Ухвала суду № 81330704, 22.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ВІДМОВУ У ВІДКРИТТІ ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

22 квітня 2019 рокуСправа № 280/1740/19 м. Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Семененко М.О., розглянувши матеріали адміністративного позову

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до заступника районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району Руденок Олександра Павловича (69066, м. Запоріжжя, пр.Моторобудівників, буд.34)

про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до заступника районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району Руденок Олександра Павловича (далі - відповідач) в якому позивач просить суд:

1) дозвіл №709 від 08.07.1975 виконавчого комітету Шевченківської райради щодо оформлення будинку за рахунок надлишок вважати таким, що втратив чинність 02.09.1976;

2) правочини здійснені на підставі дозволу №709 від 08.07.1975 після 02.09.1976 вважати протиправними і скасувати їх;

3) зобов'язати відповідача завершити виконання технічної експертизи по будинку АДРЕСА_1;

4) винести рішення, яким на підставі завершеної експертизи визначити порядок користування земельною ділянкою 921 кв.м між співвласниками позивачем (0,44) і ОСОБА_3 (0,56).

5) відшкодувати моральну і матеріальну шкоду, заподіяну тридцятирічною судовою тяганиною.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Дослідивши матеріали позовної заяви, необхідно зазначити таке.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За визначенням відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням, або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У позовній заяві позивач посилається на те, що наявність дозволу №709 від 08.07.1975 у Розрахунку БТІ (1984), Висновку БТІ (1988) сприяла погашенню правоустановчих документів позивача, припиненню його права власності та завдала йому моральної і матеріальної шкоди упродовж тридцятирічної судової тяганини. Внаслідок задоволення позовних вимог ОСОБА_4 суд позбавив позивача права власності на нерухомі об'єкти. На думку позивача, саме дозвіл №709 від 08.07.1975 виконавчого комітету Шевченківської райради сприяв тому, що він втратив право на 533 кв.м землі, на 24 кв.м будинку, добудову А11 - 1 (площею 31 кв.м).

Отже, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом свого речового права, яке, на його думку, порушене у зв'язку із прийняттям виконавчим комітетом Шевченківської райради депутатів трудящих дозволу №709 від 08.07.1975.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до порушення цивільних прав, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконною (протиправною) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (зокрема, у постанові від 06.02.2019 по справі №145/797/15-ц).

Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування, суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи.

В даній справі спірні правовідносини стосуються речового права на нерухоме майно, яке на думку позивача, набуто третьою особою у неналежний спосіб, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідносин; 7) припинення правовідносин; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, за результатами аналізу підстав позову у взаємозв'язку з позовними вимогами та доказами, на які позивач посилається, можна дійти висновку, що позивачем у позові викладені позовні вимоги, що належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, у відкритті провадження в даній адміністративній справі належить відмовити.

Згідно з ч.6 ст.170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

За даними положеннями суд роз'яснює позивачу його право на звернення з позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст.19, п.1 ч.1 ст.170, 241, 243, 248 КАС України, суддя -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до заступника районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району Руденок Олександра Павловича про зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснити позивачу його право на звернення з позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.5 ст.170 КАС України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне судове рішення складено 22.04.2019

Суддя М.О. Семененко