Рішення № 81339869, 08.04.2019, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/4432/16-ц

н/п 2/766/4292/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2019 року Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого – судді Прохоренко В.В.,

секретар Литвиненко В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Ідея Банк про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства Ідея Банк про визнання кредитного договору недійсним. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 04.02.2015 року між нею та ПАТ Ідея Банк було укладено кредитний договір L01.188.33858, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 10 539,00 грн. включаючи витрати на страховий платіж зі сплатою 18% річних стром на 95 місяців, тобто до 04.01.2023 року включно. Крім того, п.1.3.1 кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості, позичальник сплачує фіксовану щомісячну плату в розмірі 1,1500 % від поточної суми кредиту. Як вказує позивач під час укладення вищевказаного кредитного договору банком, всупереч вимогам ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживача», не було повідомлено її у письмовій формі про істотні умови кредитного зобов`язання. Зазначила, що не мала можливості ознайомитися з положеннями кредитного договору через дрібний шрифт викладеного тексту, а підписуючи його сподівалася на добросовісність працівника банку. Позивач вказувала, що кредитодавець всупереч вимогам ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ № 168 від 10.05.2007 року, в оспорюваному договорі передбачив плату за обслуговування кредитної заборгованості, незважаючи на те, що це супутня послуга банку, компенсація якої за твердженням позивача, не може лягати на плечі клієнта. Крім того, позивач зазначила, що відповідачем порушено вимоги ЗУ «Про третейські суди», оскільки у зв`язку з внесеними змінами до ст. 6 цього закону, третейські суди не вправі розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, в тому числі споживачів послуг банку, що тягне за собою недійсність правочину в цілому. З вищевикладених підстав, просила суд визнати недійсним кредитний договір № L01.188.33858 від 04.02.2015 р. Посилаючись на положення ст.ст.3, 4, 13, 203, 215, 216, 236, 524, 548 ЦК України, положення ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про страхування», ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про захист персональних даних» просила заявлені позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18.07.2018 року було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеному провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.

Від відповідача надійшов відзив,

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Отже, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 04.02.2015 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № L01.188.33858, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 10 539 грн. включаючи витрати на страховий платіж зі сплатою 18% річних стром на 95 місяців, тобто до 04.01.2023 року включно. Крім того, п.1.3.1 кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості, позичальник сплачує фіксовану щомісячну плату в розмірі 1,1500 % від поточної суми кредиту.

Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на дату укладення кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що кредитний договір може бути визнаний судом недійсним за умов доведеності позивачем факту істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Посилання апелянта на те, що перед укладенням кредитного договору йому не надавалась письмова інформація від банку про умови кредитування, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Відповідно до п. 5.1 Кредитного договору, позичальник заявляє та гарантує, що банк перед укладенням кредитного договору повідомив йому у належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством, зазначена інформація йому відома та зрозуміла; він ознайомився з тарифами банку і згідний з ними; умови даного договору вважаються справедливими і такими, що відповідають його інтересам.

Згідно п. 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищевказаною інформацією.

Так з матеріалів справи вбачається, що позивач підписала вищевказаний кредитний договір, чим сама погодилася на всі його умови.

В зв`язку з наведеними обставинами вважати, що банк не надавав позивачу інформації по спірному договору, правових підстав немає.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 Закону. Разом з тим, ні ст. 15, ні ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачають такий вид відповідальності як визнання недійсним договору внаслідок ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію (послугу).

Тобто, навіть у разі ненадання в повному обсязі вказаної інформації така обставина сама по собі не може слугувати підставою для визнання недійсним кредитного договору.

За положеннями абз.3 ч.4 ст.11 Закону «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у розумінні цього закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у розумінні цього закону, є нікчемною.

Згідно із цим законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пп.17 і 23 ст.1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Судом встановлено, що плата за обслуговування кредиту визначена не за формулою зі змінними величинами, а чітко встановленою фіксованою сумою, що не суперечить положенням закону «Про захист прав споживачів».

Крім того, суд звертає увагу на те, що якщо в договорі споживчого кредиту є умови щодо плати за обслуговування кредиту, це є підставою для визнання таких положень недійсними, а не договору в цілому.

Крім того, позивач зазначила, що відповідачем порушено вимоги ЗУ «Про третейські суди», оскільки у зв`язку з внесеними змінами до ст. 6 цього закону, третейські суди не вправі розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, в тому числі споживачів послуг банку.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про третейські суди» передбачено, що юридичні особи та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.

З положень кредитного договору, а саме п. 5.4. Кредитного договору всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід`ємною частиною даної третейської угоди. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими даної третейської угоди.

Однак, ЗУ «Про внесення змін до ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 03.02.2011 року, доповнено ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Правовідносини щодо захисту прав споживачів визначаються за п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист споживачів», ст.ст. 15,16 ЦКУ, ст.3 ЦПК, відповідно до яких захист прав особи, у тому числі споживача здійснюється за відповідним зверненням до суду.

Відповідно до ст.16 ЦК України, ч.5 ст. 110 ЦПК України, ч.1 ст.122 ЦПК України, які діяли на момент виникнення правовідносин, ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», п.6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 до справ про захист прав споживачів відносяться справи де споживач є позивачем, який просить захистити його права споживача.

При цьому, якщо споживач незалежно від його «форми участі у справі» (відповідача або позивача) не звертався за захистом прав споживача до третейського суду, то відповідно не виникло і правовідносин щодо захисту прав споживачів та справа за його участю не є справою щодо захисту прав споживачів.

Пунктом 1.5 Кредитного договору передбачено, що позичальник надає свою згоду на укладення за рахунок позичальника як страхувальника та застрахованої особи договору добровільного страхування життя. Цим договором позичальник доручає та дає розпорядження Банку: переказати страховику в безготівковій формі кредитні кошти в частині суми страхового платежу, належного страховику, через транзитний рахунок Банку. Позичальник погоджується на страхування своїх, як застрахованої особи, пов`язаних із життям майнових інтересів, що не суперечить чинному законодавству України, згідно договору страхування, вигодонабувачем за яким виступає Банк.

Матеріалах справи міститься заява L01.188.33858 від 04.02.2015 року на приєднання до договору добровільного страхування життя НПБ130801 від 23.05.2014 року з якої вбачається,що ОСОБА_1 , ознайомлена в усній та письмові формі з умовами програми страхування життя, умовами Добровільного страхування, що затверджений головою Правління ПАТ Страхова компанія Уніка Життя. Вона заявник, цим підтверджує своє розуміння того, що ця заява, Договір, Правила, є основою правовідносин між страховиком та страхувальником застрахованою особою і в своїй сукупності складають індивідуальний договір добровільного страхування життя. Таким чином, позивач сама погодилась на послуги страхування, підписавши відповідний договір.

Також, ОСОБА_1 не була позбавлена права звернутися за юридичною допомогою до моменту підписання кредитного договору та ініціювати зміни в умови договору, які на думку позивача порушують її права. Проте, позивач своїм правом не скористався, договір підписала добровільно, а тому зобов`язана його виконувати.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗакону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, за якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Зазначені вище норми вказують на те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміну у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.

При розгляді справи судом не було встановлено а позивачем в силу ст.. 81 ЦПК України не доведено наявності у спірному договорі несправедливих умов для позивача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач саме до ПАТ «Ідея Банк» звернулася з приводу вказаного кредиту, однак не позбавлена була можливості вибрати інший Банк.

Таким чином, при розгляді справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача про порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» є безпідставними та не підлягають до задоволення.

З огляду на вище наведене, відповідно до ст.ст.15, 16, 526, 530, 533, 536, 1046, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст.2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року №2121-III, керуючись ст.ст 3, 12, 76-81, 259, 263, 265, 268,279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення

Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Суддя: В.В. Прохоренко