Рішення № 81296981, 15.04.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5770/17

пр. № 2/759/425/19

15 квітня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва у складі суду : суддя Величко Т.О., при секретарі: Дудник В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватний нотаріус КМНО Іванова Лідія Миколаївна про захист прав споживача кредитних послуг, шляхом зобов'язання зняти заборону відчуження та здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки,

ВСТАНОВИВ :

У провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватний нотаріус КМНО Іванова Лідія Миколаївна про захист прав споживача кредитних послуг, шляхом зобов'язання зняти заборону відчуження та здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 15.01.2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11108108000.

Крім того, 15.01.2007 року, разом з укладенням договору споживчого кредиту, між банком та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 укладено Договір іпокети № 43884 посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою Л.М. за реєстровим номером 225. Згідно вказаного договору в іпотеку Банку передані трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Під час укладення якого накладено заборону відчуження квартири зареєстровану в реєстрі за № 226 від 15.01.2007 року.

Позивач вказує, що 12.12.2012 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено Договір факторингу № 1 згідно якого, за твердженнями ТОВ "Кей-Колект", до останнього перейшло право вимоги за Договором споживчого кредиту укладеним між Банком та Позивачем, а також права і обов"язки Іпотекодержателя за Договором іпотеки.

24.12.2012 року зареєстровано обтяження квартири іпотекою на користь ТОВ "Кей-Колект", що внесено до Державного реєстру іпотеки, в подальшому відомості про державну реєстрацію іпотеки перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач вказує, що 16.08.2013 року ТОВ "Кей-Колект" звернулось до Святошинського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_1, СТ "Віта", ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Договором споживчого кредиту та звернення стягнення на квартиру. 18.11.2013 року Святошинським районним судом м.Києва прийнято рішення по справі, яке 18.12.2013 року набрало законної чинності. Рішенням суду відмовлено у задоволенні позовної заяви з наступних підстав: строк позовної давності щодо виконання зобов"язань минув, ТОВ "Кей-Колект" недоведено факт відступлення йому права вимоги за договором спживчого кредиту і як наслідок права вимоги заборгованості за кредитним договором, проценти за кредитом нараховані неправомірно.

Отже, як вказує позивач, рішенням суду, яке є чинним та обов"язковим до виконання, встановлено факт спливу позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за Договором споживчого кредиту та звернення стягнення на квартиру.

18.04.2017 року протоколом автоматичного розподілу судових справ між суддями головуючою суддею визначено ОСОБА_8

04.05.2017 року суддею Войтенко Ю.В. відкрито провадження у справі.

15.08.2017 року протоколом автоматичного розподілу судових справ між суддями головуючою суддею визначено ОСОБА_9

30.08.2017 року ухвалою судді прийнято до провадження цивільну справу.

14.03.2018 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

27.03.2018 року ухвалою судді продовжено розгляд цивільної справи.

У судове засідання позивач з"явилась, позов підпримав та просив його задовольнити.

У судове засідання з"явився представник відповідача, вважає позовну вимоги безпідставними, а позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню.

29.10.2018 року направив до суду відзив на позов в якому вказав, що Проти позову заперечую повністю у зв'язку з його безпідставністю та необгрунтованістю з огляду на наступне:

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про із іпотеку" іпотека- це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті три Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).Підстави припинення іпотеки визначені в статті 17 зазначеного Закону. Яка передбачає виключні підстави припинення іпотеки. Так, відповідно до вищезазначеної статті іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, що є підставою позовної заяви.Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання" розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України) переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України) за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України) поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України також не передбачають.При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.

У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.

Таким чином, твердження позивача є хибним щодо припинення зобов'язання за кредитним договором № 11108108000 від 15 січня 2007 року.

Судом встановлено, що позивач на надав суду докази, а також не повідомив про підстави звільнення від доказуваня, що укдажений 12.12.2012 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" Договір факторингу № 1 згідно якого, за твердженнями ТОВ "Кей-Колект,до останнього перейшло право вимоги за Договором споживчого кредиту укладеним між Банком та Позивачем, а також права і обов"язки Іпотекодержателя за Договором іпотеки, визнано не дійсним.

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено і викладено у Постанові від 17.05.2017 року (справа № 6-786цс17)

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов'язання" розділу I книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 "Припинення зобов'язання" ЦК України не передбачають.При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). Натомість Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Проаналізувавши положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку.Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Суд погоджується із такою позицією ВСУ, та вважає, що позов не доведений та задоволенню не підлягає. Судові витрати відшкодуванню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 3-5,1-13,76-81,141,259,354 ЦПК України, ст.ст.256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Закону України "Про іпотеку",

УХВАЛИВ :

У задовленні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватний нотаріус КМНО Іванова Лідія Миколаївна про захист прав споживача кредитних послуг, шляхом зобов'язання зняти заборону відчуження та здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки, - відмовити.

Рішення суду може бути оскарженно до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з часу проголошеня.

Суддя : Т.О.Величко