Рішення № 81361753, 17.04.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2019 р. справа № 300/304/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - Гундяка В.Д.

секретар судового засідання Бунич Т.В.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

12.02.2019 ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (далі – відповідач) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58123-53 від 06.11.2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в 2002 році ОСОБА_2 фактично припинила свою підприємницьку діяльність згідно поданої заяви, доходів, як ФОП, не одержувала, жодних звітів до контролюючих органів не подавала. В обґрунтування позовних вимог представник позивача також зазначив, що 30.11.2012 року державним реєстратором було включено відомості про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_2 як підприємця. При цьому вказав, що свідоцтво платника єдиного податку позивачем не одержано, а тому вона не може бути платником єдиного податку і база нарахування єдиного соціального внеску відсутня. Відтак, винесення відповідачем вимоги про сплату недоїмки на суму 15 819,54 грн. вважає протиправним, що є підставою для скасування оскарженого рішення.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.03.2019, після усунення представником позивача недоліків позовної заяви, відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

26.03.2019 року відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з мотивів, наведених у відзиві. Зокрема зазначив, що оскаржувана вимога про сплату недоїмки на суму 15 819,54 грн. правомірно винесена у зв’язку із несплатою позивачем, як фізичною особою-підприємцем, єдиного соціального внеску за 2017 рік та три квартали 2018 року, обрахованого з мінімального розміру. При цьому вказав, що позивач не припинив свою підприємницьку діяльність у порядку, встановленому законом, а тому вважає його твердження з цього приводу таким, що не відповідає дійсності.

Позивач та її представник в судове засідання не з’явилися, в позовній заяві просили розгляд справи здійснити без їх участі. З огляду на зазначене суд визнав за можливе розглянути адміністративну справу на підставі наявних у ній доказів за відсутності позивача та її представника.

У вступному слові представник відповідача проти задоволення позову заперечила, просила у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов до задоволення не підлягає з огляду на нижчевикладене.

Судом встановлено, що 19.06.2001 проведена державна реєстрація ОСОБА_2, як фізичної особи-підприємця, а 20.12.2018 проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності даною фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відповідним витягом з ЄДРПОУ (а.с.19-21).

06.11.2018 року ГУ ДФС в Івано-Франківській області винесено вимогу про сплату недоїмки №Ф-58123-53, якою повідомлено позивача, що за нею рахується заборгованість зі сплати недоїмки в розмірі 15 819,54 грн. (а.с.18).

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” N2464-VI від 08.07.2010 ( далі Закон N2464-VI), який і визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до частини 1 статті 1 вищевказаного Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка – це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом;

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (стаття 2 Закону N2464-VI).

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону N2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону N2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою – підприємцем (частина 4 статті 6 Закону N2464-VI).

В частині 1 статті 7 Закону N2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується, зокрема: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов’язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт другий даної статті); для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт трутій даної статті).

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону N2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

В частині 7 статті 9 Закону N2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п”ятий частини 8 статті 9 N2464-VI).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону N2464-VI органи доходів і зборів мають право, серед іншого: отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів; здійснювати інші функції, передбачені законодавством.

В частині 1 статті 25 Закону N2464-VI зазначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина 3 статі 25 Закону N2464-VI).

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (частина 4 статі 25 Закону N2464-VI)..

Наказом Міністерства фінансів України N 449 від 20.04.2015 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Інструкція №449), розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників.

Так, відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов’язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 2 розділу VI Інструкції №449).

Згідно із пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (пункт 4 розділу VI Інструкції №449).

З системного аналізу вищенаведених норм слідує, що позивач є платником єдиного внеску, а відтак відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати їх у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

При цьому суд вважає безпідставними доводи представника позивача про те, що у 2002 році було припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_2, як фізичної особи-підприємця, на підставі поданої заяви про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію та як наслідок -відсутність обов’язку з нараховування та сплати єдиного внеску, з огляду на таке.

Відносини, що виникали у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, на момент звернення позивача із заявою про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію (2002 рік), регулювались Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою КМУ від 25.05.1998 року за №720.

Згідно п.п.37-39 вищевказаного Положення скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності на підставі таких документів: особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (господарського суду) у випадках, передбачених законодавством; довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку; довідки установ банків про закриття рахунків; довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів; оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Реєстраційна справа суб'єкта підприємницької діяльності, державну реєстрацію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до місцевої державної архівної установи в установленому порядку.

Крім того, відповідно до положень частини 1 статті 46 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” N 755-IV від 15.05.2003 в редакції, чинній на 2012 рік - на момент внесення державним реєстратором відомостей про недійсність свідоцтва ОСОБА_2, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, зокрема, прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця (частина 3 статті 46 Закону N 755-IV).

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону N 755-IV для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем; документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та в той же день передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України повідомлення про внесення такого запису (частина 7 статті 47 Закону N 755-IV).

Відповідно до частини 9 статті 47 Закону N 755-IV для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням; довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов'язкових платежах); довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості.

За відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною тринадцятою цієї статті, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем (частина 15 статті 47 Закону N 755-IV).

Як встановлено судом відповідно до витягу з ЄДРПОУ, позивачем припинено підприємницьку діяльність тільки 20.12.2018 року. При цьому суд зазначає, що наявний в ЄДРПОУ запис про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію не може свідчити про припинення підприємницької діяльності позивача у встановленому порядку і в будь-якому випадку не має наслідком припинення такої діяльності, чи звільнення такого підприємця від сплати обов’язкових платежів.

Крім того, суд вважає також безпідставним твердження представника позивача, що неподання ОСОБА_2 заяви про перехід на спрощену систему оподаткування свідчить про можливість перебування її і на загальній системі оподаткування та як наслідок - відсутність підстав вважати позивача платником єдиного внеску, враховуючи наступне.

Так, відповідно до ч.4 ст.4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, з 01.01.2017 року фізичні особи-підприємці – платники ЄП та фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе ЄВ виключно у разі, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Оскільки судом з наявної в матеріалах справи копії паспорта позивача встановлено, що ОСОБА_2 зважаючи на її вік не може бути пенсіонером за віком, а доказів набуття статусу інваліда та отримання відповідно до закону пенсії чи соціальної допомоги, позивачем не надано, то підстави для звільнення ОСОБА_2 від сплати у спірних правовідносинах ЄВ відсутні.

За таких обставин, позивач, котра у 2017-2018 роках не проводила підприємницьку діяльність і не отримувала доходи, всерівно була зобов’язана щоквартально нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску.

Оскільки позивач не виконала свого обов”язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, що не заперечується нею в позовній заяві, відповідач відповідно до вимог Закону N2464-VI підставно обчислив суму єдиного внеску, несплаченого позивачем за 2017 рік (8448 грн.) та три квартали 2018 року (7371,54 грн.) в загальному розмірі 15819, 54 грн., що правомірно зазначив в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58123-53 від 06.11.2018, визначивши суму недоїмки у розмірі 15819,54 грн., які повинна була сплатити позивач згідно вимог чинного законодавства України, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, згідно приписів ст.139 КАСУ підстави для стягнення судових витрат з відповідача у суду відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

в задоволенні позову відмовити

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 80193;

відповідач: Головне управління ДФС в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.

Рішення складене в повному обсязі 22.04.2019 року.

Суддя Гундяк В.Д.