Рішення № 81367572, 24.04.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/27/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2019 Справа № 908/422/19

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Н.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інагротех”, (70600, Запорізька область, м. Пологи, пер. Водопроводний, 9)

до відповідача: Фермерського господарства “Чернігівське”, (72252, Запорізька область, Веселівський район, с.Мала Михайлівка, вул. Центральна, буд. 36-Б)

про стягнення 302189, 80 грн. основного боргу за договором поставки товару № 19/03-18 від 19.03.2018, 21153, 28 грн. штрафу, 35318, 95 грн. пені, 2943, 25 грн. 3 % річних та 11090, 37 грн. інфляційних витрат.

21.02.2019 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Інагротех” ( вих. №12/02/1 від 12.02.201, вх. №1978/08-07/18 від 13.09.2018) до Фермерського господарства “Чернігівське ”про стягнення 302189, 80 грн. основного боргу за договором поставки товару № 19/03-18 від 19.03.2018, 21153, 28 грн. штрафу, 35318, 95 грн. пені, 2943, 25 грн. 3 % річних та 11090, 37 грн. інфляційних витрат.

21.02.2019 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/422/19 розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.02.2019, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/422/19 справі присвоєно номер провадження 4/27/19, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов’язання в частині оплати товару в розмірі 302189, 80 грн. за договором поставки товару № 19/03-18 від 19.03.2018. На підставі невиконання зобов’язань відповідачем по договору, позивачем нараховано 21153, 28 грн. штрафу, 35318, 95 грн. пені, 2943, 25 грн. 3 % річних та 11090, 37 грн. інфляційних витрат. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач керуючись ст. 509, 530, 625, 692 ЦК України, ст. ст. 20, 193, 199, 230 ГК України та договором поставки товару № 19/03-18 від 19.03.2018, просить стягнути з Фермерського господарства “Чернігівське” 302189, 80 грн. основного боргу, 21153, 28 грн. штрафу, 35318, 95 грн. пені, 2943, 25 грн. 3 % річних та 11090, 37 грн. інфляційних витрат.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.02.2019 про відкриття провадження у справі суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 18.03.2019.

19.03.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов (який відповідно до поштового штепмелю на конверті, відправлений засобами поштового зв'язку - 15.03.2019), отже відзив подано у строк встановлений судом.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 302 189,80 грн., а щодо вимог про стягнення з штрафу, пені, три відсотка річних та індексації суми заборгованості повідомив наступне.

Основним видом діяльності Фермерського господарства «Чернігівське» є вирощування та реалізація сільськогосподарських культур, тому прибуток від реалізації продукції є основним джерелом сплати зобов'язань Відповідача перед кредиторами та пов'язаний з рівнем виробництва сільськогосподарської продукції. Протягом 2018 відповідач зазнав несприятливих агрометеорологічних умов, які спричинили значні пошкодження посівних сільськогосподарських культур, що в свою чергу унеможливило здійснення своєчасна розрахунків з позивачем. Також, відповідач, посилався на ст.. 617 ЦК України, якою передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків по договору, якщо це невиконання відбулося за обставин, які виникли після укладання договору внаслідок невідворотних дій надзвичайного характеру, які сторона не могла ні передбачити, ні попередити прийнятними заходами (повінь, посуха, пожежа, землетрус, осідання ґрунту та інші природні явища, а також воєнний стан), які призвели до неможливості виконання цього договору. Крім того, зазначив, що відповідно до умов Договору та протоколу розбіжностей жодна зі сторін не буде нести відповідальність за повне або часткове невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань за Договором, якщо таке невиконання буде наслідком таких обставин, зокрема: введення воєнного стану. У зв'язку з веденням воєнного стану в Україні, який діяв до 14:00 26.12.2018 р. наприкінці року підприємство відповідача залишилось без очікуваного державного фінансування діяльності фермерського господарства, фінансування було відкладено на кінець лютого 2019 року. Також, зауважив, що відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за Договором свідчить про недотримання положень закріплених положень у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної юридичної відповідальності за одне і те саме порушення. Також, просив, у зв'язку з тим, що у фермерського господарства склалась складна фінансова ситуація, існує заборгованість перед іншими кредиторами, визнати зазначені Фермерським господарством обставини винятковими та такими, що є підставою для зменшення заявленої позивачем суми пені на 70% відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України. З урахуванням викладеного відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 21153, 28 грн. відмовити, та зменшити заявлену ТОВ «Інагротех» суму пені на 70% відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.

16.04.2019 на адресу господарського суду Запорізької області від позивача надійшло заперечення на відзив.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.02.2019 про відкриття провадження у справі запропоновано позивачу у строк до 28.03.2019 надати у разі отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив

Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається з закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються судом без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, заперечення на відзив позивача на позовну заяву, яке надійшло до суду 16.04.2019 залишено судом без розгляду. При цьому, судом також враховано відсутність клопотання про продовження пропущеного процесуального строку, не зазначення поважності причин такого пропуску.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення – 24.04.2019.

Розглянувши матеріали справи, суд -

УСТАНОВИВ:

19.03.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю “Інагротех” (постачальник, позивач у справі) та Фермерським господарством “Чернігівське” (покупець, відповідач у справі) укладений Договір поставки товару № 19/03-18 з протоколом розбіжностей до нього(далі за текстом – Договір).

Згідно з умовами якого постачальник зобов'язався на умовах дійсного договору передати (поставити) у власність покупця засоби захисту рослин, надалі ЗЗР або товар, та/або насіння, надалі насіння або товар, та/або мінеральні добрива, надалі добрива або товар, а покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити товар по цінам, в кількості і асортименті, визначених умовами цього договору, на суму згідно Специфікацій до даного Договору та видаткових накладних в цінах визначених на момент поставки товару. (п.1.1 Договору).

Згідно п. 1.2 Договору найменування (асортимент) товару, його кількість та ціна вказуються у Специфікаціях до Договору або накладних, які є невід'ємними додатками даного Договору.

Відповідно до п п. 3.1, 3.2 Договору ціни товарів визначаються Сторонами як договірні, Ціна та вартість Товару узгоджується сторонами по кожній партії товару окремо в гривнях та валютному еквіваленті (міжбанківському курсу продажу долара США за гривні на міжбанківському валютному ранку України на день укладення Договору, (специфікації) , далі Курс долара США за договором. Вартість товару, що вказана в Специфікаціях в гривнях, визначена на дату їх складання.

У день здійснення платежу покупець узгоджує з Постачальником суму платежу. Якщо курс валют на день сплати є більшим ніж зазначений у специфікації Постачальник коригує суму платежу шляхом направлення Покупцю нового рахунку. Якщо курс валюти на день сплати є меншим за курс зазначений у специфікації, зазначеному у специфікації, то черговий платіж сплачується в розмірі зазначеному у специфікації.(п.3.5 Договору в редакції протоколу розбіжностей до нього).

Згідно п. 4.1 Договору в редакції протоколу розбіжностей до нього оплата товару здійснюється у строк зазначений у Специфікації до Договору.

Договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків, нарахування процентів та відповідальності до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим Договором. (п.9.1 Договору).

Так, сторонами укладено специфікацію №1 до Договору поставки товару № 19/03-18 від 19.03.2018, якою визначено: найменування товару, кількість, та сума без ПДВ. Вказана специфікація виписана на загальну суму поставки у розмірі 302 189, 80грн.

Умовами п.1.2. укладеної Специфікації встановлено, що розрахунки за замовлену партію Товару здійснюється з розстроченням платежу (тобто з оплатою повної вартості Товару після поставки на умовах товарного кредиту визначених Договором, в наступні терміни: 50% вартості товару (151 094,90) грн. - до 31.08.2018; 50% вартості товару (151 094,90) грн. до 01.12.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору товару № 19/03-18 від 19.03.2018 та специфікації №1 до нього (договору), позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 302 189, 80грн.

Факт здійснення поставки товару підтверджується видатковими накладними, а саме:

- №69 від 05.04.2018р. на суму 103 788,88 грн.

- №76 від 10.04.2018р. на суму 66 133,08 грн.

- №145 від 03.05.2018р. на суму 121 690,32 грн.

- №231 від 04.06.2018р. на суму 10 577,52 грн., а всього на загальну суму 302 189, 80грн.

Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплені відбитками печаток підприємств.

Крім того, факт отримання товару підтверджується довіреністю №14 від 04.06.2018 на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленої форми, копії зазначених документів долучені до матеріалів справи.

Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 47 від 26.03.18 за договором № 19/03-18 від 19.03.2018 на загальну суму 302 189, 80грн.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов’язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Згідно із ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб’єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать наявні матеріали цієї справи, відповідач взяті на себе договірні зобов’язання належним чином не виконав та не сплатив кошти за поставлений товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання, або не виконав його у строк встановлений договором, або законом.

Матеріали справи свідчать, що в порушення умов Договору відповідач у встановлені строки та в повному обсязі з позивачем не розрахувався. Оплату за поставлений товар, що поставлявся позивачем за умовами Договору № 19/03-18 від 19.03.2018, відповідач не здійснив.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами Договору № 19/03-18 від 19.03.2018 зобов’язання та вимоги чинного законодавства, у зв’язку із чим за ним рахується заборгованість за поставлений товар в сумі 302 189, 80 грн.

Відповідач позовні вимоги про стягнення 302 189, 80 грн. заборгованості визнав, про що повідомив у відзиві на позовну заяву .

Згідно з п.1 ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, що якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Визнання відповідачем позову в частині наявної суми основної заборгованості не суперечить закону та не порушує прав та інтересів інших осіб, тому суд дійшов висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем у зв'язку з чим постановляє рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 302189, 80 грн. основного боргу за договором поставки товару № 19/03-18 від 19.03.2018

Нормами статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов’язань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання малу бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом 6.2 Договору, яким встановлено, що у разі порушення термінів оплати поставленого товару та процентів за користування товариним кредитом, визначених умовами даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ, діючої на момент існування заборгованості.

За невиконання грошових зобов'язання за Договором № 19/03-18 від 19.03.2018 позивачем пред’явлена до стягнення пеня в розмірі 35318, 95 грн., яка розрахована за період з 01.09.2018 по 12.02.2019.

Судом перевірено заявлений позивачем розмір пені та встановлено, що при розрахунку пені позивачем допущені арифметичні помилки. Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату товару є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково, за період з 01.09.2018 по 12.02.2019 в сумі 35298, 25 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені за несвоєчасну оплату товару судом відмовляється в задоволенні позову.

Крім того, у відзиві на позовну заяву, відповідач просив суд, у зв'язку з тим, що у фермерського господарства склалась складна фінансова ситуація, існує заборгованість перед іншими кредиторами, визнати зазначені Фермерським господарством обставини винятковими та такими, що є підставою для зменшення заявленої позивачем суми пені на 70% відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає про наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч. 4 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи доводи відповідача стосовно скрутного фінансового стану та наявною заборгованістю перед іншими кредиторами, як негативного факту, що впливає на стан розрахунків, суд враховує майновий стан обох сторін, внаслідок чого суд не вбачає можливості в наданні переваги певній стороні.

Разом із тим, відповідачем не наведено жодної обставини та не подано жодного доказу, які б свідчили про відсутність вини відповідача у невиконанні умов Договору товару № 19/03-18 від 19.03.2018 і здійснення з його боку конкретних дій щодо вжиття усіх можливих заходів для виконання зобов'язань за Договором.

Суд дійшов висновку, що представлені відповідачем в обґрунтування свого клопотання докази не свідчать про винятковість та наявність об'єктивних обставин, що виключали б можливість належним чином виконати свої зобов'язання за Договором. Крім того, розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, є співрозмірним з порушенням та розрахований позивачем відповідно до умов Договору та приписів законодавства.

Відтак, враховуючи у сукупності викладені вище фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення пені не підлягає задоволенню.

Також, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 21153, 28 грн. штрафу за прострочення оплати товару.

Частиною 2 ст. 549 ЦК України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Чинним законодавством не виключена можливість встановлення в укладеному сторонами договорі застосування до грошового зобов’язання не тільки пені, а й іншого виду неустойки – штрафу, притому і як самостійного заходу відповідальності, і як такого, що застосовується поряд з пенею.

У відповідності до п. 6.4 Договору (в редакції протоколу розбіжностей) сторони передбачили, що у разі прострочення оплати за поставлений товар та процентів за користування товарним кредитом у строк зазначений у Специфікації до Договору, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості.

Факт прострочення відповідачем терміну оплати товару є доведеним та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 21153, 28 грн. штрафу на підставі п. 6.4 Договору є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню судом.

Заперечення відповідача стосовно того, що застосування до нього штрафних санкцій, а саме штрафу та неустойки, по суті є подвійним застосуванням відповідальності одного виду за одне й те саме порушення, судом відхиляються як необґрунтовані, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст., ст. 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В пункті 9.6 Договору зазначено, що сторони погоджуються, що договором враховані всі істотні умови, і зобов'язуються наділі ніяких претензій одна до одного з цього приводу не мати.

В протоколі розбіжностей до договору визначено, що сторони дійшли згоди змінити Договір і прийняти редакцію покупця.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

З аналізу вказаної норми права вбачається, що пеня та штраф визначені для можливості їх самостійного застосування із різним порядком їх обчислення,

Отже, чинним законодавством не виключена можливість встановлення в укладеному сторонами договорі застосування не тільки пені, а й іншого виду неустойки – штрафу, притому і як самостійного заходу відповідальності, і як такого, що застосовується поряд з пенею, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, правові підстави вважати, що стягнувши з відповідача пеню та штраф останній незаконно двічі притягнутий до відповідальності одного й того ж виду, відсутні.

В даному випадку відповідач притягнутий до одного виду відповідальності – цивільної – шляхом сплати неустойки (штрафу і пені) лише один раз і за одне правопорушення (порушення строків виконання оплати товару за Договором). Форма сплати неустойки подвійного притягнення не становить.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 11090, 37 грн. інфляційного нарахування, за загальний період з вересня 2018 по січень 2019 та 2943, 25 грн. 3 % річних, за загальний період період з 01.09.2018 по 12.02.2019.

Наданий розрахунок 3 % річних судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що розрахунок 3% річних позивачем виконаний вірно.

Таким чином, стягненню підлягають 3 % річних в розмірі та 2943, 25 грн.

Перевіривши в судовому засіданні наданий позивачем розрахунок інфляційного нарахування, судом встановлено, що розрахунок інфляційного нарахування позивачем виконаний не вірно, оскільки позивачем не вірно визначено індекс інфляції за розрахунковий період.

Фактично у спірних правовідносинах стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 13 282,82 грн. інфляційного нарахування, за період загальний період з вересня 2018 по січень 2019 .

Однак, оскільки судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, а позивачем заявлено до стягнення 11090, 37 грн. інфляційного нарахування, то судом позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах суми, заявленої позивачем.

Таким чином, стягненню підлягають втрати від інфляції грошових коштів в розмірі в 11090, 37 грн.

Стосовно заперечень відповідача суд зазначає, що згідно з ч.1ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов’язання. Отже у зв’язку із порушення грошового зобов’язання суд не приймає доводи відповідача про відсутність його вини щодо несплати коштів.

Статтею 617 цього Кодексу передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, у зв’язку із порушення грошового зобов’язання суд не приймає доводи відповідача про відсутність його вини щодо несплати коштів, оскільки відповідач не надав доказів, що в даному випадку мали місце випадок або непереборна сила.

Крім того, у спорі про стягнення заборгованості, на відміну від деліктного позову, питання вини не має значення, бо навіть за її відсутності заборгованість має бути погашена.

Доводи відповідача про те, що відповідач залишився без очикуваного державного фінансування діяльності фермерського господарства не є підставою для звільнення від відповідальності за взяте зобов'язання, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення з відповідача 302189, 80 грн. основного боргу, 21153, 28 грн. штрафу, 35298,25 грн. пені, 2943, 25 грн. 3 % річних та 11090, 37 грн. інфляційних витрат

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача,пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно приписів ч. 1 ст. 130 ГПК України, суд вважає наявними підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України, судового збору в розмірі 2266,42 грн., сплаченого платіжним дорученням № 736 від 11.02.2019, у зв’язку з визнанням позовних вимог в частині стягнення основного боргу до початку розгляду справи по суті, про що судом буде постановлено відповідну ухвалу.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Інагротех” до Фермерського господарства “Чернігівське” задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства “Чернігівське”, (72252, Запорізька область, Веселівський район, с.Мала Михайлівка, вул. Центральна, буд. 36-Б, код ЄДРПОУ 37980786) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інагротех”, (70600, Запорізька область, м. Пологи, пер. Водопроводний, 9, код ЄДРПОУ 40635925) 302 189 (триста дві тисячі сто вісімдесят дев'ять) грн. 80 коп. основного боргу, 21153 (двадцять одну тисячу сто п'ятдесят три) грн. 28 коп. штрафу, 35298 (тридцять п'ять тисяч двісті дев'яносто вісім) грн. 25 коп. пені, 11090 (одинадцять тисяч дев'яносто) грн. 37 коп., інфляційних втрат, 2943 (дві тисячі дев'ятсот сорок тири) грн. 25 коп.3 % річних та 3323 (три тисячі триста двадцять три) грн. 77 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено “24” квітня 2019 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.