шляхом здійснення остаточного розрахунку перед позивачем та отримання у подальшому від споживачів суми, еквівалентної суми, перерахованій позивачу для погашення заборгованості. Отже, позивач вказує на те, що жодним нормативним актом не встановлено заборону здійснення розрахунків поза межами механічного автоматичного розподілу коштів, відтак відповідач мав передбачену умовами Договору та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків. Посилання відповідача на зміну строків розрахунків позивач спростовує тим, що наявний механізм проведення субвенцій є передбачений договірними умовами порядок розрахунків, оскільки державою передбачений певний механізм перерахування субвенцій, проте не врегульовано питання імплементації даних відносин при здійсненні розрахунків за природний газ між постачальником та покупцем, сторони умовами Договору встановили порядок регулювання щодо платежів, здійснених через СПР та договір про організацію взаєморозрахунків, строки, якими мають керуватись сторони тощо, як і закріплено сторонами в п. 6.1 Договору. Таким чином, позивач зазначив, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов’язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

До суду від відповідача надійшли заперечення б/н від 05.02.2019 р. (вх. № 08-08/2454/19 від 05.02.2019 р.) на відповідь на відзив, відповідно до якого вказано, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору, грошові зобов’язання між сторонами в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету за Постановами №№ 20, 256, 332 регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, при цьому відповідачем належним чином виконувались умови розрахунків за зазначеними постановами, отже, відповідач зазначив про відсутність підстав для нарахування 3 % річних, втрат від інфляції та пені на суми, розрахунок за якими по Договору проведено шляхом відшкодування за рахунок державного бюджету. Відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 05.02.2019 р., на підставі ч.3 ст. 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, відповідно до ст. 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 04.03.2019 р.

Представник відповідача заявив клопотання щодо долучення до матеріалів справи додаткових пояснень б/н від 04.03.2019 р. (вх. 08-08/4446/19 від 04.03.2019 р.) до заперечень на відповідь на відзив (з додатками), а також просив зменшити заявлену суму пені на 99,9%.

Ухвалою суду від 04.03.2019 р., відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні 28.03.2019 р.

Відповідач надав суду додаткові пояснення щодо нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат б/н від 27.03.2019 р. (вх. № 08-08/6413/19), відповідно до яких просив залучити до справи контррозрахунок, просив суд зменшити суму пені на 99 % та розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, зазначивши про те, що розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат є невірними, позивачем неправомірно та необґрунтовано були враховані суми субвенції в місяцях зарахування коштів на рахунок позивача.

Представник позивача 28.03.2019 р. надав заяву про перейменування Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, про що свідчить постанова Кабінету Міністрів України № 226 від 06.03.2019 р.

Ухвалою суду від 08.03.2019 р. на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні до 15.04.2019 р.

У судовому засіданні 15.04.2019 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

15.04.2019 р. в засіданні суду представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.

15.04.2019 р. представники відповідача в засіданні суду заперечили проти задоволення позовних вимог, а в разі задоволення судом позову просили суд зменшити розмір пені на 99 % та розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

В засіданні суду 15.04.2019 р. здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 15.04.2019 р., на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з’ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів – ст. 218 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

11.10.2016 р. між Публічним акціонерним товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (в подальшому перейменовано в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (Постачальник) та Концерном «Міські теплові мережі» (Споживач) укладений Договір на купівлю-продаж природного газу № 5182/1617-ТЕ-13 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов’язується передати Споживачу у 2016-2017 роках природний газ, а Споживач зобов’язується прийняти його на умовах цього договору.

У п. 2.1 Договору погоджено обсяг природного газу, який продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року – до 240770 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором становить 5930,40 грн. з ПДВ.

Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п. 5.4 Договору).

Пунктом 12.1 Договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності) і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 до 31 березня 2017, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму НОМЕР_1 грн. 17 коп., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 Договору укладання Договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11.01.2005 № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Як вбачається із наведеного, сторони передбачили в договорі умови розрахунку на випадок підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ.

З метою організації проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” сторонами були підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету

Свої зобов'язання за договором Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» виконало повністю, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи, а саме: від 31.10.2016 на суму 121877417 грн. 66 коп., від 30.11.2016 на суму 216022565 грн. 10 коп., від 31.12.2016 на суму 289611712 грн. 62 коп., від 31.01.2017 на суму 323108414 грн. 66 коп., від 28.02.2017 на суму 266802973 грн. 16 коп., від 31.03.2017 на суму 185144193 грн. 96 коп., від 30.04.2017 р. на суму 32573208 грн. 29 коп., від 31.05.2017 р. на суму 22273651 грн. 33 коп., від 30.06.2017 р. на суму 13533498 грн. 97 коп., від 31.07.2017 р. на суму 16924982 грн. 05 коп., від 31.08.2017 р. на суму 13668273 грн. 24 коп., від 30.09.2017 р. на суму 17804140 грн. 13 коп. ОСОБА_5 підписані уповноваженими особами, скріплені печатками підприємств з обох сторін та відповідно до п. 6.1 Договору є підставою для остаточних розрахунків між сторонами по договору.

Однак, вказана в актах сума відповідачем сплачена з порушенням встановленого договором строку.

Як вбачається з матеріалів справи, частину поставленого позивачем природного газу за Договором на суму 904 705 795,44 грн., відповідач оплатив через розподільчі рахунки, відповідно до «Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 р. №217; частину поставленого позивачем природного газу на суму 47 908 594,00 грн. за рахунок коштів, отриманих відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» на підставі Договору про організацію взаєморозрахунків №95/332-в від 08.11.2017року; частину поставленого позивачем природного газу на суму 507 026 412,37 грн. за рахунок коштів, отриманих відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» на підставі спільних протокольних рішень (№367 від 19.01.2017, № 368 від 19.01.2017, №1214 від 20.02.2017; №1215 від 20.02.2017; №1216 від 20.02.2017; №1217 від 20.02.2017; №1811 від 20.03.2017; №1812 від 20.03.2017; №1813 від 20.03.2017; №1814 від 20.03.2017; №1815 від 20.03.2017; №1816 від 20.03.2017; №1817 від 20.03.2017; №2293 від 20.04.2017); частину поставленого позивачем природного газу на суму 59 704 229,36 грн. за рахунок коштів, отриманих відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету».

За таких обставин, встановлено, що заборгованість за отриманий природний газ оплачена, однак з порушенням строків виконання зобов’язання.

Таким чином, за несвоєчасне виконання зобов’язання за Договором позивачем нараховано відповідачу суму пені в розмірі 26970971 грн. 67 коп., 3 % річних в розмірі 9366929 грн. 99 коп. та втрат від інфляції в розмірі 33551856 грн. 99 коп.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об’єктивних обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив фактичний розрахунок за природний газ із порушенням строків встановлених договором. Оплати, у тому числі на підставі спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, підтверджуються випискою позивача по операціям з відповідачем за період з 01.10.2016 р. по 31.05.2018 р.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв’язку з простроченням відповідачем грошового зобов’язання позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми втрат від інфляції за загальний період з лютого 2017 р. по лютий 2018 р. в розмірі 33551856 грн. 99 коп., 3% річних за загальний період з 26.11.2016 р. по 28.02.2018 р. в розмірі 9366929 грн. 99 коп. (по кожному акту окремо).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків, передбачених договором, є доведеним і вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлені обґрунтовано.

До стягнення з відповідача належить сума втрат від інфляції за загальний період з лютого 2017 р. по лютий 2018 р. в розмірі 33551856 грн. 99 коп., 3% річних за загальний період з 26.11.2016 р. по 31.01.2018 р. в розмірі 9366929 грн. 99 коп.

У зв’язку з порушенням відповідачем строків оплати, позивачем заявлено до стягнення 26970971 грн. 67 коп. пені за загальний період з 27.12.2016 р. по 31.01.2018 р. (по кожному акту окремо).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.2. Договору встановлено, що прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахованої від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20.

Факт порушення грошових зобов’язань відповідачем є доведеним. Розрахунок пені здійснено позивачем в розмірі подвійної облікової ставки НБУ Судом перевірено правильність нарахування пені та встановлено, що заявлена до стягнення сума пені є обґрунтованою і тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах розміру заявлених позовних вимоги в сумі 26970971 грн. 67 коп. пені за загальний період з 27.12.2016 р. по 31.01.2018 р.

Що стосується заперечень відповідача, суд зазначає, що п. 11.3 Договору сторони погодили, зокрема, порядок внесення змін до цього Договору: усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у п.п. 11.5, 11.6 Договору. Будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2005 р. № 20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами не можуть бути використані для внесення змін до цього Договору та можуть бути застосовані до відносин за цим Договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди.

В даному випадку сторони врегулювали питання розрахунку за природний газ у випадку підписання спільних протокольних рішень, визначивши, що підписання цих рішень не змінює порядок розрахунків за договором.

За таких обставин, судом встановлено, що сторонами не було укладено додаткової угоди щодо зміни порядку оплати на виконання п. 11.3 Договору. Таким чином, правові підстави для зміни погодженого сторонами порядку розрахунків за договором відсутні.

За приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Підписавши Договір купівлі-продажу природного газу, відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків, у тому числі у випадку підписання спільних протокольних рішень про порядок взаємних розрахунків, та правові наслідки порушення строків розрахунку.

Той факт, що частина вартості придбаного відповідачем природного газу мала бути компенсована за рахунок відшкодування державою сум пільг та субсидій, не звільняє відповідача від обов’язку з оплати придбаного природного газу.

Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що перерахування грошових коштів на погашення заборгованості за договором відбувалось на підставі спільних протокольних рішень за процедурою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», яким сторони змінили порядок взаєморозрахунків за природний газ, затверджений постановою КМУ № 20 від 11.01.2005, а тому відсутні підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат не приймається до уваги, оскільки, дослідивши матеріали справи, зокрема, виписку по операціям по підприємству відповідача, розрахунки позивача та відповідача, беручі до уваги пояснення сторін, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування сум пені, 3 % річних та втрат від інфляції на заборгованість за виключенням сум сплаченої заборгованості саме за спільними протокольними рішеннями, які до розрахунку штрафних санкцій позивачем не враховувалась. Тобто розрахунок пені виконаний позивачем за прострочення сплати спожитого газу з урахуванням сум пільг та субсидій, які підлягали компенсації державою.

Слід зазначити, що встановлений особливий порядок розподілу коштів, що надходять на спеціальний рахунок відповідача, стосується тільки коштів, які надходять від споживачів як оплата послуг теплопостачання. Втім, відповідач не був позбавлений можливості перераховувати кошти з власного поточного рахунку на рахунок зі спеціальним режимом використання, тим самим впливаючи на стан розрахунку за природний газ. Умови укладеного сторонами Договору не виключають можливості застосування такого порядку розрахунку, а визначають тільки порядок перерахування коштів, що надходять від споживачів.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми пені, суд його частково задовольнив, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи дане клопотання, відповідач посилається на те, що перелічені у відзиві від 11.01.2019 р. обставини мають істотне значення та являються винятковими в розумінні ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГК України, господарські відносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, про строчка відповідача виникла з об’єктивних причин, відповідач повністю сплатив суму боргу за рахунок коштів державного бюджету за Постановами № 20, 256,332 та самостійно за умовами Постанови № 217, а порушення строків було незначним та виправлено безпосередньо у короткий термін, а також враховуючи те, що пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов’язання, до його виконання та дотримання у подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99 %.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Суд зазначає, що зобов’язання з оплати природного газу за договором покладалися саме на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідач є приватним підприємством і відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик.

Підписавши договір купівлі-продажу природного газу, відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків, у тому числі у випадку підписання спільних протокольних рішень про порядок взаємних розрахунків, та правові наслідки порушення строків розрахунку.

За приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов’язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Умовами Договору не передбачено будь-якої залежності між розрахунками за отриманий газ та розрахунками кінцевих споживачів.

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом, є підприємством державного сектору економіки і об’єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави.

Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок – відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї держави Україна.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, той факт, що більша частина вартості придбаного відповідачем природного газу мала бути компенсована за рахунок відшкодування державою сум пільг та субсидій, не звільняє відповідача від обов’язку з оплати придбаного природного газу, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, наявність інфляційних процесів у економіці держави, розглянувши подані документи, враховуючи співрозмірність заявленої суми пені до суми простроченої заборгованості, ступінь вини відповідача та приймаючи до уваги період заборгованості, суд задовольняє частково клопотання про зменшення пені та зменшує суму пені до 15 000 000 грн.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду на 12 місяців, суд відмовив в його задоволенні, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні..

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати матеріальні інтереси не лише відповідача, а також позивача, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Розстрочка виконання рішення сприятиме як можливості відновлення господарської діяльності відповідача, так і зробить реальним отримання боргу позивачем.

Частиною 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно із ч. 4 ст. 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) – тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи – наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб – стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Так, розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

На підставі вищевикладеного, розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, суд зазначає, що умовою для надання розстрочки виконання рішення суду є встановлення судом факту наявності виняткових обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Тобто, в матеріалах справи мають бути докази, які б дозволили обґрунтовано припустити, що існують вищезазначені обставини. Однак, судом вбачається, що відповідачем в обґрунтування даного клопотання не подано жодного доказу, щодо надання останньому розстрочки. Отже, суд зазначає, що дане клопотання належним чином не обґрунтовано та безпідставне.

Суд звертає увагу, що після набрання рішенням законної сили відповідач не позбавлений права звернутись до суду з відповідним клопотанням про розстрочку виконання рішення в порядку ст. 331 ГПК України.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в розмірі 616700 грн. 00 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ до Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з Концерну “Міські теплові мережі” (69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001 м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 15 000 000 (п'ятнадцять мільйонів) грн. 00 коп. пені, 9 366 929 (дев’ять мільйонів триста шістдесят шість тисяч дев’ятсот двадцять дев’ять) грн. 99 коп. 3 % річних, 33 551 856 (тридцять три мільйони п’ятсот п’ятдесят одну тисячу вісімсот п’ятдесят шість) грн. 99 коп. інфляційних втрат, 616 700 (шістсот шістнадцять тисяч сімсот) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 25.04.2019 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова