Рішення № 81373749, 24.04.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 210/4242/17

2/214/72/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 квітня 2019 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Гриня Н.Г.,

при секретарі судового засідання – Печарник З.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

07.02.2018 року на адресу суду за підсудністю з Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла цивільна справа з позовом про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором №б/н від 25.12.2006 року станом на 31.08.2017 року в загальному розмірі 60 133 грн. 40 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом – 5618 грн. 94 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом – 47 838 грн. 41 коп., заборгованості за пенею та комісією – 3336 грн. 36 коп., а також штрафів, нарахованих відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг – 500 грн. фіксована частина, 2839 грн. 69 коп. – процентна складова.

Пред’явлені вимоги мотивовано тим, що 25.12.2006 року відповідно до укладеного договору №б/н ОСОБА_2 отримав кредит в ВАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 7000 грн. зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському інтернет-сайті www.privatbank.ua складають між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Свої зобов’язання банк виконав, натомість позичальник покладені на нього обов’язки належним чином не виконував, в результаті чого станом на 31.08.2017 року має заборгованість в розмірі 60 133 грн. 40 коп., яку представник позивача просить суд стягнути з позичальника в примусовому порядку.

Ухвалою суду від 28.11.2018 року заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.04.2018 року скасовано, а справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Не погоджуючись з пред’явленими вимогами, відповідач та його представник – адвокат ОСОБА_3 подали відзив на позовну заяву, в якому просили в задоволенні позовних вимог відмовити. Свої заперечення відповідач мотивував тим, що він дійсно у 2006 році отримав картку із встановленим на ній кредитним лімітом, строк дії картки – 3 роки, тобто до 2009 року. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом в 2017 році, а строк дії картки закінчився в 2009 році, вважає, що позивачем пред’явлено вимоги з пропуском строку позовної давності, який він просить застосувати. Зауважив, що долучені до позовної заяви Умови та правила надання батьківських послуг як складова частина кредитного договору, не містять його підпису як позичальника, що свідчило про його згоду саме на такі умови кредитування, а тому не є належним доказом. Щодо наданого розрахунку заборгованості відповідач зазначає, що він виконаний невірно, оскільки: 1) з нього не можливо чітко встановити базу розрахунку суми заборгованості, пені та штрафу; 2) одночасне нарахування штрафу та пені є порушенням ст.61 Конституції України та свідченням подвійного притягнення його до відповідальності за фактом одного порушення; 3) розрахунок проведено за межами строку позовної давності; 4) позивач не вправі був нараховувати проценти після сплину визначеного договором строку кредитування. Окремо акцентував увагу, що нарахована заборгованість по процентам у 8,5 разів перевищує суму основного боргу, що є неприпустимим.

26.02.2019 року на електронну пошту суду надійшла відповідь на відзив АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в якій зазначено, що за умовами кредитного договору №б/н від 25.12.2006 року відповідач отримав кредитну картку, яка в подальшому перевипускалась. Кінцевим строком дії картки визначено – жовтень 2017 року. До суду позивач звернувся 20.09.2017 року, тобто до сплину строку позовної давності. Під час укладення кредитного договору, підписанням заяви ОСОБА_2 надав свою згоду, що заява, Пам’ятка клієнта, Умови та правила надання банківських послуг Тарифи складають в сукупності кредитний договір, заснований на публічній оферті. Факт часткового виконання відповідачем покладених на нього зобов’язань є свідченням визнання з його боку наявності між сторонами договірних зобов’язань. На переконання представника позивача, розрахунок заборгованості проведено вірно. Уточнено, що в розрахунку заборгованості в колонці «сума комісії та пені» фактично вказано лише пеню, оскільки нарахування комісії умовами договору не передбачено. Окремо зауважив, що банк вправі нараховувати проценти за користування кредитом до повного виконання позичальником своїх зобов’язань. Враховуючи принцип свободи договору, положення ст.549 ЦК України банк вправі передбачати в кредитних договорах відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання зобов’язання – у вигляді штрафу, і за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання – у вигляді пені. Застосування банком в кредитному договорі штрафу і пені як окремих видів неустойки не є подвійним притягненням до відповідальності, адже характер правопорушень в даному випадку різний.

22.03.2019 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив із обґрунтуванням, аналогічним викладеному у відзиві.

01.04.2019 року на електронну пошту суду надійшли пояснення позивача на заперечення відповідача.

Сторони правом на участь в судовому засіданні не скористались, подавши заяви, кожен окремо, про розгляд справи за їх відсутності.

У зв’язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, у відповідності з ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам в їх сукупності, враховуючи позицію сторін, дотримуючись принципів об’єктивності, диспозитивності цивільного судочинства, приходить до наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

ОСОБА_2 є клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яке є правонаступником ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК». З 21.05.2018 року найменування ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінено на АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не є перетворенням юридичної особи.

19.12.2006 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, пов’язаних з кредитуванням фізичних осіб. На підставі поданої ним анкети-заяви №б/н, яка передбачає приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «Приватбанк», він отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 7000 грн. на картковий рахунок з видачею кредитної картки «Універсальна», зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 3% на місяць.

25.12.2006 року ОСОБА_2 отримав кредитну картку, що підтверджується його підписом в заяві (а.с.8).

У відповідності до ч.2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», даний банк керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг.

Своїм підписом в заяві відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПРИВАТБАНК, Тарифами банку, з якими він ознайомився, в своїй сукупності складають договір про надання банківських послуг (кредитний договір), який в розумінні ч.1 ст.634 ЦК України є договором приєднання, тим самим приєднався до вказаних Умов та Правил, які по суті є публічною офертою.

Суд звертає увагу, що договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.

Враховуючи, що факт підписання анкети-заяви відповідач не оспорював, дійсність виконаного ним підпису на заяві про надання кредиту без будь-яких зауважень чи заперечень також підтвердив, що є свідченням дотримання сторонами принципу свободи договору, визначеного ст.ст.6, 627 ЦК України, тому суд приходить до висновку, що між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 дійсно виникли договірні відносини, пов’язані з наданням фінансово-кредитних послуг.

Відомостей про те, що позичальник приєднується до даних Умов і Правил надання банківських послуг не у повному обсязі послуг, які надає банк по даним Умовам та Правилам надання банківських послуг, заява не містить.

За даних обставин суд залишає поза увагою доводи представника відповідача стосовно відсутності між сторонами договору приєднання, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та по своїй суті є свідченням надання ним суб’єктивної оцінки виниклим між сторонами договірним правовідносинам із помилковим тлумаченням норм матеріального права, які їх регулюють.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит, сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов’язання як правового зв’язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов’язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надано право, що кореспондує обов’язку першої. Обов’язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов’язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим, та відповідає строку дії картки.

Погашення заборгованості за кредитом, сплата відсотків за користування ним, комісії здійснюються позичальником шляхом поповнення картки через внесення на неї коштів в готівковому чи безготівковому порядку та зарахування їх банком на картковий рахунок позичальника (п.5.2 Умов та Правил надання банківських послуг, а.с.14).

В силу ст.ст.525,526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від його виконання не допускається.

У ході судового розгляду встановлено, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов'язання за кредитним договором №б/н від 25.12.2006 року виконав належним чином перед ОСОБА_2, надавши йому кредит в обумовленому розмірі із видачею 25.12.2006 року позичальникові кредитної картки за №4149605351976394.

Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим, та відповідає строку дії картки.

Відповідно до п.3 Умов та правил (а.с.13-зворот), кредитна картка є дійсною до останнього календарного дня зазначеного на ній місяця. По закінченню строку дії відповідна картка пролонгується банком на новий строк дії (якщо раніше, до початку місяця закінчення строку дії не надходило письмових заяв від позичальника про закриття карткового рахунку).

Як слідує з довідки ПРИВАТБАНК від 13.02.2019 року (а.с.154), банком неодноразово здійснювався перевипуск кредитної картки за кредитним договором №б/н від 25.12.2006 року із встановленням нових строків її дії, тобто пролонгування договору, зокрема: в липні 2008 року №4149****5416, в січні 2009 року №4149******9455, в лютому 2012 року №4149****7407. Востаннє за вказаним кредитним договором ОСОБА_2 було видано кредитну картку зі строком її дії до 10/2017. Після цього пролонгування строку дії кредитної картки не здійснювалось.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за погодженням сторін строк дії кредитного договору, який співпадає зі строком дії картки, визначено до 31.10.2017 року.

Судовим розглядом встановлено, що позичальник ОСОБА_2 активно користувався кредитними коштами, однак свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, що слідує з виписки по його рахунку (а.с.100-108).

Як вбачається з розрахунку заборгованості (а.с.7) та виписки (а.с.108), в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідач вніс востаннє 500 грн. 24.10.2014 року, які зараховано на погашення тіла кредиту та процентів.

При цьому, зазначені у виписці з рахунку позичальника операції з самостійного списання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором (зокрема востаннє 07.02.2015 року в сумі 13,64 грн., а.с.7, 108) суд оцінює критично, оскільки таке погашення кредиту не є активною дією відповідача, що свідчила б про визнання ним свого боргу, і не може бути підставою для врахування як дійсного погашення заборгованості, оскільки вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 31.08.2017 року (а.с.4-7), сума заборгованості за кредитним договором №б/н від 25.12.2006 року визначена 60 133 грн. 40 коп. та включає заборгованість: за тілом кредиту – 5618 грн. 94 грн., по процентам за користування кредитом – 47 838 грн. 41 грн., за пенею – 3336 грн. 36 коп., по штрафам – 500 грн. фіксована частина та 2839 грн. 69 коп. процентна складова.

Перевіряючи обґрунтованість заявленого позивачем розміру заборгованості, суд виходить з доведеності розміру заборгованості за тілом кредиту – 5618 грн. 94 коп., однак не може погодитись із іншими складовими такої заборгованості, зокрема, розміром заборгованості по процентам та нарахованою неустойкою, з огляду на наступне.

Частина 1 статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим, та відповідає строку дії картки до 10/2017. До суду з позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся 28.09.2017 року (а.с.162), тобто до закінчення строку дії договору, тим самим в розумінні ч.2 ст.1050 ЦК України змінивши строк кредитування.

Оскільки заборгованість по процентам заявлено станом на 31.08.2017 року, тобто в межах строку кредитування, тому суд, дотримуючись принципів диспозитивності цивільного судочинства, перевіряє її обґрунтованість в межах заявлених вимог.

Судовим розглядом встановлено, що при укладенні договору сторони погодили процентну ставку 3% на місяць (36% річних відповідно).

Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з 01.01.2013 року почало змінювати розмір процентної ставки, зменшивши до 30% річних, а з 01.09.2014 року – на рівні 34,80%, а з 01.04.2015 року підвищив вказаний розмір до 43,20% річних.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.1056-1 ЦК України (в редакції, яка була дійсна на момент укладення договору), процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

В правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі за №6-1374цс17, суд вищої інстанції дійшов висновку про те, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В матеріалах справи відсутні докази того, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в визначений ст.1056-1 ЦК України спосіб, належним чином, письмово повідомило позичальника про зміну процентної ставки, а також доказів отримання відповідачем вказаного листа, про зміну умов договору, під розписку в матеріалах справи немає.

Суд не приймає до уваги посилання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на Умови та Правила надання банківських послуг, витяги з них, згідно яких, боржник зобов’язаний самостійно отримувати виписки про стан картрахунків, у тому числі відслідковувати розмір процентної ставки, оскільки вказані умови договору щодо повідомлення суперечать визначеному Законом порядку та є нікчемними.

Враховуючи, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підвищило процентну ставку за користування кредитом без належного повідомлення про це відповідача, в односторонньому порядку, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню лише в межах попередньої відсоткової ставки, яка узгоджена сторонами під час укладення кредитного договору – 36% річних.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Отже, суд зобов’язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку – розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв’язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково – зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року.

За таких обставин суд вважає за необхідне провести перерахунок заборгованості за користування кредитом із застосуванням попередньої відсоткової ставки 36% річних (3% на місяць) за період з 01.04.2015 року по 31.08.2017 року (відповідно 9 місяців 2015 року, 12 місяців 2016 року, 8 місяців 2017 року) виходячи з наступного: 5618 грн. 94 коп. (залишок заборгованості за тілом кредиту)*29 місяців*3% на місяць : 100% = 4888 грн. 48 коп.

Заборгованість за період до 01.04.2015 року із застосуванням банком процентної ставки 36% річних та заниженої, що є правом кредитора та не порушує інтереси позичальника, суд вважає за необхідне стягнути в сумі 1663 грн. 83 коп., з урахуванням внесених ОСОБА_2 коштів в рахунок погашення заборгованості.

Виходячи з того, що нараховані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відсотки за користування кредитними коштами, отриманими за договором, не відповідають умовам укладеного між сторонами договору, за результатами проведеного перерахунку суд дійшов висновку, що на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягають до стягнення із ОСОБА_2 проценти за користування кредитними коштами за кредитним договором № б/н від 25.12.2006 року в сумі 6552 грн. 31 коп. з розрахунку: 4888 грн. 48 коп. + 1663 грн. 83 коп.

Щодо стягнення з відповідача пені та комісії, нарахованих сумарно, а також штрафу, суд вважає вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Імперативним приписом ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним зобов’язання.

Згідно ч.1 ст.611, ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов’язання.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі №6-2003цс15, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Визначаючи обсяг відповідальності позичальника, сторонами погоджено, що у випадку порушення клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов’язань, передбачених договором, більш ніж на 120 днів, він зобов’язаний сплатити неустойку у вигляді штрафу в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову (п.8.6 Умов та правил).

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що визначено ст.628 ЦК України.

Із системного аналізу наведених норм слідує, що при здійсненні кредитних нарахувань, включених до кредитної заборгованості, банк повинен суворо дотримуватися умов, встановлених договором, у тому числі в частині формулювання назв таких нарахувань, проведенні їх розрахунку, що забезпечує прозорість і однозначність вимог банку.

Відповідно до п.5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління НБУ №49 від 08.07.2017 року (із змінами та доповненнями згідно постанови НБУ №15 від 22.02.2018 року), банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом.

В наданих до суду доказах не містяться положення про застосування щомісячної комісії, не визначений порядок та розмір її застосування. Положеннями Умов та правил також не передбачено порядок нарахування комісії.

Суд також вважає безпідставним та неправомірним нарахування заборгованості по пені сумарно з комісією, оскільки виходячи з природи комісії як складової частини основного зобов’язання, що входить до сукупної вартості кредиту, а пені – як штрафної санкції за порушення виконання зобов’язань, вони не можуть нараховуватись разом, що суперечить їх правовій сутності та меті застосування в рамках кредитно-зобов’язальних правовідносин, тому суд приходить до переконання, що включення позивачем до розрахунку заборгованості сумарно «комісії та пені» не ґрунтується на умовах кредитного договору та ст.ст.546, 549 ЦК України, застосування яких ґрунтується на суб’єктивному тлумаченні положень вказаних норм позивачем та не може враховуватись судом при вирішенні даного спору.

За даних обставин суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії та пені (нарахованих сумарно) відмовити, із стягненням лише штрафу в розмірі 500 грн. фіксована частина та 2839 грн. 69 коп. процентна складова, погодженому сторонами при укладенні договору на основі вільного волевиявлення та принципу свободи договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 скориставшись своїм правом, передбаченим вимогами ст.267 ЦК України подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволені позову у зв’язку із пропущенням позивачем строку позовної давності та недоведеності наявності у нього боргових зобов’язань перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» наполягало на тому, що зобов’язання за кредитним договором не припинено, оскільки відповідач кредитні кошти не повернув, а строк дії кредитного договору визначено до 10/2017 року, в той час як банк звернувся до суду 28.09.2017 року.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Оскільки останні платежі в рахунок погашення заборгованості відповідачем мали місце 24.10.2014 року, а до суду позивач звернувся з позовом 28.09.2017 року, тому підстав для застосування загального строку позовної давності суд не вбачає.

За змістом ст.ст.256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Питання про застосування спеціального строку позовної давності до вимоги про стягнення пені та комісії суд не вирішує у зв’язку з відмовою у задоволенні вимог в цій частині за безпідставністю та необґрунтованістю.

Натомість з огляду на характер нарахування неустойки у формі штрафу в його фіксованій частині в сумі 500 грн., який в розумінні п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг нараховується безпосередньо на момент виникнення прострочки, тобто зі сплином 120 днів, починаючи з березня 2015 року, тому суд вважає за необхідне в його стягненні відмовити у зв’язку з пропуском 1-річного строку позовної давності.

Підстав для застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу в розмірі 2839 грн.69 коп. – процентна складова, суд не вбачає з огляду на характер його нарахування безпосередньо під час пред’явлення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» позову до суду.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог із стягненням з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором №б/н від 25.12.2006 року станом на 31.08.2017 року в розмірі 15 010 грн. 94 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом – 5618 грн. 94 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом – 6552 грн. 31 коп., штрафу відповідно до п.8.6 Умов та правил – 2839 грн. 69 коп. процентна складова.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує ст.141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь АТ КБ ПРИВАТБАНК» судовий збір в сумі 400 грн. пропорційно частині задоволених вимог (25%).

Керуючись ст.ст.509, 525-527, 530, 546, 548, 549, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського 1-д) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК»:

- заборгованість за кредитним договором №б/н від 25.12.2006 року станом на 31.08.2017 року в загальному розмірі 15 010 (п'ятнадцять тисяч десять) грн. 94 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом – 5618 (п’ять тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 94 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом – 6552 (шість тисяч п’ятсот п’ятдесят дві) грн. 31 коп., штрафу відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг – 2839 (дві тисячі вісімсот тридцять дев’ять) грн. 69 коп. процентна складова;

- судовий збір в розмірі 400 (чотириста) грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано 24.04.2019 року.

Суддя Н.Г. Гринь