Ухвала суду № 81428211, 25.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1229/19

УХВАЛА

25 квітня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні клопотання представника Військової частини А3519 про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Військової частини А3519, Військової частини А1940 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3519, Військової частини А1940 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.

В позові позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини А3519 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року; визнати протиправною бездіяльність військової частини А1940 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 року; зобов'язати військову частину А3519 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року; зобов'язати військову частину А1940 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 року.

27.03.2019 року через канцелярію суду від представника Військової частини А3519 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування поданого клопотання представник Військової частини А3519 зазначив, що позивач із відповідей на його заяви від 14.08.2018 року вих. № 832 та від 04.09.2018 року № 1785 дізнався про своє, на його думку, порушене право, до того ж позивач отримуючи грошове забезпечення без індексації (якщо він мав на це право) повинен був знати про порушення його прав, проте з позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року звертається до суду лише в березні 2019 року.

22.04.2019 року через канцелярію суду від представника ОСОБА_1 надійшли заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В запереченнях представника ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до п.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці»: в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, суд прийшов до висновку, що в задоволенні клопотання представника Військової частини А3519 про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Військової частини А3519, Військової частини А1940 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії у зв'язку з пропуском строків звернення до суду необхідно відмовити з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В позовній заяві позивач зазначає, що заявою від 10.08.2018 року він звернувся до військової частини А1940 з приводу врегулювання питання виплати індексації грошового забезпечення за період з 2016-2018 роки, але отримав відповідь від 14.08.2018 року № 832, що інформації про виплату індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по липень 2017 року у в/ч А1940 не має, оскільки військова частина А1940 знаходилась на грошовому забезпеченні при в/ч А3519. Заявою від 29.08.2018 позивач звернувся до військової частини А3519 з приводу врегулювання питання виплати індексації грошового забезпечення за період 2016-2017 роки, але отримав відповідь від 04.09.2018 року № 1785, що відповідно до листа Директора Департаменту фінансів від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2 у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами), індексацію грошового забезпечення не нараховується до окремого роз'яснення.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що обставини, які стали підставою для звернення до суду з позовом, були встановлені позивачем після отримання відповіді Військової частини А3519 від 04.09.2018 року.

При цьому, з позовом позивач звернувся до суду 01.03.2019 року.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-ри/2013(справа № 1-13/2013) за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, за загальним правилом стягнення заборгованості грошового забезпечення (заробітної плати) строком не обмежено.

Разом з цим, під час розгляду справи відповідачі не надали до суду належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікована 11.09.1997 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з ч.3 ст.6 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Аналогічні положення з цього приводу містяться і в ст.55 Конституції України, якою в свою чергу передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстави вважати, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом.

Керуючись ст.ст.2, 5, 6, 122, 123, 240, 243, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника Військової частини А3519 про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Військової частини А3519, Військової частини А1940 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.

Порядок і строки оскарження ухвали визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко