Рішення № 81428654, 25.04.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/939/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1А.) 28.03.2019 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – ГУПФ України в Чернігівській області) та просить :

- визнати неправомірними дії (бездіяльність) відповідача щодо відмови в призначенні йому пенсії за вислугу років;

- зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років на пільгових умовах з 08.08.2018.

Позов мотивовано тим, що відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у нього достатньо календарних років вислуги для призначення пенсії за віком (з урахуванням пільгового обчислення).

Ухвалою судді від 04.04.2019 відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позов.

У встановлений ухвалою суду строк відповідач надав відзив на позов, у якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову та пояснив, що на день звільнення зі служби позивач не мав необхідної вислуги років для призначення пенсії (23 календарних роки та 6 місяців і більше) згідно пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, враховуючи таке.

ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посаді начальника медичної частини державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», що підтверджується записом у трудовій книжці позивача серії А С №210217 (а.с. 23-25).

Наказом начальника державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» від 06.08.2018 №96/ос-18 позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв’язку із скороченням штату) з 07.08.2018 (а.с. 28).

Як вбачається з матеріалів справи, Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України сформовано та надіслано до ГУПФ України в Чернігівській області подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, з додатками. Згідно зазначеної інформації, вислуга років позивача на день звільнення становить: у календарному обчисленні – 20 років 02 місяці 22 дні, у пільговому обчисленні – 27 років 08 місяців 10 днів (а.с. 26-32).

Листом від 04.01.2019 за №129/03 відповідач повідомив Центральне міжрегіональне управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України, що підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відсутні, оскільки станом на дату звільнення позивач не мав визначеної необхідної вислуги років для призначення пенсії (23 календарних роки та 6 місяців і більше). У зв’язку з наведеним, відповідач повернув без виконання надіслані документи для призначення пенсії ОСОБА_1 (а.с. 32-34).

Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_2 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Законом України від 23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» установлено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Так, згідно із статтею 23 вказаного Закону пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до статті 1 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон №2262) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбзовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Пунктом «а» статті 12 Закону №2262 визначено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.

Одночасно стаття 17 Закону №2262 визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.

Згідно із частиною другої статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Таким чином, в Законі № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 23 років вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається саме за наявності 23 календарних років, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

При цьому, суд звертає увагу, що законодавцем розмежовано такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років». До вислуги років можливо зарахувати стаж роботи у пільговому обчисленні і цей стаж також враховується при призначенні пенсії. Однак, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, до якої не передбачено зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.03.2018 (справа №295/6301/17), від 19.09.2018 (справа № 725/1959/17), від 22.11.2018 (справа №161/4876/17), від 31.01.2019 (№295/15121/16-а).

Згідно із частиною п’ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, діяв у межах повноважень та згідно вимог чинного законодавства України, оскільки ОСОБА_1 не має встановленої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону №2262 календарної вислуги років.

Доводи позивача, з посиланням на постанову Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №750/9775/16-а є помилковими, оскільки така постанова прийнята судом не по суті позовних вимог, а тому, у даному випадку, при вирішенні позову суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду, прийнятих по суті позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. вул. Незалежності, 80/41, м. Чернігів, 14000) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П’ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14000) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 25.04.2019.

Суддя С.В. Бородавкіна