Рішення № 81395698, 09.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 квітня 2019 року Справа № 280/115/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовом

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (04078, місто Київ, вул. Данченко Сергія, 1, к. 1, кв. 81, РНОКПП НОМЕР_1)

до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (69107, місто Запоріжжя, пр. Соборний, б. 166, код ЄДРПОУ 39396146)

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, в якому позивач просить суд: скасувати податкові повідомлення - рішення від 17 жовтня 2018 року №0030741305, №0030731305, №0030701305 та №0030691305 повністю.

Ухвалою суду від 21 січня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 12 лютого 2019 року.

12 лютого 2019 року підготовче засідання відкладено до 13 березня 2019 року.

13 березня 2019 року підготовче засідання відкладено до 19 березня 2019 року.

19 березня 2019 року за клопотаннями сторін підготовче засідання закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 квітня 2019 року.

04 квітня 2019 року представник Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до суду подав клопотання, відповідно до якого просить суд розглядати справу без участі представника.

Позовна заява обґрунтована тим, що висновки посадової особи відповідача, викладені в Акті перевірки, що слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень, є безпідставними і необґрунтованими, а податкові повідомлення - рішення від 17 жовтня 2018 року № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 позивач вважає такими, що підлягають скасуванню, оскільки висновки акту перевірки спростовуються належним чином оформленими первинними документами, які чітко фіксують факт виконання відповідних робіт та надання відповідних послуг, і які були досліджені органом ДФС під час проведення перевірки. Податкові накладні за відповідний період та інші документи, які діюче законодавство відносить до первинних, складені та зареєстровані у відповідності до вимог чинного законодавства, а підстави для не включення відповідних сум до складу податкового кредиту відсутні. Всі дії позивача під час здійснення господарських взаємовідносин зі своїми контрагентами, були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а саме на фактичне придбання у цих контрагентів відповідних робіт та послуг, який позивач фактично і отримав.

Просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Головного управління ДФС у Запорізькій області проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві, який подано до суду 19 лютого 2019 року (вх.№9695), відповідно до якого зазначено, що за результатами перевірки встановлено, що постачальники TOB « Епіліон», TOB «Айрон Буд», TOB «Саудал», TOB «ОСОБА_2 Пром», TOB « БК Виконроб», TOB «Максимус Пром», TOB «Еванстон», TOB « Роджер Компані» виписували (оформлювали) первинні документи щодо надання послуг та товарів на адресу ФОП ОСОБА_1 без їх реального здійснення.

Щодо клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача поклав на розсуд суду.

Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частиною 4 статті 243 КАС судове рішення, постановлене у письмовому проваджені, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною 5 статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Так, судом встановлені наступні обставини.

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України, статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та відповідно до затвердженого плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб’єктів господарювання на III квартал 2018 року, ГУ ДФС у Запорізькій області проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року.

За результатами перевірки складено відповідний Акт від 02 жовтня 2018 року №954/08-01-13-05/НОМЕР_1 «Про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_6) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року».

У висновках Акту перевірки від 02 жовтня 2018 року №954/08-01-13-05/НОМЕР_1 податковим органом визначено, що позивачем порушено:

- пункт 177.2 пункт 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України, а саме заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2016- 2017 років на суму 263700,70 грн., в т.ч. за 2016 року в сумі 19992,80 грн., за 2017 року в сумі 243707,90 грн.;

- підпункт 164.1.3 пункт 164.1 статті 164, підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), а саме заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу на суму 21975,05 грн., в т.ч. за 2016 року в сумі 1666,06 грн., за 2017 року в сумі 20308,99 грн.;

- підпункт «в» пункт 176.1 статті 176 Податкового Кодексу України, встановлено перекручення даних наданих в декларації за 2016- 2017 рік, а саме завищення валових витрат за 2016- 2017 року;

- пункт 2 частини 1 статті 7, пункт 5 статті 8, пункт 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 104752,61 грн., у т.ч. за 2016 рік в сумі 17554.95 грн., за 2017 рік в сумі 87197,66 грн.;

- підпункт 14.1.181 пункт 14.1 статті 14, пункт 198.1, пункт 198.3, статті 198, пункт 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України в наслідок чого, завищено податковий кредит з податку на додану вартість, шо призвело до виникнення грошових зобов'язань суму 270625,00 грн., в т.ч.: за грудень 2016 року на суму 15667,00 грн; за липень 2017 року на суму 50683,00 грн; серпень 2017 року на суму 34734,00 грн; вересень 2017 року на суму 44083,00 грн; жовтень 2017 року на суму 12945,00 грн; листопад 2017 року на суму 65166,00 грн; грудень 2017 р на суму 47347,00 грн.

- підпункт 14.1.36, 14.1.181, пункт 14.1 статті 14, пункт 198.1 статті 198, пункт 200.1, пункт 200.2, пункт 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення за грудень 2017 року що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 20 - рядок 20.1 - рядок 20.2) на суму 4954,00 грн.

17 жовтня 2018 року податковим органом стосовно позивача винесено податкові повідомлення – рішення:

- № НОМЕР_2, яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, на підставі Акту перевірки, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 405 937 грн. 50 коп.

- №0030731305 від 17 жовтня 2018 року, яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 на підставі Акту перевірки, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 4 954 грн. 00 коп.

- № НОМЕР_4, яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, на підставі Акту перевірки, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір у сумі 27 468 грн. 81 коп.

- № НОМЕР_5, Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, на підставі Акту перевірки, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи з фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 395 551,05 грн.

25 жовтня 2018 року позивачем оскаржено податкові повідомлення-рішення, а за результатами розгляду скарги рішенням від 21 грудня 2018 року № (№ 281/6/99-99-11-05-01-14 ДФС України податкові повідомлення - рішення від 17 жовтня 2018 року № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 17 жовтня 2018 року № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

1. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI(далі -ПК України).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до пункту 162.1 статті 162 ПК України, платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

За приписами норм пункту 44.1 та пункту 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно із пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та Положення свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частиною 1, частиною 2 статті 9 Закону № 996-ХІV, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

За приписами підпункту «в» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців визначений статті 177 ПК України.

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Пунктом177.4 статті 177 ПК України визначено перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця:

- витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

- документально не підтверджені витрати.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для віднесення їх до валових витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено в ході перевірки та зафіксовано у акті, позивач за 2016 рік завищив валові витрати на загальну суму 111071,16 грн. та за 2017 ріку завищив валові витрати на загальну суму 1353932,80 грн.

При проведенні перевірки перевірено відомості про підприємств-контрагентів в єдиному реєстрі судових рішень. Перевіркою встановлено взаємовідносини ФОП ОСОБА_1 з контрагентами-постачальниками без встановлення його ланцюга походження. ФОП ОСОБА_1 придбає товари та послуги у підприємств- постачальників, які мають ознаки "фіктивності" та по яких наявні кримінальні провадження.

Проведеною перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат за 2016 рік включено суми виплачені контрагентам-постачальникам, за придбаний товар, господарські відносини яких не підтверджено у зв'язку з відсутністю реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів не є підтвердженням реальності господарської операції. Не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мсти) від вказаних операцій.

Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що у періоді, який перевірявся, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 мав взаємовідносини з контрагентами-постачальниками TOB « Епіліон», TOB «Айрон Буд», TOB «Саудал», TOB «ОСОБА_2 Пром», TOB « БК Виконроб», TOB «Максимус Пром», TOB «Еванстон», TOB « Роджер Компані».

На підтвердження факту отримання товарів, відповідних робіт та послуг у вказаних контрагентів, а також правомірності віднесення суми сплати до складу витрат у 2016 році на загальну суму 111071,16 грн. та у 2017 році на загальну суму 1353932,80 грн., позивачем надані копії первинних документів, а саме: видаткові накладні; податкові накладні; платіжні доручення; рахунки; зворотні накладні; товарні чеки; чеки; договори; акти приймання-передачі до договорів; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; акти надання послуг.

Зауважень до первинних документів під час проведення перевірки у податкового органу не було, про що свідчить акт перевірки від 02 жовтня 2018 року №954/08-01-13-05/НОМЕР_1.

В акті перевірки податковий орган не зазначив про дефекти первинних документів у їх складанні, або оформленні, або не відповідність їх податковому законодавству.

Таким чином в матеріалах справи наявні всі первинні документи які підтверджують господарську діяльність позивача з його контрагентами.

Посилання в акті перевірки від 02 жовтня 2018 року №954/08-01-13-05/НОМЕР_1 на кримінальні провадження, суд до уваги не приймає на підставі наступного.

На думку суду притягнення керівників підприємств контрагентів до кримінальної відповідальності не може виключати можливості реалізації товару та поставки товарно-матеріальних цінностей Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1.

Разом з тим, у акті перевірки відсутня жодна інформація щодо здійснення злочинної діяльності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Представником відповідача до суду не надано копії вироку ані стосовно контрагентів позивача ані стосовно позивача. Відповідно до акту перевірки, як зазначено інспектором-ревізором висновки які викладені в акті перевірки зроблені на підставі інформації отриманої з єдиного державного реєстру судових рішень.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що у цьому випадку суд не може взяти до таку інформацію як доказ на який контролюючий орган посилається в Акті перевірки від 02 жовтня 2018 року №954/08-01-13-05/НОМЕР_1, як на підставу нереальності господарських правовідносин з контрагентами позивача.

Так, відповідно до частини 1 статті 18 Кримінального кодексу України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тобто, згідно норм Кримінального кодексу саме фізична, а не юридична особа є суб'єктом злочину.

Обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду кримінальної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Отже, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи (посадової особи підприємства контрагента), не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами.

Тобто, преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Так, відповідно до частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 2 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини першої статті 11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Понад це відповідно до статті 62 Конституції України статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, діє презумпція невинуватості. Згідно частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, позивачем спростовано твердження податкового органу про те, що Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 отримано від TOB « Епіліон», TOB «Айрон Буд», TOB «Саудал», TOB «ОСОБА_2 Пром», TOB « БК Виконроб», TOB «Максимус Пром», TOB «Еванстон», TOB « Роджер Компані» паперові носії за формою первинних документів, в яких наведені відомості, що не відповідають фактичним (реальним) обставинам.

Суд звертає увагу, що при розгляді справи у суді та на час проведення перевірки у контролюючого органу, відсутні докази протиправних дій Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, які підпадають під визначення статті 212 Кримінального кодексу України.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що свідчать про заниження податку на прибуток, або виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Суд не може прийняти до уваги інформацію про кримінальні провадження стосовно вищезазначених контрагентів Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, оскільки при здійсненні податкової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 по взаємовідносинам з вищевказаними контрагентами у Головного управління ДФС у Запорізькій області була відсутня жодна належним чином отримана інформація або відомості які б свідчили про фіктивність здійснених операцій з такими контрагентами, а також не надано вироків суду, що дії контрагентів підпадають під визначення кримінально караного діяння.

Разом з тим, у акті перевірки відсутня жодна інформація щодо здійснення злочинної діяльності з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Отже, понесені витрати у 2016 році на загальну суму 111071,16 грн. та у 2017 році на загальну суму 1353932,80 грн. на отримання товарів, відповідних робіт та послуг підтверджені позивачем документально у повному обсязі.

Крім того, податковим органом не наведено жодних причин вважати, що витрати, понесені позивачем не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Враховуючи отримані під час проведення перевірки відомості щодо позивача, наявність у нього власного автомобільного транспорту, відсутність залишків товарно-матеріальних цінностей, аналіз транспортування товарно-матеріальних цінностей, вид діяльності, належне виконання угод, суд приходить до висновку, що в даному конкретному випадку надані під час перевірки первинні документи підтверджують і розкривають суть та внутрішню сторону господарських операцій, суд приходить до висновку що витрати, понесені позивачем пов'язані з господарською діяльністю позивача.

На підставі наведеного суд вважає, що витрати, які позивач поніс у зв'язку з придбанням товарів, відповідних робіт та послуг, останній правомірно включив до складу витрат, а тому вони підлягають врахуванню під час визначення чистого оподатковуваного доходу та нарахування податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість.

Відтак, посилання відповідача на відсутність у позивача права на включення до складу витрат у 2016 році на загальну суму 111071,16 грн. та у 2017 році на загальну суму 1353932,80 грн. - є безпідставними.

Отже суд дійшов висновку, що під час розгляду справи податковим органом до суду не надано документів на підтвердження подання позивачем податкової звітності з недостовірними відомостями про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про помилковість висновків акту перевірки, на підставі яких винесене податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2018 року № НОМЕР_5, яким , Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи з фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 395 551,05 грн.

2. Щодо правомірності винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 17 жовтня 2018 року № НОМЕР_4, яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір у сумі 27 468 грн. 81 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного податку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є платником єдиного внеску, а об'єктом оподаткування для позивача відповідно до статті 7 вказаного Закону є сума його річного доходу.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово введено військовий збір за ставкою 1,5 відсотка від доходів, визначених статтею 163 цього Кодексу (загальний річний оподатковуваний дохід), а платниками збору є особи визначені пунктом 162.1 статті 162 Кодексу (фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерелом походження в Україні, так і іноземні доходи).

Таким чином позивач є платником військового збору, а об'єктом оподаткування є його загальний річний оподатковуваний дохід.

Підставою для прийняття вищезазначеного рішення були доводи відповідача, викладені в Акті перевірки від 02 жовтня 2018 року №954/08-01-13-05/НОМЕР_1, щодо порушень, які стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_5.

Зокрема в Акті перевірки зазначено, що в ході перевірки встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності, який с об'єктом оподаткування військовим збором на загальну суму 1465003,96 грн. в т.ч. за 2016 рік в сумі 111071,16 грн., за 2017 рік в сумі 1353932,80 грн., в результаті порушень викладених в розділі пункту 2.2.2 даного акту.

Тобто порушення, про які зазначалось вище, а саме пункту 177.2 пункту 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України, а саме заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2016-2017 років на суму 263700,70 грн., в т.ч. за 2016 року в сумі 19992,80 грн., за 2017 року в сумі 243707,90 грн., - та на підставі яких винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_5.

В Акті перевірки зазначено, що «…враховуючи вищенаведене перевіркою встановлено порушення вимог підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), а саме заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 21975,05 грн. в т.ч. за 2016 рік в сумі 1666,06 грн., за 2017 рік в сумі 21975,05 грн…».

Крім того в Акті перевірки зазначено, що «…В ході перевірки встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок на загальну суму 1465003,96 грн. в т.ч. за 2016 рік в сумі 111071,16 гри., за 2017 рік в сумі 1353932,80 грн., в результаті порушень викладених в розділі пункту 2.2.2 даного акту.

Дане відхилення виникло в результаті наступного: За 2016-2017 роки відхилення виникло в результаті порушень викладених в розділі 2.2.2 даного акту. Проведеною перевіркою встановлено заниження за 2016-2017рр. суми чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі (22%-2016) на загальну суму 1465003,96 грн.. що в свою чергу призвело до порушення пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 07 серпня 2010 року №2464-VІ із змінами та доповненнями… Виходячи з вищевикладеного перевіркою встановлено заниження бази оподаткування єдиним соціальним внеском всього на суму 476148.21 грн., у т.ч. у 2016 році в сумі 79795,21 грн., 2017 року в сумі 396353,00 грн…Перевіркою встановлено порушення пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 5 статті 8, пункту 8 статті 9 (у редакції, що діє з 01 січня 2016 року) Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VІ із змінами та доповненнями, а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2016-2017рр. на загальну суму 104752,61 грн. у т.ч. за 2016 рік на суму 17554,95 грн., за 2017 рік на суму 87197,66 грн…».

Отже, відповідачем зроблено висновки про вказані порушення у зв’язку виявленим з порушенням пункту 177.2 пункту 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України, а саме заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2016- 2017 років на суму 263700,70 грн., в т.ч. за 2016 року в сумі 19992,80 грн., за 2017 року в сумі 243707,90 грн., - та на підставі яких винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_5.

Як зазначено вище, судом встановлено, що понесені витрати у 2016 році на загальну суму 111071,16 грн. та у 2017 році на загальну суму 1353932,80 грн. на отримання товарів, відповідних робіт та послуг підтверджені позивачем документально у повному обсязі, отже позивач правомірно включив до складу витрат вартість придбаних ТМЦ, робіт та послуг, що реалізовані або використані у виробництві продукції, чим достовірно визначив суму чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний соціальний внесок та утримується військовий збір.

Донарахування позивачу сум військового збору є неправомірним, оскільки такі донарахування контролюючий орган мотивував та здійснив виключно у зв'язку зі збільшенням загального річного оподатковуваного доходу позивача за 2016 та 2017 роки.

Таким чином доводи відповідача про заниження позивачем суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу на суму 21975,05 грн., в т.ч. за 2016 року в сумі 1666,06 грн., за 2017 року в сумі 20308,99 грн., та заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 104752,61 грн., у т.ч. за 2016 рік в сумі 17554,95 грн., за 2017 рік в сумі 87197,66 грн. - є необґрунтованими, отже податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_4 від 17 жовтня 2018 року є безпідставним та підлягає скасуванню.

3. Стосовно правомірності винесення контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 17 жовтня 2018 року № НОМЕР_2, яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 405 937 грн. 50 коп., та №0030731305 від 17 жовтня 2018 року, яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 4 954 грн. 00 коп. - суд зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що 14.1.181. податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Бюджетне відшкодування – це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника (підпункт 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

За правилами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Також суд зазначає, що за визначенням підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів – це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Постачанням товарів також вважаються:

а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу;

б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства;

в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);

г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення;

д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;

е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Судом встановлено, що під час перевірки відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено:

- підпункт 14.1.181 пункт 14.1 статті 14, пункт 198.1, пункт 198.3, статті 198, пункт 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України в наслідок чого, завищено податковий кредит з податку на додану вартість, шо призвело до виникнення грошових зобов'язань суму 270625,00 грн., в т.ч.: за грудень 2016 року на суму 15667,00 грн; за липень 2017 року на суму 50683,00 грн; серпень 2017 року на суму 34734,00 грн; вересень 2017 року на суму 44083,00 грн; жовтень 2017 року на суму 12945,00 грн; листопад 2017 року на суму 65166,00 грн; грудень 2017 р на суму 47347,00 грн.

- підпункт 14.1.36, 14.1.181, пункт 14.1 статті 14, пункт 198.1 статті 198, пункт 200.1, пункт 200.2, пункт 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення за грудень 2017 року що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 20 - рядок 20.1 - рядок 20.2) на суму 4954,00 грн.

Так, відповідно до Акту перевірки в Акті перевірки від 02 жовтня 2018 року №954/08-01-13-05/НОМЕР_1 порушення у позивача виникли саме внаслідок господарських взаємовідносин із спірними контрагентами - TOB « Епіліон», TOB «Айрон Буд», TOB «Саудал», TOB «ОСОБА_2 Пром», TOB « БК Виконроб», TOB «Максимус Пром», TOB «Еванстон», TOB « Роджер Компані».

Як вже зазначалось вище (а саме в частині що стосується правомірності винесення податкового повідомлення-рішення від 17 жовтня 2018 року № НОМЕР_5) позивачем надано докази на підтвердження факту отримання товарів, робіт та послуг позивачем саме від TOB « Епіліон», TOB «Айрон Буд», TOB «Саудал», TOB «ОСОБА_2 Пром», TOB « БК Виконроб», TOB «Максимус Пром», TOB «Еванстон», TOB « Роджер Компані».

На час здійснення господарської операції контрагенти позивача мали спеціальну податкову правосуб'єктність, перебували на обліку платників податків, а також були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що не спростовується відповідачем.

Виходячи зі специфіки укладених між позивачем та його контрагентами договорів, як предмета господарських операцій, надані позивачем документи є достатнім доказом підтвердження фактичного виконання зазначених вище господарських операцій.

З наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності підприємства.

Доказів порушень відображення господарської операції в бухгалтерському та податковому обліку позивача та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань матеріали справи не містять, відповідачем до суду не надано.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом.

Правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (стаття 234 ЦК України). Недійсність фіктивних правочинів, тобто встановлення факту відсутності наміру створити правові насідки, а отже реально здійснити господарську діяльність, визначається тільки судом. Рішення суду про визнання правочинів між позивачем та його контрагентами недійсними контролюючим органом до суду не надано.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Такий висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини висловленою у справі БУЛВЕСАД проти Болгарії (заява № 3991/03), в якій Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог до оформлення первинних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність платника податків про зазначення його контрагентами недостовірних відомостей.

Враховуючи положення частини 2 статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, діюче законодавство України, так само як Податковий кодекс України не передбачає відповідальності у виді донарахування податкових зобов'язань, застосування штрафних санкцій або не підтвердження права на податковий кредит на господарюючого суб'єкта за можливі неправомірні дії свого контрагента; окрім того, не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість іншого платника податку, або на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

У податковому праві визнається критерій добросовісності платника податків, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, порушення допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Надані позивачем до суду докази, документи у сукупності підтверджують фактичне постачання товарів, робіт та послу від TOB « Епіліон», TOB «Айрон Буд», TOB «Саудал», TOB «ОСОБА_2 Пром», TOB « БК Виконроб», TOB «Максимус Пром», TOB «Еванстон», TOB « Роджер Компані» Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1.

Як з'ясовано судом, позивач веде облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань.

Отже, досліджені судом первинні документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків підтверджують здійснення господарських операцій позивача з TOB « Епіліон», TOB «Айрон Буд», TOB «Саудал», TOB «ОСОБА_2 Пром», TOB « БК Виконроб», TOB «Максимус Пром», TOB «Еванстон», TOB « Роджер Компані».

Тобто, документально підтверджено формування ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту з податку на додану вартість по операціям з TOB « Епіліон», TOB «Айрон Буд», TOB «Саудал», TOB «ОСОБА_2 Пром», TOB « БК Виконроб», TOB «Максимус Пром», TOB «Еванстон», TOB « Роджер Компані».

При цьому, як видно зі змісту акту перевірки, то він не містить жодних посилань податкового органу про те, що податкова накладна, на підставі якої позивачем здійснено формування податкового кредиту не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим суд вважає, що позивачем як до перевірки та і при судовому розгляді справи надані докази, які в своїй сукупності підтверджують реальне вчинення господарських операцій, що в свою чергу підтверджує правомірність формування податкового кредиту за такими операціями.

Як встановлено із матеріалів справи, господарські правовідносини з TOB « Епіліон», TOB «Айрон Буд», TOB «Саудал», TOB «ОСОБА_2 Пром», TOB « БК Виконроб», TOB «Максимус Пром», TOB «Еванстон», TOB « Роджер Компані» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання та повернення товарів підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже, факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з’ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

Висновок відповідача про не підтвердження отримання товарів, послуг та робіт позивачем саме від TOB « Епіліон», TOB «Айрон Буд», TOB «Саудал», TOB «ОСОБА_2 Пром», TOB « БК Виконроб», TOB «Максимус Пром», TOB «Еванстон», TOB « Роджер Компані» є необґрунтованим, базується виключно на припущеннях контролюючого органу, оскільки фактично ним досліджувалась наявна податкова інформація стосовно контрагентів позивача, які є постачальниками товару, що підтверджено зазначеними вище первинними документами.

Тобто вказані в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора.

Крім того суд звертає увагу, що підпунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України імперативно встановлено, що податкова накладна є достатнім документом, на підставі якого у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача первинних документів, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, ФОП ОСОБА_1 цілком правомірно включив суми до витрат які враховуються для визначення об’єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на правильність вирішення адміністративної справи по суті.

Отже підстави для зменшення позивачу суми від’ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 4 954 грн. 00 коп., збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 405 937 грн. 50 коп. – відсутні.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача, викладені у Акті перевірки від 02 жовтня 2018 року №954/08-01-13-05/НОМЕР_1, - є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкові повідомлення-рішення від 17 жовтня 2018 року №0030741305, №0030731305, №0030701305 та №0030691305, прийняті Головним управлінням ДФС у Запорізькій області відносно Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, є протиправними, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені у Акті перевірки від 02 жовтня 2018 року №954/08-01-13-05/НОМЕР_1, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, викладені у Акті перевірки від 02 жовтня 2018 року №954/08-01-13-05/НОМЕР_1, - є помилковими та спростовуються дослідженими під час розгляду справи доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 17 жовтня 2018 року №0030741305, №0030731305, №0030701305 та №0030691305, у зв’язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (04078, місто Київ, вул. Данченко Сергія, 1, к. 1, кв. 81, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (69107, місто Запоріжжя, пр. Соборний, б. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про скасування податкових повідомлень - рішень, – задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 17 жовтня 2018 року №0030741305, №0030731305, №0030701305 та №0030691305.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (04078, місто Київ, вул. Данченко Сергія, 1, к. 1, кв. 81, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (69107, місто Запоріжжя, пр. Соборний, б. 166, код ЄДРПОУ 39396146) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 8339 грн. 12 коп.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 09 квітня 2019 року.

Суддя Д.В. Татаринов