Рішення № 81428216, 25.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/334/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Куща М.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказів № 417 від 13.02.2018 року, № 379 о/с від 13.03.2018 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

До суду позовна заяви ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3, в якій позивач просив суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 13.02.2018 року № 417 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників СУ ГУНП в Одеській області» в частині пункту 1 щодо накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби капітана поліції ОСОБА_2;

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 13.03.2018 року № 379 о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_2 (0041877) зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

поновити капітана поліції ОСОБА_2 (0041877 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області або на рівнозначній посаді;

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 (0041877) на службі в поліції на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області або на рівнозначній посаді;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 28.01.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження по даній справі за правилами загального позовного провадження.

11.02.2019 року (вх. № 4989/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

20.02.2019 року (вх. № 6241/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про відстрочення строку подачі витребуваних матеріалів до суду.

22.02.2019 року (вх. № ЕП/1444/19) представником позивача до канцелярії суду подано заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

22.02.2019 року (вх. № ЕП/1445/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.

25.02.2019 року (вх. № 6661/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

25.02.2019 року (вх. № 6767/19) представником позивача до канцелярії суду подано заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

28.02.2019 року (вх. № 7365/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про відкладення підготовчого судового засідання.

Ухвалою від 28.02.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкладено підготовче судове засідання.

12.03.2019 року (вх. № 8910/19) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

12.03.2019 року (вх. № ЕП/1861/19) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про приєднання письмових доказів.

Ухвалою від 13.03.2019 року Одеським окружним адміністративним судом продовжено строк підготовчого провадження.

18.03.2019 року (вх. № 9728/19) представником відповідача до канцелярії суду подано заперечення на відповідь на відзив.

21.03.2019 року (вх. № 10177/19) представником відповідача до канцелярії суду подано інформаційний лист.

22.03.2019 року (вх. № ЕП/2160/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про проведення судового засідання за відсутністю представника.

22.03.2019 року (вх. № ЕП/2161/19) представником позивача до канцелярії суду подано заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

03.04.2019 року (вх. № ЕП/2514/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про проведення судового засідання за відсутністю представника.

Ухвалою від 04.04.2019 року Одеським окружним адміністративним судом у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Ухвалою від 04.04.2019 року Одеським окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

17.04.2019 року (вх. № ЕП/2836/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату та час.

17.04.2019 року (вх. № ЕП/2869/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні.

Ухвалою від 17.04.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкладено розгляд справи.

23.04.2019 року (вх. № ЕП/3064/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про проведення судового засідання за відсутністю представника.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в поліції на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області з присвоєнням спеціального звання «капітан поліції» відповідно до наказу № 37 о/с від 07.11.2015 року. Пунктом першим Наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області № 417 від 13.02.2018 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників СУ ГУНП в Одеській області» на позивача накладене дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Відповідно до витягу з наказу № 379 о/с від 13.03.2018 року ОСОБА_4 звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення) Закону України «Про Національну поліцію». Позивач з вказаними наказами від 13.02.2018 року № 417 та від 13.03.2018 року № 379 о/с не погоджується, вважає їх прийнятими з порушенням встановленої законом процедури, безпідставно, упереджено та такими, що підлягають скасуванню в частині звільнення, оскільки ні під час їх прийняття, ні на даний час відсутній вирок суду, або інший процесуальний документ, який бі підтверджував вину позивача у вчиненні будь-якого протиправного діяння, а тому звільнення позивача суперечить принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що працівниками ГУНП в Одеській області проведено службове розслідування за фактом надзвичайної події за участю старших слідчих в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП, зокрема капітана ОСОБА_2, за результатами проведення якого наказом ГУНП в Одеській області № 417 від 13.02.2018 року накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції на старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_2. Зазначений наказ було реалізовано наказом ГУНП в Одеській області № 379 о/с від 13.03.2018 року.

Зокрема, зазначено, що вказана надзвичайна подія сталася через вкрай низькі моральні-ділові якості капітана поліції ОСОБА_2 грубого порушення ним вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, Закону України «Про Національну поліцію», Кримінального процесуального кодексу України, Присяги поліцейського, Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події.

Від третьої особи ОСОБА_3 письмових пояснень з приводу позовних вимог до суду не надходило.

У судове засідання 23.04.2019 року сторони по справі не з'явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, від відповідача та третьої особи жодних клопотань про розгляд справи без участі або перенесення судового засідання на іншу дату до суду не надходило.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_2 Одеському окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 07.11.2015 року проходив службу в поліції на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області з присвоєнням спеціального звання «капітан поліції» (т.1 а.с. 110).

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 417 від 13.02.2018 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників СУ ГУНП в Одеській області», за грубе порушення вимог ст. 7 Дисциплінарно статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, ст. 8, підпунктів 1, 2 пункту 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», ст. ст. 40, 41, 91, ч. 1 ст. 92, ст. 93, ч. 1 ст. 218, ст. ст. 104 та 234 КПК України, Присяги поліцейського, пункту першого розділу другого Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, п. 5 розділу 2, п.п. 2 п. 1, п. 6 розділу 2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1377, пунктів 1.3, 1.4 розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17.08.2012 року № 69, підпункту 3 пункту 8 розділу 2 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України від 07.07.2017 року № 575, розділу другого Інструкції з діловодства в системі Національної поліції України, затвердженої наказом Національної поліції України від 20.058.2016 року № 414 та Положення про слідче управління Головного управління Національної поліції в Одеській області, затвердженого наказом ГУНП в Одеській області від 29.12.2016 року № 3381, що виразилось у перевищенні повноважень слідчого, не реєстрації отриманої інформації у відношенні громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які перевозили грошові кошти у особливо великих розмірах, для перевірки їх законного походження, вступі у неділові стосунки з капітанами поліції ОСОБА_11, ОСОБА_12 і працівниками прокуратури Одеської області для незаконного присвоєння цих коштів, незаконному збиранні інформації у відношенні вказаних громадян, розробці схеми для вчинення кримінальних правопорушень, не складанні 18.09.2017 року протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від гр. ОСОБА_13, не попередженні останнього про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 383 КК України, невжитті дієвих заходів щодо направлення за підсудністю кримінальних проваджень № 120171600000000782, № 120171600000000516 до СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП, не проведені по цим провадженням відповідних слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, не реєстрації доручення про проведення слідчих (розшукових) дій від 06.06.2017 року, введенні в оману під час інструктажу 08.06.2017 року працівників управління «КОРД» ПОП та 18.10.2017 року працівників батальйону поліції особливого призначення ГУНП щодо незаконних дій вказаних громадян, безпідставному проведенні обшуку у квартирі АДРЕСА_1, заподіянні матеріальної шкоди транспортним засобам, підкиданні до об'єктів обшуків зброї та боєприпасів, не фіксації у протоколах обшуків вилучених грошових коштів, незаконному присвоєнні цих коштів та неповідомленні про вказані порушення безпосередньому керівництву, що призвело до внесення відомостей до ЄРДР, оголошення підозри про вчинення кримінального правопорушення, що набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності поліції, рівня довіри населення до поліції, відповідно до ст. 2, п. 8, ст. 12, ст. 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, накласти дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції на старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_2 (т.1 а.с. 26-27).

Відповідно до витягу з наказу ГУНП в Одеській області № 379 о/с від 13.03.2018 року капітана поліції ОСОБА_2 (0041877), старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнено зі служби в поліції з 13.03.2018 р. за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення) (т.1 а.с. 28).

Наказом Головного управління національної поліції в Одеській області № 4138 від 30.11.2017 року "Про призначення службового розслідування" з урахуванням інформації про те, що 26.10.2017 року працівниками прокуратури Одеської області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017160000001457 за ч. 2 ст. 364 КК України, відносно працівників СУ ГУНП в Одеській області наказано призначити службове розслідування за вказаним фактом (т.1 .а.с 114).

Між тим, відповідачем не спростовано доводів позивача щодо відсутності вироку суду в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017160000001457 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 187 КК України, в якому ОСОБА_2 має статус підозрюваного, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч.ч. 1,5 ст. 17 КПК України позивач вважається невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), доки його вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і поводження з ним має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Відповідно до положень ст. 2 ЗУ «Про Національну поліцію», завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно з ст. 6 ЗУ «Про Національну поліцію», поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про Національну поліцію», поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобовязаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоровя; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у звязку з виконанням службових обовязків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно з ч.ч.2-4 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції. Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобовязаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та предявити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук. Додаткові обов'язки, пов'язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, імя та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обовязки».

Пунктом 9 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» визначено до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

Згідно з ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Відповідно до ст.2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно з ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до ч.1 ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Згідно з п.8 ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, крім інших, звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до ч.ч.1-6 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Згідно з ч.10 та ч.15 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у звязку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Згідно з ч.ч.2-3 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Згідно з п.2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 року за № 541/23073, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, повязані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до п.5.4 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 року за № 541/23073, якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено. Зміст наказу доводиться до відома особи РНС, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. Особа РНС, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на нього дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.

Згідно ст. 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

Слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; 6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; 7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; 8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу; 9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

За змістом висновку службового розслідування, в ході його проведення було встановлено, що 26.10.2017 року прокуратурою Одеської області внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 42017160000001457 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за фактом зловживання службовим становищем старшими слідчими в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері господарчої та службової діяльності слідчого управління ГУНП в Одеській області капітанами поліції ОСОБА_12, ОСОБА_2, ОСОБА_11 під час проведення обшуку в автомобілі «Subaru Impreza», номерний знак НОМЕР_1, що мав місце 18.10.2017року. 19.11.2017 року прокуратурою Одеської області внесено відповідні відомості до ЄРДР та розпочато кримінальне провадження № 42017160000001457(епізод № 2 та № 3) за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 366 КК України, за фактом внесення вказаними працівниками поліції недостовірних відомостей до кримінальних проваджень від 19.09.2017 року № 120171600000000782 і від 20.09.2017 року № 120171600000000784, відкритих за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190 (шахрайство) та ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими приписами або вибуховими речовинами) КК України, а також за фактом вчинення 18.10.2017 року розбійного нападу на громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які перебували у вказаному вище автомобілі.

Також, зазначеним висновком встановлено, що на початку вересня 2017 року капітан поліції ОСОБА_2 отримав інформацію про громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які перевозять по місту Одесі грошові кошти у особливо великих розмірах, при цьому, у порушення вимог підпунктів 1, 2 пункту 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІУ, пункту 5 розділу 2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377, заходів, направлених на реєстрацію вказаної інформації в ЖЄО та перевірки походжень грошових коштів, не вжив.

У подальшому, капітан поліції ОСОБА_2, у порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІУ, ст. 8, підпунктів 1, 2 пункту 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги поліцейського та пункту першого розділу другого Правил етичної поведінки, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, вступив у неділові стосунки з капітанами поліції ОСОБА_11, ОСОБА_12 і іншими працівниками правоохоронних структур та розробили злочинну схему, направлену на незаконне заволодіння вказаними вище коштами.

18.09.2017 року капітан поліції ОСОБА_2 надрукував ти прийняв від свого знайомого - гр. ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, завідомо недостовірне звернення. У вказаному зверненні гр. ОСОБА_14 поскаржився на дії невставленої особи, яка 08.09.2017 у провулку Червоному, розташованому у м. Одесі, зловживаючи довірою, заволоділа його грошима у сумі 4000 грн., при цьому пневматичний пістолет "Umarex Baretta 92 Р8", який повинна була продати заявнику, не передала.

Крім цього, капітан поліції ОСОБА_2, у порушення вимог пунктів 1.3., 1.4. розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17.08.2012 № 69, підпункту 2 пункту 1, пункту 6 розділу 2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377, протокол про прийняття заяви

про вчинене кримінальне правопорушення від гр. ОСОБА_14 не прийняв та останнього про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 383 (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину) КК України, не попередив.

За усною вказівкою майора поліції ОСОБА_15 капітан поліції ОСОБА_11 передчасно вніс відомості до ЄРДР, які містились у зверненні гр.. ОСОБА_14 та розпочав досудове розслідування по кримінальному провадженню, відкритому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. При цьому капітан поліції ОСОБА_11 у порушення вимог ст.. 218 КПК України та Положення про слідче управління ГУ НП в Одеській області, відповідних заходів щодо направлення вказаного кримінального провадження за підслідністю до СВ Приморcького ВП в м. Одесі не вжив.

Після цього капітан поліції ОСОБА_11 склав протокол допиту потерпілого ОСОБА_14 до якого як встановлено у ході досудового розслідування вніс завідомо неправдиві відомості щодо подій із заявником. Також до вказаного протоколу були внесені відомості про те, що особа на ім'я ОСОБА_16, який нібито вчинив шахрайські дії відносно ОСОБА_14 займається незаконним збутом вогнепальної зброї на території м. Одеси та може роз'їжджати на різних автомобілях, у тому числі на автомобілі ОСОБА_17. Номерних знаків як вказаного в протоколі допиту гр.. ОСОБА_14 він не запам'ятав.

У подальшому капітан поліції ОСОБА_11 будь-яких заходів у тому числі слідчих (розшукових) дій, направлених на встановлення події кримінального правопорушення, свідків та особи, яка могла вчинити цей злочин не провів.

Того ж дня капітан поліції ОСОБА_11 склав безпідставний рапорт, адресований начальнику слідчого управління, щодо наявності у діях невставленої особи на ім'я ОСОБА_16 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

20.09.2017 року капітан поліції ОСОБА_2 прибув до чергової частини управління організаційно - аналітичного забезпечення і оперативного реагування ГУ, де зареєстрував вказану вище заяву у журналі єдиного обліку.

За усною вказівкою заступника начальника СУ ГУНП майора поліції ОСОБА_15 капітан поліції ОСОБА_11, перевищуючи повноваження слідчого, без проведення відповідних слідчих дій по кримінальному провадженню передчасно вніс відомості до ЄРДР, які містились у його рапорті, та почав досудове розслідування по кримінальному провадженню, відкритому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

У подальшому, капітани поліції, ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та майор поліції ОСОБА_15 жодних дієвих заходів щодо направлення вказаних кримінальних проваджень за підслідністю до СП Приморського ВП в Одесі ГУ не вжили.

21.09.2017 року капітан поліції ОСОБА_11 склав рапорт, адресований полковнику поліції ОСОБА_16 до якого вніс завідомо недостовірну інформацію про проведення про кримінальному провадженню слідчих (розшукових) дій. Вказані кримінальні провадження були об'єднані лише 22.09.2017 року.

У цьому рапорті, з метою проведення санкціонованих обшуків, капітан поліції ОСОБА_11 зазначив, що у ході слідчих дій, які по вказаному провадженню не проводились, були встановлені транспортні засоби, у яких перевозилась та могла зберігатись вогнепальна зброя, а також грошові кошти, які були здобутті злочинним шляхом.

Капітани поліції ОСОБА_2, ОСОБА_12 та ОСОБА_11, які діяли у змові із іншими працівниками правоохоронних органів, під час проведення вказаного обшуку підкинули на заднє сидіння автомобіля ОСОБА_17 чорну сумку, у якій знаходились два магазина від автомату "Калашнікова", спорядженні набоями у кількості 57 шт. та пістолет "Zoraki" споряджений набоями у кількості 8 шт.

При цьому вилучили із вказаного автомобіля грошові кошти у сумі 120000 доларів США, які у порушення ст. 104 та 234 КПК України до протоколу обшуку не записали.

Також, зазначеним висновком встановлено, що вказана надзвичайна подія стала можливою внаслідок ігнорування вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, Кримінального процесуального кодексу України, Інструкції з діловодства в системі Національної поліції України, затвердженої наказом Національної поліції України від 20.05.2016 року № 414, Положення про слідче управління Головного управління Національної поліції в Одеській області, затвердженого наказом ГУНП в Одеській області від 29.12.2016 року № 3381 та посадових інструкцій, наказів та доручень Головного управління, а також внаслідок неналежного контролю за станом оперативно-службової діяльності, недостатньої вимогливості до підлеглих з боку полковників поліції ОСОБА_16, ОСОБА_18, майорів поліції ОСОБА_15, ОСОБА_19 та капітана поліції ОСОБА_20

Між тим, позивачем до суду надано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року по справі № 815/1399/18, яке набрало законної сили 20.12.2018 року за позовом ОСОБА_11 до ГУНП в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 417 в частині п. 2, визнання протиправним та скасування наказу № 379 о/с від 13.03.2018 року в частині звільнення зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», поновлення на службі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким встановлено, що в листопаді 2017 року прокуратурою Одеської області в зв'язку з відкриття кримінальних проваджень № 42017160000001457 та № 42017160000001519 були витребувані матеріали кримінальних проваджень № 120171600000000782, № 120171600000000784.

За таких обставин, відповідач в обґрунтування ним висновку про порушення позивачем ст.7 Дисциплінарного статуту органів Внутрішніх справ України, ст..8, п.п.1,2 п.1 ст.18 Закону України "Про національну поліцію", ст..40, ст.91, ч.1 ст.92, ст..93, ч.1 ст.218, ст..ст.104, 234, ч.ч.2,2,5 ст.352, ст..353 КПК України, Присяги поліцейського, пункту першого Розділу 2 Правил етичної поведінки поліцейських, п.п.2 п.1 п.6 ст.2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 06.11.2015 року №1377, п.п. 3 п.8 Розділу 2 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України від 07.07.2017р. №575 та Положення про слідче управління ГУ НП в Одеській області затвердженого наказом ГУ НП в Одеській області від 29.12.2016р. №3381 посилався на матеріали, які у нього на час проведення службового розслідування та на час прийняття висновку були вилучені прокуратурою Одеської області та досудове розслідування по яким тривало (т.1 а.с. 201-220).

Відповідно до ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, на час видання наказів про звільнення позивача зі служби в поліції (та під час розгляду данної адміністративної справи у Одеському окружному адміністративногму суді), наведені у висновку службового розслідування та оскаржуваних наказах обставини не були підтверджені належними доказами.

Згідно оскаржуваного наказу як на одну з підстав звільнення позивача зазначається порушення ст. 8, п.п.1,2 ч.1 ст.18 Закону України "Про національну поліцію".

Відповідно до ст. 8 ЗУ "Про Національну поліцію" поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.

Згідно п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 18 ЗУ "Про національну поліцію" згідно поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва

Однак, відповідачем не доведено того, що ОСОБА_2 виконував злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази, а також не професійно виконував свої службові обов'язки.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності до вказаного випадку, що також, у свою чергу, з позитивного боку характеризує позивача.

Щодо посилань на порушення позивачем ст.ст. 40, 41, 91, ч.1 ст. 92, ст. 93, ч. 1 ст. 218, ст. ст. 104, 234 КПК України, суд зазнає наступне.

Згідно ст. 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

Слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; 6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; 7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; 8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу; 9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Згідно ст. 91, 92 та 93 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 КПК України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.

Згідно ст. 104 КПК України, У випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі.

Якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього.

Запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів під час проведення слідчим, прокурором обшуку, є невід'ємним додатком до протоколу. Дії та обставини проведення обшуку, не зафіксовані у записі, не можуть бути внесені до протоколу обшуку та використані як доказ у кримінальному провадженні.

Протокол складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:

місце, час проведення та назву процесуальної дії;

особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада);

всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання);

інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;

2) описової частини, яка повинна містити відомості про:

послідовність дій;

отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;

3) заключної частини, яка повинна містити відомості про:

вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації;

спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу;

зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу.

Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.

Відповідно до ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням, яке повинно містити відомості про:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання;

3) правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

4) підстави для обшуку;

5) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку;

6) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться;

7) речі, документи або осіб, яких планується відшукати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими прокурор, слідчий обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

4. Клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора.

5. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що:

1) було вчинено кримінальне правопорушення;

2) відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування;

3) відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду;

4) відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.

Як зазначив позивач у відповіді на відзив, останній приймав участь в обшуку автомобіля «Subaru Impreza», в ході якого було виявлена та вилучена зброя, яка в подальшому була направлена на балістичну експертизу. Крім того, позивачем акцентовано увагу на тому, що обшук проводився на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Пислави В.П. від 02.10.2017 року по справі № 522/18402/17. Таким чином позивачем вчинялися відповідні дії передбачені Законом та його посадовою інструкцією.

До того ж, в матеріалах справі відсутній протокол, що не дає змогу суду надати належну оцінку вказаному порушенню на яке посилається відповідач, та оскільки відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в даному випадку обов'язок щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, суд вважає дане порушення не доведеним.

Окрім того, як вже було зазначено судом, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року по справі № 815/1399/18 встановлено, що відповідач в обґрунтування ним висновку посилався на матеріали, які у нього на час проведення службового розслідування та на час прийняття висновку були вилучені прокуратурою Одеської області та досудове розслідування по яким тривало (т.1 а.с. 201-220).

Щодо посилань на порушення позивачем п. 5 розділу 2, п.п. 2 п. 1, п. 6 розділу 2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, пунктів 1.3, 1.4 розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, позивачем п.п. 3 п.8 Розділу 2 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України від 07.07.2017р. №575 суд зазнає наступне (далі - Інструкція №575).

Підпунктом 3 п.8 Розділу 2 Інструкції №575 передбачено, що слідчий на місці події за необхідності після початку кримінального провадження допитує про обставини вчиненого кримінального провадження; надає письмові доручення працівникам оперативних підрозділів про проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні.

Таким чином відповідачем також не доведено порушення позивачем вказаного пункту Інструкції №575, оскільки дані дії позивача є його правом, а не обов'язком.

Окрім того, відповідно до п. 12 Посадової інструкції старшого слідчого в ОВС розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Одеській області, слідчі несуть персональну відповідальність за законність і обґрунтованість внесених даних до ЄРДР, затримань громадян, за дотримання встановлених законом процесуальних строків, якість і повноту досудового розслідування по кримінальним провадженням, що знаходяться у них в провадженні (т.1 а.с. 117-120).

Однак, як зазначено у наказі ГУНП в Одеській області від 13.02.2018 року № 417, лише 16.11.2017 року були розроблені відповідна посадова інструкція, яка була затверджена керівництвом СУ ГУНП і підписана капітаном поліції ОСОБА_2, тобто після настання зазначених у висновку обставин.

Вирішуючи спір, суд враховує, що точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є надзвичайно необхідними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності.

Вислів "згідно із законом" вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі "Копп проти Швейцарії", п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Отже, ця фраза передбачає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C.G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій у цьому контексті є необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (рішення у справі "P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства", заява № 44787/98, п. 46, ECHR 2001-IX).

У рішенні "Олександр Волков проти України", яке взяте за основу ЄСПЛ при постановленні рішення "Куликов та інші проти України" суд зазначив, що "точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності суддів. Тому слід докласти зусиль для того, щоб уникнути розпливчастих підстав або широких визначень. Проте нове визначення включає в себе багато загальних термінів, таких як "[вчинення] дій, що порочать звання судді або можуть викликати сумніви [щодо] його/її неупередженості, об'єктивності та незалежності, [або у] чесності та непідкупності судових органів" та "порушення морально-етичних принципів поведінки судді" серед інших. Це видається особливо небезпечним через такі нечіткі терміни та можливість використання цього як політичної зброї проти суддів. Таким чином, підстави для дисциплінарної відповідальності досі сприймаються надто широко та потрібне більш жорстке регулювання для того, щоб забезпечити незалежність судової влади".

Оцінюючи обґрунтованість оскаржуваних наказів, суд виходить із того, що відповідний висновок, що передував прийняттю таких наказів, має прийматися на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

При цьому, належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Відповідне дисциплінарне провадження повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Отже, розслідування повинно бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події. Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин порушення, є загрозою недотримання цього стандарту.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Також, суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 14 Дисциплінарного статуту визначено, що метою проведення службового розслідування є з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу.

У контексті наведеної правової норми слід зазначити, що зміст дослідженого в судовому засіданні висновку службового розслідування свідчить, що під час проведення службового розслідування відповідні докази, на які посилався представник відповідача в судових засіданнях та підготовці письмової правової позиції, не досліджувались та не враховувались при складанні такого висновку.

Суд зазначає, що у наданих відповідачем до матеріалів справи документах, які стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з поліції, не визначена суть вчиненого позивачем саме дисциплінарного проступку, натомість висновок службового розслідування містить посилання на існування кримінального провадження.

Водночас, у висновку службового розслідування відсутні відомості, підтверджені документально щодо обставин, які стали підставою для призначення до дисциплінарної відповідальності та в подальшому звільнення позивача. При цьому, відповідач у названому висновку не конкретизував положення законодавства або посадові обов'язки, які було порушено позивачем з посиланням на конкретні норми законів та підзаконних нормативно правових актів, наказів, вимог посадової інструкції, тощо.

Відповідачем також не доведено порушення позивачем Присяги поліцейського та його функціональних обов'язків.

Окрім того, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що приписами частини першої статті 62 Конституції України обумовлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до вищевказаних статей особу не можна притягнути до відповідальності у випадку, якщо не існує вироку суду, яким би особа була визнаною винною у конкретному кримінальному правопорушенні.

Позивач не є засудженим кримінальним судом в рамках кримінального провадження № 42017160000001457 ні на час винесення оскаржуваних наказів ні на час розгляду справи судом.

Аналогічного висновку прийшов Верховний Суд під час розгляду справи №822/1832/16, в рамках якої Верховним Судом було встановлено, що на особу може бути накладена дисциплінарна відповідальність за вчинене нею кримінальне правопорушення лише у разі набрання законної сили обвинувального вироку відносно цієї особи, в зв'язку із чим, відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України, ці висновки Верховного Суду України обов'язково повинні враховуватись судами при розгляді аналогічних спорів.

Також, на думку суду, при визначенні виду дисциплінарного стягнення відповідачем не прийнято до уваги, що звільнення за п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" та п.8 ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України може застосовуватися тільки у випадку доведеності, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, а також в крайніх випадках, коли інші заходи дисциплінарного стягнення є недостатніми чи попереднє їх вжиття не дало бажаного результату.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувані накази відповідача від 13.02.2018 року № 417 та від 13.03.2018 року № 379 о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_2 (0041877) зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки обставини, які покладені в основу їх прийняття, спростовані в судовому порядку.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення від 30.01.2003 N3-рп/2003 та від 02.11.2004 №15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваних рішень суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" та якої не дотримався відповідач.

Так, Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п.1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п.2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), п.3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), п.4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 "Право на працю".

Згідно статті 24 "Право на захист у випадках звільнення" з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Слід наголосити, що права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно-правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено частиною першою статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Законом України "Про Національну поліцію" не врегульовано питання відновлення порушених трудових прав осіб у випадках незаконного звільнення.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваних наказів діяв без врахування фактичних обставин, які підлягали встановленню в ході призначеного службового розслідування - тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

За загальним правилом при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В рішенні у справі "П'єрсак проти Бельгії" ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.

На підставі наведеного суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити капітана поліції ОСОБА_2 (0041877) на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області або на рівнозначній посаді.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За приписами ч. 1 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України в постанові від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок № 100).

Із пункту 5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Згідно довідки про доходи (т.1 а.с. 102) за підписом начальника УФЗБО ГУНП в Одеській області ОСОБА_25 грошове забезпечечення ОСОБА_24 за останні два місяці роботи перед звільненням (січень, лютий) складала 12518,12 грн.; середньоденна - 212,17 грн.

Враховуючи наведене, на користь позивача має бути стягнуто середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 59619,77 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Беручи до уваги викладену процесуальну норму суд вважає, що рішення у частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-244, абз. 2 ч. 4 ст. 245, 246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 (місце прживання: АДРЕСА_3; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 40108740), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 (місце роботи: АДРЕСА_4; реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий) про визнання протиправним та скасування наказів № 417 від 13.02.2018 року, № 379 о/с від 13.03.2018 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 417 від 13.02.2018 року.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 379 о/с від 13.03.2018 року в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_2 (0041877) зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію).

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити капітана поліції ОСОБА_2 (0041877) на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області або на рівнозначній посаді.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 59619,77 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот дев'ятнадцять грн. 77 коп.).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 (0041877) на службі в поліції на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області або на рівнозначній посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили у строк і поядок визначені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 25.04.2019 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.