Рішення № 81395863, 22.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 квітня 2019 року Справа № 808/3973/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовною заявою: ОСОБА_1 (69035, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд.45, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до відповідачів: 1. Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради (69063, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.44, код ЄДРПОУ 19282314);

2. Обласної медико-соціальної експертної комісії №2 Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради (69002, м. Запоріжжя, вул. Седова, буд.6-а).

про: визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

18.12.2017 ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_1Ю.) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради (далі - відповідач-1), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16.01.2018, позивач просить:

- визнати протиправним рішення Запорізької обласної медико-соціальної експертної комісії №2 від 13.06.2017 про не встановлення ОСОБА_2 групи інвалідності та не визначення відсотка втрати працездатності;

- зобов'язати Запорізьку обласну медико-соціальну експертну комісію №2 в особі Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради, постановити нове рішення, де встановити ОСОБА_2 ІІІ групу інвалідності та 45% втрати працездатності внаслідок захворювання, отриманого в період проходження служби в органах внутрішніх справ, з дати набуття чинності судовим рішенням, терміном на 1 рік.

Ухвалою суду від 22.12.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №808/3973/17, призначено підготовче судове засідання на 16.01.2018.

Ухвалою суду від 16.01.2018 Обласну медико-соціальну експертну комісію №2 Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради (далі- відповідач-2) залучено до справи як другого відповідача та підготовче засідання відкладено на 13.02.2018.

Ухвалою суду від 13.02.2018 закрито підготовче провадження у справі № 808/3973/17 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.02.2018.

В судовому засіданні оголошувались перерви до 02.03.2018 та 05.03.2018.

Ухвалою суду від 05.03.2018 у справі №808/3973/17 призначено судово-медичну експертизу, проведення якої доручено Запорізькому обласному бюро судово-медичної експертизи та провадження у справі зупинено до закінчення судово - медичної експертизи та надходження її висновку до Запорізького окружного адміністративного суду.

27.03.2019 на адресу суду з експертної установи надійшов Висновок експерта №203/к та адміністративна справа №808/3973/17.

Ухвалою суду від 08.04.2019 провадження у справі №808/3973/17 поновлено.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 16.04.2019.

Представники сторін 16.04.2019 направили на адресу суду заяви про розгляд справи без їх участі у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зміст та обсяг яких достатній для вирішення спору по суті.

Обґрунтування позовних вимог викладено у позовній заяві від 13.12.2017, заяві про уточнення позовних вимог від 16.01.2018, відповіді на відзив від 19.01.2018, поясненнях від 26.02.2018 та від 09.04.2019. Зокрема зазначено, що відповідач, в порушення положень нормативно-правових актів щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, реабілітації інвалідів в Україні, встановлення інвалідності не прийняв рішення про встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності. Вважає, що присутні у неї помірно виражені обмеження до здатності самостійно пересуватись та помірні обмеження у здатності до трудової діяльності, дають підстави для встановлення 3 групи інвалідності терміном на 1 рік. Позивач зазначив, що при вирішенні питання встановлення інвалідності комісія неякісно досліджувала всі підстави і критерії для її встановлення, не прийнято до уваги, що згідно із свідоцтвом про хворобу № 265\с, виданим ВЛК ДУ "ТМО МВС України по Запорізькій області" від 29.08.2016 вже визначено, що позивача працедавець не може повною мірою використовувати на службі. Не тільки діагнози, а і його наслідки, призвели до порушення функції органів і систем організму, які в свою чергу, призвели до обмеження життєдіяльності, однак указані проблеми взагалі не були враховані при засіданні комісії. Оскільки, відповідачем не прийнято рішення щодо встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності позивач зазнав значних матеріальних втрат та моральних страждань. Просив задовольнити адміністративний позов.

У відповідності до відзиву на позовну заяву від 15.01.2018 та пояснення від 01.03.2018, відповідачі проти позову заперечили. В обґрунтування зазначили, що у квітні 2017 року ОСОБА_1 оглянута обласною МСЕК №2 на предмет встановлення групи інвалідності і відстотків втрати працездатності. Для остаточного прийняття рішення медико-експертна документація позивача була направлена до ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України". Згідно консультативного висновку цього Інституту №2876, встановлено, що виявлена в процесі обстеження патологія і ступінь вираженості функціональних порушень з боку опорно-рухового апарату ОСОБА_1 в даний час обмежують життєдіяльність пацієнтки в незначному ступені, що не дає підстав для встановлення групи інвалідності. 13.06.2017 обласною МСЕК №2 не була встановлена група інвалідності позивачу та ступінь втрати професійної працездатності. Рішення МСЕК прийнято у відповідності до "Інструкції про встановлення груп інвалідності", затвердженої наказом МОЗ України №561 від 05.09.2011, "Положення про медико-соціальну експертизу" і "Положення про порядок, умови і критерії встановлення інвалідності", затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009. Під час прийняття рішення МСЕК були враховані всі діагнози та хвороби ОСОБА_1 З огляду на викладене, просили відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Військово-лікарською комісією ДУ "ТМО МВС України по Запорізькій області" за результатами медичного огляду 29.08.2016 позивачу видано Свідоцтво про хворобу №265\с, яким її визнано "обмежено приданою до військової служби" (а.с. 34, 69).

30.08.2016 наказом ГУНП в Запорізькій області від 30.08.2016 №300 о/с позивача звільнено зі служби в поліції, про що свідчить запис №12 у трудовій книжці серії БТ-ІІ №4317132 (а.с. 35-36).

В січні 2017 року позивача на підставі направлення ГУНП в Запорізькій області (роботодавця), направлено для проходження медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) за формою №088/о до Запорізької обласної МСЕК №2, для установлення групи інвалідності та визначення ступеню втрати працездатності (а.с. 90).

У квітні 2017 року позивач пройшов обласну медико-соціальну експертну комісію з приводу встановлення їй групи інвалідності та відсотка втрати працездатності.

В Акті огляду медико - соціальною експертною комісією № 56 від 11.04.2017 вказано про відсутність встановлення групи інвалідності (а.с. 66-69).

Для остаточного прийняття обласною МСЕК №2 рішення, медична документація ОСОБА_1 була направлена в ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України".

Як вбачається з Консультативного висновку №2876 від 17.05.2017 виявлена в процесі обстеження патологія і ступінь вираженості функціональних порушень з боку опорно-рухового апарату ОСОБА_1 в даний час обмежують життєдіяльність пацієнтки в незначному ступені, що не дає підстав для встановлення групи інвалідності (а.с. 93).

Рішенням обласної МСЕК №2 від 13.06.2017 позивачу не було встановлено групу інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності, про що видано відповідну Довідку (а.с.19)

Не погодившись з рішенням Запорізької обласної МСЕК №2 про не встановлення їй інвалідності, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.2 ст.2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відносини щодо надання особі статусу інваліда врегульовані наступними нормативно-правовими актами: Законом України від 21 березня 1991 року № 875 ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі Закон № 875); Законом України від 06 жовтня 2010 року № 2961-IV "Про реабілітацію інвалідів в Україні" (далі Закон № 2961); Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317; Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561; Порядком встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого Наказ Міністерства охорони здоров'я України 05 червня 2012 року № 420 (далі Порядок № 420).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 875 інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Аналогічне визначення міститься у абзаці другому частини першої статті 1 Закону № 2961.

Абзац четвертий частини першої статті 1 Закону № 2961 встановлює, що інвалідність це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Цією ж статтею передбачено, що обмеження життєдіяльності - це помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами.

Частиною першою статті 3 Закону № 875 передбачено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2961 медико-соціальна експертиза це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 875 громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом.

При розгляді справи суд враховує таку особливість відповідної сфери правовідносин як необхідність високого професіоналізму для визначення питання про наявність у особи ознак інвалідності.

Це зумовлює висновок про те, що суд, при розв'язанні спору, у першу чергу перевіряє дотримання медико-соціальною експертною комісією порядку проведення експертизи та основних вимог законодавства, що регулює відповідну сферу.

При цьому, вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров'я та ступеня обмеження життєдіяльності особи вбачається дискреційним повноваженням відповідних комісій, яке суд не може перебирати на себе, оскільки це вимагає наявності медичної освіти та спеціальної підготовки.

Тому при розгляді цієї справи суд перевірятиме виключно питання щодо відповідності діянь та рішень відповідача положенням частини другої статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з пунктом 17 зазначеного Положення медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Пунктом 18 цього Положення визначено, що відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.

Пунктом 11 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, передбачено, що ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров'я яких пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

Згідно з пунктом вказаного 26 Положення особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

Інваліди III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Зі змісту пояснень позивача вбачається, що обмеження її життєдіяльності полягає у обмеженні її працездатності та неможливості подальшого використання її на службі, що встановлено висновком про хворобу № 265\с, виданим ВЛК ДУ "ТМО МВС України по Запорізькій області" від 29.08.2016, а також у обмеженні ефективного самостійного пересування у своєму оточенні (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом).

При цьому, позивачем не надано суду доказів неможливості ефективного пересування у своєму оточенні (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом).

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561, здатність до пересування - це можливість ефективно пересуватися у своєму оточенні (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом). Параметри оцінки - характер ходьби, темп пересування, відстань, яку долає хворий, здатність самостійно користуватись транспортом, потреба у допомозі інших осіб при пересуванні.

Суд вважає помилковим твердження позивача про те, що будь-яке обмеження життєдіяльності (в тому числі щодо швидкості пересування) автоматично означає необхідність надання особі статусу інваліда.

При цьому, відповідно до підпункту 2.13.4 Порядку № 420 при помірно виражених порушеннях функцій організму (ІІІ група інвалідності), якщо потерпілий може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з вираженим зниженням кваліфікації або із зменшенням обсягу виконуваної роботи або якщо він втратив здатність продовжувати професійну діяльність внаслідок помірного порушення функцій організму, але може у звичайних виробничих умовах продовжувати професійну діяльність нижчої кваліфікації, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах 30 - 60 відсотків.

Пунктом 2.13.5. цього ж Порядку при невстановленні інвалідності потерпілому на виробництві, якщо він може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або незначним зниженням складності робіт, або із зменшенням обсягу виконуваної роботи, або при зміні умов праці, що призводять до зниження заробітку, або якщо виконання його професійної діяльності вимагає більшого навантаження, ніж раніше, відсотки втрати професійної працездатності не повинні перевищувати 25 відсотків, а при поєднанні декількох травм або професійних захворювань - 40 відсотків.

Здійснивши системний аналіз нормативних актів, що регулюють питання встановлення інвалідності, а також Порядку № 420, суд відзначає наступне:

- ступінь обмеження життєдіяльності є загальним критерієм як при встановленні інвалідності так і при визначенні ступеня стійкої втрати професійної працездатності;

- законодавство допускає можливість визначити особі ступінь стійкої втрати професійної працездатності, при цьому, не встановлюючи інвалідність.

Викладене зумовлює висновок про те, що обмеження життєдіяльності особи може мати такий ступінь, який не тягне встановлення інвалідності, а лише визначає ступінь стійкої втрати професійної працездатності, що і мало місце у спірному випадку.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що МСЕК протиправно не здійснило досліджень всіх підстав і критеріїв для встановлення інвалідності, не прийнято до уваги усі діагнози та їх наслідки, за наявності відповідних розладів здоров'я та стійкої втрати працездатності, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про встановлення груп інвалідності медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з пунктом 1.10 цієї ж Інструкції при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

З викладеного вбачається, що під час проведення медико-соціальної експертизи комісія не проводить власних досліджень, а лише проводить огляд особи та вивчення медичних документів, які складені лікувальним закладом, що направив особу на експертизу.

При цьому, допитані в якості свідків члени обласної МСЕК №2 ОСОБА_3 (лікар-хірург), ОСОБА_4 (лікар-терапевт), ОСОБА_5 (голова обласної МСЕК №2, лікар-терапевт) пояснили, ще ОСОБА_1 була оглянута всіма членами обласної МСЕК №2 на предмет встановлення їй групи інвалідності та ступеня втрати працездатності. Під час огляду комісією були враховані всі медичні та соціальні фактори відносно хворої. Дані для встановлення групи інвалідності та відсотків втрати працездатності були відсутні. Рішення комісії було одностайне, розбіжностей між членами комісії, у т.ч. у лікаря-невропатолога ОСОБА_6, не було. При цьому ОСОБА_1, з урахуванням наявних в неї хвороб може повноцінно працювати згідно отриманої нею освіти за спеціальністю юриста, також вона може працювати і в органах поліції, звідки вона звільнилась за власним бажанням.

Суд зазначає, що враховуючи те, що предмет розгляду адміністративної справи потребує наявності спеціальних знань у галузі медицини судом ухвалою від 05.03.2018 призначено судово-медичну експертизу на вирішення якої поставлено питання:

"1.Чи були виявлені та враховані всі обставини, з медичної та соціальної точки зору, обласною медико-соціальною експертною комісією №2 Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради при вирішенні питання щодо надання чи відмови у встановленні ОСОБА_2 групи інвалідності, згідно акту огляду МСЕК №56 від 13.06.2017?

2.Чи були наявні всі умови та критерії, на час огляду обласною медико-соціальною експертною комісією №2 Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради для визнання ОСОБА_2 інвалідом згідно "Положення про медико-соціальну експертизу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, "Інструкції про встановлення груп інвалідності", затвердженої Наказом МОЗ України № 561 від 05.09.20011 ?

3. Чи є в наявності у ОСОБА_2 достатньо ознак критеріїв обмеження та втрати життєдіяльності для встановлення 3 групи інвалідності?

4. Чи є в наявності у ОСОБА_2 достатньо ознак критеріїв обмеження та втрати життєдіяльності для встановлення відсотка втрати працездатності, якщо так то у якому розмірі?".

Відповідно до ч.1 ст.101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Частиною 2 статті 101 КАС України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Експертною установою складено Висновок експерта №203/к за результатами проведення судово-медичної експертизи від 06.03.2019 (а.с. 186-202).

За приписами статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судом досліджено Висновок експерта №203/к, у якому комісія судових експертів КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" дійшла наступних висновків:

"…згідно наданої медичної документації, на думку судово-медичної експертної комісії, є підстави вважати, що при складанні акту №56 огляду медико-соціальною експертною комісією №2 КУ "Обласний центр медико-соціальної експертизи" ЗОР від 13.06.2017 всі обставини, які здатні вплинути на кінцеве рішення, були враховані. Про це свідчить тотожність позиції МСЕК із консультативним висновком провідного профільного науково-дослідного інституту...".

…"Консультативним висновком №2876 ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" від 17.05.2017, встановлено, що виявлена в процесі обстеження патологія і ступінь вираженості функціональних порушень з боку опорно-рухового апарату в даний час обмежують життєдіяльність ОСОБА_1 в незначному ступені, що не дає підстав для встановлення групи інвалідності. Відповідно, на момент огляду обласною МСЕК №2 наявності фактичних підстав для визнання ОСОБА_1 інвалідом не вбачається."…

За результатами проведеної судово-медичної експертизи експерти дійшли висновку про відсутність підстав для встановлення позивачу інвалідності "Під час проведення медико-соціального експертного обстеження ОСОБА_1 з 10.05.2017 по 17.05.2017 в ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" встановлено, що у останньої мало місце порушення функції хребта 0 ст., статико-динамічна функція опорно- рухового апарату порушена в нерізкому ступені, згідно акту №56 огляду МСЕК №2 КУ "Обласний центр медико-соціальної експертизи" ЗОР від 13.06.2017 у ОСОБА_1 порушення функції хребта оцінене 0 - Іст., тобто мається на увазі, що ступені обмеження життєдіяльності пацієнтки є меншими мінімально необхідних для встановлення III групи інвалідності. Відповідно, на момент огляду МСЕК наявності фактичних підстав для встановлення ОСОБА_1 III групи інвалідності - не вбачається."

Крім того, експерти зазначили у Висновку, що "…спираючись на вищевикладене комісія вважає, що відсоток втрати професійної працездатності у ОСОБА_1, на момент огляду МСЕК, міг складати у сумі 25%, відповідно до "Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків", затверджених наказом МОЗ України від 05.06.2012р. №420.".

Отже, відповідно до експертного висновку №203/к не вбачається підстав для встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, зважаючи на те, що вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров'я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційними повноваженнями відповідних комісій, а завданням суду, при розв'язанні зазначеного спору, є перевірка дотримання медико-соціальною експертною комісією встановленого законом порядку проведення експертизи та відповідність її дій та рішень положенням спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у даній справі, висновується відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки в ході судового розгляду судом не встановлено будь-яких порушень з боку відповідача при винесенні оскаржуваного рішення.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (69035, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд.45, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради (69063, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.44, код ЄДРПОУ 19282314), Обласної медико-соціальної експертної комісії №2 Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради (69002, м. Запоріжжя, вул. Седова, буд.6-а) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 22.04.2019.

Суддя І.В.Садовий