Рішення № 81421243, 22.03.2019, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1782/18

провадження №: 2/398/138/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"22" березня 2019 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Авраменка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,

представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті ОСОБА_2 в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (законний представник малолітнього відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Олександрійської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою №62, розташованою в буд. №3 по проспекту Соборному в м. Олександрії Кіровоградської області. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з ОСОБА_3 з 17 вересня 2004 року перебував у зареєстрованому шлюбі. В шлюбі в них народилася дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року шлюб між ними розірвано. На підставі договору дарування від 26 червня 2007 року він є власником зазначеної квартири. Починаючи з червня 2015 року відповідачі проживають окремо, у зв’язку з чим просив їх визнати такими. Що втратили право користування квартирою.

Третя особа заперечувала проти задоволення позовної заяви в частині визнання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою що втратила право користування квартирою, оскільки це призведе до порушення її прав.

04 липня 2018 року ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Службу у справах дітей Олександрійської міської ради та призначено підготовче судове засідання.

29 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

22 березня 2019 року відповідачі в судове засідання не з'явився. Оскільки, відповідачі, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з'явилися без повідомлення причин, відзив не подали та представник позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, то судом постановлено ухвалу про заочний розгляд цієї справи.

Третя особа, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання свого представника не направила. Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі представника Служби у справах дітей Олександрійської міської ради

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 2004 року по 2016 рік. В шлюбі в них народилася дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. 26 червня 2007 року позивач на підставі договору дарування отримав у власність квартиру №62, розташовану в буд. №3 по пр. Соборному в м. Олександрії Кіровоградської області. Починаючи з червня 2015 року відповідач разом з дочкою в зазначеній квартирі не проживають. Відповідач в 2015 році поїхала на заробітки до Турецької Республіки, де згодом отримала посвідку на постійне місце проживання, залишилась там жити і працювати. Відповідач обмежила можливість позивача спілкуватись з дочкою, оскільки вони проживають в різних країнах. Позивач не чинив перешкод для проживання відповідача та їх дочки в його квартирі. Він надавав дозвіл на виїзд дочки за кордон та на її місце проживання разом з матір’ю. Оскільки, відповідач добровільно не знялась з реєстрації та не є членом сім’ї позивача з 2016 року, то просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши вступне слово представника позивача, показання свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

Позивач є власником квартири №62, розташованої в буд. №3 по проспекту Соборному в м. Олександрії Кіровоградської області, на підставі договору дарування квартири від 26 червня 2007 року (а. с. 10).

В зазначеній квартири, крім позивача, як члени його сім’ї зареєстровані ОСОБА_4 (донька) та ОСОБА_3 (колишня дружина) (а. с. 12). Згідно з довідкою Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Кіровоградській області ОСОБА_3 зареєстрована за зазначеною адресою з 08 лютого 2011 року (а. с. 21).

З 17 вересня 2004 року позивач та відповідач ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який було розірвано на підставі рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року (а. с. 8).

Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Особа має право на захист порушеного права у спосіб визначений законом або договором. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом встановлені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім’ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11 та від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16.

Відповідно до акту, складеного за участю сусідів та затвердженого КП «Житлогосп» встановлено, що відповідачі не проживають в квартирі з 05 березня 2017 року, на момент огляду відповідачі та їх особисті речі в квартирі відсутні (а. с. 9).

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що добре знає позивача, його колишню дружину та їх неповнолітню дочку. Починаючи з 2014 року вони не проживають разом. ОСОБА_3 спочатку поїхала на заробітки до Туреччини. Близько 2-х років тому ОСОБА_3 забрала дитину до Туреччини, там дитина відвідує школу, також вона забрала і свою матір.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомив, що добре знає позивача і відповідача, оскільки вони всі разом навчались. Також знає і їх дочку. Починаючи з 2004 року вони проживали сім’єю за адресою: АДРЕСА_1. Близько 5 років вони проживають окремо. Перебуваючи у скрутному матеріальному становищі вони почали їздити на заробітки позивач до Росії, а відповідач – до Туреччини. Після чого ними було прийнято рішення про розірвання шлюбу. Після від’їзду ОСОБА_3 до Туреччини жодного разу її не бачив. Про виїзд її до Туреччини знає зі слів позивача та інших спільних знайомих. Спочатку вона поїхала сама, а згодом забрала дочку. ОСОБА_1 на даний час проживає в Росії. Він не чинив перешкод для проживання ОСОБА_3 та їх дочки у квартирі.

Оскільки, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не є членом родини позивача, не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, та позивач не надавав свою згоду на користування квартирою відповідачем ОСОБА_3, то суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 підлягає визнанню такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою №62, розташованою в будинку №3 по проспекту Соборному в м. Олександрії Кіровоградської області.

Щодо позовних вимог про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування зазначеною квартирою, суд зазначає наступне.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно вселення членів сім’ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності є результатом реалізації права власника й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.

При цьому, ч. 2 ст. 405 ЦК України, передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом власника: у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, у разі виникнення спору між власником та особами, які вселялися в житло у якості членів сім’ї, потрібно врахувати, що право користування житлом має речово-правовий характер, у зв’язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дочкою позивача (а. с. 11), внаслідок чого отримала право на користування жилим приміщенням, власником якого є її батько та була зареєстрована останнім у спірній квартирі.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 3 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Фізична особа може мати кілька місць проживання (ч. 6 ст. 29 ЦК України).

З рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які в силу чинного законодавства є законними представниками ОСОБА_4, при розірванні шлюбу дійшли згоди про те, що їх донька буде проживати разом з матір’ю – ОСОБА_3

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (ч. 2 ст. 3 СК України).

Стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» встановлює неприпустимість зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень, право користування або володіння якими мають діти.

Аналізуючи зазначені вище норми законодавства у сукупності з встановленими обставинами у цій справі, суд вважає, що відсутні правові підстави вважати, що ОСОБА_8, при домовленості батьків щодо її місця проживання, втратила право на користування жилим приміщенням, належним на праві власності її батьку, оскільки право користування дитиною житлом, належним батькам, охороняється законом.

Тобто, факт проживання дитини з одним із батьків не є підставою для втрати нею сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні іншого батька .

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову в частині визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою №62, розташованою в буд. №3 по проспекту Соборному в м. Олександрії Кіровоградської області.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263 – 265, 268, 280 – 282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1) (законний представник малолітнього відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору: Служба у справах дітей Олександрійської міської ради (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, просп. Соборний, 59, код за ЄДРПОУ 30564550), про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, такою, що втратила право користування житлом – квартирою №62, розташованою в будинку №3 по проспекту Соборному в м. Олександрії Кіровоградської області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 704 ( сімсот чотири) грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 01 квітня 2019 року.

Суддя О.В.Авраменко