Ухвала суду № 81415799, 25.04.2019, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/3581/17

н\п 2/490/2199/2018

Центральний районний суд м. Миколаєва

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 р. Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді- Черенкової Н.П.,

при секретарі -Янкович В.С.,

за участю позивача- ОСОБА_1

адвоката- Канавцева В.М.,

прокурора- Кость А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби Миколаївської області, Головного Управління державної фіскальної служби у Миколаївській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 р., ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди, до Головного Управління державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі ГУ ДФС), Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) з вимогою про стягнення з Казначейства компенсації матеріальної шкоди в сумі 1 304 233,46 грн., та моральної шкоди 5040000 грн.

В обґрунтування послався на те, що у вересні 2009 р. до приміщення, де він здійснював господарську діяльність з надання послуг комп`ютерного клубу, прибули працівники податкової міліції, які без направлення на перевірку господарської діяльності, почали перевіряти його клуб на предмет зайняття незаконним гральним бізнесом. За результатом огляду належне йому комп`ютерне обладнання було вилучене, а деяке пошкоджене. Після порушення кримінальної справи і провадження слідчих дій слідчим у вересні 2012 р. було прийняте рішення про закриття справи за відсутністю складу злочину. Таким чином, він вимушений був неодноразово давати пояснення та докази відсутності порушень з його боку законодавства України. Крім того внаслідок порушеної кримінальної справи податкові органи звернулися до адміністративного суду з вимогою конфіскації грального обладнання та штрафу 5040000 грн., 1 інстанція якого у задоволенні позову відмовила, апеляційна інстанція позов задовольнила, ВАС України судове рішення останньої скасував, справу направив на новий розгляд до суду 1 інстанції, який прийняв рішення про відмову в задоволенні позову, яке набрало чинності.

У вересні та жовтні 2014 р. він звернувся до Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області та безпосередньо до УМВС України в Миколаївській області з вимогою відшкодувати шкоду згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», але отримав відповідь що дане питання вирішується судом.

Внаслідок протиправних дій органів дізнання та слідства захворів на кардіологічне захворювання йому було встановлено 2 групу інвалідності. На лікування витратив усі заощадження, а сам є непрацездатним.

Посилаючись на положення ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»просив відшкодувати вказану матеріальну та моральну шкоду

На відшкодування матеріальних збитків на загальну суму 1304 233,46 грн., позивач вказав : 1) неотриманий прибуток за 2010-2015 р.р. як ідеальне значення отриманого доходу від року, що передував проведенню перевірки та порушення кримінальної справи, переведений за валютним курсом у відповідному році в долари США, а потім переведений в гривню за валютним курсом на грудень 2015 р. 629192 грн.; 2) у зв`язку із припинення господарської діяльності та невиконання через це зобов`язань перед контрагентами з нього були стягнуті 633734,35 грн.; 3) витрати понесені на судові процеси з оспорювання штрафу (оплата юристів, видача нотаріальних довіреностей, оплата поштових послуг) 23389,82 грн.; 4) витрати на лікування з 08 грудня 2010 р. по 07 травня 2015 р. у зв`язку з притягнення до кримінальної відповідальності та довгострокового знаходження під слідством 17917,29 грн.

Матеріальні збитки просив стягнути з Казначейства, а компенсацію моральної шкоди відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Позивач наголошував, що йому при провадженні кримінальної справи стосовно нього обирався запобіжний захід підписка про невиїзд. Пояснив підстави відшкодування моральної шкоди тим, що тривалий час вимушений був доводити свою невинність, щодо нього проводилися, що спричиняло душевні страждання, оперативно- розшукові заходи, проводилися неодноразові допити слідчим. Його авторитет, репутація та гідність були принижені, погіршились відносини із членами сім`ї, втратив роботу, через шкоду заподіяну здоров`ю став інвалідом.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.04.2017 року відкрито провадження у справі.

Від Управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області 01.08.2017 року надійшли заперечення у порядку ст.ст. 27,31 ЦПК України ( чинного на той момент ), в яких вказав наступне.

Дії працівників фіскальної служби не підпадають під діє положень ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури і суду", та норми ст. 1176 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.2ст.17 КАС України, юрисдикція саме адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори , зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

Окрім того, позивачем не надано доказів , які б підтверджували недотриманий прибуток та його розмір, визначені у позовній заяві збитки у зв`язку з господарською діяльністю не є матеріальною шкодою в розумінні ст.22 ЦК України, оскільки настання наслідків , які зазначає позивач , безпосередньо не пов`язані з діями органів досудового слідства. Укладення та виконання договорів є господарською діяльністю та жодного відношення до обставин справи не має. Позивачем також не наведено в якому причинно-наслідковому зв`язку знаходяться протиправні дії та невиконання зобов`язань по укладених договорах.

Позивачем не наведено по яким справам були здійснені витрати та чи мають вони відношення до зазначеної справи. В свою чергу, між витратами на лікування та перебуванням під слідством і судом відсутній причинно-наслідковий зв`язок. Позивачем не доведено , що вказані розлади здоров`я пов`язані з обставинами кримінальної справи, а не стали наслідком старіння або природним зносом людського організму.

Розмір моральної шкоди , визначений позивачем без урахування засад розумності та виваженості і не відповідає характеру немайнових витрат та обсягу моральних страждань.

Окрім того, визначений у позовній заяві порядок стягнення моральної шкоди не відповідає нормам чинного законодавства: ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду", Бюджетному Кодексу України, Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 , у редакції від 30.01.2013 року № 45.

При цьому, відповідач також вказав, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06.06.2016 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог з приводу спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Посилаючись на викладене, просили закрити провадження у справі.

Головне Управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області 15.11.2017 року направили заперечення проти позову та просили про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому відповідач вважав, що він не є належним відповідачем у розумінні ЗУ « Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду», оскільки перевірка здійснювалась в порядку ст.97 КПК України ( чинній на момент спірних відносин ), якою регламентовано обов`язковість прийняття заяв і повідомлень про злочини та порядок їх розгляду.

При цьому, відповідач просив врахувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06.06.2016 року, по справі за аналогічним позовом ОСОБА_1 , що є підставою для закриття провадження у справі.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.03.2018 року позов залишено без розгляду на підставі ст. 257 ч.1 п. 3 ЦПК України.

Постановою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 23.04.2018 року дана ухвала суду скасована та справа направлена для продовження розгляду.

Ухвалою від 05.05.2018 року постановлено відвести суддю Гуденко О.А. від розгляду даної справи та цивільна справа передана до апарату суду на повторний автоматичний розподіл.

За протоколом автоматичного розподілу дана справа передана судді Черенковій Н.П.

Ухвалою від 16.05.2018 року дана цивільна справа прийнята суддею до свого провадження.

Ухвалою суду від 01.10.2018 року закрито підготовче провадження у справі.

Ухвалою суду від 28.11.2018 року відкладено розгляд справи та витребувано з Ленінського районного суду м. Миколаєва матеріали цивільної справи № 2\489\90\16 за позовом ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

28.12.2018 року на адресу суду надійшла дана цивільна справа із Ленінського районного суду м. Миколаєва у 2 томах.

У судовому засіданні позивач та його адвокат позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили про його задоволення.

Представники відповідачів до судового засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Судом постановлено про розгляд справи у їх відсутність, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

У судовому засіданні після закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами ( ст.241 ЦПК України ), прокурором заявлено клопотання про закриття провадження у даній справі на підставі п.3ч.1ст.255 ЦПК України, а саме наявності рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06.06.2016 року, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Позивач та його адвокат вважали, що підстави для закриття провадження у справі відсутні, оскільки заключенням експертизи, проведеної після постановленого судом рішення встановлено наявність страждань у ОСОБА_1 внаслідок ситуації, яка склалась, і йому завдані моральні страждання .

Оскільки завдані моральні страждання, то позивач та адвокат вважали, що є підстави для стягнення і матеріальних збитків, оскільки це є підставою, яка не була предметом розгляду суду в 2016 році.

Судом встановлено наступне.

У відповідності до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, та не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором(ст.5 ЦПК України).

При розгляді справи суд керується принципом верховенства права, та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, застосовує при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї(ст.10 ЦПК України).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У відповідності до приписів ст.12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини. які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим

Законнним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні( ст.263 ЦПК України ).

Питання, які вирішує суд під час ухвалення судового рішення, передбачені ст.264 ЦПК України : чи мали місце обставини(факти), якими обґрунтовуються вимоги та заперечення,та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження,які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення, та інших обставин, які мають значення для справи (ст.76 ЦПК України ).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.78 ЦПК України).

За приписами, встановленими ст.82 ч.4 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За приписами ч.5 цієї ж норми, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно з пунктом третім частини першої статі 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 273 ЦПК України).

За змістом пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. При визначенні підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права (Постанова Верховний Суд|Касаційний цивільний суд, від 22.08.2018, № 372/2230/17-ц|61-31594св18)

Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Так, як встановлено судом та вбачається із матеріалів цивільної справи № 2\489\90, витребуваної із Ленінського районного суду м. Миколаєва, ОСОБА_1 , у липні 2015 року, звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди до Головного Управління державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі ГУ ДФС), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі УМВС), третя особа Державна казначейська служба України (далі - Казначейство) з вимогою про стягнення з Казначейства компенсації моральної шкоди 5040000 грн.

В обґрунтування послався на те, що у вересні 2009 р. до приміщення, де він здійснював господарську діяльність з надання послуг комп`ютерного клубу, прибули працівники податкової міліції, які без направлення на перевірку господарської діяльності, почали перевіряти його клуб на предмет зайняття незаконним гральним бізнесом. За результатом огляду належне йому комп`ютерне обладнання було вилучене, а деяке пошкоджене. Після порушення кримінальної справи і провадження слідчих дій слідчим у вересні 2012 р. було прийняте рішення про закриття справи за відсутністю складу злочину. Таким чином, він 2 роки 9 місяців вимушений був неодноразово давати пояснення та докази відсутності порушень з його боку законодавства України. Крім того внаслідок порушеної кримінальної справи податкові органи звернулися до адміністративного суду з вимогою конфіскації грального обладнання та штрафу 5040000 грн., 1 інстанція якого у задоволенні позову відмовила, апеляційна інстанція позов задовольнила, ВАС України судове рішення останньої скасував, справу направив на новий розгляд до суду 1 інстанції, який прийняв рішення про відмову в задоволенні позову, яке набрало чинності.

У вересні та жовтні 2014 р. він звернувся до Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області та безпосередньо до УМВС України в Миколаївській області з вимогою відшкодувати шкоду згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», але отримав відповідь що дане питання вирішується судом.

Внаслідок протиправних дій органів дізнання та слідства захворів на кардіологічне захворювання йому було встановлено 2 групу інвалідності. На лікування витратив усі заощадження, а сам є непрацездатним.

Посилаючись на положення ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»просив відшкодувати моральну шкоду

У січні та березні 2016 р. ОСОБА_1 доповнив позов вимогами про відшкодування матеріальних збитків на загальну суму 1310518,01 грн., з яких: 1) неотриманий прибуток за 2010-2015 р.р. як ідеальне значення отриманого доходу від року, що передував проведенню перевірки та порушення кримінальної справи, переведений за валютним курсом у відповідному році в долари США, а потім переведений в гривню за валютним курсом на грудень 2015 р. 629192 грн.; 2) у зв`язку із припинення господарської діяльності та невиконання через це зобов`язань перед контрагентами з нього були стягнуті 633734,35 грн.; 3) витрати понесені на судові процеси з оспорювання штрафу (оплата юристів, видача нотаріальних довіреностей, оплата поштових послуг) 23389,82 грн.; 4) витрати на лікування з 08 грудня 2010 р. по 07 травня 2015 р. у зв`язку з притягнення до кримінальної відповідальності та довгострокового знаходження під слідством 17917,29 грн.

Матеріальні збитки просив стягнути з Казначейства, а компенсацію моральної шкоди відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

В уточненнях до позову позивач наголошував, що йому при провадженні кримінальної справи стосовно нього обирався запобіжний захід підписка про невиїзд. Пояснив підстави відшкодування моральної шкоди тим, що тривалий час вимушений був доводити свою невинність, щодо нього проводилися, що спричиняло душевні страждання, оперативно-розшукові заходи, проводилися неодноразові допити слідчим. Його авторитет, репутація та гідність були принижені, погіршились відносини із членами сім`ї, втратив роботу, через шкоду заподіяну здоров`ю став інвалідом.

Ухвалою суду від 03 червня до участі в справі співвідповідачем залучене Казначейство.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва у задоволенні позовних вимог- відмовлено.

При цьому, суд встановив наступне.

Із матеріалів кримінальної справи № 10030069 Заводського ВП ГУ НП в Миколаївській області вбачається, що на підставі рапорту оперуповноваженого відділу податкової міліції в м. Миколаєві від 27 вересня 2009 р. про незаконне провадження грального бізнесу в порушенні відповідного закону зареєстрованого в Книзі обліку інформації про злочин слідчим СВ податкової міліції ДПА у Миколаївській області було проведено огляд місця події приміщення на території ринка по вул. Бутоми в м. Миколаєві та вилучені 7 системних блоків, 8 моніторів, 8 клавіатур, 8 висувних перестінків, 195 грн. готівкою, різні пристрої та плати, ДВД плеєр тощо. Крім того, було відібрано пояснення від власника обладнання ОСОБА_1 та інших осіб.

Зібрані податковою міліцією матеріали були направлені 06 жовтня 2009 р. прокуратурою м. Миколаєва до Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області (далі - Заводський РВ) для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України, де вказані матеріали були зареєстровані в журналі реєстрації заяв, повідомлень про злочини 09 жовтня 2009 р.

16 жовтня 2009 р. оперуповноваженим Заводського РВ винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, яка була скасована постановою заступника прокурора району 07 грудня 2009 р. і матеріали направлені для додаткової перевірки.

Постановою від 11 грудня 2009 р. у порушенні кримінальної справи оперуповноваженим Заводського РВ в порушенні кримінальної справи знову було відмовлено. Цю постанову скасовано постановою заступника прокурора району від 20 січня 2010 р., якою одночасно також порушено кримінальну справу за фактом зайняття забороненим видом господарської діяльності працівниками ПП Орлов за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 203 КК України.

Вилучене при огляді місця події 27 вересня 2009 р. майно (блоки, монітори, грошові кошти, клавіатури тощо) ОСОБА_1 отримав під розписку від оперуповноваженого Заводського РВ 16 жовтня 2009 р. після вирішення питання про відмову в порушенні кримінальної справи, а 18 листопада 2009 р. ОСОБА_1 написав розписку, що зобов`язується зберігати це майно до вирішення питання по суті.

25 лютого 2010 р. кримінальну справу прийняв до провадження слідчий Заводського РВ. При провадженні кримінальної справи з`ясувалося, що ОСОБА_1 після відмови в порушенні кримінальної справи продав комп`ютери. Постановою того ж слідчого від 12 березня 2010 р. вирішено дослівно: кримінальну справу закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, міру запобіжного заходу ОСОБА_1 - підписку про невиїзд скасувати.

Постанову слідчого Заводського РВ скасовано постановою заступника прокурора району від 22 березня 2010 р., справу повернуто до Заводського РВ для подальшого розслідування.

Справу прийняв до провадження той самий слідчий Заводського РВ та виніс 22 квітня 2010 р. постанову про закриття кримінальної справи за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину та про скасування підписки про невиїзд .

Постановою від 27 січня 2012 р. інший слідчий Заводського РВ прийняв справу до свого провадження і того ж дня виніс постанову про припинення справу за відсутністю складу злочину, яка була скасована заступником прокурора району постановою від 22 лютого 2012 р. з мотивів невиконання раніше наданих прокуратурою вказівок (відсутні в кримінальній справі), а досудове слідство по кримінальній справі поновлене.

25 лютого 2012 р. справу прийняв до провадження слідчий Заводського РВ та 11 вересня 2012 р. виніс постанову про її закриття. В описово-мотивувальній частині постанови про закриття справи слідчий зазначає, що проведеними заходами встановити свідків заняття забороненим видом господарської діяльності, а також встановити місце знаходження комп`ютерів для проведення експертизи не уявляється можливим, але рішення про закриття кримінальної справи слідчим прийнято з підстав відсутності складу злочину (ст. 5, п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України) через декриміналізацію статті 203 КК України Законом України від 22 грудня 2012 р., що відтворено також і в резолютивній частині постанови.

Як вбачається із кримінальної справи, при її провадженні стосовно ОСОБА_1 , процесуальні рішення органами дізнання та досудового розслідування про затримання, про визначення його статусу як підозрюваного або обвинуваченого, застосування запобіжного заходу не приймалися, підписки про невиїзд в справі немає,позивач допитувався в справі лише як свідок.

Факт не притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності підтверджується відсутністю відомостей про нього у криміналістичних обліках МВС України, Управління Національної поліції в Миколаївській області (т. 2 а.с.91,92).

Постанова слідчого Заводського РВ від 11 вересня 2012 р. є остаточною в справі, її законність у передбаченому порядку не оскаржувалося, судами рішення щодо законності закінчення досудового розслідування не виносилися (т. 1 а.с. 20).

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з ч. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

За ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; 3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода (ст. 3 Закону).

За ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На думку суду ОСОБА_1 не є суб`єктом який має право на відшкодування шкоди за п. 2 ст. 3 вказаного Законом, який поряд із ч. 1,2 ст. 1176 ЦК зазначає єдиними підставами позовних вимог.

Закриття кримінальної справи не проти стосовно ОСОБА_1 , а за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 203 КК України, відбулося внаслідок прийняття закону про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, і має зворотну дію у часі (ст. 5 КК України), одночасне зазначення слідчим в постанові про закриття кримінальної справи зноски на п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України (яка констатує відсутність складу злочину в момент події), але зміст постанови не змінює. В той час, як на думку суду, за змістом п. 2 ст. 3 Закону право на відшкодування виникає саме при відсутності складу злочину в події на час, коли вона відбувалася.

Частинами 1, 2 ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Верховний суд України в постанові від 24 лютого 2016 р. по справі №6-2089цс15 роз`яснив, що встановлення розміру видів шкоди зазначеної в попередньому абзаці віднесено до компетенції цих органів, а не суду, що мало б в даному випадку вирішення питання про закриття провадження в справі.

Але враховуючи, що позивач не відноситься до суб`єкту, який має право на відшкодування відповідно до зазначеного закону, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову по усім складовим позовних вимог.

Суд звертає увагу, що вимоги до ГУ ДФС випливають лише з факту порушеної кримінальної справи, безпідставно зводять обмеження вжиті податковими органами до ОСОБА_1 до застосування вказаної ст. 1176 ЦК і Закону, не мають доказаного зв`язку факту порушення кримінальної справи і будь-яких втрат позивача.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від визначення статусу позивача як особи яка має право на відшкодування згідно зазначеної ст. 1176 ЦК та Закону, а тому задоволенню не підлягають, крім того і через те, що суду не доведено, що захворювання позивача, припинення ним ведення господарської діяльності та інше є наслідком незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.

Судові витрати приймаються на рахунок держави, оскільки позивач відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору.

За такого, сторони по спору, який був розглянутий Ленінським судом 06.06.2016 року співпадають, також співпадають предмет і підстави позову.

У справі, позов по якій подано до Центрального суду, предметом позову є та сама матеріально-правова вимога, підстави позову - одні ті ж самі.

Отже, слід вважати, що між сторонами вже був вирішений спір про той самий предмет і позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

У відповідності до вимог ст.2 ЦПК України,основними засадами цивільного судочинства є: верховенство права, рівність учасників процесу перед законом і судом,гласність і відкритість судового процесу, змагальність, диспозитивність, пропорційність,обов`язковість судового рішення, забезпечення права на апеляційне оскарження,касаційне оскарження судового рішення,неприпустимість зловживання процесуальними правами, та інше.

За приписами ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

При цьому, позивач рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва не оскаржував, погодився з ним.

Позивач у підтвердження заявлених вимог посилається на дослідження №1014 від 12.01.2017 року, проведеного судовим експертом Одеського Науково-дослідницького інституту судових експертиз, як нову підставу позову та доказ, з чим суд не погоджується.

Даним висновком встановлення причинного зв`язку між пережитим ОСОБА_1 моральними стражданнями і дією заподіювачів шкоди працівниками податкової інспекції не представилось можливим, тому що спочатку повинен бути встановлений судом факт самого злочину і винність осіб в даному діянні.

Окрім того, у позивача була можливість у суді аргументувати свої доводи, оскаржити рішення, заявляти відповідні клопотання та користуватися своїми правами на свій розсуд у світі вимог ст.ст.10,11,31 ЦПК України, що діяв на той момент.

Такий висновок суду співпадає і з рішенням ЄСПЛ у справі "Білуха проти України" від 09.11.2006 року.

Між тим, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у рішенні суду вказано про відсутність у ОСОБА_1 статусу особи, яка має право на відшкодування визначеної ст.1176 ЦК України та Закону, а вимоги про відшкодування моральної шкоди є від цього похідними.

Отже, в даному випадку суд вважає спростованою презумпцію добросовісності поведінки особи під час здійснення нею свого права, за захистом якого вона звернулась до суду, що втілюється у доведенні у суді факту здійснення такого права особою поза межами, встановленими частинами другою-п`ятою статті 13 ЦК України, тому приходить до висновку про необхідність відмови у його захисті, що узгоджується із приписами ч.3 статті 16 ЦК України.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позивач не довів порушення свого права, яке підлягає новому судовому захисту , а тому провадження у справі слід закрити.

Закриття провадження у даній справі не позбавляє права на пред`явлення відповідного позову у спосіб, передбачений законом.

Керуючись ст. 255 ч.1 п.3, ст. 258, 260, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби Миколаївської області, Головного Управління державної фіскальної служби у Миколаївській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - закрити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали.

Суддя Н.П. Черенкова