Рішення № 81394786, 17.04.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 квітня 2019 р. Справа № 120/429/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дмитришеної Руслани Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Т.Ю.

позивача: ОСОБА_1

представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 (21037, м. Вінниця, вул. Лізи Чайкіної, буд. 17)

до: Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області (29000, м. Хмельницький, вул. Шевченка, буд. 53)

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення повного розрахунку з позивачем при його звільненні;

- зобов’язати ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 грудня 2018 року по 30 січня 2019 року.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що відповідно до наказу №320-к від 17.12.18 його було звільнено з посади начальника Управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області за ч. 2 ст.87 Закону України «Про державну службу». Відповідачем позивачу були нараховані, але не виплачені кошти за період тимчасової непрацездатності. При цьому, розрахунок з позивачем було проведено 31.01.2019, а вимогу щодо виплати середнього заробітку під час тимчасової втрати ним працездатності відповідачем було проігноровано. Позивач вважає, що бездіяльністю відповідача, порушені його конституційні права та вимоги статей 116, 117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 22.02.2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та встановлено строки для подання учасниками заяв по суті справи.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не направив. Натомість подав до суду письмові пояснення по суті справи та клопотання про долучення письмових доказів в обґрунтування своєї позиції, які долучені судом до матеріалів справи.

Позивачем заявлялись клопотання про долучення додаткових письмових доказів, які судом задоволено.

Заходів забезпечення доказів або позову судом не вживались, провадження у справі не зупинялось.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив задовольнити з підстав, зазначених у позові. При цьому, останній вказував на самостійно зроблений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від 02.04.2019.

Представники відповідача проти позову заперечували частково. Зазначили, що не визнають розмір посадового окладу позивача, який слід брати за основу із розрахунку 7300 грн., та наполягають на обрахунку середнього заробітку, виходячи з посадового окладу позивача 5300 грн., оскільки після ліквідації посади начальника Управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області позивача було переведено в позаштат. Представники відповідача повідомили, що визнають ту обставину, що остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 31.01.2019, а загальний період затримки становив з 17.12.2018 по 30.01.2019. При цьому, заперечують проти врахування в дні затримки виплати середнього заробітку дні тимчасової втрати працездатності позивача після 17 грудня 2018 року, оскільки вважають днями затримки в грудні 2018 чотири робочих дні та в січні 2019 - 21 робочий день. Представники відповідача наполягають на тому, що позивачу за рахунок установи надміру сплачені кошти у сумі 2413,99 грн., оскільки в 2018 році грошова допомога до відпустки була помилково сплачена із розміру посадового окладу 7300 грн. замість посадового окладу 5300грн.

В свою чергу, позивач наполягав, що посадовий оклад за посадою, яку він займав, а саме начальника Управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, становив 7300 грн., а переведення позивача в позаштат не передбачено чинним законодавством. При цьому, позивач покликався на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року у справі № 802/166/18-а, яким визнано протиправним та скасовано п. 5 наказу ГУ Держпродспоживслужби у Хмельницькій області про переведення ОСОБА_1 з посади начальника Управління захисту споживачів на посаду головного спеціаліста відділу захисту споживачів.

Дослідивши матеріали справи та докази, з’ясувавши обставини, аргументи учасників справи, норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працював на посаді начальника Управління захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби у Хмельницькій області (далі - позивач). На вказаній вище посаді останній був поновлений наказом ГУ Держпродспоживслужби у Хмельницькій області №36-к від 29.03.2017 року, що вбачається з рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року у справі № 802/166/18-а, яке набуло законної сили, та є у відкритому доступі і не потребує повторного доказування згідно статті 78 КАС України.

Наказом начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Хмельницькій області від 17.12.2018 року № 320-к позивача звільнено з посади начальника Управління захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби у Хмельницькій області з 17 грудня 2018 року у зв’язку з нез’явленням на службу протягом більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, згідно з частиною другою статті 87 Закону України «Про державну службу», що встановлено на підставі копії наказу про звільнення (а. с.7).

Згідно пояснень позивача, що не заперечується відповідачем, він ознайомився із зазначеним наказом і отримав його копію 26.12.2018 року. Того ж числа позивач направив відповідачу засобами поштового зв’язку повідомлення від 26.12.2018 зі згодою про направлення трудової книжки на його адресу поштою. До вказаного повідомлення долучено листки непрацездатності серії АДМ №69855 та серії АДД № 723324, службове посвідчення, що встановлено на підставі копії повідомлення ОСОБА_1 від 26.12.2018, опису поштового вкладення від 26.12.2018 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №2103001681568 (а. с. 8).

Листом від 11.01.2019 №22/03.01-05/159 Головне управління Держпродспоживслужби у Хмельницькій області повідомило позивача, що кошти за період його тимчасової непрацездатності нараховані в загальній сумі 28495,15 грн., з яких 4847,10 грн. за рахунок організації будуть перераховані йому до кінця січня 2019, а 23648,05 грн. за рахунок ФСС з ТВП будуть перераховані після отримання грошового забезпечення від фонду (а. с. 17).

У відповідь на зазначений лист позивач своїм листом від 16.01.2019, направленим відповідачу рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, вимагав від ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області негайно виплатити йому належні при звільненні кошти згідно положень ст. 117 КЗпП України (а. с. 9).

Відповідно остаточний розрахунок при звільненні відповідачем проведено з позивачем 31 січня 2019 року, що визнається обома сторонами справи. При цьому, середній заробіток за весь час затримки від дати звільнення, а саме з 17 грудня 2018 року по день фактичного розрахунку 30 січня 2019 року, відповідачем не проведено, що вбачається з пояснень сторін в якості обставини, визнаної сторонами.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Відповідно до положень ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), зокрема п. 2 ч. 1, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно із статтею 4 КАС України, під публічною службою розуміється діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до матеріалів справи, позивач був державним службовцем та, відповідно до наказу начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Хмельницькій області від 17.12.2018 року №320-к, звільнений з посади начальника Управління захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби у Хмельницькій області з 17 грудня 2018 року.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону № 889-VIII, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення може бути нез’явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Надаючи оцінку доказам, суд зважає на лист від 11.01.2019 № 22/03.01-05/159 ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, яким підтверджено неможливість виплатити позивачу в день його звільнення нараховані суми в розмірі 28495,15 грн. з посиланням на відсутність кошторису та відсутність фінансування від Фонду соціального страхування з ТВП, як невиплату саме з вини власника або уповноваженого ним органу в значенні статті 117 КЗпП України.

Відтак, часом затримки від дати звільнення по день фактичного розрахунку є період з 17 грудня 2018 року по 30 січня 2019 року.

Щодо аргументів відповідача про відсутність затвердженого кошторису та неотримання відповідачем грошового забезпечення від Фонду, то суд зазначає, що дані обставини не виключають, встановленого статтею 116 КЗпП України, обов’язку роботодавця провести остаточний розрахунок з працівником нарахованих йому сум в день звільнення. Разом з тим, суд звертає увагу, що звільнення позивача відбулось за ініціативою суб’єкта призначення відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону № 889-VIII.

Одночасно, суд відхиляє аргументи відповідача щодо не включення до періоду затримки дні тимчасової непрацездатності позивача, підтверджені лікарняними, оскільки відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" саме роботодавець зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

Посилання відповідачем на обов’язок Фонду соціального страхування компенсувати йому відповідні кошти в оплату періоду тимчасової втрати працездатності позивача в якості необхідної умови для виплати останньому середнього заробітку за весь час затримки суперечить положенням п.1 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та ст. 117 КЗпП України.

За наведеного вище, судом відхиляється поданий відповідачем письмовий розрахунок компенсації заробітної плати від 18.03.2019 №22/03.01-05/1193 як такий, що не відповідає чинному законодавству (а. с. 38-39).

Щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, суд зважає на таке.

Відповідно до розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, посадовий оклад працівника є величиною, що враховується у проведенні розрахунку середньої заробітної плати. Згідно розділу ІІ зазначеного Порядку, періодом, за який обчислюється середньомісячна заробітна плата, є останні 2 календарні місяці роботи, а якщо протягом них працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року у справі №802/166/18-а було визнано протиправним та скасовано п. 5 наказу ГУ Держпродспоживслужби у Хмельницькій області про переведення ОСОБА_1 з посади начальника Управління захисту споживачів на посаду головного спеціаліста відділу захисту споживачів. З зазначеного рішення суду, а також з пояснень сторін, судом встановлено, що за останні чотири місяці до звільнення позивач працював на посаді начальника Управління захисту споживачів.

Суд відхиляє твердження представників відповідача про те, що після набрання законної сили Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року у справі № 802/166/18-а про скасування наказу відповідача про переведення ОСОБА_1 з посади начальника Управління захисту споживачів на посаду головного спеціаліста відділу захисту споживачів, позивача було переведено в т.з. позаштат. Закон України «Про державну службу» не містить такого поняття як позаштатний службовець або переведення посади в позаштат. Кодекс законів про працю України не містить визначення поняття «позаштатний працівник», зазначаючи в статті 4 лише про те, що на позаштатних працівників також ведуться трудові книжки, якщо вони підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. При цьому, КЗпП України також не передбачає можливості виведення посади в т.з. «позаштат» по причині скорочення цієї посади та поновлення працівника на ній в зв’язку з оскарженням до суду наказу про переведення працівника на іншу посаду, як на цьому наголошували представники відповідача.

Відповідно до письмових доказів: Структури ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, Штатного розпису ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області за 2017 рік та Штатного розпису ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області за 2018 рік посада «начальник Управління захисту споживачів» не вбачається, до штатних розписів не включена. Водночас, наказом відповідача від 17.12.2018 року № 320-к позивача звільнено саме з посади «начальника Управління захисту споживачів».

За таких обставин, та по причині не подання відповідачем письмових доказів свого твердження про те, що посадовий оклад начальника Управління захисту споживачів становить 5300 грн, суд приймає пояснення позивача, що в 2018 році посадовий оклад начальника Управління захисту споживачів, з якого був звільнений позивач, становив 7300 грн. Непрямим підтвердженням цього слугує Штатний розпис ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області за 2018 рік, згідно якого посадовий оклад начальників всіх управлінь становив 7300 грн. На ряду із цим, в своїх письмових поясненнях №22/03.01-05/1258 від 21.03.19 відповідач прямо зазначає, що грошова допомога позивачеві до відпустки у 2018 році виплачувалась виходячи з посадового окладу 7300 грн.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що оскільки в штатному розписі відповідача з грудня 2017 року відсутня посада начальника Управління захисту споживачів, то для розрахунку середньої заробітної плати за основу слід брати посадовий оклад, затверджений в штатному розписі з 01.01.2017 року. Таке твердження відповідача прямо суперечить положенню пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100, згідно якого періодом, за який обчислюється середньомісячна заробітна плата, є останні 2 календарні місяці роботи, а якщо протягом них працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

До 29.07.2015 року останнім абзацом пункту 4 Порядку, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100, був абзац третій, згідно якого: «В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу».

Поряд з цим, Постановою КМ України від 29.07.2015 р. №542, яка набула чинності 07.08.2015, пункт 4 зазначеного Порядку був доповнений новим абзацом четвертим наступного змісту: «Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням норм цього Порядку. У разі коли розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, для розрахунку компенсації застосовується середня заробітна плата, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.»

На момент виникнення між сторонами спірних правовідносин саме цей абзац четвертий пункту 4 Порядку, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 р. N 100, є останнім абзацом пункту 4 цього Порядку, який згідно відсильної норми пункту 2 Порядку має застосовуватись при обчисленні середньомісячної заробітної плати, коли працівник не працював протягом останніх 2-х календарних місяців, що передували останнім двом календарним місяцям перед звільненням. Вочевидь, зазначений останній (четвертий) абзац пункту 4 Порядку не може застосовуватись до інших правовідносин, крім тих, що пов’язані із призовом під час мобілізації, на особливий період, тобто не може застосовуватись до правовідносин між сторонами в даній справі.

За таких обставин, відповідачем за основу розрахунку середньомісячного заробітку позивача повинен бути взятий до уваги посадовий оклад начальника Управління захисту споживачів за останні два місяці роботи позивача до його звільнення, тобто жовтень-листопад 2018 року, а якщо протягом них позивач не працював, то серпень-вересень 2018 року. Тому, переконливі мотиви відповідача на застосуванні в розрахунку розміру посадового окладу за січень 2017 року є необґрунтованим, та таким, що суперечить розділу ІІ Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100.

Разом з тим, в силу абзацу третього пункту 4 Порядку, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100, розрахунки проводяться виходячи з установлених працівнику в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

На ряду із цим, відповідачем не доведено розмір посадового окладу начальника Управління захисту споживачів у сумі 5300 грн., оскільки не надано суду відповідної належним чином затвердженої тарифної ставки.

Відповідачем надана суду Довідка №22/10.03-05/280 від 19.03.2019 року про доходи ОСОБА_1 за грудень 2018, січень 2019, яка в судовому засіданні 17.04.2019 року була відкликана представниками відповідача як неналежний доказ, по причині допущених відповідачем помилок при її складанні. Зважаючи на такі принципи судочинства як змагальність та диспозитивність, таке відкликання доказу стороною, яка його подала, та відмова сторони обґрунтовувати на основі відкликаного доказу свої вимоги та заперечення повинно бути прийнято судом.

Згідно із наданим відповідачем письмовим доказом, а саме Довідки №284 від 21.03.2019 про доходи позивача, вбачається нарахування першим останньому заробітної плати за жовтень 2018 у розмірі 5300 грн. та у листопаді 2018 року у розмірі 5300 грн. Однак, даний доказ не доводить твердження відповідача про те, що розмір посадового окладу Начальника Управління захисту ГУ Держпродспоживслужби становив 5300 грн., оскільки предметом довідки є саме нарахування заробітної плати ОСОБА_1 особисто, а не визначення та затвердження розмірів посадових окладів за посадами. При цьому, зазначена довідка відображає позицію відповідача про необхідність нарахування позивачеві заробітної плати в розмірі 5300 грн., тоді як в письмових поясненнях № 22/03.0101-05/1258 від 21.03.2019 відповідач прямо зазначає, що посадовий оклад позивача для виплати допомоги до відпустки розраховувався виходячи з розміру 7300 грн.

На противагу вищенаведеному, суд приймає наданий позивачем письмовий розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1, згідно якого при розрахунку спірної виплати позивачу має братись за основу посадовий оклад начальника Управління захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області в розмірі 7300 (сім тисяч триста) гривень.

До такого висновку суд приходить з огляду на Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2018 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2018 р. №24), в силу яких розмір посадового окладу керівника управління у складі департаменту, головного управління, служби, що охоплює територію однієї або кількох областей, м. Києва або м. Севастополя, становить 7300 грн.

Зважаючи на викладене, судом встановлено, що протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягала у недотриманні обов’язку виплатити позивачеві його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, були порушені права позивача на отримання його середнього заробітку за весь час затримки за період з 18 грудня 2018 року по 30 січня 2019 року включно, виходячи з розрахунку місячного посадового окладу начальника Управління ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області в розмірі 7300 грн.

Відтак, права позивача потребують судового захисту шляхом зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 грудня 2018 року по 30 січня 2019 року.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Дослідивши письмові докази у їх сукупності та надавши їм відповідну оцінку, суд приходить до висновку, що відповідачем, який є суб’єктом владних повноважень, не доведено правомірності його оскаржуваної бездіяльності. На відміну цьому, правова позиція позивача є обґрунтованою, доводиться належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що були досліджені судом, тому суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо розподілу при вирішені справи судових витрат, то згідно із ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що позивач є інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК №222000, а відтак звільнений від сплати судового збору в силу пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», та за відсутності понесених витрат іншими особами, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області щодо не здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні.

Зобов'язати Головне управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 грудня 2018 року по 30 січня 2019 року.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (21000, м. Вінниця, вул. Л.Чайкіної, 17, РНОКПП НОМЕР_1); Головне управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області (29000, м. Хмельницький, вул. Шевченка, буд. 53, код ЄДРПОУ 40358308).

Рішення у повному обсязі складено: (23.04.2019)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна