Рішення № 81359931, 27.07.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/26758/17

Провадження 2-а/760/580/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді - Кушнір С.І.,

за участю секретаря - Гаєвської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Запорізький обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 01.12.2017 р. звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тобто на 01 грудня 2014 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;

зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тобто на 01 грудня 2014 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, він з 09 квітня 1979 по 22 травня 1981 р. проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, в цей час з 21 січня 1980 р. по 21 березня 1981 р. приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан.

22.03.2017 р. йому було встановлено другу групу інвалідності, у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до Акта огляду МСЕК від 22.03.2017 року, серії АВ № 0825587.

Після встановлення групи інвалідності, як зазначає позивач, він, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату про направлення поданих ним документів до розпорядника бюджетних коштів міністерства оборони України для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, надавши усі необхідні для призначення допомоги документи.

За результатами розгляду, Запорізький обласний військовий комісаріат, листом за вих. № 443/с від 04 квітня 2017 р. повідомив, що не вважає за можливе подати подані позивачем документи на розгляд комісії Міністерства оборони з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, так як відсутній документ про причини та обставини поранення, як це передбачено п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.

Не погоджуючись з даним рішенням, він оскаржив його в судовому порядку.

У відповідності до постанови Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 червня 2017 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2017 р. в справі № 315/602/17, відмову Запорізького обласного військкомату в направленні поданих позивачем документів до розпорядника бюджетних коштів Міністерства оборони України визнано протиправними, зобов'язано відповідача направити відповідний пакет документів до Міноборони України.

За результатами виконання вищезазначеної постанови суду, Міністерство оборони України розглянувши подані позивачем документи, прийняло рішення, яке викладене у листі Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 06 жовтня 2017 р. за вих. № 248/3/6/3488, у відповідності до якого документи повернуті без реалізації, так як інвалідність позивачу встановлено понад трирічний термін після звільнення зі служби.

Позивач вважає такі дії Міністерства оборони України протиправними, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 05.12.2017 р., відкрито провадження в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 08.06.2018 р. до участі у справі в якості третьої особи залучено Запорізький обласний військовий комісаріат.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві, та надані докази.

Представник відповідача Міністерства оборони України в судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, просила відмовити в задоволенні позову, повністю підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, наданому суду. Крім того, звернула увагу на те, що Комісія не приймала стосовно позивача рішення про призначення або про відмову йому у призначенні одноразової грошової допомоги. Отже, в діях Міністерства оборони України відсутні ознаки протиправності.

Представник третьої особи Запорізького обласного військового комісаріату в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи третю особу було повідомлено належним чином, будь-яких пояснень щодо позову від третьої особи до суду не надійшло.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, врахувавши їх доводи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, з 09 квітня 1979 по 22 травня 1981 р. проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, в цей час з 21 січня 1980 р. по 21 березня 1981 р. приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, що підтверджується довідкою Гуляйпільського районного військового комісаріату № 18 від 23.03.2017 р. та копією військового квитка.

Відповідно до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 18.02.2016 року №11, при обстеженні у ОСОБА_1 виявлено рубці на голові та тулубі. Давність їх утворення можлива при участі в бойових діях в Афганістані.

Відпровідно до Витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 482 від 10 лютого 2017 р., комісією встановлено, що захворювання ОСОБА_1 пов'язано з виконанням обов'язків військової служби у діючій армії, при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

ОСОБА_1 22.03.2017 року було встановлено інвалідність ІІ групи, в зв'язку з захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до Акту огляду МСЕК від 22.03.2017 року, серії АВ № 0825587.

Вбачається, що після встановлення групи інвалідності, позивач, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату про направлення поданих ним документів до розпорядника бюджетних коштів міністерства оборони України для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, надавши усі необхідні для призначення допомоги документи.

За результатами розгляду, Запорізький обласний військовий комісаріат, листом за вих. № 443/с від 04 квітня 2017 р. повідомив, що не вважає за можливе подати подані позивачем документи на розгляд комісії Міністерства оборони з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, так як відсутній документ про причини та обставини поранення, як це передбачено п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.

Постановою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 червня 2017 р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними дії Запорізького обласного комісаріату щодо повернення документів ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з приводу можливості виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Зобов'язано Запорізький обласний військовий комісаріат відповідно до пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, подати до Міністерства оборони України всі необхідні документи та висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2017 р., постанову Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 червня 2017 р. у справі № 315/602/17 (2-а/315/18/17), - залишено без змін.

За результатами виконання вищезазначеної постанови суду, Міністерство оборони України розглянувши подані позивачем документи, прийняло рішення, яке викладене у листі Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 06 жовтня 2017 р. за вих. № 248/3/6/3488, у відповідності до якого документи повернуті без реалізації, так як інвалідність позивачу встановлено понад трирічний термін після звільнення зі служби.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Підпунктом 1 п. 6 вказаного Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

При цьому, згідно п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 22.03.2017 р. та причиною інвалідності є захворювання, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до Акта огляду МСЕК від 22.03.2017 року, серії АВ № 0825587.

Відповідно до листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 06.10.2017 р. за № 248/3/6/3488, подані ОСОБА_1 документи повернуті без реалізації, так як інвалідність йому встановлена понад тримісячний термін після звільнення зі служби.

В силу ч.6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Системний аналіз наведених правових норм (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) дає підстави зробити висновок, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 288/349/17.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктами 13, 15 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві встановлено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови. Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Проте, всупереч приписів Порядку № 975 Міністерство оборони України не прийняло передбаченого рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Так, як вбачається з матеріалів справи, звернення ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги відповідач не розглянув та відповідного рішення у визначеному законодавством порядку не прийняв, що фактично позбавляє позивача можливості оскаржити відмову у виплаті одноразової грошової допомоги в судовому порядку, у зв'язку з чим суд приходить до висновку для визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви та документів до неї ОСОБА_1 у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та необхідності зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву та документи до неї ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги та прийняти рішення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Разом з тим, враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю строкової військової служби відповідачем не вирішено, оскільки документи повернуті, в межах розгляду цієї справи, суд приходить до висновку про безпідставність покладення на Міністерство оборони України обов'язок призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.

Таким чином, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб'єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб'єкт ще не приймав, є передчасним і не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

За таких обставин належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на Міністерство оборони України обов'язку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 із прийняттям відповідного рішення згідно вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справа № 750/5581/17 та від 22 травня 2018 року у справі № 285/1538/17.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тобто на 01 грудня 2014 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», є безпідставними, передчасними та задоволенню не підлягають.

Статтею 13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право у встановленому порядку, звернутися суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правово акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 6 КАС передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. На підставі Конституції громадянину гарантується право звернення до суду для захисту прав і свобод.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Статтями 21, 245 КАС України визначено, що адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну протиправним рішенням, дією чи бездіяльністю.

Законом визначено, що встановивши порушення відповідачем норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд вправі визнати такі дії протиправними та зобов'язати відповідача вчинити певні дії.

З огляду на наведене, суд, вважає, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дії Міністерства оборони України щодо повернення без реалізації документів, поданих ОСОБА_1 для отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно, належним способом захисту права позивача, на відновлення якого поданий даний адміністративний позов, є зобов'язання Міністерства оборони України розглянути заяву та документи до неї ОСОБА_1 і прийняти рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ЗакономУкраїни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінетом Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, Наказом Міністра оборони України від 12 квітня 2007 року № 168 «Про організацію роботи та призначення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби», статтями 2, 6, 9, 17-19, 72, 77, 159-163, 241, 244, 246, 255, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Запорізький обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який отримав ІІ групу інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги та прийняти рішення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Кушнір