Рішення № 81359572, 23.04.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа: № 201/8092/18

№ 2-о/200/13/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого – судді Томаш В.І.,

при секретарі – Кубрак К.В.,

за участю заявника – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Міністерство юстиції України «про встановлення факту, що має юридичне значення», -

ВСТАНОВИВ:

В судовому засіданні заявник підтримав свої вимоги, висловлені в заяві та просить суд встановити факт, що станом на 23.07.2009 року, 19.11.2009 року, 25.01.2010 року дух точного та неухильного додержання Конституції України та законів України та демократії полягав для суду в праві свавільного, тобто без встановлених ст. 5 КЗПЛОС обмежень та приводів, позбавлення заявника свободи шляхом примусового поміщення до психіатричного закладу.

Представник заінтересованої особи в судовому засіданні з вимогами заявника не згоден та надав до суду відзив, в якому просить суд відмовити в задоволенні вимог у повному обсязі. В останнє судове засідання представник не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

В обґрунтування своїх позовних вимог заявник посилається на те, що постановами від 23.07.2009 року, 19.11.2009 року, 25.01.2010 року Красногвардійського районного суду м. Дніпро у справі № 3-00003/10 заявник ОСОБА_1 був позбавлений свободи шляхом примусового поміщення до психіатричного закладу. Тричі при намаганні виконати зазначені постанови заявник був позбавлений свободи. Рішенням ЄСПЛ від 26.05.2015 року у справі «ОСОБА_1 проти України № 2», постановами Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 19.12.2017 року, Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.10.2017 року і від 22.01.2018 року позбавлення свободи 23.07.2009 року, 14.09.2009 року і 03.08.2010 року було визнано незаконним.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.08.2009 року було встановлено, що постанова від 23.07.2009 року була ухвалена з метою виховання у дусі демократії.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.07.2017 року було встановлено, що метою постанов від 23.07.2009 року та 19.11.2009 року про позбавлення свободи не було ані звільнення заявника від покарання, ані покарання заявника.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлений вичерпний перелік підстав для позбавлення людини свободи. Відповідно до вказаної статті Конвенції законна мета це обов’язкова умова позбавлення волі.

В зв’язку з чим заявник просить суд встановити факт, що станом на 23.07.2009 року, 19.11.2009 року, 25.01.2010 року дух точного та неухильного додержання Конституції України та законів України та демократії полягав для суду в праві свавільного, тобто без встановлених ст. 5 КЗПЛОС обмежень та приводів, позбавлення заявника свободи шляхом примусового поміщення до психіатричного закладу.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З доводами заявника, висловленими в заяві та в судовому засіданні суд погодитися не може, оскільки вони є безпідставними та недоведеними виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту вищевказаної заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогою про встановлення факту, що станом на 23.07.09, 19.11.09 і 25.01.10 дух точного та неухильного додержання Конституції та законів України та демократії полягав для цього суду в праві свавільного, тобто без встановлених ст. 5 КЗПЛОС обмежень та приводів, позбавлення заявника свободи шляхом примусового поміщення до психіатричного закладу.

Обґрунтовуючи вищевказані вимоги, заявник посилається на те, що від встановлення даного факту залежить виникнення права заявника на відновлення низки прав, порушених у справі № 3-0003/10, включно з реалізацією прав на відшкодування завданої зазначеними незаконними діями шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У свою чергу, відповідно до ст. 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із вищевикладеного можна прийти до висновку, що Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Згідно із зазначеними положеннями Конституції судові рішення і відповідно дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов'язаних із підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному законом порядку до суду вищої інстанції, однак ніяк не в інший суд першої інстанції.

Окрім зазначеного вище, в обґрунтування вимог своєї заяви, Заявник також посилається на те, що постановами Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.17, Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 30.10.17 і від 22.01.18 позбавлення заявника свободи 23.07.09, 14.09.09 і 03.08.10 було визнано незаконним».

Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно із п. 2.14 Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що затверджена наказом Державної судової адміністрації від 17.12.2013 № 173, кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер, який формується АСДС автоматично в суді першої інстанції та залишається незмінним незалежно від проходження справи в інстанціях. Номер справи має наступний формат: код суду/порядковий номер в цьому році/рік реєстрації.

Так, посилаючись на постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.17, Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 30.10.17 і від 22.01.18 Заявником не зазначено номерів відповідних справ.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити безладного руху судового процесу.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року.

У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому, що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (див. «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans c. France), no 34553/97, п. 33, від 21 березня 2000; «Донадзе проти Грузії» заява № 74644/01, пп. 32 та 35, від 7 березня 2006).

Власне, у рекомендаціях Консультативної ради Європейських суддів зазначено, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги.

Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином суд вважає, що заявник просить встановити факт у не передбачений законом спосіб, а тому при таких обставинах суд вважає за необхідне відмовити заявнику в задоволенні його вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 259 – 263 Цивільного процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересована особа: Міністерство юстиції України «про встановлення факту, що має юридичне значення».

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Бабушкінського

районного суду ОСОБА_2