Рішення № 81404393, 16.04.2019, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/5108/18

2/264/410/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2019 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Матвєєвої Ю. О. , за участю секретарів судового засідання Ткачук Г.В., Черноусова В.С., представника позивача ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування суми боргу, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за розпискою, 3% річних та облікової ставки НБУ за користування чужими грошовими коштами. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 30 липня 2018 року позивач передав у позику відповідачеві грошові кошти в сумі 55000 грн., які остання зобов’язувалась повернути до 01 вересня 2018 року. Вказані правовідносини були оформлені письмовою розпискою, складеною власноруч відповідачем. У зазначений в розписці час сума грошей повернута не була, тому просить стягнути з відповідача борг в сумі 55000 грн. Крім цього у зв’язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов’язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України просить сплатити суму боргу разом із 3% річних в сумі 167 гривень, а також на підставі статті 1048 ЦК України за користування грошовими коштами нараховує проценти від суми позики в розмірі облікової ставки Національного банку України в сумі 728,69 грн., а всього 55895,69 грн.

У грудні 2018 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, в обґрунтування якого зазначила, що гроші у ОСОБА_4 в борг не брала, вона працювала в магазині, до якого відповідач за її позовом має відношення. Коли вона висловила намір звільнитись з магазину, він штучно створив ситуацію з нестачі товарів в сумі 98000 грн., у зв’язку з чим, погрожуючи та вчиняючи тиск, морально примусив її скласти розписку про запозичення в нього 55 000 грн. Однак в дійсності грошових коштів вона не отримувала. У зв’язку із незаконним діями керівника та засновників магазину вона зверталась до правоохоронних органів.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, його інтереси представляє ОСОБА_5 за довіреністю.

В судовому засіданні представник позивача за основним позовом ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, зустрічний позов не визнав, посилаючись на те, що жодних належних та допустимих доказів ОСОБА_2 на обґрунтування своїх вимог не наведено. Правоохоронними органами не встановлено факту вчинення ОСОБА_4 протиправних дій стосовно ОСОБА_2, наслідком яких стало складання боргової розписки. Просив задовольнити позов ОСОБА_4, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник за довіреністю ОСОБА_3 основний позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні. Зустрічний позов просили задовольнити, посилаючись на моральний примус ОСОБА_4 щодо складання боргової розписки. ОСОБА_2 в різні періоди часу працювала в крамниці «Наталі», але не дивлячись на те, що її трудові угоди укладені з іншими особами, ОСОБА_4 керує діяльністю цих магазинів та утримує під контролем персонал та всі робочі питання. Штучно створена нестача в сумі 98000 грн. стала причиною примусу до написання боргової розписки, ОСОБА_2 не мала можливості покликати на допомогу, потім звернулась до правоохоронних органів, які відмовили у внесенні відомостей до ЄРДР. Вважають такі розписки різновидністю бізнесу ОСОБА_4 та його способом заробляння грошей.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що основний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а зустрічний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено, що 30 липня 2018 року ОСОБА_2 в місті Маріуполі була видана письмова розписка, відповідно до якої вона взяла у борг ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 55 000 тисяч гривень та зобов’язалась повернути до 01.09.2018 року. Факт видачі розписки відповідачем не заперечувався.

Надаючи оцінку вказаній розписці, суд виходить із наступних положень законодавства.

Статтею 627 ЦК України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже за діючими положеннями законодавства умови про предмет договору в будь-якому випадку є істотною умовою, без якої неможливо встановити суть зобов’язання.

Частиною 2 статті 640 ЦК України врегульовано момент укладення договору, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

В правовій доктрині залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють два види договорів: консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори – це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом.

Реальними визнаються договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей).

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Наведені норми статті 1046 ЦК України розкривають поняття такого окремого виду цивільного зобов’язання як позика, встановлюючи його зміст та момент укладення договору.

З аналізу даної норми вбачається, що предметом договору позики можуть бути, зокрема, грошові кошти, які передаються однією стороною (позикодавцем) у власність другій стороні (позичальникові) з обов’язковим поверненням суми позики. При цьому для укладення договору позики обов’язковим є передання грошей позичальникові, тобто даний вид договору є реальним.

Після передання грошей договір вважається укладеним та у сторін виникають взаємні права та обов’язки, зокрема у позичальника виникає обов’язок повернути всю суму коштів.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова розписка позичальника сама по собі є письмовою угодою та документальним підтвердженням передачі грошей та укладення договору позики.

З дослідженого змісту розписки, виданої та підписаної ОСОБА_2, вбачається, що в момент її видачі вона взяла у ОСОБА_4 у борг грошові кошти в сумі 55 000 гривень та зобов’язалась повернути їх до 01 вересня 2018 року. Викладена конструкція тексту розписки свідчить про її реальність, тобто вже на момент її видачі відповідачем грошові кошти були нею отримані, а отже договір вважається укладеним, та у позичальника виникли обов’язки з повернення тієї ж суми коштів.

Істотною умовою договору позики відповідно до вимог законодавства є його предмет, а саме грошові кошти в сумі 55 000 гривень, факт передачі яких чітко викладений у розписці. Отже основна обов’язкова умова для укладення договору позики між сторонами була визначена.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналогічний висновок зроблений Верховним судом під час розгляду справи № 707/2606/16-ц в постанові від 31.10.2018 року.

З урахуванням вказаних положень суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем був укладений договір позики на суму 55000,00 гривень, який за своїми правовими ознаками є реальною, односторонньою, оплатною угодою, на підтвердження якої відповідачем була надана власноруч написана розписка, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальникові.

Стосовно доводів та вимог відповідача про безгрошовість виданої розписки, надання її під тиском та погрозами з боку працедавця, внаслідок чого просила визнати договір позики недійсним, суд відзначає наступне.

Положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі закону або рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 1051 ЦК України передбачає можливість оспорення договору позики за безгрошовістю.

Відповідно до вказаної статті ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Безгрошовість договору може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

Всупереч згаданій нормі, відповідач не представила достатніх доказів, які б могли свідчити про безгрошовість виданої нею розписки або заподіяння тиск, погроз.

Так згідно зі змістом розписки відповідач власноруч зазначила в ній про написання її без будь-якого тиску.

Крім того, згідно з наявними у справі трудовими договорами від 07 березня 2017 року та від 04 січня 2018 року ОСОБА_2 працевлаштовувалась у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на посаду керуючої магазину.

Згідно з наданою на запит суду інформацією ФОП ОСОБА_7 повідомила, що ОСОБА_2 працювала у неї до 13 серпня 2018 року, після чого звільнилась за власним бажанням. У ході ревізійної перевірки у липні місяці була виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей на суму 9820,00 гривень. Дана сума нестачі була списана з прибутку магазину. ОСОБА_2 заробітна плата виплачувалась відповідно до укладеного трудового договору у повному розмірі з утримання ПДФО та військового збору. Ніяких інших утримань і заробітної плати не здійснювалось. Кошти від ОСОБА_2 не отримувались.

Відповідно до наявних у справі витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців на ОСОБА_4, ТОВ «Наталі Трейд», ОСОБА_7, ОСОБА_6 вказані суб’єкти господарювання не є взаємопов’язаними з позивачем – ОСОБА_4 та він не є жодним засновником або їх кінцевим бенефіціарним власником.

Отже вказані докази жодним чином не підтверджують факт перебування сторін спору у трудових відносинах між собою і так само будь-якої залежності один від одного.

Крім того, згідно з відповідями з Маріупольської місцевої прокуратури №2 від 10 серпня 2018 року та від 17 серпня 2018 року, а також Кальміуського відділення поліції від 15 серпня 2018 року звернення ОСОБА_2 щодо вчинення відносно неї злочину при видачі розписки були розглянуті та встановлено, що в діях ОСОБА_4 відсутні ознаки вчинення кримінального правопорушення.

Також відповідно до відповіді з Головного управління ДФС у Донецькій області від 07 вересня 2018 року в межах компетенції проведені заходи щодо виявлення можливих порушень і за результатами проведеної роботи встановлено, що в крамниці «Наталі» за адресою: м.Маріуполь, пр.Металургів, 174, здійснює підприємницьку діяльність фізична особа-підприємець – платник єдиного податку 2 групи. Податкова звітність надається своєчасно, а заборгованість по податкам відсутня. В рамках проведеної роботи фактів порушення вимог податкового законодавства не встановлено.

Тобто фактів вчинення правопорушення по відношенню до ОСОБА_2 при видачі нею розписки правоохоронним органами не встановлено. Таких фактів також не було встановлено в ході судового розгляду, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, викладених у відзиві та зустрічному позові ОСОБА_2, представлено не було.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд приходить до висновку про недоведеність вимог зустрічного позову ОСОБА_2 та відсутність підстав для визнання договору позики недійсним. У зв’язку із чим позовні вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно до ст.ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання.

Згідно п. 5 ч. 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов’язку в натурі.

В результаті розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 взяті на себе договірні обов’язки не виконала, внаслідок чого утворилася відповідна заборгованість в розмірі 55000 грн., яка має бути стягнута в судовому порядку.

Щодо заявлених позивачем сум 3% річних та облікової ставки за користування грошовими коштами суд прийшов до наступних висновків.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Тобто відповідальність за частиною 2 статті 625 ЦК України розпочинається з наступного дня після визначеного в договорі строку виконання.

Натомість позивачем розраховано 3% річних з 30 липня 2018 року з моменту видачі розписки та передачі коштів у позику, що є помилковим та не відповідає правовій природі прострочення та нормам ч. 2 статті 625 ЦК України. У зв’язку із цим їх стягнення є безпідставним та позовні вимоги цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору позики сторони погодили її повернення до 01 вересня 2018 року. Відтак, у межах строку позики до 01 вересня 2018 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві суму отриманих від позивача коштів і сплачувати проценти в розмірі облікової ставки НБУ.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку позики, тобто до 01 вересня 2018 року.

Враховуючи викладене, право позикодавця нараховувати передбачені законом проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором позики строку займу. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року № 444/9519/12.

З урахуванням вказаних правових висновків Верховного суду та положень чинного законодавства позивач за користування позикою має право на нарахування та отримання процентів в розмірі облікової ставки Національного банку України в строк до 01 вересня 2018 року, а після строку позики позивач має право на захист згідно частини 2 статті 625 ЦК України.

З огляду на це розрахована позивачем кількість днів користування позикою має бути зменшена до 34 днів, тобто з 30 липня 2018 року по 01 вересня 2018 року, та становить 595 грн.

У зв’язку із цим позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, та з ОСОБА_2 необхідно стягнути суму позики в розмірі 55 000 грн. та проценти за користування позикою за обліковою ставкою НБУ в розмірі 595 грн., а всього 55 595 гривень. В іншій частині слід відмовити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 16, 509, 526, 530, 599, 610, 611, 627, 628, 638, 640, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 80-82, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування суми боргу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 55 000 грн., суму за обліковою ставкою НБУ за користування чужими грошовими коштами в розмірі 595 грн., а всього 55 595 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 704, 80 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним – відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом 10 днів.

Суддя: Ю. О. Матвєєва