Рішення № 81396930, 23.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2019 року № 826/5870/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРТАК»

до Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування державної реєстрації постанови

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРТАК» (далі по тексту – позивач, ТОВ «ОРТАК») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту – відповідач, Мін’юст), в якому, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, просить:

- визнати протиправною державну реєстрацію Міністерством юстиції України від 07 листопада 2016 року за №1446/29576 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1418 від 11 серпня 2016 року, зокрема, у частині змін, внесених до абзацу першого пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30 вересня 2015 року, чи у інший спосіб захистити права та інтереси позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що останній звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправною та скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1418 від 11 серпня 2016 року у частині змін, внесених до абзацу першого пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - НКРЕКП) №2494 від 30 вересня 2015 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року відкрито провадження у справі №826/4302/17 та призначено до судового розгляду на 11 червня 2018 року. Так, у відзиві на позовну заяву у справі №826/4302/17 НКРЕКП серед інших доказів правомірності постанови та внесених нею змін, послалось також й на факт реєстрації Міністерством юстиції України 07 листопада 2016 року за №1446/29576, яке, як зазначено у відзиві, не могло відбутися у разі виявлення незаконності та протиправності змін, що вносилися, що, як зазначає позивач, стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Також, у вказаній позовній заяві позивач посилався на те, що зверненню до адміністративного суду з вказаною позовною заявою передувало те, що позивача притягнуто до відповідальності Комісією з розгляду актів про порушення споживачами, що не є побутовими по Публічному акціонерному товаристві «Чернігівгаз» у зв’язку з використанням лічильника (вузла обліку) газу з простроченим терміном повірки.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач оскаржив його до Господарського суду Чернігівської області. Обґрунтовуючи свої заперечення проти цього позову, відповідач посилався на зміни, внесені до пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП №2494 від 30 вересня 2015 року.

Більш того, обґрунтовуючи позовні вимоги в даній адміністративній справі, позивач також послався на протиправність самої постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1418 від 11 серпня 2016 року у частині.

Крім того, позивач зазначив, що в ході реєстрації постанови НКРЕКП №1418 від 11 серпня 2016 року, на його думку, порушено Порядок подання нормативно – правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року за №381/10661, зокрема, в частині не проведення певних видів експертиз.

Позивач не погоджується з відповідачем щодо того, що оскаржуваний ним нормативно – правовий акт відповідає вимогам чинного законодавства та в ньому не виявлено положень, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень (корупціогенні фактори), оскільки такі висновки, на думку позивача, не відповідають дійсності, є невмотивованими та безпідставними, у зв’язку з тим, що зміни, які внесені постановою НКРЕКП №1418 від 11 серпня 2016 року порушують право позивача та інших суб’єктів підприємницької діяльності – споживачів газу на вільне зайняття підприємницькою діяльністю; обмежують свободу та створюють додатковий тиск, у тому числі, фінансовий на суб’єктів господарювання, що є споживачами природнього газу; надають для розподільника можливості отримання невмотивованих доходів, що жодним чином не пов’язані з поліпшенням послуг, які надаються споживачам; можуть слугувати додатковим корупціогенним фактором, оскільки розширюють коло осіб, що можуть притягатися до відповідальності за формальними ознаками без реальних втрат газу фактично на розсуд перевіряючого.

Також, у позовній заяві зазначено, що внесеними змінами до Кодексу газорозподільних систем порушено вимоги пункт 1 статті 59 Закону України «Про ринок природного газу», підпункт 8 пункту 3 Положення щодо захисту прав споживачів товарів (послуг) на ринку, що перебуває у стані природної монополії, та на суміжних ринках, підпункту 1 пункту 6 Положення, оскільки комісія прийняла рішення, що є обов’язковими до виконання не тільки суб’єктами природних монополій, а й іншими учасниками газового ринку.

На думку позивача, відповідач не проаналізував самостійно змісту оскаржуваного нормативно – правового акту, жодне відомство також не проаналізувало обґрунтування необхідності, законності змін та можливий їх вплив на діяльність суб’єктів ринку природного газу.

Викладені вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача послався на те, що при державній реєстрації постанови НКРЕКП №1418 від 11 серпня 2016 року у частині змін, внесених до абзацу першого пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30 вересня 2015 року відповідач діяв в порядок, спосіб та у межах, визначених діючим законодавством України, а також послався на те, що відповідно до частини 6 статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» рішення НКРЕКП не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України.

З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з твердженнями представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача у відповіді на відзив послався на принцип «належного урядування», проголошений у рішенні Європейського суду з прав людини «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, а також зазначив, що відзив відповідача не містить жодних доказів, які б підтверджували сам факт проведення правової експертизи на відповідність Конституції України та законодавству України внесених змін, які оскаржуються позивачем.

Крім того, представник позивача зазначив, що оскільки відзив на позовну заяву не містить обґрунтованих заперечень правової позиції позивача, викладеної у позовній заяві, а тому судом може бути визнано доведеним те, що державна реєстрація нормативно – правового акта проведена з порушеннями вимог законодавства України, а внесені зміни протирічать статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРТАК» зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, як юридична особа з 30 липня 2014 року, номер запису 1 050 102 0000 000709.

Судом встановлено та проти чого не заперечували сторони у справі, що позивач є споживачем природного газу та на нього розповсюджується, у тому числі й дія постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1418 від 11 серпня 2016 року, зокрема, у частині змін, внесених до абзацу першого пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30 вересня 2015 року, державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України якої позивач оскаржує в судовому порядку.

Так, 11 серпня 2016 року відповідно до пункту 6 частини третьої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу», статті 14 Закону України «Про природні монополії», пункту 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову №1418 «Про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП».

Вказаною постановою було затверджено зміни, у тому числі, до Кодексу газорозподільних систем, зокрема у Розділі ХІ у главі 4 у пункті 4: абзац перший Кодексу викладено у такій редакції:

« 4. У разі виявлення Оператором ГРМ пропущення строку періодичної повірки лічильника газу або звужуючого пристрою з вини споживача, несправності лічильника газу або звужуючого пристрою (перетворювача різниці тиску), що сталася внаслідок його пошкодження або позаштатного режиму роботи, за умови відсутності несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ перерахунок об'єму розподіленого (спожитого) природного газу проводиться з урахуванням такого:»;

А підпункт 1 після слів «експертної повірки» доповнено словами «, а також при пропущенні строку періодичної повірки лічильника газу або звужуючого пристрою з вини споживача», після слів «з дати виходу з ладу ЗВТ» доповнено словами «(з дати початку прострочення періодичної повірки)».

Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову «Про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП» №1418 від 11 серпня 2016 року зареєстрована наказом Міністерства юстиції України №3186/5 від 07 листопада 2016 року «Про державну реєстрацію нормативно – правового акта».

Незгода позивача із проведенням державної реєстрації постанови НКРЕКП від 11 серпня 2016 року №1418 зумовила його звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №731) та Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року №883/5) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за №381/10661 (в редакції, що діяла на момент державної реєстрації постанови НКРЕКП №1418 від 11 серпня 2016 року).

Згідно з пунктом 8 статті 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228, Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.

Так, відповідно до пункту 2 Положення №731 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

У відповідності до пункту 1 Положення №731 державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та цього Положення.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Пунктом 4 Положення №731 передбачено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням зобов’язань України у сфері європейської інтеграції та права Європейського Союзу (acquis ЄС), практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

З матеріалів справи вбачається, що з метою проведення державної реєстрації постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 11 серпня 2016 року №1418, Комісією направлено відповідний пакет документів до Міністерства юстиції України, який відповідає вимогам Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації.

Так, матеріалами справи підтверджується, що постанова НКРЕКП від 11 серпня 2016 року №1418 згідно з висновком Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 24 жовтня 2016 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що проект зазначеного нормативно-правового акта погоджено з Антимонопольним комітетом України та Державною регуляторною службою України.

Більш того, з висновку юридичного департаменту НКРЕКП від 10 серпня 2016 року вбачається, що у проекті вказаної вище постанови відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

Наведене в сукупності свідчить, що відповідачем дотримано вимоги чинного законодавства України, зокрема, в частині процедури проведення державної реєстрації постанови НКРЕКП №1418 від 11 серпня 2016 року в цілому та отримано від НКРЕКП весь необхідний пакет документів для її проведення. Протилежного суду на час розгляду справи належними та допустимими доказами не доведено.

При цьому, суд зазначає, що процедуру скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (далі - скасування рішення про державну реєстрацію), дату виключення з державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (далі - державний реєстр) нормативно-правового акта, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, опублікування рішення про скасування державної реєстрації, оскарження скасування рішення про державну реєстрацію визначає Порядок скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, зареєстрований Наказом Міністерства юстиції України від 31 липня 2000 року №32/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 липня 2000 року за №458/4679, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок №32/5).

Так, відповідно до пункту 3 Порядку №32/5 скасування рішення про державну реєстрацію застосовується до нормативно-правових актів, які пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України або його територіальних органах, а також зареєстрованих нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, та нечинними.

Згідно з пункту 4 Порядку №32/5 Підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта є:

- виявлення обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта.

- набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили повністю або в окремій його частині.

- одержання повідомлення від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», або про припинення дії регуляторного нормативно-правового акта або окремих його положень відповідно до статті 28 цього Закону.

- одержання висновку Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї та практиці Європейського суду з прав людини.

- виявлення порушень або недотримання вимоги пункту 16 Положення органом, що видав нормативно-правовий акт.

- інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.

Пунктом 6 Порядку №32/5 передбачено, що перегляд зареєстрованого нормативно-правового акта з метою скасування рішення про його державну реєстрацію здійснюється органом державної реєстрації у разі надходження пропозицій від органів виконавчої влади, інших юридичних осіб, громадян та з власної ініціативи.

При надходженні пропозицій орган державної реєстрації їх аналізує, здійснює перегляд нормативно-правового акта, щодо якого надійшла пропозиція, на відповідність чинному законодавству станом на дату перегляду та приймає відповідне рішення залежно від результатів перегляду.

Зазначена вимога не поширюється на випадки одержання повідомлення від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», або про припинення дії регуляторного нормативно-правового акта або окремих його положень відповідно до статті 28 цього Закону.

Наведене в сукупності свідчить про те, що на законодавчому рівні чітко визначена процедура скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

При цьому, відповідно до пункту 13 Положення №731 у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт:

а) не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС);

б) видано з порушенням вимог законодавства або без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема акт:

порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки;

виходить за межі компетенції органу, що його видав;

містить норми, що призводять або можуть призвести до вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень;

не відповідає вимогам законодавства про мови;

суперечить установленому порядку ведення діловодства;

видано за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першій статті 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (на підставі повідомлення ДРС);

в) не узгоджено із заінтересованими органами або не повідомлено про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців щодо нормативно-правового акта, прийнятого міністерством та іншим центральним органом виконавчої влади з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, та проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій;

г) викладено з порушенням правил правопису та нормопроектувальної техніки;

д) не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.

Умотивоване рішення про відмову в державній реєстрації нормативно-правового акта надсилається органу, що його видав, разом з оригіналом цього акта.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерством юстиції України при здійсненні оскаржуваної державної реєстрації постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 11 серпня 2016 року №1418 №2494 в цілому не вбачалось підстав для відмови у її здійсненні, а тому суд, в межах підстав та предмету спірних правовідносин в даній адміністративній справі, приходить до висновку про її правомірність, а відтак, про відсутність правових підстав для скасування державної реєстрації такої постанови в частині, відповідно, й відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що оскаржуючи державну реєстрацію постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 11 серпня 2016 року №1418 №2494 у частині змін, внесених до абзацу першого пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30 вересня 2015 року позивач фактично оскаржує саму постанову НКРЕКП.

В той же час, судом встановлено та не заперечувалось самим позивачем, що зміни, внесені вказаною вище постановою НКРЕКП до Кодексу газорозподільних систем, позивачем оскаржуються в іншому судовому процесі, в якому за наслідками розгляду справи судом буде надана правова оцінка як самій постанові в частині, яка оскаржується, так і відповідність прийнятої постанови НКРЕКП нормативно – правовим актам, які мають вищу юридичну силу.

Суд також зазначає, що в межах розгляду даної адміністративної справи судом була надана оцінка лише факту дотримання вимог чинного законодавства України Міністерством юстиції України під час проведення процедури державної реєстрації нормативно – правового акта в частині, але аж ніяк не може бути надана правова оцінка відповідності положень самої постанови НКРЕКП в тій частині, з якою не погоджується позивач.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що відповідно до вимог чинного законодавства України суд не наділений повноваженнями самостійно обирати спосіб захисту прав та інтересів позивача.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що положення частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяють суду вийти за межі позовних вимог, не змінюючи, при цьому, предмета або підстав позову.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи те, що позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем доведено правомірність його дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРТАК» відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Т.О. Скочок