Постанова № 8137833, 17.02.2010, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 лютого 2010 року справа № 2а-193/09/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя - Ушаков Т.С.,

судді Гончарова І.А., Островська О.П.,

при секретарі судового засідання Юрченко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Свердловантрацит» до Державної податкової інспекції в м.Свердловську про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, визнання факту завищення податкових зобовязань та факту бездіяльності посадових осіб,

В С Т А Н О В И В:

25 квітня 2008 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в м. Свердловську, в якому просив суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000232342/0 від 11.04.2008 року та № 0000242342/0 від 11.04.2008 року, визнати факт завишення податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість в сумі 70643 грн. та завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн. та визнати факт бездіяльності посадових осіб державної податкової інспекції в м. Свердловську в частині не відображення в акті перевірки «Про результати виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року по 30.09.2006 року» від 20.01.2007 року за № 23-23-32355669 завищення податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість в сумі 70643 грн. та завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн.

17 лютого 2010 року представник позивача надав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд визнати факт бездіяльності посадових осіб державної податкової інспекції в м. Свердловську в частині не відображення в акті перевірки «Про результати виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2007 року» від 31.03.2008 року за № 329-23-32355669 завищення податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість в сумі 70643 грн. та завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що фахівцями ДПІ у м. Свердловську була проведена виїзна планова перевірка ДП «Свердловантрацит» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2007 року, за результатами якої 31.03.2008 року було складено акт перевірки № 329-23-32355669. На підставі цього акту відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000232342/0 від 11.04.2008 року, згідно якого сума податкового зобовязання по податку на прибуток, донарахованого ДПІ у м.Свердловську, складає 24824244 грн., у тому числі - за основним платежем - 12288985 грн., за штрафними санкціями 12535259 грн. та № 0000242342/0 від 11.04.2008 року, згідно якого сума податкового зобовязання по податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями складає 180616,5 грн., у тому числі - за основним платежем - 120411 грн., за штрафними санкціями 60205,5 грн.

Представник позивача зазначив, що в акті перевірки вказано, що ДП «Свердловантрацит» в порушення п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при розрахунку матеріальної складової в залишках готової продукції та у незавершеному виробництві не враховано вартість електроенергії, газу та води, що привело до заниження валового доходу в сумі 7 013 252 грн., крім того ДП «Свердловантрацит» не веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості витрат по придбанню матеріалів довготривалого використання, що привело до заниження валового доходу в сумі 45 026 978грн., в т.ч.: 4 кв. 2006р. занижено на 45 383 371грн.

Так, на підтвердження факту порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відповідач робить висновок про те, що електроенергія, газ та вода відносяться до матеріальних активів підприємства, про що свідчить п. 5 П(С)БО 9 "Запаси".

Висновки про порушення п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ґрунтуються виключно за даними бухгалтерського обліку (Звіт за формою 10П "Собівартість готової вугільної продукції"), що прямо протиречить вказаної нормі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Представник позивача вважає, що електроенергія, газ, вода, послуги з переробки вугілля, витрати на капітальний ремонт не є запасами в розумінні п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.4 та п.6 П(С)БО 9 "Запаси".

Згідно з актом перевірки відповідач відніс електричну енергію та газ до товарної продукції, призначеної для купівлі-продажу, обумовленої технологічною специфікою електроенергетичної та нафтогазової галузей.

В розумінні П(С)БО 9 "Запаси" електрична енергія та газ не можуть виступати запасом, оскільки відсутні основні складові таких запасів - утримання та складування, та вони не рахуються на матеріальних рахунках бухгалтерського обліку (лист Мінфіну України від 02.09.2003р. №31-042220-29-18/1497).

Вода також не складується та не утримується позивачем, а тому не є запасом у розуміння П(С)БО 9 «Запаси». Вода не обліковується на матеріальних рахунках бухгалтерського обліку.

За такими обставинами, витрати на придбання води включаються до валових витрат згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Вартість такої води не може приймати участі в спеціальному обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів, так як вона не може зберігатися на складі, не обліковується на балансових рахунках «Запаси», не входить до складу незавершеного виробництва (рядового вугілля) та залишків готової продукції в якості запасів.

Витрати на капітальний ремонт, послуги з переробки вугілля хоча і відносяться до складу елемента собівартості продукції "Матеріальні витрати", але вони також не є запасами у розумінні п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.4 п.6 П(С)БО 9 «Запаси», та не повинні приймати участі у перерахунку приросту (убутку) запасів.

Також представник позивача пояснив, що на підтвердження факту порушення п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині не ведення податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості витрат по придбанню матеріалів довготривалого використання, які рахуються на рахунку № 39 "Витрати майбутніх періодів" відповідач, посилаючись на п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вказує, що ДП «Свердловантрацит» включає до валових витрат звітного періоду витрати на придбання матеріалів та відображає їх вартість у декларації з податку на прибуток по рядку 04.1 "Витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у п.04-11; але при розрахунку матеріальної складової в залишках готової продукції та напівфабрикатів враховує тільки витрати на придбання матеріалів довготривалого використання в частині щомісячного погашення за звітний період, а залишки витрат по придбанню таких матеріалів, які рахуються на рахунку № 39 "Витрати майбутніх періодів" в розрахунок приросту (убутку) не включає, що за висновками ДПІ призвело до заниження валового доходу в загальній сумі 45026978 грн.

Представник позивача вважає, що матеріали довгострокового використання у виробництві продукції використовуються тривалий час, а не одноразово, тому у розрахунку приросту (убутку) запасів у незавершеному виробництві та залишках готової продукції повинні враховуватися тільки витрати звітного періоду і віднесені у цьому періоді на витрати виробництва.

Крім того, ДП «Свердловантрацит» вважає прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000242342/0 від 11.04.2008 року таким, що протиречить діючому законодавству з питань оподаткування з наступних підстав:

Згідно «Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (ст.3.2 Статуту залізниць України) із змінами та доповненнями внесеними наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001р. № 542, зареєстрованого в Мінюсті України за № 796/5987 от 10.09.01р. закладали зазори у вагонах пиломатеріалами, для відправки готової продукції вуглеотримувачу з метою запобігання втрати вантажу. Згідно вищезазначених правил «у разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів, щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагону. Такі заходи розробляються виробником». Згідно вищевказаних правил відокремлені підрозділи закладали зазори у вагонах пиломатеріалами; ці витрати пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, тобто не відбувалось передачі товарів (робіт, послуг) в межах балансу для невиробничого використання, внаслідок чого, відповідачем були неправомірно нараховані податкові зобов'язання у сумі 20 100 грн.

Також представник позивача у судовому засіданні стверджував про неправомірність нарахування податкових зобов'язань по ПДВ у зв'язку з тим, що позивач не придбає та не виготовляє брухт чорних металів, а утворює в наслідок господарської діяльності та реалізує його покупцям із застосуванням п. 11.44 ст. 11 Закону України «Про ПДВ», у зв'язку з чим у підприємства відсутні підстави для коригування ПДВ.

Крім того, відповідачем були неправомірно нараховані податкові зобов'язання по ПДВ у зв'язку з тим, що видача молока працівникам за шкідливість не відповідає терміну "поставка", молоко видається згідно вимог законодавства та колективного договору, а не угод цивільно-правового характеру.

За таких підстав, представник позивача просив суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000232342/0 від 11.04.2008 року та № 0000242342/0 від 11.04.2008 року. Крім того, він просив визнати факт завишення податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість в сумі 70643 грн. та завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн. та визнати факт бездіяльності посадових осіб державної податкової інспекції в м. Свердловську в частині не відображення в акті перевірки «Про результати виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2007 року» від 31.03.2008 року за № 329-23-32355669 завищення податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість в сумі 70643 грн. та завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне.

Представник відповідача пояснив, що до приросту (убутку) включається балансова вартість товарів та запасів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Відповідач приходить до висновку, що коли газ, електроенергія та вода, використовуються у господарській діяльності платника податків, то витрати на їх придбання включаються до валових витрат, а їх балансова (первісна) вартість - до обліку приросту (убутку), як це передбачено п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що стосується витрат по ремонтним роботам, переробці вугілля та використанню вугілля на потреби власного виробництва, то представник відповідача зазначив, що оскільки запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена, а вугілля за своїми якісними показниками відноситься до природного палива і його використанні у виробничій діяльності, безпосередньо, пов'язано з отриманням економічної вигоди, у звязку з чим вугілля можна віднести до запасу, тобто активу, стосовно якого існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, повязані з його використанням, а тому перевіряючими в ході проведення перевірки правомірно було включено до розрахунку приросту (убутку) балансову вартість матеріалів та інших запасів, які використовувались ДП "Свердловантрацит" та його відокремленими підрозділами, чого підприємством, в порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства", зроблено не було.

Щодо витрат майбутніх періодів по рахунку № 39, які пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості, з освоєнням нових виробництв та агрегатів, сплачені авансом орендні платежі, оплата страхового поліса, оплата торгового патенту, передплата на газети), то представник відповідача пояснив, що в ході проведення перевірки було встановлено, що на ДП "Свердловантрацит" на рахунку № 39 "Витрати майбутніх періодів" (який призначено для узагальнення інформації щодо здійснених витрат у звітному періоді, які підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах) рахуються витрати по придбанню матеріалів довготривалого використання згідно переліку, який затверджений Міністерством палива та енергетики України від 09.12.02р. № 129.

Однак, вартість цих матеріалів не знаходила відображення у податковому обліку приросту (убутку) вартості матеріальних запасів згідно п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства". Витрати на придбання вказаних матеріалів відразу (по оприбуткуванню) відображалися у декларації по прибутку підприємств у рядку 04-1, але при відпуску запасів у виробництво не відбувався убуток запасів у розумінні п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства".

ДП "Свердловантрацит" враховує витрати на придбання матеріалів довготривалого використання в частині щомісячного погашення за звітний період, а залишки витрат по придбанню матеріалів довготривалого використання, які рахуються на рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів", в розрахунок приросту (убутку) не включає, що є порушенням п. 5.9 ст. 5 "Про оподаткування прибутку підприємства".

Також представник відповідача пояснив щодо твердження позивача про неправомірність нарахування відповідачем податкових зобов'язань по ПДВ у зв'язку з тим, що витрати з проведення заходів по ущільненню вагонів відносяться до складу валових витрат.

Витрати по збереженню вантажу при перевезенні є витратами перевізника, а не вантажовідправника (ДП «Свердловантрацит»), тому підприємство безпідставно та в порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" включило до складу валових витрат вартість пиломатеріалів, використаних на ущільнення залізничних вагонів, які не належать платнику податку. У зв'язку з чим нарахування податкових зобов'язань по вказаній операції відповідає нормам ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Щодо твердження позивача про неправомірність нарахування відповідачем податкових зобов'язань по ПДВ при здійсненні операцій з поставки брухту чорних металів представник відповідача зазначив, що оскільки брухт чорних металів утворився внаслідок ліквідації об'єктів основних засобів та виході виробничого процесу і може використовуватися у господарській діяльності підприємства, то відповідно до п. 24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99р. №246, такі запаси повинні відображатися у бухгалтерському обліку за чистою вартістю реалізації. Чиста вартість реалізації таких запасів є базою для визначення частки податку на додану вартість сплаченого при їх придбанні, яку необхідно виключити із податкового кредиту.

Щодо твердження позивача про неправомірність нарахування відповідачем податкових зобов'язань по ПДВ у зв'язку з тим, що видача молока працівникам за шкідливість не відповідає терміну "поставка", молоко видається згідно вимог законодавства та колективного договору, а не угод цивільно-правового характеру, то представник відповідача зазначив, що згідно п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про ПДВ» у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати (безоплатна передача), база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Щодо посилання позивача на те, що видача молока не відповідає терміну «поставка», то представник відповідача зазначив, що відповідно до п. 1.4. ст. 1 Закону України «Про ПДВ» поставка товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт).

За таких підстав представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 11.02.08р. по 24.01.08р. податковим органом було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2007 року, за результатами якої складено акт про результати перевірки від 31.03.2008 року № 329-23-32355669.

Під час вказаної перевірки податковим органом встановлено порушення:

- п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. №283/97- ВР невірно визначив приріст балансової вартості запасів, що призвело до заниження валового доходу на загальну суму 52 040 230грн., в тому числі:

а) через неврахування до складу приросту вартості електроенергії, газу та води, а також послуг з ремонту та збагаченню вугілля, вугілля на виробничі потреби 7 013 252грн.

б) через неврахування до складу приросту вартості матеріалів довготривалого використання - 45 026 978грн.

- п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" - не включено до складу валового доходу вартість списаної кредиторської заборгованості, по якій сплинув строк позовної давності в сумі 7 204 грн.

- п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" - в результаті арифметичної помилки завищені валові доходи на 1 500 000 грн. та занижені валові витрати на 1 500000 грн.

- п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" - до валових витрат включена вартість лісових матеріалів, які використано на "закладення" конструктивних зазорів залізничних вагонів, як витрати, не пов'язані з веденням господарської діяльності позивача в сумі 100 500грн.

- п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" - до валових витрат включена вартість послуг автомобільного транспорту з перевезення працівників до ДОЦ "Королівські скелі" як витрати, не пов'язані з веденням господарської діяльності позивача в сумі 803 грн.

- п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" - не виключено із складу валових витрат вартість списаної кредиторської заборгованості, по якій сплинув строк позовної давності в сумі 7 204грн.

- п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. №168/97- ВР здійснив передачу в межах балансу для невиробничого використання витрати на придбання молока працівникам та не нарахував податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 1 034 грн.

- п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. №168/97- ВР здійснив передачу в межах балансу для невиробничого використання витрати на придбання автопослуг ВП "Автобаза" по перевезенню працівників до ДОЦ "Королівські скелі" та не нарахував податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 160,53грн.

- п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. №168/97- ВР здійснив передачу в межах балансу для невиробничого використання, а саме: пиломатеріали на "заробку" конструктивних зазорів на залізничних вагонах та не нарахував податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 20 100грн.

- п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від03.04.97р. №168/97- ВР здійснив передачу в межах балансу для невиробничого використання, тобто до бази оподаткування не включена вартість вугілля, надана працівникам підприємства на побутові потреби, згідно ст. 43 Гірничого Закону у сумі 11626,10грн. та не нараховані податкові зобов'язання в сумі 2325,22грн. - п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. №168/97- ВР не виключив зі складу податкового кредиту податок на додану вартість по операціям з поставки брухту чорних металів, одержаних внаслідок ліквідації об'єктів основних фондів в сумі 106 721грн. - зайво нараховані податкові зобов'язання по ВП "шахта Довжанська - Капітальна" в сумі 9 930грн.

На підставі акту перевірки від 31.03.2008 року № 329-23-32355669 податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення № 0000232342/0 від 11.04.2008 року про донарахування податку на прибуток в сумі 12288985 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 12535259 грн., всього на суму 24824244 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000242342/0 від 11.04.2008 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 120411 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 60205,50 грн., всього на суму 180616,50 грн.

Щодо податку на прибуток підприємств

Нараховуючи податкове зобовязання з податку на прибуток податковий орган вважав, що позивачем в порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. № 283/97- ВР зі змінами та доповненнями (надалі Закон № 283) невірно визначено приріст балансової вартості запасів (рядок 01.2 Декларації), що привело до заниження валового доходу на загальну суму 52 040230 грн.

На думку відповідача порушення п. 5.9 ст. 5 Закону № 283 виразилося в тому, що при розрахунку матеріальної складової в залишках готової продукції та у незавершеному виробництві не враховано вартість електроенергії, газу та води, що привело до заниження валового доходу в сумі 7 013 252 грн. Крім того, позивач не веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості витрат по придбанню матеріалів довготривалого використання, які рахуються на рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів", що привело до заниження валового доходу в сумі 45 026 978грн.

Суд вважає, що висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.5.9 ст.5 Закону № 283 є необґрунтованим та таким, що не відповідає діючому законодавству виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат платника податку у такому звітному кварталі.

У разі коли вартість таких запасів на початок звітного кварталу перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу, різниця додається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

За приписами п.п. 4, 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. №246 (далі П(С)БО) запаси це - активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Для цілей бухгалтерського обліку запаси, відповідно до п.6 вищевказаного Положення, включають:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

- поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Згідно з актом перевірки відповідач відніс електричну енергію та газ до товарної продукції, призначеної для купівлі-продажу, обумовленої технологічною специфікою електроенергетичної та нафтогазової галузей.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" електроенергія це - електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Згідно із п. 1.2. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 р. № 28, електрична енергія (активна) - енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нафту і газ" газ корисна копалина, яка являє собою суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиску 760 мм ртутного стовпа і температури 20 град. C) і є товарною продукцією;

Отже, законодавець чітко визначив терміни електрична енергія та газ, як в правовому аспекті, так і в економічному.

Висновок щодо води, як товару, податковим органом зроблено на підставі того, що відповідно до Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених наказом Державного комітету промислової політики України № 47 від 02.02.2001 року вода, яка використовується в процесі виробництва продукції відноситься до статті калькуляції «Паливо та енергія», яка в свою чергу входить до складу елемента «Матеріальні витрати».

Вказаний наказ видано з метою забезпечення об'єднань, підприємств, установ і організацій сфери діяльності Держпромполітики України нормативними матеріалами з формування собівартості продукції, робіт, послуг та на ДП «Свердловантрацит» не розповсюджується, оскільки воно відноситься до сфери управління Міністерства вугільної промисловості. Крім того, вказаний наказ втратив чинність згідно з наказом Держпромполітики України від 09.07.2007р.№ 373 «Про затвердження Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості».

Таким чином, суд вважає, що в розумінні П(С)БО 9 "Запаси" електрична енергія, вода та газ не можуть виступати запасом, оскільки відсутні основні складові таких запасів - утримання та складування, та вони не рахуються на матеріальних рахунках бухгалтерського обліку.

Щодо витрат по ремонтним роботам, переробці вугілля та використанню вугілля на потреби власного виробництва податковий орган вважає, що облік приросту (убутку) ведеться по тих товарах та запасах, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат. Балансова вартість вугілля, яке було використане позивачем для переробки та на потреби виробництва повинна включатися до обліку приросту (убутку) згідно п.5.9. ст. 5 Закону України №334. Аналогічні порушення допущено позивачем при проведенні ремонтних робіт.

Однак, суд вважає вказаний висновок податкового органу хибним та не обґрунтованим виходячи з наступного.

Згідно ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» в (далі - Закон № 509) державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою «нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), а відповідно до ст. 11 цього Закону у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки, а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), дотримання вимог валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.

Підстави та порядок проведення органами ДПС планових і позапланових виїзних перевірок передбачено ст.11-1 Закону № 509. Згідно наведеної норми Закону плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків.

Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державно податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Як встановлено судом, 30.01.2008 року позивачу надійшло повідомлення №1 за №1668/23-20, в якому зазначено, що згідно з планом проведення документальних перевірок ДПІ у м. Свердловську та на підставі ст.11, ст.11-1 Закону № 509 з 11.02.2008р. по 07.03.2008р. буде проводитися планова комплексна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2006р. по 30.09.2007р.

Відповідно до направлення на перевірку № 000080 від 09.02.2008р., № 000133 від 06.03.2008р., підписаних начальником ДПІ у м. Свердловську Єльніковой А.П. вказана мета перевірки: здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.10.2006р. по 30.09.2007р. Таким чином, період, за який проводилася документальна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача визначено контролюючим органом, відповідно до Закону з 01.10.2006р. по 30.09.2007р.

Відповідно до п.п. 2.4.2. п. 2.4 Порядку оформлення результатів невиїздних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327 (надалі - наказ №327) зареєстровано в Мінюсті України під №925/11205 від 25.08.2005 року у висновку акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірки зазначаються виявлені порушення податкового та іншого законодавства у межах періоду, що перевіряється.

Податковий орган встановив заниження валового доходу у загальній сумі 45 026 978грн., у тому числі за 4кв.2006р. - 45 383 371грн. виходячи з того, що за даними бухгалтерського обліку на початок 2006р. рахувалися витрати майбутніх періодів у сумі 46 429 092грн., які не брали участі у попередніх податкових періодах , тобто до перевіряємого періоду. Однак при проведенні попередніх перевірок станом на 30.09.2006р. податковий орган підтвердив правильність розрахунку приросту (убутку) запасів, у тому числі в незавершеному виробництві. Вказаний факт сторонами не заперечувався.

Судом встановлено, що податковим органом зроблено висновок щодо порушень з боку позивача за даними бухгалтерського обліку, що суперечить вимогам п.5.9 ст.5 Закону №283, де мова йдеться про податковий облік запасів, витрати на придбання яких відносяться до складу валових витрат згідно цього Закону (за виключенням отриманих безкоштовно). При цьому, податковий облік запасів ведеться на складах, у натуральному, а не вартісному незавершеному виробництві та залишках готової продукції. Незавершеним виробництвом є рядове вугілля, видобуте з надр та видане на поверхню шахти.

Згідно ст. 1 Гірничого Закону України шахта - гірниче підприємство з видобування корисних копалин (вугілля, солей,тощо) підземним способом.

Згідно з п.п. 4.2.2 «б» п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі - Закон №2181) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Однак, в порушення вимог п.п. 2.3.2 п. 2.3 наказу №327 відповідачем не зазначено в акті перевірки первинні документи, на підставі яких вчинені записи у податковому обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Відповідно до п. 1.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі Закон №996) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, фіксуючі факти здійснення господарських операцій. На підставі первинних документів можуть складатися введені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи повинні мати наступні обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зворотні відомості, на підставі яких відповідачем зроблено розрахунки приросту (убутку) запасів у незавершеному виробництві не є первинними документами та не містять інформацію про об'єм валових витрат, понесених позивачем у перевіряємому періоді при придбанні допоміжних матеріалів. За даними бухгалтерського обліку станом на 01.01.2007р. залишок витрат майбутніх періодів, який взято для розрахунку приросту (убутку) запасів у незавершеному виробництві, накопичено за певний період часу, що підтверджується актом перевірки, згідно якого на початок звітного 2006 року залишки балансової вартості по придбанню матеріалів довготривалого використання на підприємстві існували, але вони у передніх податкових періодах не брали участі у розрахунку приросту (убутку) запасів та не рахуються залишках податкового обліку приросту станом на 01.01.2006 року.

Таким чином, суд вважає, що відповідач на непідтверджених даних поставив під сумнів висновки попередніх перевірок позивача, що заборонено п.п. 2.3.4 п. 2.3 Наказу №327, згідно якого не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Крім того, відповідно до п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону №2181 податковий орган не має право самостійно визначати суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання, за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього Закону.

Згідно з п.п. 15.1.2 Закону №2181 податкове зобов'язання може бути нараховане без дотримання строку давності (1095 дня) у разі коли:

а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано;

б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Як встановлено судом, у спірних правовідносинах такі обставини відсутні.

Якщо протягом зазначеного строку (1095 дня) податковий орган не визначає суму податкових зобов' язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Суд вважає, що за наявності підстав відповідач мав право самостійно визначити податкові зобов'язання не пізніше 9 лютого 2005 року - дати, на яку закінчено строк давності, але таких підстав не мав.

Крім того, відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону № 283 податковий облік запасів, визначених цією нормою, ведеться в наступних місцях: на складах, в незавершеному виробництві, в залишках готової продукції. При цьому, облік ведеться не у вартісному незавершеному виробництві та залишках готової продукції, а в натуральному.

Натуральним незавершеним виробництвом та залишком готової продукції є відповідно рядове вугілля та готова вугільна продукція, яка вимірюється у тонах ваги та знаходиться на складах шахти чи збагачувальної фабрики на звітну дату.

Судом встановлено, що позивач видобуває вугілля марки "Антрацит". Відповідно до ст.6 Закону України "Про надра" тверді "Антрацити" відносяться до корисних копалин.

Згідно ст.1 Гірничого Закону корисні копалини - природні мінеральні речовини, які можуть використовуватися безпосередньо або після їх обробки.

Корисні копалини, у тому числі рядове вугілля, не містить у собі будь які запаси, тому що воно видобувається, а не виробляється. Навіть те, що у бухгалтерському обліку вартість запасів бере участь у формуванні собівартості незавершеного виробництва для податкового обліку не має значення. Відповідно п. 5.9 Закону № 283 спеціальному обліку, передбаченому цим пунктом, підлягає балансова вартість запасів не у вартісному незавершеному виробництві і готової продукції, а безпосередньо у самому незавершеному виробництві та залишках готової продукції. Тобто, спеціальному обліку підлягають тільки ті запаси, які складають фізичну основу незавершеного виробництва і готової продукції, а не формують її собівартість.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги п.5.9 ст.5 Закону №283 не розповсюджується на залишки рядового вугілля та готової вугільної продукції і запаси, використані на видобуток вугілля та його збагачення, не повинні брати участі у розрахунку приросту (убутку) запасів в незавершеному виробництві та залишках готової продукції.

Відповідно до п.12 П(С)БО 17 "Податок на прибуток" залишок витрат майбутніх періодів утворює тимчасову податкову різницю і не повинен враховуватися у розрахунку приросту (убутку) запасів у незавершеному виробництві.

Згідно з п. 3 цього Положення тимчасова податкова різниця - різниця між оцінкою активу чи зобов'язанням за даними фінансової звітності та податкової бази цього активу чи зобов'язання відповідно.

Відповідно до п.4.1 Положення про порядок розрахунку податкових різниць за даними бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2006р. №1316 (втратив чинність згідно з наказом від 18.01.2008р. №30), який був чинним на момент спірних правовідносин, витрати майбутніх періодів віднесені до тимчасової податкової різниці. Опосередкованим підтвердженням того, що витрати майбутніх періодів не повинні враховуватися в розрахунку приросту (убутку) запасів у незавершеному виробництві та залишках готової продукції є Наказ Міністерства фінансів України від 26.02.1998р. №43, виданий відповідно до заключних положень Закону № 283, згідно з п.4 якого залишок витрат майбутніх періодів, який рахувався за даними бухгалтерського обліку на рахунку № 31 станом на 01.07.1997р. у податковому обліку в повній сумі віднесено на валові витрати, а в бухгалтерському обліку продовжували рахуватися та погашатися в звичайному порядку.

Відповідно п.п.11.3 п.11 "Спеціальні положення" наказу ДПА України № 214 від 21.01.98 "Про затвердження форми декларації про прибуток підприємства та Порядку її складання" витрати виробництва (обліку), здійснені до 01.07.1997р., включаються до складу валових витрат податкових періодів 1997 року. Порядок віднесення таких витрат платником податку до складу затрат визначається Міністерством Фінансів України.

Пунктами 3, 4, 5 Наказу Міністерства фінансів України від 26.02.1998р. № 43 було встановлено про віднесення до валових витрат, у тому числі майбутніх періодів, протягом першого звітного (податкового) періоду набрання чинності цим наказом. Вказаний наказ було зареєстровано в Мінюсті України 13.03.1998р. за №169/2609 та набрав чинності з першого кварталу 1998 року.

Фактично, дочірні підприємства ДХК "Свердловантрацит" (шахти), правонаступником яких є ДП "Свердловантрацит", витрати майбутніх періодів віднесли до валових витрат та задекларували їх у вписаному рядку 18"а" Додатку "Ж" "Витрати , пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг)" до Декларації про прибуток підприємств (рядок 28-інші витрати). Вказана обставина підтверджується декларацією ВАТ "шахта Довжанська-Капітальна" за 1998 рік.

За таких обставин, суд вважає, що висновок податкового органу про те, що витрати майбутніх періодів, в частині непогашеної вартості матеріалів довготривалого використання, повинні приймати участь у розрахунку приросту (убутку) запасів у незавершеному виробництві, є необґрунтованим та не відповідає діючому законодавству.

Таким чином, суд, проаналізувавши надані сторонами докази та нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що податковим органом необґрунтовано зроблено висновок про заниження позивачем валового доходу 52040230 грн. в звязку з чим донараховано податку на прибуток в сумі 12288985 грн. та застосовано штрафної санкції в сумі 12535259 грн., тому податкове повідомлення-рішення № 0000232342/0 від 11.04.2008 року підлягає визнанню недійсним.

Щодо податку на додану вартість

Судом встановлено, що податковий орган обґрунтовує нарахування податку на додану вартість позивачу порушенням з його боку вимог п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого було донараховано 120411 грн.

Відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також повязаній з продавцем особі чи субєкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно з п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Пунктом 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (ст.3.2 Статуту залізниць України) із змінами та доповненнями внесеними наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001р. № 542, зареєстрованого в Мінюсті України за № 796/5987 від 10.09.01р. передбачено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобовязаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобовязаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.

У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із “шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу.

Судом встановлено, що структурні підрозділи позивача закладали зазори у вагонах пиломатеріалами, для відправки готової продукції вуглеотримувачу з метою запобігання втрати вугілля відповідно до вимог вищевказаних правил. Вказані витрати пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, тобто у даному випадку не відбувалось передачі товарів (робіт, послуг) в межах балансу для невиробничого використання .

За таких обставин, суд вважає, що податковим органом неправомірно нараховані податкові зобов'язання позивачу у сумі 20 100 грн. у звязку з використанням структурними підрозділами позивача пиломатеріалів на "заробку" конструктивних зазорів на залізничних вагонах.

Крім того судом встановлено, що під час господарської діяльності позивача на його структурних підрозділах утворюється лом чорних металів внаслідок ліквідації обєктів основних фондів, який оцінюється по цінах сформованих на момент прибуткування.

Пунктом 13 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» внесені зміни у п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ. Новою редакцією Закону передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільнені від оподаткування згідно зі ст. 5 та пункту 11.44 ст.11 цього Закону , то суми податку сплачені у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту такого платника». Ця норма Закону діє з 01.01.2008 р.

П.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ із змінами та доповненнями передбачено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Судом встановлено, що ДП «Свердлованграцит» не придбаває та не виготовляє брухт чорних металів, а він утворюється внаслідок господарчої діяльності та реалізує покупцям із застосуванням п.11.44 ст.11 Закону ПДВ, згідно якого тимчасово до 1 січня 2009 року операції з поставки відходів і брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування. Перелік таких товарів із зазначенням кодів згідно з УКТ ЗЕД (2371а-14, 2371б-14, 2371в-14, 2371г-14) затверджує Кабінет Міністрів України.

Судом встановлено, що згідно ст.7 Закону України «Про охорону праці» від працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально -профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою.

Вказані витрати відносяться згідно з п.п. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Постанови Кабміну України «Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці» від 27 червня 2003 р. N 994 до складу валових витрат.

Видача молока на роботах з важкими та шкідливими умовами праці по переліку професій передбачена колективним договором (реєстраційний № 7 бід 24.06.2004 р. із змінами та доповненнями). Видача молока це є компенсація за шкідливі умови праці. Згідно з п. 3.19 Інструкції із статистики заробітної плати від 13 січня 2004 р. № 5 не належать до фонду оплати праці вартість виданого згідно з діючими нормами спецодягу, слецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування.

Видача молока не може бути доходом працівника з інших джерел. Згідно п.п. 4.3.14 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачені доходи, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу - вартість безоплатного харчування, миючих та знешкоджуючих засобів, а також робочого одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, які надаються працедавцем платнику податку відповідно до Закону України "Про охорону праці", який перебуває у відносинах трудового з працедавцем, за переліком та граничними строками їх використання відповідно до порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.п. 3.1.1. п.п. 3.1 ст. 3 Закону про ПДВ об'єктом оподаткування є операції, з поставки товарів та послуг, п. 4.1 ст. 4 того ж Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості.

П.п. 4.2 ст. 4 Закону про ПДВ передбачено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати ... або з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку,... база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни».

Поставка товарів виникає по угодах купівлі-продажу та інших угодах цивільно-правового характеру, якими передбачається перехід права власності. Видача молока за шкідливість не відповідає терміну «поставка» та видається згідно вимог законодавства та колективним договором ДП «Свердловантрацит», тому не є угодою цивільно-правового характеру.

За таких обставин, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини суд вважає, що висновки податкового органу щодо порушень позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» є хибними та необґрунтованими, тому податкове повідомлення-рішення № 0000242342/0 від 11.04.2008 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 120411 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 60205,50 грн., всього на суму 180616,50 грн. є недійсним та підлягає скасуванню.

Щодо визнання факту завищення податкових зобовязань.

У своєму позові та уточненні до позову позивач просить суд визнати факт завищення податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість у сумі 70643 грн., завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн. та визнати факт бездіяльності посадових осіб ДПІ у м. Свердловську в частині не відображення в акті перевірки «Про результати виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2007 року» від 31.03.2008 за № 329-23-32355669 щодо завищення податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість у сумі 70643 грн. та завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн.

Згідно зі ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобовязання відповідача вчинити певні дії;

3) зобовязання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності обєднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) обєднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) субєкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністартивного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між субєктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням субєкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, повязаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Таким чином, колегія суддів вважає, що компетенція адміністративних судів не поширується на визнання наявності або відсутності фактів та Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено повноважень щодо визнання наявності факту завищення податкових зобовязань, тому позовні вимоги в частині визнання факту завищення податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість у сумі 70643 грн., завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн. та визнання факту бездіяльності посадових осіб ДПІ у м. Свердловську в частині не відображення в акті перевірки «Про результати виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2007 року» від 31.03.2008 за № 329-23-32355669 щодо завищення податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість у сумі 70643 грн. та завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн. не підлягають задоволенню.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Державного підприємства «Свердловантрацит» є законними та обґрунтованими частково, та підлягають задоволенню в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000232342/0 від 11.04.2008 року по донарахуванню податку на прибуток в сумі 12288985 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 12535259 грн., всього на суму 24824244 грн. та № 0000242342/0 від 11.04.2008 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 120411 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 60205,50 грн., всього на суму 180616,50 грн.

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Державного підприємства «Свердловантрацит» до Державної податкової інспекції в м.Свердловську про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, визнання факту завищення податкових зобовязань та факту бездіяльності посадових осіб задовольнити частково.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000232342/0 від 11.04.2008 року по донарахуванню податку на прибуток в сумі 12288985 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 12535259 грн., всього на суму 24824244 грн.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000242342/0 від 11.04.2008 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 120411 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 60205,50 грн., всього на суму 180616,50 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2010 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ Т.С. УШАКОВ

СУДДІ І.А. ГОНЧАРОВА

О.П. ОСТРОВСЬКА