Рішення № 81428857, 04.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2019 року № 761/15113/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доМіністерства оборони України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського військового комісаріатупрозобов'язання вчинити діїпредставники позивач - ОСОБА_1;

сторін: відповідача-1 - Андрєєв Д.В.;

відповідача-2 - Лазоренко А.О.;

відповідача-3 - не з'явились,

(в судовому засіданні 04.04.2019, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1.) подав на розгляд Шевченківському районному суду міста Києва до Міністерства оборони України (надалі - відповідач 1 або Міністерство) та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (нижче - відповідач 2 або ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив суд:

- зобов'язати відповідача 1 визнати право позивача на перерахунок і виплату пенсійного забезпечення у розмірі 68% від посадового окладу старшого офіцера з тарифним розрядом 3,36; військове звання підполковника з тарифним розрядом 0,8; надбавки за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу та окладу за військовим званням; премії не менше 10% від посадового окладу; надбавки у 10% від посадового окладу за службу в умовах режимних обмежень; 99% надбавки за особливості проходження служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01.04.2018, про що у встановленому порядку письмово повідомити відповідача 2;

- зобов'язати відповідача 2 перерахувати і виплатити позивачу пенсійне забезпечення згідно постанови КМ України № 704 від 30.08.2017 у розмірі 68% від посадового окладу старшого офіцера з тарифним розрядом 3,36; звання підполковника з тарифним розрядом 0,8; надбавкою за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу та окладу за військовим званням; премії не менше 10% від посадового окладу; надбавки у 10% від посадового окладу за службу в умовах режимних обмежень; 99% надбавки за особливості проходження служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01.04.2018 у розмірі 16 078,00 грн.;

- зобов'язати відповідача 2 донарахувати та виплатити позивачу 4 879,00 грн., недоплаченої за квітень 2018 року пенсії.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25.04.2018 у справі № 761/15113/18, залишеної без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

12.07.2018 матеріали адміністративної справи № 761/15113/18 надійшли на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у справі № 761/15113/18 та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2018 задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи у порядку загального позовного провадження з викликом сторін; постановлено розглядати справу № 761/15113/18 у порядку загального провадження; призначено справу до розгляду в підготовче засідання на 18.10.2018.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2018 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Київський міський військовий комісаріат (по тексту - відповідач 3 або КМВК); витребувано у Міністерства оборони України пояснення щодо штатно-посадових окладів офіцерів - старших викладачів та викладачів військових вищих навчальних закладів згідно окремого штату для військових вищих навчальних закладів з зазначенням тарифних коефіцієнтів за посадами викладачів.

18.10.2018, 22.11.2018 та 13.12.2018 судом по справі оголошувалась перерва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.03.2019.

У судовому засіданні 14.03.2019 по справі судом оголошено перерву до 04.04.2019.

Під час перебування справи на розгляді в Окружному адміністративному суді міста Києва позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги, та, зокрема, у своїй заяві б/н від 03.12.2018 «Про зміну підстав позову та розміру позовних вимог», просить суд:

- зобов'язати відповідача 1 визнати право позивача на перерахунок і виплату пенсійного забезпечення з 01.04.2018 у розмірі 68% від посадового окладу офіцера з тарифним розрядом 33 та тарифним коефіцієнтом 3,6; військове звання підполковника з тарифним розрядом 0,8; надбавки за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу та окладу за військовим званням, про що письмово повідомити відповідача 2;

- зобов'язати відповідача 1 у разі підвищення будь-якої із складових грошового забезпечення військовослужбовців та надбавок або введення нових надбавок у п'ятиденний строк повідомляти про такі зміни Пенсійному фонду України, як підстави для невідкладного підвищення позивачу розміру пенсійного забезпечення згідно законодавства України;

- зобов'язати відповідача 2 перерахувати і виплачувати позивачу пенсійне забезпечення за основними складовими пенсійного забезпечення з надбавками та підвищеннями за особливі заслуги перед Україною у сумі 18025 (вісімнадцять тисяч двадцять п'ять) грн.;

- зобов'язати відповідача 2 визнати право позивача на 150-відсоткове від мінімальної пенсії за віком підвищення пенсії як учаснику бойових дій і невідкладно підвищувати розмір пенсійного забезпечення позивача після кожного підвищення розміру мінімальної пенсії за віком на 150 відсотків мінімальної пенсії за віком;

- зобов'язати відповідача 2 донарахувати та виплатити позивачу 115 218 грн., недоплачених за період з квітня по грудень 2018 року за основними складовими пенсійного забезпечення з надбавками та підвищенням та 32 145 грн. недоплачених позивачу за червень 2017 року - грудень 2018 року як учаснику бойових дій, а загалом 147 363 грн. шляхом направлення зазначених коштів на пенсійний рахунок позивача в Печерському відділенні Ощадбанку України у м. Києві.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що неправильне застосування законодавчих та нормативного актів для обчислення останньому пенсії потягнуло за собою помилки в обчисленні та своєчасній виплаті йому пенсії згідно чинного законодавства.

Відповідач 1 вважає, що не порушував права, свободи чи інтереси позивача, у зв'язку із чим відсутні підстави для їх судового захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Також, наголошує, що позивачу було вірно встановлено тарифний коефіцієнт під час перерахунку пенсії, надбавка за особливості проходження військової служби на позивача не поширюється, оскільки він на момент призначення пенсії та в період проходження військової служби вказану надбавку не отримував, а самостійне визначення розміру надбавки за особливості проходження військової служби (99%) не передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та інших осіб».

Відповідач 2 у поданому відзиві на адміністративний позов просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на неповідомлення в установленому порядку про необхідність перерахунку пенсій окремим категоріям військовослужбовців.

Відповідач 3 наполягає на тому, що ним дотримано вимоги чинного законодавства. На його думку, права позивача не порушувались. Повідомляє, що ним підготовлено та подано довідку, де чітко визначені та вказані складові для призначення перерахунку пенсії. Просить врахувати надані пояснення та докази при ухваленні рішення та відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У судовому засіданні 04.04.2019 позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача 2 та 3 проти задоволення позову заперечили.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України).

Суд відмічає, що представник відповідача 3 в судові засідання 21.02.2019 та 14.03.2019 не з'являвся. Про час та місце розгляду справи відповідач 3 був повідомлений належним чином.

Зважаючи на повторну неявку відповідача 3 в судове засідання, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності вказаного учасника справи, що, відповідно, не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних у справі доказів згідно ч.ч. 1, 3 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 30.05.1992 № 0391 позивач звільнений в запас у зв'язку зі скороченням штатів.

З 11.08.1992 позивачу призначена пенсія за вислугу років.

У подальшому на адресу відповідача 3 відповідачем 2 надіслано списки осіб (до яких включений і позивач), пенсії яким призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» для видачі довідок.

На підставі отриманих списків КМВК підготував та відправив до ГУ ПФУ в м. Києві довідку від 26.03.2018 № ФА105661 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1, що враховується для перерахунку пенсій, у порядку, визначеному рішенням Кабінету Міністрів України.

У квітні 2018 року позивачу здійснено перерахунок пенсії у відповідності до визначених складових для перерахунку пенсії.

Однак, вважаючи, що первинне призначення пенсії, а також подальший її перерахунок здійснені з невірним врахуванням основних складових пенсійного забезпечення, надбавок та підвищень, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Станом на час виникнення спірних правовідносин (первинне призначення пенсії) умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (в подальшому - Закон № 2262-XII).

При цьому, Закон № 2262-XII має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Право вибору пенсії передбачене статтею 7 Закону № 2262-XII, згідно із якою військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором.

Зокрема, у відповідності до приписів статті 1 Закону № 2262-XII, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій та отримує пенсію за вислугу років, з урахуванням її підвищення, встановленого Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (скорочено - Закон № 3551-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону № 3551-XII (в редакції, чинній до 1 липня 2006 року), учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком.

Підвищення позивачу пенсії як учаснику бойових дій в розмірі 150% від мінімальної пенсії за віком було передбачене частиною четвертою статті 12 Закону № 3551-XII у редакції, яка була чинною до 1 липня 2006 року.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 № 2939-IV частину четверту статті 12 викладено в такій редакції: «учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність» (вказана норма набрала чинності з 1 липня 2006 року).

Відтак, враховуючи, що в редакції Закону № 3551-XII відсутня норма, яка встановлює підвищення пенсії на 150% мінімальної пенсії за віком, а визначено, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то ГУ ПФУ в м. Києві при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача 2 визнати право позивача на 150-відсоткове від мінімальної пенсії за віком підвищення пенсії як учаснику бойових дій і невідкладно підвищувати розмір пенсійного забезпечення позивача після кожного підвищення розміру мінімальної пенсії за віком на 150 відсотків мінімальної пенсії за віком, а також зобов'язання відповідача 2 донарахувати та виплатити позивачу 32 145 грн. недоплачених позивачу за червень 2017 року - грудень 2018 року як учаснику бойових дій шляхом направлення зазначених коштів на пенсійний рахунок позивача в Печерському відділенні Ощадбанку України у м. Києві є невмотивованими.

Абзацом 3 Преамбули Закону № 2262-XII встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Частиною вісімнадцятою статті 43 Закону № 2262-XII передбачено, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.

Згідно із частиною третьою статті 51 Закону № 2262-XII, перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

У відповідності до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 затверджений Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (по тексту - Порядок № 45), згідно із пунктом якого Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки), та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін'юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС (далі - державні органи).

З огляду на наведені нормативні приписи та обставини справи, суд акцентує, що відсутніми є підстави зобов'язувати відповідача 1 у разі підвищення будь-якої із складових грошового забезпечення військовослужбовців та надбавок або введення нових надбавок у п'ятиденний строк повідомляти про такі зміни Пенсійному фонду України, як підстави для невідкладного підвищення позивачу розміру пенсійного забезпечення згідно законодавства України, оскільки відповідний обов'язок вже встановлений законодавцем, і, більше того, про відповідні обставини саме Пенсійний фонд України повідомляє своїм головним управлінням, а не навпаки.

В подальшому, головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.

Як встановлено судом, у березні 2018 року КМВК на підставі списків (прізвище позивача містилось в списках), отриманих від відповідача 2, складено та направлено на адресу останнього довідку від 26.03.2018 № ФА105661 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1, що враховується для перерахунку пенсій, у порядку, визначеному рішенням Кабінету Міністрів України.

Згідно із вказаною довідкою, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 розмір посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою, за нормами, чинними на 01.03.2018, за посадою викладач циклу офіцерських курсів, становить: посадовий оклад - 4 790,00 грн.; оклад за військовим званням (підполковник) - 1 410,00 грн.; надбавка за вислугу років (50%) - 3 100,00 грн.; усього - 9 300,00 грн. Вислуга років: загальна - 26, календарна - 20.

Дії відповідача 3 щодо включення до довідки від 26.03.2018 № ФА105661 відповідних відомостей (складових грошового забезпечення) позивачем не оскаржуються, отже їх правомірність позивачем під сумнів не ставиться.

У зв'язку із чим, судом відхиляються вимоги позивача про зобов'язання відповідача 1 визнати право позивача на перерахунок і виплату пенсійного забезпечення з 01.04.2018 з іншими складовими, ніж ті, які зазначені у довідці від 26.03.2018 № ФА105661 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1

Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суд зауважує, що він є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 за № 13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Згідно із частиною другою статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: "Класс та інші проти Німеччини" від 6 вересня 1978 року, "Фадєєва проти Росії" (Заява № 55723/00), Страсбург, від 9 червня 2005 року, "Кумпене і Мазере проти Румунії" (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17 грудня 2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть правила зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до положень статті 66 Закону № 2262-XII рішення про відмову в призначенні пенсії або її перерахунку, зарахуванні до вислуги років для призначення пенсії окремих періодів служби в календарному обчисленні або на пільгових умовах, порушення строків і заниження розмірів пенсії може бути оскаржено до вищих органів або до суду.

Водночас, суд не може підміняти державний орган, приймати замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У відповідності до приписів статті 63 Закону № 2262-XII перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Згідно із пунктом 1.5 розділу І постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, заява про перерахунок пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Форма заява міститься в додатку 3 вказаної постанови.

В даному випадку, під час судового розгляду справи позивачем не надано доказів звернення до відповідача 2 із відповідною заявою про перерахунок пенсії.

На переконання суду, найпоширенішим є визнання позову як законної правомочності, за якою можливим є звернення в суд для того, щоб забезпечити дотримання закону, і що така можливість має загальний і постійний характер, конкретизується і здійснюється шляхом заявлення до суду відповідного прохання, вимоги, клопотання у окремій справі.

При цьому, складовими елементами позову називаються предмет і підстава.

Предмет складають вимоги позивача, стосовно яких він просить винести судове рішення. У такій вимозі вмішується також прохання про винесення судом бажаного для позивача рішення.

Підставу позову складає юридичний факт (факти), які наводяться позивачем для обґрунтування своєї вимоги.

Застосування наведеного способу пред'явлення позову на порушення адміністративної справи в суді не залежить від бажання позивача, а має відповідати встановленим нормам КАС України.

Так, уточнення первісної вимоги не є зміною позову, а визначається як його об'єктивне розширення.

Як встановлено судом, позивачем під час розгляду справи неодноразово уточнювались позовні вимоги.

При цьому, звертаючись до суду із клопотанням про витребування доказу, позивач мотивував подане клопотання необхідністю доведення правомірності вже пред'явлених позовних вимог.

Однак, після надходження до суду витребуваних матеріалів, позивач в черговий раз уточнив позовні вимоги.

Зазначене нівелює сутність звернення особи в суд з метою захисту наявного у неї права.

Дана справа стосується права позивача на пенсійне забезпечення, наявність якого не заперечується відповідачами, фактів порушення такого права з боку відповідачів під час судового розгляду не встановлено.

Натомість, судове визнання зміни складових пенсійного забезпечення, є правом, на яке позивач претендує, що не відповідає предмету та підставі позову, пред'явленого у даній справі.

Наведене свідчить про передчасність вимог позивача про зобов'язання відповідача 2 перерахувати і виплачувати позивачу пенсійне забезпечення за основними складовими пенсійного забезпечення з надбавками та підвищеннями за особливі заслуги перед Україною у сумі 18025 (вісімнадцять тисяч двадцять п'ять) грн., а також донарахувати та виплатити позивачу 115218 (сто п'ятнадцять тисяч двісті вісімнадцять) грн., недоплачених за період з квітня по грудень 2018 року за основними складовими пенсійного забезпечення з надбавками та підвищенням, позаяк таким вимогам має передувати звернення позивача із заявою до відповідача 2 з метою здійснення перерахунку пенсії. При цьому, суд констатує, що відповідні вимоги стосуються тих обставин спірних правовідносин, з юридичною оцінкою яких відповідач 2 не визначався і владного волевиявлення відносно яких не здійснював.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

У відповідності до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини другої статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У даному випадку, відсутніми є порушення, в площині викладених підстав позову, реальних прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 з боку відповідачів, а тому відсутні підстави для їх захисту чи поновлення.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідачі довели в рамках цієї справи правомірність своїх дій, що, в свою чергу, не спростовано позивачем з посиланням на належні і допустимі докази, які б засвідчували протилежне.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених судом висновків в цілому, суд наголошує на відсутності підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви б/н від 23.04.2018, з урахуванням поданих уточнень згідно заяви б/н від 03.12.2018 «Про зміну підстав позову та розміру позовних вимог», - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повне рішення складено 23.04.2019.

Суддя К.С. Пащенко