Рішення № 81362491, 22.04.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2019 р. справа № 520/1309/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Буди водоканал" ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправним та скасування припису,-

В С Т А Н О В И В :

Комунальне підприємство "Буди водоканал" ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 8 припису від 22.11.2018 року № 2/4-09, виданий Державною екологічною інспекцією у Харківській області, відповідно до якого зобов'язано КП "Буди водоканал" на виконання ч.1 ст. 19 КУпН отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (7 свердловин).

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача вказав, що КП «Буди водоканал ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області» самовільно надрами не користувався, оскільки основним видом діяльності є водопостачання населенню, підприємствам та установам селища Буди Харківської області. Представник позивача вважає, що КП «Буди водоканал» позбавлено необхідності отримання дозволу на користування надрами, оскільки, по-перше, позивач має дозвіл на спеціальне водокористування, а по-друге свердловини на забір води передані позивачу ОСОБА_3 селищною радою Харківського району Харківської області на праві господарського відання. Тобто, позивач вважає, що при передачі ОСОБА_3 селищною радою Харківського району Харківської області свердловини в господарське відання КП «Буди водоканал» ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області , останньому також було передано і частину земної поверхні (земельної ділянки), як складової частини свердловини. Також, на думку позивача, відповідачем зроблено необґрунтовані висновки щодо перевищення позивачем видобування води зі свердловин у обсязі більше 300 м.3 на добу, оскільки позивач не має таких технічних можливостей щодо видобутку таких об’ємів води з кожної зі свердловин. Позивач звернув увагу суду, що на момент перевірки у КП «Буди водоканал» ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області працювали лише 5 свердловин, а 2 були списані за рішення селищної ради. З огляду на вищезазначене, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав, що окрім дозволу на спеціальне водокористування, позивачу для здійснення своєї діяльності також необхідний спеціальний дозвіл на користування надрами, який у нього відсутній. Так, представник відповідача вказав, що під час перевірки КП «Буди водоканал» виявлено, що в підприємства відсутня державна реєстрація прав на земельні ділянки, на яких розташовані артезіанські свердловини та очисні споруди. З огляду на вищезазначене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 22.04.2019 року сторони підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017р. № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 11.08.2017 № 312, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 вересня 2017 р. за № 1080/30948 (надалі Положення) Державна екологічна інспекція в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

На підставі п. 2 розділу 2 Положення, Державна екологічна інспекція у Харківській області (надалі Інспекція) здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог природоохоронного законодавства.

У відповідності до абз.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) -діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі повідомлення про проведення перевірки від 11.10.2018 року № 4011/01-22/04-09, наказу на проведення перевірки від 02.11.2018 року № 886/01-04, направлення на проведення планової перевірки, у період з 05 листопада 2018 року по 16 листопада 2018 року Державною екологічною інспекцією у Харківській області на підставі статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природнього середовища", статтей 4, 5, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства у діяльності Комунального підприємства "БУДИ Водоканал" ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області, яке здійснює діяльність по забору, очищенню та водопостачанню води населенню смт. Буди.

За результатами даної перевірки Державною екологічною інспекцією у Харківській області складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами № 886/01-04/04-09 від 16 листопада 2018 року, який підписаний директором Комунального підприємства "БУДИ Водоканал" ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області без зауважень.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, Державною екологічною інспекцією у Харківській області сформовано припис від 22.11.2018 року № 92/04-09.

Так, позивач, звертаючись до суду із даним позовом, вважає, що суб’єктом владних повноважень неправомірно інкриміновано Комунальному підприємству "БУДИ Водоканал" ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області порушення ч. 1 ст. 19 КУпН, зокрема щодо необхідності отримання спеціального дозволу на користування надрами з 7 свердловин, що зафіксовано в п. 8 припису від 22.11.2018 року № 92/04-09.

Надаючи оцінку твердженням позивача, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що метою діяльності Комунального підприємства «Буди водоканал» ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області є задоволення потреб у послугах водопостачання та водовідведення, які надаються населенню селища Буди Харківського району, а також державним, комунальним, громадським організаціям, а також установам та приватним підприємствам, що узгоджується зі статутом Комунального підприємства «Буди водоканал» ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області від 13.02.2012 року, затвердженого рішенням XIV сесії VI скликання ОСОБА_3 селищної ради (т.1 а.с. 244-250б).

Рішенням ХІІ сесії VI скликання ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області від 23.12.2011 року передано з балансу ОСОБА_3 селищної ради на баланс Комунального підприємства «Буди водоканал» ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області комунальне майно селищної ради - об’єкти водопровідного господарства – артезіанські свердловини (№ 1, 2, 7, 8, 9, 13, 15) з відповідним обладнанням, агрегатами, насосами, а також мережі водопостачання та водонапірні башти згідно акту прийому – передачі основних засобів (т.1 а.с. 18-19).

Згідно Ліцензії серії АВ № 582521, яка видана Комунальному підприємству «Буди водоканал» ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області на підставі рішення про видачу ліцензії від 23.02.2012 року № 95, підприємство має право проводити централізоване водопостачання та водовідведення. Строк дії ліцензії з 23.02.2012 року по 23.02.2017 року (т. 1 а.с. 196).

Спеціальне водокористування в частині забору води з водних об'єктів (артезіанські свердловин) здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування від 23 травня 2018 року за № 321/ХР/49д-18, виданого Державним агентством водних ресурсів України із строком дії до 25 квітня 2023 року (т.1 а.с. 197).

Згідно вказаного дозволу метою водокористування є господарсько-побутові та технологічні потреби, передача води населенню, підприємствам, організаціям, установам, скид стічних вод.

Так, статтею 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 60 Конституції України унормовано, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Згідно статті 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Частинами 1, 3 статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України, водокористування - це використання води (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Згідно частини 1 статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними вода із застосуванням каналів.

Відповідно до статті 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані: дотримуватись встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та лімітів скидання забруднюючих речовин та санітарних вимог; здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними водами; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Згідно статті 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" питне водопостачання - діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та систем питного водопостачання.

Частиною 5 статті 17 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" встановлено, що у разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.

Відповідно до статті 56 Кодексу України про надра, основними вимогами в галузі охорони надр є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами.

Згідно статті 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Відповідно до статті 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує

Згідно статті 110 Водного кодексу України, порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у: забрудненні та засміченні вод, недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Відповідно до статті 65 Кодексу України про надра, порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у: самовільному користуванні надрами.

Статтею 67 Кодексу України про надра встановлено, що підприємства, установи, організації громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Стаття 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" закріплює, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно частини 4 статті 148 Господарського Кодексу України, правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.

Частина 1 статті 149 Господарського кодексу України також передбачає, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Відповідно до статті 151 Господарського кодексу України суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Із даними нормами узгоджуються і норми пункту 9 частини 1 статті 44, статті 49 Водного кодексу України, якими передбачено здійснення спеціального водокористування на підставі дозволу.

Згідно положень статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини 1 статті 44, стаття 49 Водного кодексу України).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 09.04.2019 року по справі № №815/5254/16.

Разом із тим, Кодексом України про надра визначено випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).

Зокрема, стосовно посилань позивача, в обґрунтування своєї правої позиції на те, що КП «Буди водоканал» ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області є землекористувачем в розумінні ст. 23 Кодексу України про надра, оскільки інший механізм не встановлено законодавством, що регулює спірні правовідносини, а власником як свердловин, так і земельних ділянок є ОСОБА_3 селищна рада, яка лише передала свердловини на баланс позивача, то суд зазначає наступне.

Так, статтею 23 цього Кодексу України про надра передбачено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 м3 куб на добу.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Норми статті 125 Земельного кодексу України і Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" пов'язують виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

Згідно статті 56 Кодексу України про надра, основними вимогами в галузі охорони надр є, зокрема недопущення самовільного користування надрами.

Статтею 19 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Проаналізувавши вищезазначене, враховуючи те, що матеріали справи не містять, а позивачем в обґрунтування своєї правової позиції не надано до суду землевпорядної документації на підтвердження того, що земельні ділянки, які знаходяться під свердловинами перебувають в оренді /праві користування КП "Буди водоканал", суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 23 Кодексу України про надра, оскільки позивач не є землевласником або землекористувачем земельних ділянок, на яких розташовані свердловини, як комунальне майно, надано позивачу селищною радою на праві господарського відання.

Факт наявності рішення ХІІ сесії VI скликання ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області від 23.12.2011 року, яким передано з балансу ОСОБА_3 селищної ради на баланс Комунального підприємства «Буди водоканал» ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області комунальне майно селищної ради: об’єкти водопровідного господарства – артезіанські свердловини (№ 1, 2, 7, 8, 9, 13, 15), не може бути підставою для неотримання спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами), оскільки вказаним рішенням передано в господарське відання підприємства лише комунальне майно - свердловини.

Суд також звертає увагу позивача, що положенням вказаного рішення лише урегульовано відносини сторін щодо використання комунального майна, а отже є господарськими відносинами, в той же час відносини щодо користування надрами є адміністративно-правовими і спрямовані на відміну від господарсько-правових відносин на іншу мету - забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян (ст. 2 Кодексу України про надра). Відтак, з огляду на різну мету та правову природу, рішення ХІІ сесії VI скликання ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області від 23.12.2011 року щодо передачі на баланс комунального майна не може підміняти відповідного спеціального дозволу на користування надрами.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 29.08.2018 року по справі №654/2377/16-а.

При цьому, суд враховує надані позивачем до суду журнали обліку водопостачання (водовідведення) на підтвердження того, що об’єм водозабору з кожної свердловини не перевищує 300 м3 на добу, що, на думку позивача, звільняє підприємство від необхідності отримання спеціального дозволу на видобуток підземних вод у розумінні ст. 23 Кодексу України про надра.

Однак, суд звертає увагу, що 23 Кодексу України про надра розповсюджується лише на землекористувачів та землевласників, до яких, як було встановлено вище, КП «Буди водоканал» не відноситься, а тому вказану позицію позивача суд вважає необґрунтованою та безпідставною.

Суд також не приймає до уваги позицію позивача стосовно того, що при передачі свердловин передано і частину земної поверхні (земельної ділянки), як частину свердловини, оскільки питання передачі земельної ділянки в користування та надання дозволу на користування корисними копалинами (у даному випадку - підземними водами) мають зовсім різну правову природу, регулюються окремими нормативно – правовими актами, вимагають різної процедури узгодження надання таких дозволів від окремих суб’єктів владних повноважень.

Окремо суд роз'яснює, що з аналізу ст. 23 Кодексу України про надра та порядку отримання спеціальних дозволів на користування надрами випливає, що надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр після попереднього погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби та після погодження надання надр у користування з метою геологічного вивчення, розробки родовищ корисних копалин місцевого значення сільських, селищних, міських та районних рад на їх території у порядку, встановленому цим Кодексом.

Крім того, суд також бере до уваги, що діяльність у сфері надрокористування безпосередньо пов'язана із конституційною нормою, якою встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (стаття 13 Конституції України), а тому вимоги до суб'єктів, які здійснюють діяльність у зазначених сферах, є суворішими порівняно із іншими видами діяльності.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 19.03.2019 року по справі №806/1334/16.

Підсумовую вищезазначене, враховуючи те, що КП «Буди водоканалБудянської селищної ради Харківського району Харківської області» не є землевласником та землекористувачем земельної ділянки під свердловинами 8,7, 9, 13, 2 с. Буди Харківського району Харківської області, а відтак отримання позивачем спеціального дозволу на користування надрами є обов'язковим, оскільки саме спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування (наявний у позивача) - право на їх використання.

Суд враховує, що Державною екологічною інспекцією у Харківській області станом на листопад 2018 року у відповідності до вимог чинного законодавства прийнято припис 22.11.2018 року № 92/04-09 щодо необхідності отримання КП "Буди водоканал" ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області спеціального дозволу на користування надрами.

Однак, суд також приймає до уваги, що згідно рішення Виконавчого комітету ОСОБА_3 селищної ради від 11.12.2018 року № 272 (т.1 а.с. 17) надано дозвіл КП «Буди водоканал»ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області на списання з балансу основних засобів свердловини № 1 та свердловини № 15, як такі, що не придатні для подальшого використання, що також підтверджується актами на списання основних засобів № 2/103 від 14.12.2018 року та № 01/103 від 14.12.2018 року.

Відтак п. 8 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 22.11.2018 року № 92/04-09 (термін виконання до 22.02.2019 року) підлягає виконанню позивачем лише щодо п’яти свердловин, замість семи.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування п. 8 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 22.11.2018 року № 92/04-09 щодо необхідності отримання дозволу на користування надрами щодо свердловини № 1 (вул. Б. Хмельницького, 1) та свердловини № 15 (вул. Островського № 4).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Буди водоканал" ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправним та скасування припису - задовольнити частково.

Скасувати пункт 8 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 22.11.2018 року № 92/04-09 щодо необхідності отримання дозволу на користування надрами щодо свердловини № 1 (вул. Б. Хмельницького, 1) та свердловини № 15 (вул. Островського № 4).

В задоволення решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Комунального підприємства "Буди водоканал" ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області (вул. Островського, буд. 4, смт. Буди, Харківський район, Харківська область, 62456, код ЄДРПОУ 37948510) сплачену суму судового збору у розмірі 548 (п'ятсот сорок вісім) грн. 86 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції у Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під'їзд, 2 поверх, м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 37999518)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 23 квітня 2019 року.

Суддя Горшкова О.О.