Ухвала суду № 81344906, 16.04.2019, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12019/16-ц

Провадження № 2/344/352/19

У Х В А Л А

11 квітня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді Домбровської Г.В.

при секретарі c/з ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження заяву представника відповідачів про закриття провадження у справі в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у майні подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у майні подружжя.

09 квітня 2019 року представником відповідачів повторно в даній цивільній справі подано заяву про закриття провадження в даній справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, у зв’язку з наявністю ухвали про закриття провадження у справі з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у справі №2-2321/2002.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, статтею 4 ЦПК України закріплено право особи на звернення до суду за захистом, за змістом якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами;.

Так, як встановлено Судом, у 2001-2002 роках в провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебувала цивільна справа №2-2321/2002 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири.

Згідно остаточних уточнень позовних вимог, предметом позову у вказаній цивільній справі №2-2321/2002 були позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1, як спільно нажитого майна подружжя.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2002 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову.

Посилаючись на наявність вищевказаного судового рішення про закриття провадження у справі представник відповідачів клопотав про закриття провадження в даній цивільній справі №344/12019/16ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у майні подружжя.

Так, предметом позовних вимог у справі №2-2321/2002 були позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1, як спільно нажитого майна подружжя.

Предметом позовних вимог у справі №344/12019/16ц є позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/8 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_2 загальною площею 50,23 кв.м.

Враховуючи зазначене, Суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено таку підставу закриття провадження в цивільній справі, як існування таких, що набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

При цьому, як зазначив Верховний Суд України у Постанові від 22 квітня 2015 року у справі №6-79цс15, необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України).

У той самий час прийняте з певних підстав судове рішення про відмову в позові за окремими категоріями справ при збереженні існуючих правовідносин, які спричинили звернення до суду, не є перешкодою для повторного звернення до суду заінтересованих осіб з метою вирішення спору.

Так, як встановлено Судом, предметом позовних вимог у справі №2-2321/2002 були позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1, як спільно нажитого майна подружжя. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2002 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову (у зв’язку з вирішенням спору в добровільному порядку).

Отже, спір сторін про поділ майна подружжя по суті вирішено не було.

20 вересня 2016 року ОСОБА_2 повторно звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/8 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_2 загальною площею 50,23 кв.м., тобто частково змінивши частку спірного майна, а також коло осіб, які беруть участь у справі.

За змістом процесуального закону позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

У матеріальному розумінні предмет позову – це річ, щодо якої виник спір.

Станом на час звернення до суду у 2001 році (цивільна справа №2-2321/2002) майно, яке підлягало поділу, як спільно нажите майно подружжя, становило 1/2 квартири АДРЕСА_2, і ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на 1/4 частину даної квартири.

Станом на час звернення до суду у 2016 році (цивільна справа №344/12019/16ц), згідно позовної заяви ОСОБА_2, майно, яке підлягає поділу, як спільно нажите майно подружжя, становить 1/4 квартири АДРЕСА_2, і Позивач просить визнати за ним право власності на 1/8 частину даної квартири.

Оскільки спір щодо спільного сумісного майна подружжя є матеріально-правовою вимогою про конкретне майно, яке має свої ознаки, розмір, вартість, стан, то в разі зміни певних ознак цього майна (наприклад реконструкція, перебудова) або його складу після розгляду справи судом повторне звернення до суду з приводу вирішення спору щодо такого майна не буде суперечити вимогам закону (правова позиція Верховного Суду України у справі №6-79цс15, постанова від 22 квітня 2015 року).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, та, зокрема, те, що у цивільній справі №2-2321/2002 спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо поділу спільного майна подружжя не було вирішено по суті (тобто майно подружжя між сторонами розподілено не було), враховуючи зміни, які відбулися після ухвалення судового рішення у цивільній справі №2-2321/2002 (ухвали про закриття провадження у справі від 18 лютого 2002 року), а саме – зміна частки квартири ОСОБА_3 з 1/2 спірної квартири на 1/4 цієї квартири, Суд, враховуючи правову позицію Верховного Суду України у справі №6-79цс15 (постанова від 22 квітня 2015 року), приходить до висновку про відсутність процесуальних підстав для закриття провадження в даній цивільній справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Крім того, Суд звертає увагу на нетотожність складу сторони відповідачів у цивільних справах №2-2321/2002 (ОСОБА_3) та №344/12019/16ц (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5).

Відтак, враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що підстави закриття провадження в даній цивільній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України відсутні, у зв’язку з чим заява представника відповідачів про закриття провадження в даній справі не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 255, 353 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви представника відповідачів про закриття провадження у справі в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у майні подружжя, – відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та підписано 16.04.2019 р.

Суддя Домбровська Г.В.