Рішення № 81427494, 24.04.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2019 р. Справа № 400/137/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1 до відповідачів:1. Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601 2. Господарського суду Миколаївської області, вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001 про:визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-1, ДСА) та Господарського суду Миколаївської області (далі - відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність держави Україна в особі Державної судової адміністрації України та Господарського суду Миколаївської області щодо не здійснення у період 01.01.2015 року по 06.01.2019 року нарахування ОСОБА_1, як судді Господарського суду Миколаївської області, суддівської винагороди, виходячи із розмірів мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік», та невиплаті винагороди у гарантованих законодавством розмірах;

- зобов'язати Господарський суд Миколаївської області здійснити перерахунок за період 01.01.2015 року по 06.01.2019 року суддівської винагороди ОСОБА_1, в тому числі, розміру оплати відпусток, лікарняних, відряджень, тощо, виходячи із положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року №-2453-VI (далі - Закону України № 2453) щодо нарахування суддівської винагороди у первинній редакції: 15 мінімальних заробітних плат у розмірах, визначених відповідно Законом України «Про державний бюджет України на 2015 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік», та виплатити різницю між нарахованою у вказаному порядку та фактично виплаченою ОСОБА_1 у період 01.01.2015 року по 06.01.2019 року суддівською винагородою.

Ухвалою від 23.01.2019 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що його посадовий оклад за період з 01.01.2015 року по 06.01.2019 року як судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, повинен визначатися на підставі положень, передбачених Законом України № 2453 у первинній редакції, а саме: у розмірі 15 мінімальних заробітних плат у їх величинах, передбачених у відповідних законах про державний бюджет.

Відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні. В своєму відзиві відповідач зазначає, що відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ (далі - Закон України № 1774), який набув чинності 01.01.2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року. Тобто, 1600,00 грн. Господарськи суд Миколаївської області при перерахуванні та виплаті позивачеві суддівської винагороди у період з 2015 року по 2019 рік діяв на підставі, в межах і в спосіб, передбачені чинним законодавством.

В запереченнях на відзив позивач наголосив, що відповідачі не застосували положень, установлених законодавством про судоустрій та бюджетних положень, а саме: визначення посадового окладу, виходячи із 15 мінімальних заробітних плат у розмірах, визначених у законах про державний бюджет на відповідний рік спірного періоду. Вимоги щодо вказаного розміру суддівської винагороди також випливають рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018, а саме те, що положення п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774 не визнано неконституційними та належить застосовувати до чинних положень Закону України № 2553.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

На підставі постанови Верховної Ради України від 13.01.2005 року № 2346-IV «Про обрання суддів», наказом першого заступника голови Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2005 року № 35-к ОСОБА_1 обрано зараховано на посаду судді Господарського суду Миколаївської області безстроково з 24.02.2005 року з окладом згідно штатного розкладу.

Згідно довідки Господарського суду Миколаївської області від 07.12.2018 року № 08-33/11460/18, виданої на запит позивача про розмір його посадового окладу за період з 01.01.2015 року по 30.11.2018 року вбачається, що:

- в 2015 року та 2016 році розмір посадового окладу позивача розраховувався відповідно до ст. 133 Закону України № 2453 та становив 10 мінімальних заробітних плат;

- з 01.01.2017 року по 30.11.2018 року розмір посадового окладу судді до проходження кваліфікаційного оцінювання визначається відповідно п. 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII та перехідних положень Закону України № 1774 та становить 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Судом встановлено, що на час розгляду даної адміністративної справи позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді. Отже, спірні правовідносини виникли у сфері оплати праці і стосуються визначення розміру посадового окладу судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційного оцінювання.

Приймаючи рішення у справі суд виходить з наступного:

За змістом положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні № 7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні № 9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні № 19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

Питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

Так, у пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 року № 18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття «щомісячне довічне грошове утримання», що міститься у пп. «е» пп. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (ч. 5, 6 ст. 47 Закону України № 2453).

В пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому, рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Частиною 2 ст. 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 3 ст. 135 Закону України №1402 базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з приписами п. 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України № 2453 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст.ст. 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801-VІІ у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 гривень; з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Закону України № 2453 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до правової позиції Конституційного суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011, передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

З 01.01.2017 року набрав чинності Закон України №1774, положеннями п. 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень.

На час розгляду справи п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774 є чинним, не конституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався.

При цьому, Закон України № 1774 не містить вказівки щодо не застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону до Законів України № 1402 та № 2453.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 року в справі № 805/2364/17 та від 25.04.2018 року в справі № 820/2640/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, дії відповідача щодо виплати позивачу посадового окладу відповідають вимогам закону.

Водночас, при вирішенні даного спору суд враховує, що згідно із вимогами ст. 148 Закону України № 1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого суду визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

За приписами ст. 149 Закону України № 1402 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

За приписами ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, проводиться лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Отже, відповідач-2 може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди за спірний період позивачеві.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2008 в справі № 1-7/2018 (4062/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме: частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Однак дане рішення Конституційного Суду України не стосувалось питання неконституційності норм п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774, якими передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки дії відповідачів відповідали діючому на момент виникнення спірних правовідносин законодавству України, норми якого не визнані не конституційними.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) та Господарського суду Миколаївської області (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 37992781) - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24.04.2019 року.

Суддя О.В. Малих