Вирок № 81373947, 24.04.2019, Житомирський районний суд Житомирської області

1-кп/278/266/17

278/1306/17

В И Р О К

Іменем України

24 квітня 2019 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді – Мокрецького В.І.,

за участю секретаря судового засідання – Поліщук І.О.,

прокурора – Клименка М.В.,

обвинуваченого – ОСОБА_1,

захисника – ОСОБА_2,

потерпілих – ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представників потерпілих – ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальне провадження по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого інженером у ТОВ «РДЛ», раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення ОСОБА_1Ю, яке встановлене та визнане судом доведеним

Двадцять першого листопада 2016 року о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_1 керував технічно справним автомобілем «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХТ №910397, належить ТОВ «МКМ СЕРВІС ЛТД». Рухаючись у напрямку м. Житомира по 6 км. + 300 м. автодороги Житомир-Сквира у с. Станишівка Житомирського району, ОСОБА_1, порушуючи пункти 2.3 б), 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів №1306 від 10.10.2001 проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, яку він об’єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, за яким по проїзній частині зліва на право по відношенню до напрямку його руху, переходила дорогу пішохід ОСОБА_8, не зменшив швидкість, не зупинився, щоб її пропустити, у результаті чого передньою лівою частиною транспортного засобу здійснив на неї наїзд.

Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_8 померла.

Отже, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Пояснення учасників кримінального провадження

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 винним себе у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, вважає, що причиною ДТП стало порушення правил дорожнього руху саме потерпілою ОСОБА_8, бо вона переходила дорогу поза межами пішохідного переходу та була одягнена у темному одязі. З цього приводу пояснив, що наприкінці листопада 2016 року рухався на автомобілі «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1, у напрямку м. Житомира зі швидкість біля 60 км/год із ближнім світлом фар. У с. Станишівка він проїхав через пішохідний перехід і через дві-три секунди сталося зіткнення. Пішохода побачив у останню мить на розподільній смузі руху на відстані 15-20 м за пішохідним переходом, тому швидко зреагувати на небезпеку, яка несподівано виникла, не встиг. Відразу почав гальмувати і намагався змінити траєкторію руху автомобіля, щоб уникнути аварії. Зіткнення відбулося на лівій смузі руху. Було хмарно, тому на вулиці вже було темно, пішохідний перехід з його боку освітлювався краще, а з іншого гірше. Ділянка дороги, на якій сталося саме зіткнення, не освітлювалась. Після зіткнення він зупинив автомобіль на відстані 10-15 м. від місця наїзду. Колега ОСОБА_9, який їхав разом із ним, вийшов із автомобіля та пішов до потерпілої, а він встановив знак аварійної зупинки. Швидку допомогу та поліцію викликали свідки, які знаходились на місці. Далі він дізнався, що було двоє пішоходів, які переходили дорогу. Будь-яких інших транспортних засобів у момент аварії не було. Автомобіль на якому він рухав знаходився у працездатному стані, оскільки перед виїздом він перевіряв його стан. Пояснив, що зіткнення сталося лівою передньою частиною автомобіля, де залишились відповідні пошкодження. В’їхавши у с. Станишівка бачив дорожній знак «назва населеного пункту» та наближаючись до пішохідного переходу бачив знак «пішохідний перехід», а далі вже була розмітка. Чи були дорожні знаки за розміткою сказати не може. Зазначив, що потерпіла здається переходила дорогу зліва направо, вона була одягнена у одяг темного кольору. Будь-якої матеріальної допомоги потерпілим не надавав, так як не винний.

Потерпіла ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що 21 листопада 2016 року близько 22 години до неї зателефонувала тітка та повідомила про те, що її матір збила машина. Вона відразу зателефонувала брату ОСОБА_4 На другий день біля 7 години вона приїхала на місце події у с. Станишівку, щоб дізнатись про обставини ДТП. Саме місце події було освітлене вуличними ліхтарями, дорожні знаки освітлювалися, пішохідний перехід був нерегульований, але позначений «зеброю». Її мати – ОСОБА_8, була дисциплінованою людиною і завжди дотримувалася правил дорожнього руху. Померла у той вечір була одягнена у пальто сірого кольору, замшеві чоботи та фетрову шапку. Смерть матері для неї є дуже великою та непоправною втратою. Цивільний позов просить задовольнити.

Потерпілий ОСОБА_4 у суді пояснив, що не був свідком того, як його матір збила машина. Про це йому повідомила по телефону сестра. На місце ДТП він приїжджав після поховання матері. Пояснив, що добре знає місце де сталася аварія, а саме на пішохідному переході позначеному «зеброю» який добре освітлений. Обвинувачений ОСОБА_1 перед ним не вибачався. Цивільний позов підтримує.

Свідок ОСОБА_9 повідомив суду, що десь в кінці 2016 року на автомобілі «Фольксваген Поло» білого кольору він разом із ОСОБА_1 їхав по роботі із м. Вишгород у м. Вінниця. За кермом був ОСОБА_1, а він сидів на передньому пасажирському сидінні. Коли проїжджали с. Станишівку було вже темно. Вони проїхали пішохідний перехід і в один момент побачили двох жінок, які переходили дорогу у сторону села. Він закричав, а тому ОСОБА_1 відразу взяв кермо вправо і загальмував. Одна із цих жінок відскочила назад. Після зіткнення він побачив сумку потерпілої на лобовому склі. Далі він вийшов із автомобіля, щоб зателефонувати у швидку. Швидка допомога приїхала через 30-40 хвилин. Поліцію викликав хтось зі свідків. Потерпіла лежала на проїзній частині, перед нею лежала шапка, вони стояли біля тіла, а якийсь хлопець світив ліхтарем. У автомобілі було тріснуте лобове скло зі сторони водія. Поки чекали швидку та поліцію обстановка на місці залишалась незміненою, тобто ніхто нічого не чіпав. Дорога на якій сталося ДТП частково освітлювалася, зокрема, пішохідний перехід освітлювався. Наїзд стався на неосвітленій ділянці дороги. До того як сталася аварія ОСОБА_1 був за кермом біля 4 годин. Їхали вони зі швидкістю 50 км/год, на узбіччі лежав сніг.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що у вказаний день, після 19 години вона приїхала на маршрутці до с. Станишівка. Переходила дорогу з зупинки до села по центру пішохідного переходу. Потерпіла із ще однією жінкою йшли за нею зліва на відстані п’яти-шести метрів. Жінки йшли звичайною ходою при цьому розмовляли. Коли вона підійшла до розподільної полоси, то справа побачила автомобіль, який ще був досить далеко, але зупинилась, щоб його пропустити. Далі повернула голову вліво, щоб подивитись чи не їдуть машини позаду неї, та побачила потерпілу та ще одну жінку, які підходили до розподільної смуги, далі знову повернула голову вправо і у цей момент у напрямку м. Житомира проїхав автомобіль, який вона пропускала, та почула удар. Повернувши голову вліво побачила, що потерпіла лежить на дорозі. Ця ДТП сталась у с. Станишівка напроти кафе «Кролік» на пішохідному переході. Автомобіль, який збив був білого кольору та їхав у сторону м. Житомира. Даний автомобіль рухався із середньою швидкістю. Перед пішохідним переходом є вивіска кафе «Кролік», і ліхтар, який знаходиться за місцем наїзду біля перехрестя. Потерпіла була одягнена у темно-сіре пальто.

Свідок ОСОБА_11, яка безпосередньо переходила дорогу із потерпілою, пояснила, що у згаданий день, о 19 години вона із ОСОБА_8 поверталися із Житомира. Приїхавши у с. Станишівка вони вийшли на зупинці навпроти кафе «Кролик» і пішли по пішохідному переходу до села. Потерпіла йшла за два метри попереду неї трохи лівіше, а вона йшла позаду і дивилася під ноги. Йшли мовчки, не розмовляли. Вона ще не дійшла до середньої розподільної полоси, як почула стук. Коли підняла голову, то побачила ОСОБА_8, яка лежала на дорозі зліва від пішохідного переходу. Моменту наїзду на потерпілу вона не бачила. Чи йшла ОСОБА_8 саме по пішохідному переходу сказати не може. Вони обоє були одягнені у темний одяг.

Свідок ОСОБА_12 у суді пояснив, що ДТП сталось ввечері коли було холодно. Він разом із ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у с. Станишівка на зупинці чекали маршрутку на Житомир. У районі пішохідного переходу ближче до зупинки на якій він знаходився, у світлі фар автомобіля побачив силует, і спочатку подумав, що це собака. Далі побачив, як цей автомобіль почав уходити вправо і почув удар. Характерного звуку гальмування не чув. Підійшовши до місця пригоди побачив, що збили людину, і відразу почав викликати швидку та поліцію. Зіткнення відбулося не на пішохідному переході, але на освітленому боці дороги. Проте точну відстань від пішохідного переходу сказати не може, на його думку десь 5-7 метрів. Після ДТП тіло потерпілої лежало приблизно за 15 метрів від пішохідного переходу. Автомобіль, що збив потерпілу, був білого кольору, рухався із невеликою швидкістю у напрямку м. Житомира. Пішохідний перехід освітлюється прожекторами.

Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_13 у суді пояснили, що сам момент наїзду автомобіля на пішохода вони не бачили, але бачили як цей автомобіль під’їхав до зупинки на якій вони стояли і зупинився. Це був «Фольксваген Поло» світлого кольору, у нього було розбите лобове скло та капот. Тіло жінки лежало на відстані десяти метрів за пішохідним переходом, на смузі руху до Житомира. Біля потерпілої лежала сумочка. На потерпілій був одяг темного кольору. Інших автомобілів у момент коли сталося ДТП, окрім цього, на дорозі не було.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснив, що ввечері він на автомобілі «Судзуки» повертався до с. Станишівка з м. Житомира. Безпосередньо бачив як автомобіль «Фольксваген Поло», який рухався йому назустріч, здійснив наїзд на пішохода. Наїзд відбувся десь за 50 метрів від перехрестя на якому він зупинився щоб пропустити цей автомобіль «Фольксваген Поло» та повернути наліво. Автомобіль обвинуваченого він побачив ще до моменту наїзду. Бачив як дві жінки переходили через дорогу, але не по самому пішохідному переході, а десь біля 2-х метрів за ним, тобто ближче до м. Житомира. Спочатку із зупинки вони пішли на пішохідний перехід але потім трохи скосили його. Першою йшла жінка яку збили, а за нею через 1,5 метри йшла ще одна жінка. За ними йшли ще люди. Автомобіль обвинуваченого рухався ближче до центру дороги, а потім він побачив момент коли авто почало різко зміщатись вправо. При цьому звуків гальмування автомобіля «Фольксваген Поло» він не чув. Освітлення у місці ДТП є, але дуже ярко світила рекламна вивіска. На вулиці були сутінки, а тому ця вивіска засліплювала очі. Потерпіла була одягнена у темному одязі та рухалася у звичайному темпі, може трохи швидше ніж інші пішоходи. Після того, як відбулося зіткнення, він включив «аварійку» і зупинився. Підійшов на місце запитав і йому сказали, що вже зателефонували до швидкої та поліції. Зіткнення сталося на смузі руху у напрямку м. Житомира, ближче до роздільної смуги. Бачив як потерпілу підкинуло у повітря і вона впала на дорогу.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні підтвердила, що 21.11.2016 у с. Станишівка відбулося ДТП за участю автомобіля «Фольксваген Поло».

Докази, які підтверджують висунуте ОСОБА_1 обвинувачення

Протокол огляду місця ДТП від 21.11.2016, із фототаблицею та схемою до нього, з яких убачається, що згадана ДТП сталася за нерегульованим пішохідним переході у напрямку м. Житомира, а саме на 6 км. + 300 м. автодороги «Житомир-Сквира» у с. Станишівка Житомирського району, де виявлений автомобіль «Фольксваген Поло», державний номерний знак НОМЕР_1, на якому рухався обвинувачений.

У відповідності до цього протоколу та схеми на лівій смузі руху у напрямку до м. Житомира на відстані 300 м від кілометрового знаку «6км» та на відстані 24,8 м. від пішохідного переходу виявлений труп потерпілої ОСОБА_8 Голова трупа знаходиться на відстані 2,5 м, а ноги на відстані

2, 1 м. від лінії 1,5 горизонтальної дорожньої розмітки ПДР України, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають дві або три смуги. Біля голови загиблої виявлено пляма бурого кольору, схожа на кров, довжиною 2,8 м.

Окрім того на проїзній частині на відстані 25.7 м від пішохідного переходу виявлене ліве дзеркало заднього виду автомобіля «Фольксваген Поло»; на відстані 16,3 м від пішохідного переходу та 3,9 м від лінії, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, що мають дві або три смуги, виявлена жіноча чорна шапка.

Також, під час ОМП на вказаному автомобілі виявлено та зафіксовано механічні пошкодження у вигляді деформації капоту лівої сторони, розбите вітрове скло, розбите ліве дзеркало заднього виду і передня ліва стійка. На капоті автомобіля наявне нашарування речовини чорного кольору (а.к.п. 165 – 186, т. 1).

Висновком експерта №1099 від 07.02.2017 року, у відповідності до якого під час проведення судово-медичної експертизи на тілі трупа потерпілої ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: трьох саден на правій гомілці, двох саден на обличчі по середині та справа та двох зліва, крововилив у м'які тканини волосистої частини голови зліва, поперечний перелом грудини переломи ребер по декільком анатомічним лініям з ушкодження обох листків плеври та легеневої тканини справа, перелом верхньої гілки правої лонної кістки, крововиливи у м’які тканини у проекції переломів, струс легень – крововиливи під легеневу плевру в прикореневих ділянках та по задній поверхні обох легень. Зазначені вище тілесні ушкодження у своїй сукупності та по механізму свого утворення є тупою поєднаною травмою, утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею у термін від декількох хвилин до 3 годин до часу настання смерті та за обставин, що вказані у постанові про призначення експертизи.

Смерть ОСОБА_8 настала від тупої поєднаної травми, яка ускладнилась розвитком травматичного шоку у межах 1 доби до часу розтину трупа, тобто 21.11.2016.

Вказаним висновком встановлено, що з урахуванням локалізації та характеру тілесних ушкоджень, під час первинного контакту потерпіла ОСОБА_8 знаходилась у вертикальному положенні передньо-правими поверхнями тіла до травмуючого предмету. Після первинної дії травмуючого предмету, відбувся контакт задньо-лівими поверхнями тіла із тупим твердим предметом з переважаючою контактуючою поверхнею, не виключено при відкиданні тіла на дорожнє покриття.

При судово-токсикологічної експертизі трупа ОСОБА_8, етилового та інших спиртів у крові останньої не виявлено (а.к.п. 189-192, т. 1).

Відповідно до висновку експерта 3/1288 від 16.01.2017 на момент огляду автомобіля «Фольксваген Поло», держаний номерний знак НОМЕР_1, гальмівна система, рульове керування автомобіля та зовнішні світлові прилади знаходилися у технічно-працездатному стані. Ходова частина цього автомобіля знаходилися у технічно-працездатному стані, однак не відповідала вимогам п. 31.4.5(г) ПДР, а саме на одній осі встановлені шини різних моделей з різними малюнками протектора. Водночас, яких-небудь характерних ознак раптової відмови або технічних несправностей цієї системи, що вплинули б на безпеку дорожнього руху, не встановлено (а.к.п. 193-206, т. 1).

Протоколом слідчого експерименту від 20.02.2017, який був проведений за участю потерпілої ОСОБА_3 та її представника, під час якого свідок ОСОБА_15 на місці показав про обставини ДТП, які відповідають його поясненням даним у суді (а.к.п. 207-211, т. 1).

Протоколом проведення слідчого експерименту від 23.03.2017, який був проведений за участю потерпілої ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_5, на основі слідчого експерименту із свідком ОСОБА_15, під час проведення якого було встановлено, що видимість пішохода ОСОБА_8, яка була одягнена у темний одяг, у світлі фар автомобіля «Фольксваген Поло» при середніх обертах двигуна, становить 83,5 м., а видимість елементів проїзної частини становить 111,5 м. (а.к.п.212-216, т. 1).

Висновком експерта №3/252 від 06.04.2017, у відповідності до якого місце наїзду обвинуваченим ОСОБА_1 на пішохода ОСОБА_8 знаходиться перед жіночою шапкою на відстані 16.3 м. від горизонтальної дорожньої розмітки 1.14.1 ПДР України, тобто від пішохідного переходу на проїзній частині дороги у напрямку руху до м. Житомира.

На підставі зібраних під час досудового розслідування цього кримінального провадження вихідних даних, з урахуванням відстані зупиночного шляху автомобіля «Фольксваген Поло», який становить 35,8 м., відстані небезпеки для руху ОСОБА_1 виникає з моменту об’єктивної видимості потерпілої та становить 83, 5 м. Експертом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзду на потерпілу шляхом застосування термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для його руху.

Саме невідповідність дій водія автомобіля «Фольксваген Поло» ОСОБА_1 п.п. 12.3, 18.1. ПДР України з технічної точки зору знаходиться у причинному зв’язку зі створенням аварійної обстановки та виникненням даної ДТП (а.к.п. 222-231, т. 1).

Експерт ОСОБА_17 у судовому засіданні підтвердив висновки викладені у експертизі №3/252 та доповнив, що під час проведення експертизи використовував вихідні дані, які були зазначені у постанові про призначення експертизи. Окрім того, ним було встановлено, що місцем наїзду обвинуваченого на пішохода є будь-яке місце за пішохідним переходом на відстані 16,3 м. до розташування головного убору потерпілої.

Окрім того, згаданий висновок експерта щодо визначення місця наїзду обвинуваченим на потерпілу повністю узгоджується із показаннями свідка ОСОБА_15, протоколом слідчого експериментом із останнім та протоколом огляду предметів, згідно із яким під час огляду автомобіля «Фольксваген Поло», д.н.з., АІ 7401 НА, за допомогою приладу «Деселеромитр VZM300» встановлено, що стале сповільнення технічно справного автомобіля «Фольксваген Поло» на сухому асфальтобетонному покритті, при завантаженості автомобіля одним пасажиром та вантажем 150 кг, становить 6,39 м/с ? (а.к.п. 241-242, т. 1).

Висновком експерта №3/381 від 11.05.2017, у відповідності до якого водій автомобіля «Фольксваген Поло», д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8, шляхом застосування своєчасного термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. З технічної точки зору, при заданих вихідних даних, дії водія ОСОБА_1 не відповідали технічним вимогам пунктів 12.3 та 18.1 ПДР України та знаходяться у причинному зв’язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди (а.к.п. 232-237, т. 1).

Будучи допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_18 пояснив, що проводив дослідження за вихідних даних, які були задані у постанові про призначення експертизи, а також у матеріалах кримінального провадження. Зазначив, що час реакції водія брав із методичних рекомендацій. Під час проведення експертизи він брав відстань об’єктивної видимості перешкоди, тобто пішохода ОСОБА_8 - 83, 5 м., яка була встановлено під час слідчого експерименту від 23.03.2017. Водночас експерт зазначив, що при розрахунках помилково взяв відстань видимості елементів проїжджої частини 111, 5 м. замість 83, 5 м., але це не вплинуло б на результати експертизи, оскільки відстань об’єктивної видимості перешкоди, тобто потерпілої та видимість елементів на проїжджій частині більші ніж відстань зупиночного шляху автомобіля «Фольксваген Поло».

Згідно листа служби автомобільних доріг у Житомирській області №11-02/263, на час скоєння даної ДТП на місці її вчинення були наявні усі дорожні знаки, які були зафіксовані у схемі до протоколу огляду місця ДТП (а.к.п. 238-239, т. 1).

Разом з тим, за висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №830 від 21.11.2016, ознак алкогольного сп’яніння у ОСОБА_1 станом на 22 год. 25 хв. 21.11.2016 не виявлено (а.к.п. 3, т. 2).

Суд не бере до уваги наступні докази надані стороною обвинувачення, а саме протокол слідчого експерименту від 23.03.2017, оскільки у ньому відсутні будь-які відомості, що мають значення для даного кримінального провадження, так як ОСОБА_1 відмовився від його проведення та повідомлення Житомирського обласного центру з гідрометеорології щодо погодніх умов, які були 22 листопада 2016 року, оскільки судом було встановлено, що згадана ДТП сталася 21 листопада 2016 року (а.к.п.217-220, 245, т.1.)

Постановами слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_19 від 25.05.2017 уточнено час та місце вчинення ДТП за участі обвинуваченого ОСОБА_1, а саме зазначено, що дорожньо-транспортна пригода сталася 21 листопада 2016 року о 19 години 30 хвилин на 6 км + 300 м автодороги Житомир-Сквира у с. Станишівка Житомирського району та області (а.к.п. 243-244 т. 1).

Висновки суду щодо доведеності вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та мотиви відхилення судом доводів сторони захисту

Відповідно до ч. 2 ст. 286 КК України кримінально карним діянням є порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

При цьому об’єктивна сторона даного злочину характеризується діяннями, що полягають у порушенні правил безпеки руху, що призвело до суспільно-небезпечних наслідків, тобто до тілесних ушкоджень у потерпілого у результаті яких настала його смерть, а також причинним зв’язком між діяннями і наслідками.

У пункті 18.1 цих Правил визначено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Відповідно до пункту 12.3 Правил дорожнього руху України у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди.

Небезпека для руху, це зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об'єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися.

Отже, поява такого рухомого об’єкта як пішохід, що перетинає смугу руху, само по собі створює небезпеку для руху водія, при цьому немає значення чи перетинає пішохід дорогу по пішохідному переходу чи поза його межами.

Тому неґрунтовними є доводи сторони захисту проте, що ДТП відбулася саме з вини недотримання потерпілою ОСОБА_8 ПДР України, що на думку сторони захисту виключає вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Під час допиту свідків, а також дослідження письмових доказів та висновків експертів ОСОБА_17 та ОСОБА_18, судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзду на потерпілу ОСОБА_8 шляхом застосування термінового гальмування.

У свою чергу у суду відсутні будь-які підстав не довіряти висновкам експертів та їх показанням у суді, з огляду на таке.

З того момент, коли обвинувачений ОСОБА_1 побачив знак «пішохідний перехід», або відповідну дорожню розмітку «зебра», він зобов’язаний був бути більше уважним, а у разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам. Проте, останній цього не виконав, хоча мав таку можливість.

Цей факт підтверджується показами самого ОСОБА_1, з яких вбачається, що він рухався через пішохідний перехід не зменшуючи швидкість та не гальмуючи, а також показами свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_15, які підтвердили той факт, що на пішохідному переходу під час ДТП знаходились пішоходи.

Вказане свідчить про невідповідність показань обвинуваченого про те, що він нікого не бачив на пішохідному переході, фактичним обставинам справи.

Отже, з показань свідків встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 наближаючись до пішохідного переходу, а саме побачивши знак «пішохідний перехід» та пішоходів, не зменшив швидкості руху, як цього вимагає п. 18.1 ПДР України, а продовжив рух.

Також судом встановлено, що обвинувачений рухався на автомобілі зі швидкістю 60 км/год. Цей факт сторонами кримінального провадження не оспорюється, а тому мав технічну можливість запобігти наїзду на потерпілу ОСОБА_8, шляхом застосування своєчасного термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху, тобто з моменту виходу ОСОБА_8 на смугу руху по якій рухався ОСОБА_1, оскільки відстань об’єктивної видимості ОСОБА_8 була майже у два рази більша за відстань зупиночного шляху автомобіля «Фольксваген Поло».

Факт настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді отримання потерпілою ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, від яких вона померла внаслідок цієї ДТП, підтверджується висновком судово-медичної експертизи та учасниками процесу не оспорюється.

Отже, судом достеменно встановлено, що передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки, настали саме через порушення обвинуваченим ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху.

Порушення обвинуваченим вимог пунктів 2.3 б), 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, знаходяться у прямому причинному зв’язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.

Окрім того, суд вважає, що встановлені судом обставини, а саме місце наїзду обвинуваченим на ОСОБА_8 поза межами пішохідного переходу, не є порушенням вимог ст. 337 КПК України, яка визначає межі судового розгляду, з огляду на те, що суд не вийшов за межі інкримінованого обвинуваченому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

У свою чергу, викладені у вироку обставини вчинення ОСОБА_1 цього злочину повністю підтверджуються дослідженими у суді доказами сторони обвинувачення.

Зокрема, експерт ОСОБА_18 у суді зауважив, що за відсутності розмітки пішохідного переходу та знаків, які його позначають, при розрахунках він би брав реакцію водія не 0,6 с., а 08, чи навіть 1 с., а тому зупиночний шлях ОСОБА_1 був би не 37, 1 м., а 45 м. Проте ОСОБА_18 категорично показав, що ця відстань 45 м. у будь-якому разі менша за відстань об’єктивної видимості пішохода ОСОБА_8, тобто за 83, 5 м., а тому водій ОСОБА_1 за реакції водія 1 с. мав можливість уникнути наїзду на ОСОБА_8 шляхом термінового гальмування.

Суд вважає, що невизнання обвинуваченим своєї вини у порушенні Правил дорожнього руху є намагання останнього уникнути кримінальної відповідальності.

Таким чином, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку, суд дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_1, поза розумним сумнівом, вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_8

Водночас, суд не погоджується із доводами захисника ОСОБА_2 про недопустимість доказів, наданих стороною обвинувачення, а саме протоколу ОМП від 21.11.2016, висновків експертів, протоколів слідчих експериментів, з тих підстав, що згідно обвинувального акту, датою вчинення злочину є 22.11.2016.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження, а саме протоколу ОПМ від 21.11.2016 та схеми до нього, постанови слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_19 від 25.05.2017 та допиту свідків, судом встановлено, що ДТП за участю ОСОБА_1, у результаті якої загинула потерпіла ОСОБА_8, сталася 21.11.2016. У зв’язку з цим суд не вбачає істотних порушень права ОСОБА_1 на захист, які б могли призвести до неправильного вирішення цієї справи.

Також, на думку суду не є підставами для визнання недопустимими доказами висновків усіх експертиз, що містяться у справі, з огляду на відсутність у цих висновках назви експертиз як цього вимагає «Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», відсутність доданих до експертиз документів, що підтверджують кваліфікацію експерта, про що вказує захисник, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_16 України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Разом з цим, відсутність у висновку назви експертизи та посилання на підтверджуючи його кваліфікацію документи, на переконання суду, не призвели до істотного порушенням прав та свобод людини та не вплинули на висновки цих експертиз.

На думку суду хибними є твердження захисника про необхідність визнання недопустимим доказом протокол огляду місця події від 21.11.2016 з причин відсутності легалізації, а саме дозволу слідчого судді на проникнення до автомобіля, яким керував ОСОБА_1 З наведеного протоколу вбачається, що під час даної слідчої дії був проведений саме огляд місця вчинення злочину, тобто частини автодороги, на якій був зовні оглянутий автомобіль «Фольксваген Поло» та встановлені зовнішні пошкодження цього автомобіля. При цьому огляд чи обшук салону, багажного чи моторного відділення самого автомобіля не здійснювався, попри наявність відповідної згоди ОСОБА_1 на проникнення до салону цього автомобіля.

Отже, наведений протокол огляду місця події не містить жодних вказівок про здійснення проникнення до автомобіля чи вилучення з нього будь-яких речей, а відтак такий огляд місця пригоди, в контексті ст. 237 КПК України, не потребує попередньої або подальшої легалізації слідчим суддею. Посилання захисника на відповідні рішення Верховного Суду є недоречними, оскільки у таких рішеннях були описані обставини справ, за яких при огляд місця події відбувалося проникнення до транспортних засобів із подальшим вилученням звідти певних речей.

Окрім того, захисник просить визнати недопустимим протокол ОМП від 21.11.2016 також у зв’язку з тим, що суд, у відповідності до ст. 23 КПК України, безпосередньо у судовому засіданні не дослідив речовий доказ, тобто автомобіль «Фольксваген Поло», державний номерний знак НОМЕР_2.

У відповідності до норм КПК України прокурор самостійно визначає обсяг доказів, якими він обґрунтовує висунуте ОСОБА_1 обвинувачення.

Разом з тим, прокурор не посилався на вказаний автомобіль, як на окремий доказ винуватості ОСОБА_1 та не просив його дослідити судом.

За приписами ч. 2 ст. 357 КПК України, огляд речових доказів, які не можна доставити у судове засідання, за необхідності проводиться за їх місцезнаходженням.

Логічним та очевидним є факт неможливості доставки автомобіля «Фольксваген Поло» у судове засідання для безпосереднього його дослідження судом. У свою чергу, захисник не звертався до суду із відповідним клопотанням про огляд автомобіля за його місцем знаходженням, а також не вказав у чому полягає необхідність такого огляду.

Відповідно до ст. 94 КПК суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З огляду на викладене суд вважає, що ненадання автомобіля «Фольксваген Поло» для огляду судом не призвело до суттєвих порушень, які б могли вплинути на законність та обґрунтованість рішення суду.

Суд відкидає доводи захисника про неузгодженість вказаного свідком ОСОБА_15 місця наїзду на потерпілу.

Дійсно, під час слідчого експерименту свідок вказав, що місце наїзду становить 3-4 м. від пішохідного переходу, а у схемі до цього експерименту зафіксовано – 90 см.

Але суд звертає увагу на те, що з оглянутого у судовому засіданні відеозапису слідчого експерименту вбачається, що свідок ОСОБА_15 перебуваючи у салоні автомобіля, який був розташовувався на тій же відстані, що і під час ДТП, уточнив відстань, на якій він бачив потерпілу та яка згідно вимірів становила 90 см. від пішохідного переходу.

Таким чином свідок ОСОБА_15 під час слідчого експерименту із ним не розповідав про обставини ДТП, а фактично відтворював їх, внаслідок чого слідчий здійснював відповідні заміри. Це спростовує доводи захисту про проведення не слідчого експерименту, а фактично отримання показань свідка.

Також суд не вбачає на даному відеозаписі слідчого експерименту будь-яких неправомірних дій щодо свідка ОСОБА_15 з боку представника потерпілої ОСОБА_5, про що вказує захисник.

Суд вважає, що протокол слідчого експерименту із ОСОБА_15 є належним та допустимим доказом, хоча він і був проведений не за наближених до ДТП умов, так як він узгоджується із показаннями ОСОБА_15 та показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10 щодо місця розташування потерпілої та перебування інших пішоходів у момент аварії на пішохідному переході.

Разом з тим, суд не вірить показанням ОСОБА_1 про те, що на переході не було пішоходів, оскільки це спростовується показами згаданих вище свідків.

Суд відкидає доводи захисника про визнання недопустимим висновку експерта №3/252 від 06.04.2017 з причин надання експертом ОСОБА_17 під час проведення цієї експертизи відповідей на питання у галузі транспортної трасології, оскільки останній згідно вступної частини згаданого висновку уповноважений на проведення транспортно-трасологічних досліджень. Разом з тим, під час розгляду справи по суті судом не перевірялась кваліфікація чи повноваження експерта ОСОБА_17, оскільки у ході дослідження цього висновку сторона захисту не зверталась із відповідним клопотанням, а тому у суду немає підстав для визнання згаданого висновку недопустимим доказом.

До того ж, суд не бере до уваги твердження захисника про те, що даний висновок експерта є недопустимим доказом з причин врахування у ньому, як вихідних даних, швидкості автомобіля «Фольксваген Поло» 60 км/год., на яку послався ОСОБА_1 під час його допиту в якості свідка, з огляду на те, що ця швидкість руху автомобіля під керуванням обвинуваченого не оспорюється сторонами кримінального провадження та безпосередньо ОСОБА_1 була підтверджена у суді.

Суд вважає безпідставними доводи захисника про порушення прав ОСОБА_1 на захист при проведенні 23.03.2017 за його участю, в якості свідка, слідчого експерименту з огляду на таке.

Із дослідженого у судовому засіданні слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 у якості свідка убачається, що останній скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, відмовився від його проведення у присутності двох захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_20, тобто обвинувачений реалізував своє право на захист.

Також захисник просить визнати недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 23.03.2017, під час якого було встановлено видимість перешкод та елементів на дорозі, оскільки у такому протоколі відсутні відомості про використання типу фар і ламп, аналогічних автомобілю «Фольксваген Поло», на якому їхав ОСОБА_1

Доводи захисту з даного приводу виходять за межі вимог ст. 240 КПК України, оскільки слідчим були виконані вимоги наведеної статті, а саме відтворення проводилося в умовах наближених до подій ДТП та з автомобілем «Фольксваген Поло», який за габаритами, маркою, моделлю є аналогічним автомобілю, яким керував ОСОБА_1

Крім того у відповідності до ч. 2 ст. 94 КПК України вказаний доказ не має наперед встановленої сили, суд оцінює його з точки зору належності, допустимості та достовірності у сукупності з іншими доказами, а тому неґрунтовними є посилання захисника на невідповідність автомобіля, задіяного під час слідчого експерименту автомобілю, на якому рухався ОСОБА_1

Також, суд не бере до уваги доводи захисника щодо місця наїзду на пішохода ОСОБА_8, яке за його версією знаходиться на відстані більше ніж 16 м. від пішохідного переходу, з огляду на таке.

Протоколом огляду місця події від 21.11.2016 зафіксовано не місце зіткнення автомобіля «Фольксваген Поло» під керуванням ОСОБА_1, а саме слідову інформацію, тобто місце розташування трупа потерпілої та інших деталей і об’єктів, у тому числі шапки потерпілої.

Суд оцінює вказаний доказ у сукупності з іншими, дослідженими під час розгляду справи, належними та допустимими доказами, а саме показаннями свідків ОСОБА_15, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, у відповідності до яких судом встановлено, що потерпіла йшла на відстані не більше 2 м. за пішохідним переходом.

Зазначені докази у своїй сукупності, а саме місце розташування шапки та показання згаданих свідків, спростовують доводи захисту, що наїзд на потерпілу стався на відстані більше ніж 16,3 м. за пішохідним переходом.

Разом з тим, ці доводи є алогічними, так як є очевидним той факт, що відстань наїзду на потерпілою відносно пішохідного переходу не може бути більшою ніж відстань розташування шапки останньої до цього ж переходу (16,3 м.). Тобто за доводами захисту спочатку з потерпілої спала шапка, а потім через деяку відстань на неї був здійснений наїзд.

Проте судом встановлено, що потерпіла дійсно рухалась не по самому пішохідному переходу, а на відстані до 2 м. від нього. Однак цей факт не звільняє ОСОБА_1 від обов’язку дотримуватися ПДР України, а саме п.12.3, тобто у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку обвинувачений об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди, а також п. 18.1. про те, що обвинувачений наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен був зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Факт перебування потерпілої на відстані до 2 м. від пішохідного переходу не виключає відповідальність ОСОБА_1 за вчинений інкримінований йому злочин, а лише може бути враховане судом при призначенні покарання та вирішенні цивільних позовів.

Водночас, слушними є твердження сторони захисту про те, що моментом виникнення небезпеки для руху ОСОБА_1 є не вихід пішохода ОСОБА_8 на пішохідний перехід, оскільки судом встановлено, що остання рухалася на відстані до 2 м. від нього, а відтак моментом виникнення небезпеки для руху обвинуваченому був саме момент виходу потерпілої на смугу руху, по якій їхав обвинувачений, що й було зафіксовано у схемі до протоколу ОМП.

З урахуванням показань свідка ОСОБА_15 та слідчого експерименту проведеного з ним про те, що останній, перебуваючи на відстані 46 м. від пішохідного переходу бачив двох пішоходів, які рухались за 2 м. до пішохідного переходу, а також з урахуванням того факту, що ОСОБА_1, знаходячись ближче до пішохідного переходу ніж ОСОБА_15, об’їжджав рухому перешкоду у вигляді пішохода ОСОБА_8, доводить те, що обвинувачений об’єктивно спроможний був своєчасно виявити потерпілу та уникнути зіткнення шляхом застування екстреного гальмування. Проте проявив неувагу до дорожньої обстановки та не виконав вказаних вимог.

Суд звертає увагу захисту на те, що прояв неуважності ОСОБА_1 за дорожньою обстановкою підтверджується показаннями пасажира його автомобіля - свідка ОСОБА_9, який у суді підтвердив той факт, що він перший побачив потерпілу, у зв’язку з чим закричав і лише після цього ОСОБА_1 змінив напрямок руху автомобіля, а саме намагався справа об’їхати потерпілу, але наїзду не уникнув.

З огляду на викладене, суд вважає неправдивими показання ОСОБА_1 про те, що потерпіла раптово з’явилась на смузі руху його автомобіля, у зв’язку з чим він не мав технічної можливості уникнути зіткнення з нею.

На думку суду, такі пояснення обвинуваченого, є намаганнями останнього уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.

Разом з тим, перехід потерпілою ОСОБА_8 дороги поза межами пішохідного переходу у темну пору доби у темному одязі, не відповідає вимогам ПДР України для пішоходів. Однак вказане правопорушення з боку потерпілої перебуває у площині КУпАП, тоді як недотримання ОСОБА_1 ПДР України, яке фактично полягає у неуважності за дорожньою обстановкою та наїзду на потерпілу, внаслідок чого остання померла, є суспільно-небезпечним, а саме кримінально-карним діянням.

Суд вважає, що сам факт порушення потерпілою, як пішоходом ПДР України, автоматично не призводить до її кримінальної відповідальності, оскільки кримінальна відповідальність настає лише за порушення ПДР України, що спричинило тілесні ушкодження чи смерть. Отже, як було встановлено судом ОСОБА_1, порушуючи ПДР України, маючи об’єктивну можливість уникнути зіткнення із потерпілої, не застосував термінове гальмування, внаслідок чого наїхав на потерпілу, що і стало причиною її смерті.

Також суд не вбачає підстав для визнання висновку експерта №3/381 від 11.05.2017 недопустимим доказом з підстав нібито надання експертом ОСОБА_18 переваг пішоходу ОСОБА_8 та використання несприятливих для ОСОБА_1 вихідних даних, оскільки дана експертиза була проведена експертом за вихідними даними, наданими слідчим та на підставі матеріалів кримінального провадження. У свою чергу експерт у відповідності до п. 2.3 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», позбавлений права самостійно збирати вихідні дані для експертизи.

Під час розгляду справи, судом було відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_2 про призначення комплексної судової та транспортно-трасологічної експертизи, так як останній не надав нових вихідних даних цієї ДТП. Водночас, захисник не просив у порядку ст. 333 КПК України доручити органу досудового розслідування провести слідчий експеримент з метою отримання нових вихідних даних, за якими можна було призначити іншу експертизу. Суд вважає, що захисник ОСОБА_2 умисно викривляє ситуацію, яка склалася під час судового розгляду щодо наданого ним експертного висновку, оскільки суд на виконання вимог закону не прийняв цей висновок, бо експертиза була проведена після завершення досудового розслідування. Проте суд, виконавши вимоги ЄСПЛ, роз’яснив захиснику про його право на повторне звернення до суду із клопотанням про призначення експертизи, але із новими вихідними даними, отриманим під час слідчого експерименту, проведеного в порядку ст. 333 КПК України, у тому числі, за участю самого ОСОБА_1

Таким чином суд вважає, що захисник навмисно не реалізував своє право на звернення до суду із клопотанням про доручення проведення слідчого експерименту для отримання нових вихідних даних з метою призначення експертизи, для того, аби ввести в оману суд як першої, так і апеляційної інстанції з приводу нібито порушення його прав на спростування висновків експертиз наданих стороною обвинувачення, задля скасування будь-якого рішення, ухваленого не на користь ОСОБА_1

Крім цього, суд вважає, що показання свідка ОСОБА_12 повністю узгоджуються із фототаблицею та схемою до протоколу ОМП, а також з показаннями свідка ОСОБА_15, так як свідок ОСОБА_12 знаходився на зупинці у напрямку до м. Житомира, яка розташовується не на одному рівні з пішохідним переходом, який освітлюється, а тому з його місця він дійсно бачив лише силует у світлі фар автомобіля ОСОБА_1

Суд вірить і показанням свідка ОСОБА_11, які узгоджуються з іншими доказами, про те, що потерпіла йшла попереду неї на 2-3 м., трохи лівіше та після удару вона побачила тіло потерпілої на смузі руху ОСОБА_1, що, у свою чергу, спростовує пояснення ОСОБА_1 та доводи сторони захисту про те, що зіткнення відбулося на відстані понад 16 м. від переходу.

Також суд довіряє показанням свідків про те, що вони не бачили автомобіль ОСОБА_15, оскільки автомобіль останнього стояв на неосвітленій дорозі за 46 м. від пішохідного переходу.

Щодо показань свідка ОСОБА_9, то суд вважає, що останній перебував в автомобілі обвинуваченого та був його пасажиром, а тому не зобов’язаний слідкувати за дорожньою обстановкою та її змінами, у зв’язку з цим міг і не бачити пішоходів на пішохідному переході. Проте, потерпілу побачив першим ніж водій ОСОБА_1

Отже, з урахуванням показань свідків ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, протоколу ОМП, висновків експертиз та інших належних та допустимих доказів, у суду є єдина версія про недотримання ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, якою розумна та безстороння особа без вагань може пояснити усю сукупність фактів, установлених судом та на переконання суду саме ця версія, поза розумним сумнівом, доводить винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 286 КК України.

Мотиви призначення покарання, а також мотиви прийняття рішення щодо цивільного позову потерпілих, речових доказів та витрат за проведення експертиз

Призначаючи покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким злочином, особу винного, який позитивно характеризується за місцем роботи, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, думку потерпілих та їх представників, які наполягає на суворості покарання, правову позицію прокурора, а також відсутність обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання обвинуваченому.

Окрім того, при призначенні покарання суд враховує поведінку потерпілої ОСОБА_8, яка, як було встановлено судом, переходила дорогу поза межами пішохідного переходу у темну пору доби будучи одягнена у одяг темного кольору без будь-яких знаків, які б дали змогу виявити її на дорозі.

На підставі викладеного, враховуючи вищевказані обставини справи, суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів у виді позбавлення волі з позбавлення права керування транспортними засобами.

Разом з тим суд вважає, що клопотання обвинуваченого та його захисника – ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016, підлягає задоволенню з огляду на таке.

У відповідності до п. «в» ст. 1 згаданого Закону, від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, можуть бути звільнені особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

За приписами ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України є необережним тяжким злочином.

ОСОБА_1 має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.к.п.119, т.1).

Припущення сторони обвинувачення щодо позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_7А, як підставу не застосування до нього амністії, є неґрунтовними, оскільки прокурор не надав суду будь-яких доказів з цього приводу, а тому, суд вважає, що згідно до вказаної норми Закону, ОСОБА_1 може бути звільнений від відбування покарання.

У матеріалах справи наявні цивільні позови потерпілих про стягнення із обвинуваченого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 350000 грн. моральної (немайнової) шкоди та на користь потерпілої ОСОБА_3 14276 грн. 25 коп. матеріальної шкоди і 350000 грн. моральної (немайнової) шкоди.

При вирішенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

У відповідності до частини п’ятої вказаної норми цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження автомобіль «Фольксваген Поло», д.н.з. НОМЕР_1, належить ТОВ «МКМ – СЕРВІС ЛТД» з яким ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах (а.к.п. 250, т. 1, а.к.п. 10, т. 2).

У відповідності до подорожнього листка службового легкового автомобіля серії 10-ААг №011175, ОСОБА_1 з 21 по 30 листопада 2016 року, тобто у період до якого відносяться інкриміновані йому злочинні дії, на автомобілі «Фольксваген Поло», державний номерний знак НОМЕР_1, перебував у службовому відрядженні.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу глави 82 ЦК України та вказаних норм убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи із наведених норм права, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Отже, оскільки під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди обвинувачений ОСОБА_1 керував службовим автомобілем у робочий час, а тому він не може нести цивільно-правову відповідальність за завдану з його вини матеріальну та моральну шкоду.

Зазначене вище повністю узгоджується із правовою позицію, викладеною у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995, постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-108цс13 та постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі 534/872/16-ц, у відповідності до яких за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею у порядку регресу.

Водночас, з огляду на імперативний характер норми ст. 1172 ЦК України про відшкодування роботодавцем шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов’язків, та враховуючи, що потерпілі, внаслідок укладення 02.11.2017 мирової угоди, отримали від ТОВ «МКМ – СЕРВІС ЛТД» відшкодування матеріальної шкоди, а саме ОСОБА_4 25000 грн, а ОСОБА_3 75000 грн., та моральної шкоди по 150000 грн. кожен, суд вважає, що цивільні позови потерпілих ОСОБА_3А, та ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.

Керуючись ч. 4 ст. 174 КПК України, суд скасовує арешт, накладений на автомобіль «Фольксваген Поло», д.н.з. НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 124 КПК України, суд стягує з обвинуваченого витрати пов’язані із проведенням експертиз під час досудового розслідування у розмірі 2198 грн. 32 коп.

Долю речових доказів у даному кримінальному провадженні суд вирішує у порядку, передбаченому ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371, 373-374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

Звільнити ОСОБА_1 від призначеного основного та додаткового покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 14276 грн. 25 коп. матеріальної та 350000 грн. моральної (немайнової) шкоди відмовити.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_1 350000 грн. моральної (немайнової) шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 2198 (дві тисячі сто дев’яносто вісім) грн. 32 коп. витрат на залучення експертів під час проведення експертиз.

Арешт, накладений ухвалою Богунського районного суду від 24.11.2016 року на автомобіль «Фольксваген Поло», д.н.з. НОМЕР_1, який належить ТОВ «МКМ – СЕРВІС ЛТД» – зняти.

Речові докази, а саме:

- автомобіль «Фольксваген Поло», д.н.з. НОМЕР_1, який знаходиться на відповідальному зберіганні на майданчику тимчасового тримання Житомирського РВП – повернути ТОВ «МКМ – СЕРВІС ЛТД»;

- взуття загиблої, яке знаходиться на відповідальному зберіганні у Житомирському РВП – повернути потерпілій.

На вирок може бути подана апеляція до Житомирського апеляційного суду через Житомирський районний суд протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення вказаного строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо він не скасований, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя: